Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Від печеної у вуглях картоплі на її пальцях лишилась сажа: в тиші вечора тільки вогнище тліло і вона намагалась обтрусити руки.

            Це нагадувало, наче останні пташки у раптових сутінках змахують крилами, в надії швидше дістатись додому, в гніздо-комуналку.

            Не мало сенсу ні те, ні інше, проте – мало луну, що дивувало і розгублених пташок, і її – так тихо, виявляється.

            Вона тоді наказує думкам замовчати – шикає на них, не рухаючи вустами, але вдихаючи морозне повітря.

            Вистигло воно, до речі, буквально за мить – як раз тоді, коли вогонь втомився, задрімав, лишив ліниві вуглі – картоплю допекти…

            Ти маєш неймовірне відчуття погоди – вдягнулась так, як треба: не холодно, не жарко, хіба за ніс кусає це повітря.

            І пахне листям – пахне осінь! Змішались запахи листви й ґрунту, змішались запахи землі та неба, був дощ – лишилися його сліди,

            як краплі поту на чолі.

            Вона їсть печену картоплю – пальці в сажі, немов торкались не картоплі, а нічного неба, обпікає жаром вуста та трохи піднебіння.

            Немає столу, скатертини, випивки, стільця – вона сидить на старім-старім пні, який колись був деревом в її подвір’ї.

            Від холоду сильніше запах вогнища, вугілля – та й картопля ним просякнута, і разом з нею, з сажею – і руки.

            Вологе листя не шурхотить – мовчить, хоч вітер дуже й хоче з ним про щось поговорити: про щось своє, таке, напевно, особисте.

            Очевидно, осінь тут. Переводи годинник, не переводи, а жовтень все одно скінчиться, піде, не зазирнувши в гості

            на печену картоплю.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне