Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Минуле має вигляд загадкової жіночої фігури, високої й в чорному, ховає обличчя під вуаллю, і спиняє твої руки,

міцно хапаючи їх за зап’ястя: тобі не дозволено його бачити, тобі заборонено дивитись в очі.

            І ти підкоряєшся волі цієї жінки, погоджуєшся на це незнання, яке межує із секретами й таємницями. Як відомо,

            пам’ять – це світло, на яке ми, як метелики, летимо, вириваючись з забуття. Навіть як це заборонено, навіть як це – всупереч.

            Минуле хапає тебе за руки, коли ти намагаєшся побачити його, пригадати, побачити рідні риси власного досвіду,

            болю, щастя, пройти доріжками сліз, порахувати родимки.

            Спиняти тебе – це помилка, це страшна помилка, і минуле не розуміє того, бо чим розуміти? Хоч виглядає, наче людська фігура,

            та не має нічого людського. Ти відчуваєш холод шкіряних рукавичок, а на безіменнім пальці – каблучка,

            роздивляєшся – так, це вона, срібна, з аметистом.

            Неподарована каблучка тій, чий образ приймає минуле. І в той самий момент вже ніяка вуаль не сховає лиця:

            ти впізнаєш, згадуєш, ти знаєш це таємниче минуле.

            І крізь шкіру тонких рукавичок ти відчуваєш лінії на долонях. Все забудеться в кінці жовтня, знову, як це бувало вже стільки разів.

            Але потім згадається знов, бо жовтень обов’язково настане ще раз, і ще раз, і ще. Йде за тобою твоє таємниче минуле,

            наче світлої пам’яті тінь.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне