чорнота

            Нашу підпільну організацію майже знищили: викрили всіх членів, когось розстріляли на місці за супротив арешту, комусь винесли смертний вирок,

            деяких довели до самогубства,

            але більшості потиснули руки, принесли вибачення, що помилились, сплатили символічну компенсацію і навіть підвезли додому.

            Саме такі до діяльності не повернулися: наші ідеї живуть у прострелених скронях, ховаються разом з тими, хто веде подвійне життя,

            наші ідеї сидять у в’язницях разом з людьми, імен яких ми не знаємо і, якщо чесно, не пам’ятаємо зовнішність і не впевнені, чи в курсі вони,

            за що боролись та за що сіли.

            Іноді здається, що нас з тобою залишилось двоє: ми п’ємо у кав’ярні еспресо, задумливо крутимо маленькі ложки у пальцях.

            Я дивлюсь на тебе, а ти дивишся на мене, і маємо на думці одне: ми хочемо переконатись, чи пам’ятаємо ми, за що боремось і задля чого живемо?

           

            Все почалось ще багато років тому, скільки саме сказати важко, тому багато це найбільш точна цифра, яку ми знайшли у джерелах.

            Хтось зробив ночі чорними, хтось наповнив їх чорнотою, і тепер люди живуть з цим, деяким навіть подобається, деякі віддано захищають таку систему.

            Боротьба здавалась марною: у всіх людей в світі, навіть якщо вони дуже сильно захочуть, не стане сил це змінити.

            Це може змінити лише той, хто почав, але де ж його взяти? Він, напевно, мертвий стільки років, скільки всім людям планети разом.

            З цієї точки і починається наша підпільна діяльність, наша боротьба проти чорноти та проти темних ночей: ця людина жива.

            Він постійно змінює ім’я та зовнішність, місце проживання та сексуальну орієнтацію, змінює політичні переконання та літературні смаки,

            але він живий, такий непостійний, мінливий, як вітер у жовтні, але живий.

            Звісно людину такої сили і влади віднайти буде не просто: він постійно зникає у створеній ним самим чорноті, і з’являється зовсім іншим.

            Ми збирались в підвалах, у когось в квартирах, їздили в інші міста, обличчя знайомі, знайомі слова, голоси, плани, стратегії,

            витримували не всі. Рано чи пізно нас мали почати ловити, ми просто не могли залишатись непоміченими вічність.

            І от врешті-решт осінь, середина жовтня, вечори наступають так швидко, у будь-який час, їх ніхто не стримує: система чорних ночей нахабніє,

            стає зухвалішою і ненаситною.

            З наших лишилось не так вже й багато: я, ця дівчина, з якою ми п’ємо каву, і… Хтось ще, точно хтось ще.

            Вона гарна, та зараз не до романтики: ми не маємо права дати цій справі померти, ми не можемо лишити цей світ таким,

            з ночами, повними чорноти.

            Той, хто вигадав ночі такими, постійно зникає в цій чорноті, і з’являється зовсім іншим. Ми так старанно полювали на нього, так старанно вивчали його,

            що самі стали такими ж.

            Ми пірнаємо в чорноту щоразу, намагаючись його віднайти, і з’являємось на світло зовсім іншими. І може весь час змінювався не він,

            а ми?

            Наша справа не може загинути. Я стискаю в руці ложку. І дивлюсь на незнайому жінку

            перед собою.