Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Ми з тобою останні квіти цієї осені, ми розцвіли тоді, коли вже відійшли айстри, обравши, певно, одні з найхолодніших днів,

коли цвісти ще можливо в принципі.  

Тобі холодно? Тобі страшно? А тобі? З тобою – не страшно, якби швидко ця осінь не поринала у темряву.

Стільки часу ходили просто повз одне одного, дивлячись скрізь і не помічаючи, думаю, що доля наша така:

стати останніми квітами осені.

На морозі серед падолисту наше кохання виросло яскравими квітами: в нього червоні-червоні пелюстки.

І торкаючись квітки кохання – яка випадковість! – доторкнулись вказівних пальців одне одного. А далі зустрілися погляди.  

Цього виявилось достатньо, аби раптом відчути тепло, цього виявилось достатньо, аби раптово, серед глибокої осені,

відчути весну.  

Що ти, що я – ми вперше бачимо цю дивовижну квітку, до цього ми її не знали, він вабив нас своєю загадковістю й солодким запахом.

Чому він раптом квітне, коли всі інші квіти… Лишень торкнулись наші пальці – все це важливим бути перестало.

Сонце на нас поглянуло, напевно, вперше за не пам’ятаю скільки часу, і ми… І ми немов розцвіли, як чудернацькі квіти.

Останні квіти осені?

Звучить так сумно! Я б сказала, що в нас просто дуже-дуже рання весна.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне