плетений браслет

            Жовтень нікуди не поспішає: він сидить вдома, плете браслети, п’є каву та слухає платівки, які в нього залишились після переїзду.

            На платівках зустрічається все, що завгодно, Жовтень не знає, яка випаде наступною: конверти від них він розгубив, а ті, що лишилися – від інших, загублених,

            на самих платівках ніяких ознак немає, все стерлося, втратилось, тому кожен раз Жовтень ставить для себе щось невідоме, він не має ніяких очікувань.

            На платівках зустрічається все, що завгодно: і народні казки, які читають маловідомі актори, і пісні Юрченка, і Айрон Мейден, Лед Зепелін,

            Поплавський, Жадан і Собаки, уроки англійської, польської та грузинської мов.

            Жовтень нікуди не поспішає: він слухає всі свої платівки, які зберіг, від початку і до кінця, він ніколи не змінює те, що поставив,

            він вірний, він відданий своїм рішенням.

            Кава викликає в нього сонливість, тому п’є він її потроху, не додає до неї ані молока, ані цукру, ніякої кориці чи карамелі, жодного топінгу,

            навіть нічого не їсть, так, ані булочок, ані цукерок, без сиру, без сендвічів, ніякого печива, крекерів.

            Жовтень п’є каву заради кави, але постійно забуває про це: він робить ковток, ну, добре, якщо раз у п’ятнадцять хвилин, він може пити чашку

            годину чи півтори.

            І він не думає змінюватись: Жовтня не налякати холодною та гіркою кавою, яка майже втратила весь аромат і смак. Він буде торкатись її губами,

            він буде робити ковтки, адже

            Жовтень нікуди не поспішає:  він смакує каву та плете браслети, в нього в квартирі грають платівки, квартира нова,

            їй всього близько ста років.

            Його вправні пальці плетуть яскраві браслети ніби самі, якщо б хтось, наприклад Осінь чи Вітер, дивились на нього, то так би і думали,

            думали б що це автоматизований процес, що Жовтень зараз десь не тут, що він далеко звідси і робить це тільки задля того, щоб зайняти пальці чимось.

            Та ні, Жовтень тут, він насправді слідкує за кожною дією, він вкладає у кожний браслет любов, якусь стриману, але пристрасть,

            якусь думку, він робить все не просто так, не просто так.

            Як доплете браслет то кине його в стареньку картонну коробочку, а зранку піде в парк, можливо навіть не в один і не в два,

            і подарує плетені браслети деревам.

            Саме задля цього він їх і плете, саме для них, ну і як, як тут можна не проявляти любов та увагу? Від цих думок Жовтень сам собі посміхається,

            посміхається тому, який він є,

            і навіщо йому бути іншим?

            Жовтень нікуди не поспішає, але все ж відчувається:

            він вже завершується.