ловець снів

Я бачив сон: ти в ньому була велетенською павучихою, сиділа біля мого ліжка і повільно плела в’язку сітку. Від жаху я затиснувся у кут,

і тіло немов було паралізовано.

Дощ стукав у залізне підвіконня, наче якийсь невмілий барабанщик, годинники в різнобій цокали і цокали невпинно. Я спав і бачив сон:

ти в ньому була велетенською павучихою.

Прийшла до мене в сон немов із вигаданого світу, який став раптом реальнішим реальності: ти толкієнівська Шелоб,

варкрафтівська Хадронокс або Мексна.

 

Як раз днями я говорив з тобою про те, що мучусь від кошмарів, в яких дивакуваті спогади спогади з минулого мене ніяк у спокої не лишать.

Як раз казав тобі, що Вона за мною, мовляв, йде слід у слід, її ім’я мені все мариться усюди: у цоканні годинників, в ударах крапель.

Не можу довіряти навіть серцю, бо і воно туди ж – я прокидаюсь. Лежу у ліжку в напівтемряві четвертої години ранку

на стелі, в шпалерних візерунках, я бачу її портрет: знайомий, але тепер – чужий.

 

Я бачив сон: ти в ньому була велетенською павучихою, сиділа поряд і лапкою хотіла взяти мою руку.

Блідий, неначе смерть, я втиснувся у темний кут, боюсь – але немов боюсь, що мені з тобою буде… Добре?

Тому у сні, напевно, і бачу я тебе такою: членистоногою ткачихою в’язких сіток. Чи для того я так відверто говорив з тобою про нічні кошмари,

щоб ти перетворилась на один із них?

 

Я був наляканий цим сном – ти не намагалась взяти мою руку, але і не пішла: продовжувала плести павутиння. А я чекав одного:

коли ж нарешті це скінчиться.

Аж раптом встала ти у весь свій велетенський зріст і потягнулася кудись – кудись до лампи, що над ліжком. Я подивився:

тепер над моїм ліжком висів ловець снів, по-справжньому великий ловець снів.

 

            Не знаю, чи то правда, але кажуть – допомагає від нічних кошмарів,

            сказала ти, і світлий ранок у ту саму мить собою розчинив мій сон.

 

            Ось так – виходить, що боявся я тебе дарма? Моїм нічним кошмаром стала ти, але лише для того, щоб інші

            не приходили до мене.