Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Тепер точно жовтень. Тепер точно осінь.

 

Засинало місто непомітно й тихо, жовтіло та мирно зітхало поривами вітру, робивсь все частіше вологим асфальт.

Все менше зелених листків і яскравих кольорів: ми гуляли по центру міста, ми гуляли по великим площам, то там, то тут,  

і вже не шуміли фонтани. Не купались в них діти, не сідали на теплі бортики одинокі й не дуже люди.

Засинало місто непомітно й тихо.

Ми дістали зимові ковдри й кутались в них на своїх старих ліжках, нам би також заснути – разом із містом, аж до самої весни.  

Бачити сни одне про одного, де з-під жовтого листя і навіть білого снігу ростуть гарні квіти, але ми прокидаємось,

прокидаємось кожного ранку і йдемо гуляти. На порожніх площах в сонному місті вже не чутно шуму фонтанів.

Останній фонтан на центральній алеї нашого улюбленого парку все ще лив свої води, все ще працював, працював – наче всупереч осені.

Всупереч жовтню.  

Ми дивились на тонкі струмені, слухали тихий і приємний шепіт води, присіли на бетонний бортик, щоб трохи помовчати,

хай говорити буде вода фонтану, поки в неї є така можливість.

Закохано й ніжно ми дивились – слухали, і навіть не припиняли слухати тоді, коли вже спинами до неї розвернулись та й пішли.

З водою упливали секунди та хвилини.

Коли останній фонтан на алеї нашого улюбленого парку замовк – ми вже були досить далеко, щоб побачити це чи хоча б почути.

Але точно обидва відчули це: в той момент наші руки стали чогось холодніше, і до світлих посмішок домішалось

щось гірке.  

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне