ніколи

            Одного дня Осінь скаже: «я більше ніколи не прийду», закриється вдома, зачинить всі вікна, хіба лишить відчиненим маленьке

            у вбиральні, щоб крізь нього міг зайти або вийти котик.

            Осінь не має котика, та вони, знаєте, на відміну від неї, не кажуть «я ніколи не прийду», бо вміють лиш нявкати.

            І це значить, певно, що, навіть як немає, він може прийти, і скласти компанію бодай на вечір чи два.

            Тим паче хтось же лишає мертвих голубів та щурів – це ж не від осені вони гинуть, правда ж? Хоча з жовтнем їх більшає на дорогах та біля них.

 

            Осінь буде лежати у ліжку – виноград не достигне, груші навпаки, будуть стигнути й стигнути, аж поки гілки не почнуть під їх вагою ламатись.

            Її не розбудить будильник – звісно, вона ж його вимкнула, та одного ранку вона прокинеться від того хрускоту зламаної гілки.

            Сезон гроз простягається від серпня до безкінечності: сухих гроз, які громом гримають, блищать блискавицями, та тримаються:

            жодної сльозинки дощів. Аби осінь випадково не зробити схожою на Осінь.

 

            Чарівниця в смарагдовому місці, смарагдовому селищі чи селі, в яке не прийде ніякий подорожній, шлях героя закінчується

            так і не розпочавшись. Осінь лежатиме довго-довго у ліжку, уникатиме прибирання та буде накопичувати брудні чашки:

            їй немає потреби у грошах, але стіл пропонує депозити на жовтень по до біса вигідних ставках.

            Вона натренувалась вбивати комарів одним точним ударом навіть не прокидаючись: вік комах став рівним віку богів.

            Метелики живуть вічне життя, до поки якомусь мандрівнику у часі не закортить перевірити той славнозвісний ефект.

 

            Одного дня Осінь скаже: «я більше ніколи не прийду», видалить Вайбер, почистить галерею від блискучих листівок, не з’явиться на роботу.

            Її звільнять, наче вона двірник, що пішов у жовтневий запой, та вона і краплі не візьме у рота. Тільки краплю слова ніколи.

            Замість неї прийде хтось інший: страшніший, суворіший, грубіший та набагато черствіший. Хтось, кого ніколи не вдасться

            полюбити так само, як і її. Осінь лежить на дивані і гладить одного з трусливих нащадків племені левів.

            І думає, чи варто їй сьогодні казати щось, чи, може, краще промовчати. По дорозі з тіл мертвих груш тихо крокує жовтень.