Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Осінь і Жовтень лежали, лежали – хоч карту малюй. І темрява риси так вдало розмила: то може бути малюнок для валета,

            а може – й для дами.

Осінь і Жовтень лежали голими спинами на власних клітчастих сорочках: не кидати ж одяг на підлогу, ну справді,

тож лишився у ліжку.

Тягнулися пальцями, як не взятись за руки – то хоч торкнутися, найменшого дотику вистачить,

найменший дотик понесе тепло по приємно втомленим тілам.

Тіло завтра може змінитись, все може бути, жовтень – місяць змін, осінь – бентежна пора, так, все може бути,

а це тепло лишиться таким, як і було.

Так сподіваються, так сподіваються Осінь і Жовтень. І вже давно Жовтень, як прокидається серед ночі, поряд з собою,

навпомацки, знаходить лише сподівання.

І ті вже – напівпрозорі, тонкі, майже не відчутні.

Жовтень, щоб знову заснути, повертається в той вечір, який йому відчувається найтеплішим: вони лежать з Осінню,

лежать – хоч карту малюй…

Осінь каже, що, мовляв, знаєш, а в нас одного разу будуть діти. Чому ми зможемо їх навчити? І Жовтень, задумливо дивлячись в стелю, відповідає:

«наші діти ніколи не будуть брехати, ми навчимо їх цьому».

Далі все тане, розчиняється, і Жовтень разом із тисячами незнайомців виходить на пошуки ще якогось теплого, комфортного спогаду,

в який він міг би повернутись.  

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне