ранковий чай

            Давай поговоримо? Розмову головне почати, а потім можна її вести, продовжувати і продовжувати, взагалі, якщо так, то будь-які стосунки між людьми –

            це розмова, це розмова, яка не вщухає,

            в когось сто років, в когось лише п’ятдесят, комусь вистачає двадцяти, щоб все сказати, а комусь достатньо і тижня,

            та і то так, суто для галочки, скажемо відверто.

            Давай поговоримо? Розмову головне почати, я не знаю, скільки вона в нас з тобою буде тривати, ніхто не знає, ніхто не знає,

            та це не привід не починати.

            Давай поговоримо? Про що? Давай розповідати один одному про ранки, коли ми пили чай, як це було, як це відбувалось, в цьому є щось інтимне, правда?

            Ранкам пасує зелений чай, чи то грузинський, чи японська сенча, головне щоб він був не дуже гарячий та дуже міцний.

            Під такий чай можна і читати, можна і слухати, і дивитись, писати, можливо, та хоч пришивати відірвані гудзики.

            Давай поговоримо, давай поговоримо, розкажи мені, що ти читаєш зранку, коли п’єш чай, а я розкажу тобі, що я слухаю, добре? 

            Ти зранку читаєш «Подорожник». А з новим віршами чи ні? В мене з новими, але в мене немає збірки без них, щоб порівняти.

            Ти обіцяєш дати мені для порівняння, чи ми візьмемо наші зелені книжечки та порівняємо при наступній зустрічі. Яке витончене

            доповнення одне одного.

            Я зранку слухав daughter of the sea, тільки українською. Так, так, мене пробрало: до мурах і до сліз, навіть сильніше, ніж від Хелавіси,

            з рідною мовою і донька рідніша.

            Я покажу тобі, я дам послухати це українською, а ти обіцяєш показати мені кліп deja vu, запевняєш, що мені має сподобатись.

            Я дивився його сам, але вдаю, що не знаю: я хочу подивитись його разом з тобою, і щоб в нас обов’язково був чай.

            Добре було б зелений, та піде і чорний.

            А давай поговоримо, поговоримо про ранки, кажеш ти, коли ми забули випити чай? І одразу настає страшне мовчання, мовчання,

            яке йде від тебе.

            Ми ще не готові ділитись таким.

            Ти бачиш в моїх очах, що мені важко згадувати і важко говорити, через що я забув випити чай, яка в того важка причина.

            І теж саме я бачу в твоїх очах.

            Між нами мовчання і пауза важка, пауза надзвичайно важка, але це, я хочу так думати, секунда мовчання в розмові, що буде довжиною

            в багато-багато років.