Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Всі прочитані нами чудові казки у дитинстві відправляються в небо, до зірок, і, непомітно навіть для найуважніших астрономів

            теж загоряються, як нові зірки. Вписуються у географію неба, утворюють стежки, що йдуть вбік від Чумацького шляху,

            і кожен того бачить небо по-своєму: складене з різних чудових казок, проте навряд усвідомлює це, і читає як читається.

            Осінь в ті нечасті, але дуже ясні ночі, ласкаво бере з неба несправжню – справжнішу од інших – зірочку-казку, і повертає її нам:

            як в дитинстві – читає, поки ми не заснемо, чи поки вона не подумає, що ми заснули. Тоді стихає її голос, що складається з вітру, шурхотіння листви,

            стрибків котів по дахах, перших горіхів, останніх яблук… Вона лишає чудову казку нам біля ліжка: тихо йде, закриваючи і без того закриті двері.

            Незриму книжку ж лишає відкритою – щоб завтра, певно, повернутись й продовжити. Чи дати надію на це: чудові казки

            живуть в далекім-далекім дитинстві та повертаються з нього до нас вкрай рідко. Але вони точно дочекаються нас на небі.

            Бібліотечні апостоли готують нам рай та записують непрочитані й неповернені книги в наші читацькі квитки. Рай – то чудова казка,

            побудована з сотень інших чудових казок. Осінь знає їх всі напам’ять, сумно дивиться в небо, що так ліниво світлішає.

            Які казки читали в дитинстві мені? Що чекає мене там, на небі?

Чи настане колись

            осінь в раю?  

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне