Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Ми пливемо на човниках з дубових листочків на інший берег – інший бік – нашої із тобою ніжності, ми вже вийшли за межі осені,

            нам навіть прийшла смска про це: вас вітає Кропивницька територіальна громада. І в ту саму мить телефони перетворились на голубів

            та злетіли у небо, пір’я не віск, пір’я не розтане, якщо близько підлетіти до Сонця, тому, певно, голуби і літають на ночівлю у відкритий космос.

            Наші з тобою – так точно, щодо інших не кажемо, бо нас все одно не послухають, бо нам не повірять, ми обережно торкаємось пальців:

            всі-всі дотики з собою в мандри взяти не вийшло, ми більшість лишили на берегу, заховали серед падолисту, та місцеві бродячі щенюки

            дуже швидко все винюхали та розтягли у всі боки. Наші з тобою ніжні дотики, наші з тобою безмежні цілунки, наші з тобою

            по-шоколадному гіркуваті обійми жадібно жруть осінні пси – і на очах стають велетенськими гієнами, чиє хіхікання

            здатне здіймати шторми, влаштувати цунамі посеред штучної водойми, стають дибки вали в зеленій річці.

            Плямки з хутра з клацаннями відлітає і чіпляється листям назад, на дерева, а Осінь скидає назад: гієни сміються, річки стають словами, вали стають конями

            і приєднуються приставками до самої основи.

            Ми пливемо на човниках з дубових листочків на інший бік ніжності – інший берег, зранку – півпоцілунку на двох, дотики лише на крайню

            випадковість.

            Хмари з кожним днем все більше нагадують привидів, а риба в річці – якісь сонні банани, Одісей в жилетці з написом «берегова охорона»

            все патрулює околиці, не слухає сирен – видалив додаток єТривога вже дуже давно.

            Бачимо сни навіть не засинаючи – просто дивимося назад, і там картинки нашої ніжності, як калейдоскоп, і чим далі ми – тим вони менш зрозумілі

            й більш ніжні. Справді – більше схоже на сни, не на спогади, але якщо наші долі з тобою поєднала сама Осінь – то значить, нам судилось

            щось більше. Шляху назад немає – тому як нас не стане ми його обов’язково знайдемо, а поки ми є, і тримається човен – пливемо

            півпоцілунка, випадковість – і скоро хтось з нас крикне «земля».

            Хтось з нас крикне «земля» з такою невимовною, потойбічною ніжністю, з якою ще ніколи

            нічого

не вимовляв.   

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне