Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

В титрах так багато імен, що вони починають лізти з екрану, вилітати, наче метелики, і в темному залі стає все світліше.

            Вчитуєшся і сумно посміхаєшся: нікого не зіграв Уіллем Дефо, немає камео від Стена Лі, Ганс Цимер не писав саундтреку,

            але все ж – це було круто.

            Деякі імена, як розумієш тепер, набагато цінніше й важливіше побачити в титрах: вони підлітають до тебе так близько-близько,

            і ніжно сідають на плечі, залітають під куртку.

            Еритроцити, тромбоцити і лейкоцити засохли у чудернацький гербарій просто у венах, але ти відчуваєш себе начебто знову живим.

            До тебе разом з побаченими іменами повертаються й спогади, і тепер, от тепер, тобі точно нічого не забути:

            треба брати з собою все. Чи можна інакше? Інакше не можна, інакше – не пустять.

            Хто б міг подумати, що насправді тут пахне не ладаном, а поп-корном і новими меблями.

            Тут темрява, як кажуть всі, хто був і повернувся, тут темрява, але не та, до якої ти звик і якої ти боїшся: вона не поглинає світло,

            в ній світло завжди лишається з тобою. Ти світишся зсередини своїм пригаданим життям, і імена, важливі й рідні,

            як свічки в церквах.

            Без стуку відкриваються перед тобою двері раю. Коли звикають очі до нового світла – Сергій Жадан з апостолом Петром

пропонують тобі закурити.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне