в павутинці блискіт сонця промінців

 В павутинці блискіт сонця промінців: може, то впіймалось у нитки останнє тепло літа, бо по всім прогнозам далі – довгі, затяжні дощі.

Познімаємо чохли з парасолек, у шарфи сховаємо обличчя, щоб не вистигало серце – почнемо пальто носити, будем гріти – і зігрієм,

(певно),

будем жити від зустрічі до зустрічі, а між – та буде якось, це ж не перша осінь, справді.

Б’ється серце – і під кожну нашу зустріч все частіше й частіше; під тканиною пальто зігрівається саме, і мені тепліше з ним.

Не змерзнути б за осінь, не змерзнути, знаєш, за осінь би.

 

В павутинці впіймані промінці сонця: ясні, всміхнені, яскраві.

Я дивлюсь прогноз погоди, що там – завтра холод, завтра дощ, завтра – так, вже завтра, осінь наче місяць як прийшла,

та почнеться тільки завтра.

Ми сидим з тобою в парку, десь подалі від алей, від людей, галасливих, метушливих, на забутій лавці.

На забутій – та не нами. Тут не ходять майже люди – хіба листя з дерева тихенько сходить вниз.

Тихий шурхіт.

 Ми сидим з тобою в парку – як дві хитро сплетені павутинки ловимо останні, теплі промінці.

 

Завтра холод, завтра дощ, завтра – так, вже завтра, осінь, і не хочу, знаєш, мерзнути, геть не хочу, розумієш.

Погляд – погляд, і тепліше так одразу, за руку тебе беру: наче промінець впіймав, найтепліший, найясніший, най-…

Най буде. Ледь помітно затремтіла – в мене руки холодніше, знаю, та не в тебе – і це добре, це вже добре.

Бачив я прогноз погоду – завтра холод, завтра дощ, завтра – так… Потримай мене ще трохи, потримай мене за руку.

Нам не бачитися тиждень, може буть – до листопада, може й зовсім до весни. Поділись своїм теплом: я впіймав тебе, промінчик.

 

Посміхаєшся мені – червонієш, як на дереві листок. В павутинці блискіт сонця промінців. Посміхайся так частіше, знаєш.

День похмурий – сонце сяє в павутинках. Я впіймав тебе, промінчик: ти від посмішок сяєш більше, яскравіше.

Я тебе тримаю, та як скажеш – відпущу.

Не скажу.