Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Я мав знати про тебе все, іноді думав, що я для цього і був народжений, що це щось типу мого призначення й сенсу життя.

            Вивчити напам’ять тріщинки на твоїх губах, так, щоб із заплющеними очима міг взяти крейду й намалювати на дошці.

            Сузірчате ластовиння знаходити і в ясні, і в похмурі дні, не давати сльозам торкатись його, наче то проба манту.

            Точно казати, скільки кілець у твоєму ланцюжку на шиї, вміти застібати його, не торкаючись шкіри, а також

            цілувати тебе, не торкаючись ланцюжка.  

            Я мав тренувати уяву: ти зав’язувала мені очі, і для надійності – виганяла все світло з кімнати, навіть вуличних ліхтарів.

            Я мав уявляти тебе одягненою: в білих і чорних сукнях, у в’язаних светрах, у паранджі і навіть завернуту в килим;

            мав уявляти оголеною і миттєво відвертатись від тебе, коли ти давала команду «досить».

            Я бачив тебе амазонкою з однією груддю, бачив тебе відьмою та інквізиторкою, бачив тебе мовчазною черницею,

            і бачив тебе на спині татуювання дракона.

            Я мав знати про тебе все: щоб заснути я рахував волосся на твої голові, перебираючи його пальцями.

            Я мав знати – і я вивчав, все, що ти дозволяла про тебе вивчити, я не торкався твоїх апокрифів, це й не треба, насправді.

            Я вчився так, що розбуди мене вночі – я розкажу все-все, і, що кумедно, ти так і робила. Це працювало,

            ми так сміялися, і, посміхнені та в обіймах, спали до самого ранку.

            Я мав знати про тебе все, розбуди мене вночі чи вдень, як я задрімаю у кріслі – я розкажу все-все, серйозно,

            тільки ніхто не будить. Я сплю до самого ранку

            не прокидаючись, та й не посміхаючись

            вночі.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне