Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Колись нас з тобою не стане, може бути таке, що одночасно, а може й хтось когось переживе на десяток років

            чи на ціле століття.

            Неврятовані нехрещені душі розпадаються на атоми, падають незримими бусами крізь холодне повітря вниз і глибше.

            Колись нас з тобою не стане, і як зникне про нас останній спогад, як припинять розкладати фотографії на стіл

            і вони почнуть розкладатись десь у землі,

            як мова, якою написані наші щоденники, вірші, романи, п’єси, дипломи та навіть свідоцтва про народження,

            смерть, паспорти та водійські права, стане мертвою –

            тоді ми знов ступимо в цей світ, повернувшись з далеких-далеких часів, з темних куточків осіннього всесвіту.

            Ми вже не будемо, звісно, людьми: наша молодість та краса давно розчинені у повітрі, наш рум’янець виступає на листях восени,

            наша пристрасть – росою на траві.

            Наші зморшки проявляються тріщинками на камінні або просто на звичайнім асфальті, ми віддали все, що могли,

            ми ж не станемо забирати це назад.

            Тому ми станемо звірями. Тими звірами, чия популяція давно вимерла, і вчені кинули всякі надії її відновити.

            Ми просто вийдемо в день бабиного літа на галявину, залиту сонцем: може, трава буде червоною, як у фантастів,

            може вже по-осінньому рудою, схованою під листям, а може ще буде така – зелена й соковита, прямо як в день,

            коли нас не стало.

            Домовились? Добре. До того ще довго, але ти ж знаєш: час минає швидко. Тільки в жовтні він чарівним чином уповільнюється:

            стає як насторожений звір,

який обережно ступає незнайомим шляхом.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне