sleeper

            Жорж Перек п’є розчинну каву Нескафе, додає до неї згущене молоко, повільно курить, зупиняється на сто дванадцятій сторінці книги,

            пере шкарпетки, мерзне в тонкій піжамі, іноді дивиться у вікно, дослухаючись то до міста, то до сусідів зверху.

            Ти знаєш, де він живе, він давно не змінює адресу, тобі йти до нього не далеко й, що головне, недовго, в цьому новому місті,

            новому для тебе місті, тобі все здається таким, близьким, навіть дахи будинків, думаєш, можеш погладити рукою.

            Варто було зайти в гості ще в вересні, як тільки ти вступив в такий бажаний університет, зайти й поговорити, подякувати,

            але ти вирішив дочекатися, як тобі дадуть довідку, що ти справді навчаєшся, бо справді – як це? Ходити в гості й без довідки,

            а непогано було б дочекатись ще й студентського.

            То ти так – черканув парочку слів в Вайбері, Жорж Перек точно має сидіти у Вайбері, але повідомлення так і зависло непрочитаним,

            потім взагалі зникло: спочатку всі літери «е», потім – літери «о», ну а потім все інше, якась така ситуація. Довідку ти отримав з запізненням,

            та історія, що старше за світ – дата там в будь-якому разі стоятиме нуль один крапка нуль дев’ять, навіть як дають в жовтні;

            студентський не дали і досі. Восени подорожчали трамваї й тролейбуси, але ти все ще безкоштовно дивишся їм у слід.

            Ти купив Жоржу Переку банку розчинної кави, згущене молоко та пачку якихось середніх цигарок, ти не знаєш точно, що він курить,

            ти навіть ще не знаєш, що куриш ти, і прийшов до нього додому, тримаючи довідку, наче букет хризантем.

            Прокручуєш в голові, як скажеш йому слова подяки: у творі ЗНО ти посилався на його романи, за це й отримав високий бал,

            це і дозволило успішно вступити, все пов’язано, і це тішить тебе, смакує, як чай з медом, який пішов піти опісля іспиту.

            Все дзвониш і дзвониш у двері квартири, але ніхто не спішить тобі відповісти, відкрити двері, запросити всередину, напевно,

            думаєш, Жорж Перек спить, як завжди, бо він така людина – людина, що спить. Ти ж не міг запізнитись, хоча закрадаються думки,

            що треба було прийти трішки раніше.