willow

            Молода верба вдягнула на вечір свої кращі одежі, хотіла заплести тугі коси і зав’язати атласними стрічками,

            але не змогла обрати, якими саме, тож і лишила своє довге-довге волосся розпущеним, тільки розчесалась

            дерев’яним гребінцем. Їй подарували його чи батьки, чи найближчі друзі: привезли як сувенір звідкись з Криму.

            Вітер на побачення не спізнився: він приїхав верхи, на останнім промінчику сонця, і одразу темрява стала такою романтичною,

            таємничою і ідеальною для двох молодих, молода верба як побачила його – то сором’язливо вклонилась, але раптом відчула

            його руку на своїм підборідді. Він підняв її, як погляди зустрілись, то він сказав: «не треба, я не той вітер, що змушує молоді верби

вклонятись».

           

            І це були, напевно, його найзрозуміліші слова для молодої верби: чим далі з нею говорив вітер – то менше вона розуміла його,

            він говорив з нею і говорив, сидячи на берегу, досить, якщо чесно, близько, розливав вино по фужерах, з яких ще навіть не зняли цінники,

            розповідав, як він стягнув цю пляшку у батька і наскільки воно безцінне та рідкісне, а потім – знов теревенив, сперечався,

            то з молодою вербою, то сам із собою.

            І це, відверто кажучи, почало її дратувати, аж раптом вона відчула, що, хоч його вона розуміє мало, та себе починає розуміти

            все більше і більше. І по хитро примруженому погляду вітру, по його ледь помітній посмішці, вона зрозуміла, що він це знає,

            що він для цього і грається з нею таким чином. Молода верба подалась вперед, притягнула вітра-нахабу до себе,

            і полетів у річку фужер з тим безцінним вином, і торкнулося довге волосся поверхні води.

Настільки ж пристрасний поцілунок, наскільки незграбний. Молода верба наче спробувала сховатись за своїм довгим волоссям –

засоромилась, вітер – також, він того не очікував: почервонів майже водночас з вербою, але то був не рум’янець від випитого алкоголю,

а той, що в десять разів щиріший, і в сто – красивіший.