Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

           Осінь бачила страшний сон, від якого ніяк не могла прокинутись: сьогодні вночі їй снилось, що жовтень не настав.

            Це був світ, який втратив свій сенс, це був світ, який розгубив всю красу водночас: листя просто впало на землю,

            листя просто лежало, немов померле.

            Дерева застигли у сірому просторі і були так далеко одне від одного, не обіймались, не торкались одне одного,

            просто застигли.

            Розбиті, розлиті вулиці, всі кроки замовкли водночас, тільки хтось викинув непотрібні черевики, і жоден безпритульний,

            жоден безпритульний,

            їх не взяв.

           

            Втік вітер, точніше просто не прийшов, не приїхав: ані електричкою, ані поїздом метро, ані інтерсіті, автобусом, блаблакар,

            нічим, просто нічим,

            а навіщо? Буде щось вити, буде щось пролітати, якісь коливання, без нього впораються, без нього впораються,

            він чекає жовтня десь в себе.

            Осінь не знає, де мешкає він. Осінь вдивляється в вікна, в вітрини, просто озирається навкруги, щоб знайти хоч якесь, хоч якесь з облич жовтня.

            Та все позбавлено цього. Немає облич, немає ніяких рис.

            Осінь бачила страшний сон, в якому жовтень не прийшов, в якому жовтень не настав. Це був світ, позбавлений краси. Це був світ,

            в якому осінь припинила своє існування.

            Осінь боїться не існувати, осінь боїться одного разу не настати, вона дуже схожа на нас в цьому плані: ми боїмось того ж самого.

            Осінь бачила сон, в якому жовтень не настав, і через силу розплющила очі. Все. Вона вдома, вікна зачинені; неприємна судома зводить живіт.

            «Все. Час наставати, час існувати. Тільки почищу зуби. А ліжко заправлю вже взимку».

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне