Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Хто той старий, який співає мої пісні, який читає мої вірші та п’є каву в моїх улюблених ресторанах?

            Я бачу його на вулиці, і, як набираюсь сміливості, питаю в людей: хто то, ви не підкажете? Підказують:

            то містер Джек, він живе тут давно, підстригає кущі та ні з ким не спілкується, … ні-ні, то, я знаю, не треба мені те розповідати,

            я про того, про іншого.

            Про якого ще іншого? Там немає нікого, друже, ми не бачимо більше нікого, тільки он, містер… Добре, дякую і за це.

            Він є: в нього гітара та дуже рухливі, як для старого, пальці, він геть сивий і такий близький, навіть більше, ніж рідний дідусь.

            Він є, але зникає, якщо підходжу до нього близько, неважливо, з метою поспілкуватись, чи кинути гроші за гарну гру,

            за цікаві вірші, чи пригостити кавою, я знаю, він постійно бере допіо з молоком у сонячній кав’ярні.

            Тож лишаюсь сам, із своїми, хіба що, думками, кава швидко стає холодною зараз, та не можу випивати її швидко.

            Моє вічно-жовтневе життя ніколи не прийде до старості, то я буду завжди молодий, замріяний другий місяць,

            який, як вітер ночами, тихенько співає свої пісні, нервово ховає під подушку вірші, закоханий в осінь, в різну,

            але шукаю ту саму. Я дивлюсь на старого – виглядаю з віконця кав’ярні, він грає, і, дивно, здається, що маше мені рукою.

            Тільки я знаю ті пісні чи вірші, та в юному тілі, в молодій голові вони все не можуть дозріти. Я дивлюся на того старого:

            чом він так на мене схожий? Безкінечно – неможливо – далека старість. Я ніколи того не сягну.          

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне