Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Давай розділимо персик навпіл, він же останній в нашій вазочці з фруктами, давай, ти знаєш чудово, що ні ти, ні я, не хочемо їсти цілий.

            Не думаю, що ми в цьому році будемо купувати їх ще, можливо – нектарини, так, але й ті ще один раз, не більше.

            Немає сенсу тримати його довше, я думаю, нам варто з’їсти його зараз: він і так м’який, ми з тобою любимо навпаки, трішки зелені,

            а цей дозрів в нашому теплі.

            Давай розділимо персик навпіл: половинка тобі, половинка мені, поїмо, до обіду далеко, і, до речі, нам його ще готувати.

            Тож давай.

            Ми не будемо ламати його руками, він зламається на дві незрозумілі частини, руки будуть в солодкому соці, це нам треба?

            Ні в тебе не вийде, ні в мене, ні твоїми ніжними тонкими руками, ні моїми грубими: персики надто ніжні для цього світу,

            надто ніжні для наших рук.

            Дозрілий і темний персик розріже ніж, ти як раз його наточила, як вчив тебе батько, ти вмієш робити гострі ножі, я справді від цього в захваті,

            але не твої пальці:

            постійно ріжеш їх, постійно я клею тобі пластир на свіжу рану, і потім дивлюсь, щоб ти не почала мити посуд.

            В літа смак стиглих персиків, в літа колір його квітів. І вечори, і дні нашого тихого літа як удари стиглих персиків, що падають з дерев у саду.

            Б’ються, неначе серця, персики це щось типу маленьких рудих сердечок кожного літа, маленьких рудих сердечок з повільним ритмом

            які зупиняються, але обов’язково, обов’язково почнуть битися знов.

            Наші серця сміються, коли бачать персики: на деревах, на тарілках, у вазочках, наші серця насміхаються, коли бачать, що персики вже все,

            що літо з його серцем спинилось, а вони б’ються.

            Персики такі швидкоплинні. Але в них набагато більше часу, ніж в нас.

            Давай розділимо останній персик цього року: візьмемо по половинці, задумливо, поринаючи в спогади, будемо гладити його ніжну шкіру,

            будемо посміхатись солодкими від його соку вустами.

            І десь в вічності посадимо кісточку із надією, що вона проросте і таким чином ми залишимось там, ми залишимось там,

            та хотілось би тут.

            Давай розділимо персик навпіл

            як ми розділили це літо. 

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне