Повернутись до головної сторінки фанфіку: ж о в т е н ь

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Я слухав музику і прибирав у кімнаті, коли до мене зайшов Жовтень: мовчки поставив на паузу програвання мого плейлиста,

            але я помітив, що він трішки забарився, наче заслухався гуртом Survive Said The Prophet, який тоді грав.

            «Це з Рибки-бананки, подивись», – жартома порадив йому. Він тільки сховався у шарф: що ж, наче хоч раз в мене

            клеїлась з ним розмова. Я відкрив письмовий стіл та віддав Жовтневі тридцять папірців, на яких щось було написано.

            Він пробігся очима по ним, погортав, пару разів посміхнувся, один раз навпаки – щось став сумним, і точно рази зо три

            здивовано підняв брови.

            Перед тим, як піти, він простягнув мені руки: звичний жест, я потиснув, і з-під його рукава на мою руку переліз браслет

            з великим сірим камнем: це камінь казкаря, як пояснював Жовтень. Він запропонував мені ще давно стати його казкарем,

            він дав мені цю неймовірну силу в обмін на те, що раз на рік я буду писати про нього, і ті тексти віддавати йому.

            Я згодився, і перш ніж запитав, а про що ж, власне, писати – то побачив перед собою все: Жовтень пустив мене в свою душу.

            І зараз – тиснув так міцно руку, повертаючи браслет з каменем назад, бо я виконав свою частину угоди.

            «Я знаю. Я дивився», – майже пошепки відповідає Жовтень і в ту саму мить зникає.

            Я знаю, Осінь, що ти слухати мене не хочеш, і що мої слова розчиняться для тебе, як той бруд у калюжах,

            як опале листя розтечуться незрозумілою кашею.

            Я знаю, Осінь, що ти й не подивишся на те, що у мене в душі, та я ніколи, чуєш, ніколи не полишу спроб та надій.

            Я розпалюю вогнище на дворі, пам’ятаєш, як у дитинстві, як ми стояли з тобою до останньої іскри,

            доки холод остаточно не з’їсть все тепло.

            Я кидаю в нього слова: сподіваюсь, вогонь не сплутає їх, сподіваю, ти правильно прочитаєш попіл,

            як не я, то може дим достанеться тебе.

            Я буду стояти, доки у цього вогнища на подвір’ї буде тепло, будуть іскри, і доки холод його не з’їсть,

            якщо буде бажання – заглядай до мене. Я почитаю тобі чужі спалені вірші.    

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне