chase

            Собача упряжка злітає у небо – і погоня стихає сама собою: іржуть коні без вершників, скидають сідла у різнокольоровий килим осіннього листя.

            Новонароджений місяць раптом закричав і заплакав яскравими зірочками, краплями впали – й падали б далі, та молода мати-хмара взяла його на руки.

            Заспокоїлась ніч одразу – стихла, замислилась про своє, зупинилась, першим відчув то вітер, і одразу кроки його стали як у кота, м’якими і тихими.

            Після переводу годинників темрява перероджується, постає із новими силами: густа, насичена, міцна молода дівчина, що цілий день працювала у полі.

            Хтось розпалив вогнище, самотнє-самотнє, ніщо не виглядає таким самотнім; пахне горілими віршами, пахне попелом слів і мертвим автором, якого дим несе в небо.

            Мисливці йдуть з невдалого полювання крізь парк, де ще не згасили ліхтарі: користуючись такою можливістю вони зникають у світлі першого ліпшого.

            Пахне прохолодою і павутинням, битими горіхами та зачиненими кав’ярнями, а ще – начищеними туфлями. То дияволи безжально й зухвало топчуть запахи.

            Північ наступає, але годинникам не вистачає слів, аби її проголосити, хіба що найстарші з них щось незрозуміло бумкають в порожніх квартирах.

            Собача упряжка злітає у небо – і погоня стихає сама собою, тож Осінь, яка сидить у санях, з полегшенням видихає, з рота йде пар, що ляже на траву ранковим туманом.

            Висота обіймає Осінь як після довгої розлуки, тільки без радості, і хто б знав, чому. Припинилась погоня: розбіглися коні, розчинились мисливці,

розсекретили всіх шпіонів і відправили дияволів пити каву. Загасили вогнище і здається – Осінь вільна, вільна скінчитись!

Та вона пролітає по колу, виписуючи крутий віраж, і приземляється, хоч і не поспішає виходити, але все ж – триває і далі.