Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Мої музи зустрічаються на квартирниках, які влаштовують самі – одна для одної, вони міняють адреси, зачіски,

            номери телефонів, міста. Чим би ти, музо, не стала, все повернеться назад, до того, що вже було, і ти знаєш то краще од мене.

            Музи міняють безсмертя на проїзний у метро, мої музи збираються на вулиці М., будинок номер безкінечність дріб два,

            квартира дев’ять-догори-дриґом.

            Крадені квіти, домашнє вино, боржомі на ранок, про всяк випадок – цигарки, стріляні, немов горобці.

            На завтра квартира буде порожньою. Музи забувають своє спіднє, сховане десь в дивані, одноразові бритви, зламані нігті,

            але не забувають наше спільне минуле. Пам’ять – це наше спільне прокляття, наші спогади – то парні стігмати, нас об’єднує та роз’єднує,

            будь вона проклята, сама Осінь.   

            Осінь ніколи не буває разом із моїми музами: справжнє вигаданому не товариш, не друг і не приятель.

            Музи розкидають свої хризантеми, айстри, останні троянди, тернові вінки десь у зйомній квартирі в моїй голові.

            Їх легко помітити – посеред нічного міста спогадів лише музи не гасять світло. Демонічні істоти, демонічно-несправжні,

            іронічно живі. Я кричу – цього не може бути! А вони сміються, допиваючи вино, червоніючи під колір прядок свого волосся.

            В моєму вигаданому місті не буває Осені: там не буває нікого, крім муз, які наче шпигунки переховуються від мене.

            Бо Осінь – єдине, що, без сумнівів, справжнє у цьому світі. Я кличу її в свій світ, але дуже-дуже сором’язливо і тихо.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне