Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Люди йшли довгим, повільним натовпом до найкрасивішої церкви в місті: жінки були в довгих теплих спідницях

            та в яскравих, різнобарвних хустках, прикрашених візерунками.

            Всі були чарівні й усміхнені, аж перехоплювало подих, перехоплювало настільки, що аж вітер вщухав.

            Лише листочки на каштанах щось шепотіли, скоріш за все, ділились планами, що як виростуть – то мріють стати візерунками на хустці

            чи вишивкою на довгій спідниці.

            На фоні жінок чоловіки якось губились: вони були непомітні й виглядали так невиразно, наче просто мовчазний додаток до них.

            Вона йшла разом з цими людьми, в останньому теплому світлі сонця розчинялись залишки її снів:

            сьогодні вночі їй наснилось, що вона плавала в озері.

            Тулилась до його холодних, прозорих грудей, віддавала себе в його обійми, відчувала на спині й плечах його руки.

            Прокинулась – ще було темно, привіталась з пітьмою як зі старим другом, а потім придушила, як дурну комаху,

            ввімкнувши лампу біля ліжка.

            І лишилась сама, тільки протяги, які уві сні звучали як далекий, але грізний ураган, щось тихенько насвистували.

           

            Вона йшла разом з цими людьми – і дійшла до самого входу у найкрасивішу церкву міста, перед яким

            раптово спинилась. Відійшла в сторону, аби не заважати людям.

            Стояла така скута і перелякана – і знала б ще, чого це з нею відбувається. Радісні люди заходили в церкву, сонце намагалось зігріти їх всіх,

            або хоча б торкнутися всіх орнаментів одягу.

            З натовпу вийшов хлопчина: він не виглядав надто сміливим чи дуже красивим, але взяв її за руку, вона відчула тепло долоні,

            тільки потім почула слова:

– Не бійся, заходь.

– Ні, я, напевно, краще піду…

– Куди ти підеш? Заходь. Тут збираються всі тільки заради тебе.

Весь зачарований люд простягав долоні вгору. І в них, немов ковзаючи сонячним промінням, падали золоті листочки.  

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне