Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Старий бог, щоб хоч якось заробляти на життя, відкрив для екскурсій покинутий райський сад: туди прийшла Осінь

            і привела з собою Жовтень.

            Як змінився той сад одразу ж: навіть вельмишановний господь здивувався, що можна зробити так гарно,

            але гроші все одно з парочки взяв, бо за щось треба купляти горішки та пиво на вечір, а то без них грати в старий іксбокс не так весело.

            – Вдягнися, Адаме! – сміється Осінь.

Жовтень лишився в самій майці та тонких джинсах, а тут не так тепло, як те описується:

            справжні Адам і Єва точно б щось застудили.

            Але він не слухається, гуляє напівроздягнений по райському саду, і над головою – перестиглі звабливі яблука.

            Переглядаються Осінь і Жовтень, як переглядались, напевно, Адам і Єва, чи, радше, як Єва та Змій,

            і в обох невимовне питання: «як думаєш, це ті самі плоди?».

            Ну, типу, може цей сивий пан справжні лишив десь у себе в підвалі, вирощує, доглядає їх, неначе то маріхуана,

            а сюди висадив білий налив чи взагалі якусь кислючу дичку.

            – А Єва, значить, знала зміїну мову, – каже Жовтень. – А ти знаєш, Осінь?

            Осінь не відповідає Жовтню: хоче загадково мовчати, тримати інтригу, а у самої поперек горла стоїть жарт про пайтон.  

            Вони тримаються за руки, відчутно, що Жовтень вже холодний, себто змерз, та виду не подає:

            Осінь йому і не мати, щоб наказувати та слідкувати, але і не зігрівати його не може.

            Так ніжно до нього тулиться: аж бог відривається від перегляду улюбленої дорами, щоб посміхнутись.

            І все ж не дають спокою цим двом яблука, від яких ледь не надломлюються гілки: плоди перезрілі, а Осінь і Жовтень     

            ще такі молоді.

            – А нас виженуть, як ми зірвемо та скуштуємо один з цих плодів?

            – Не вижену, – втручається бог. – До шостої вечора не вижену. А далі – ми закриваємось.

            І Осінь із Жовтнем дивляться то один на одного, то на гілки із райськими яблуками: в кому прокинеться змій,

            який встиг лягти у сплячку?

    Ставлення автора до критики: Позитивне