Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

         

            В місячнім сяйві проступають контури поцілунків на тілі, ні, не всіх, а лише тих, що дійсно мали значення.

            В людей зазвичай таких відміток не так вже й багато, а побачити вони можуть в половину менше,

            але в осені їх накопичилось чимало.

            Осінь в холодних променях повного місяця роздивляється слід губ на долоні, так, не одразу згадує, як він з’явився,

            то ще з юності, як вона була така ніжна, а Жовтень – таким молодим.

            Дивиться у відображення на воді: ну, от прямо як зараз! Циклічна осіння юність, заплутаний час всесвіту.

            Жовтень припав тоді до її долоні і вустам впіймав краплину крові, яка ледь не впала у воду:

            вони тільки познайомилися, ще не те, що довіряли один одному, не те, що вони стали один одному довіряти, але тоді це було якось

            природньо? Наче дощ, наче вітер, наче зміна погоди та тривалості дня.

            Осінь хотіла виписати йому дзвінкого ляпаса, в неї аж щоки почервоніли від такої нахабності цього юнака,

            бо як це, рукою руки не тримався ще, а вустами – вже. Весла віднесло течією, Жовтень відчував присмак дощу в роті:

            її кров не смакує металево. Вона дивилась, з пітьми її очі вимагали пояснень того, що відбулося.

– Твоя кров, як потрапить у воду, обов’язково привабить акул, – нарешті сказав він, і після цих слів Осінь глянула на нього, як на хворого.

– Ми пливемо річкою, звідки, пробач, тут взятись акулам?

– Повір, на твою кров вони припливуть. Навіть у річку, навіть у озеро.

            Осінь дивилась, як швидко гоїться її рана на долоні та як красиво в місячнім сяйві відблискував контур губ Жовтня.

            Краплина її крові може не те, що привабити зграю акул, вона може розбудити русалок, які почують її просто з мітів,

            і почнуть існувати, вона може підняти затонулі кораблі й вдихнути життя в їх мертву команду,

            підняти ціле місто, і його правитель склониться перед нею та поцілує їй ноги.

            Не важливо, то буде порізана долоня, чи вена, чи може – розбитий ніс, чи може скотиться крапля по нозі, –

            може трапитись що завгодно.

            Жовтень тримав Осінь за руку, вони ступали по поверхні води: довелося йти пішки, бо весла він впустив.

            Насправді, Жовтень не був певен, що кров Осені дійсно має такі надзвичайні властивості, вона дослухалась до нього,

            не перевіряла. Але він йшов, відчував цей смак дощу, і думав, що нехай би справді його зжерли акули,

            бо саме після того, як він спинив ту краплинку – він закохався

            навічно.

            Хоча і цю властивість теж можна ставити під сумнів, бо, напевно, як ти ладен спиняти чиюсь кров своїми вустами –

            то ти вже закоханий, може, не навічно, звісно, але на пару століть це точно.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне