Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
2023. доцвітає тьмаво бузок
от і осінь вже прийшла
ніколи
спідниця з реп'яхами
ліг чоловік на траву
огні некликаних факелів
великі, тихі, лагідні таємниці
сьоме жовтня, субота, центральний вокзал
жовтий дім
розвісила тугу на вежах
чудові казки
дід приїхав із села
загублені квіти
гнівно брови зламалися
жовтневі жандарми
чи не бував крім музи хтось іще там
вибрик
кругла порнографічна фотографія
всі підвладні потокові часу
вогні, що дрижать в канделябрах
ізольованість
ніч сьогодні прозора і ніжна
двері скриплять, не одкриваючись
по той бік ніжності
в устах зорі тростина флейти
печена картопля
пливуть зірки, як риби
дивись на глек і повторюй за мною
2022. the oracle said wander
the tradition
that unwanted animal
all delighted people
seven devils
everything matters
become the beast
goodbye
blood in a water
uninvited
advice
dynasties
runaway
children never lie
initials
lake
secret history
sleeper
end credits
how villains are made
willow
drowning
the old man
wolves of the revolution
i should have known
fruits
savages
dining table
village
there was fire in the yard
chase
2021. в'язка тиша
останні троянди
спогади
швидкоплинне почуття
ароматичне масло
морська хвиля
нікому відгородити від порожнечі
гортензії і клематіси
подих
візерунок тіней та відблисків
гостре листя
страшний сон
вересневе повітря
темне каміння
каліграфічний почерк
малюнки вугіллям
ранковий чай
чорнота
плетений браслет
половинка персика
зловісний морок
підстрижена огорожа
чорничний пиріг
єнот на горищі
тераса в глибині осені
густі сутінки
ключ у замку
холодне світло
павутиння
трансформація
тінь
2018. тріпотіло листя осіннє
в павутинці блискіт сонця промінців
аромат перестиглих яблук
дивний звук пролунав десь позаду
вітер і падолист
останній фонтан на алеї парку
кав'ярня на околиці
ловець снів
гарбузове поле
ранок потонув у воронячому крику
останні квіти осені
вечір, дощ і світ ліхтаря
Вітер, я дуже прошу тебе: навчи мене дихати. Ні-ні, справа не в тому, що я не вмію, як би я тоді дожив до своїх років
(хоча б до якихось років).
Навчи мене дихати так, як дихаєш ти.
Зараз в парках нікого, власне, окрім вітрів і не лишилось: я не можу побачити вигинів ваших тіл, я не можу бачити ваші пальці,
ключиці, щоки, не можу зазирнути вам в очі,
тільки дихання можу відчути, тільки дихання можу побачити.
І я можу поклястися, хоч на Біблії, хоч на Конституції, хоч на Кобзарі, хоч на Тіні великого класика: ваше дихання, вітри,
це найгармонічніша річ, що я бачив восени.
Вітер, в мене до тебе таке невеличке прохання, хоча це тобі судити про його розмір, значимість і все таке інше:
навчи мене дихати.
Мені конче потрібне якесь нове дихання.
Якісь вітри, легкі, невловимі і ще трішки теплі грають в хованки на верхівках дерев, шарудять в листі, намагаються один одного упіймати.
Такі спритні, навіть більш спритні, ніж білки чи кролики.
Інші буцають листя, а потім їм стає соромно, адже зів’ялому листю теж боляче. Тоді вони намагаються зібрати з нього вінок,
але вже пізно, воно наче навмисне не збирається і вітри, розлючені, знов його буцають. І так йде все по колу.
Дивишся на це – і все одно бачиш, яка ж в цьому неймовірна гармонія.
Вітри лякають полохливих горобців, які збирають останні крихти та загублене між щілин плиток насіння.
Я сиджу на лавочці і звертаюсь зі своїм проханням до вітру.
Не до тих хлопчаків, не до тих грайливих і трішки дурних вітрів, а до того самого, жовтневого та осіннього.
Який торкався моїх вуст, який торкався моїх вуст, чиї пальці я відчував на своїх ключицях та під своїм шарфом.
Я звертаюсь до нього. Вітер, навчи мене дихати. Він мені у відповідь тільки зітхає. Тільки зітхає.
І я повторюю його подих
в порожньому парку
раз за разом
раз за разом.