Пані Мара
18+
Гет
Максі
Захищений секс, Кінк на укуси, Ніжний секс, Перший секс, Перевертні, Україна, Реінкарнація, Алкоголь, Викрадачі, Втрата контролю, Гіпноз, Злочинні організації, Знущання, Навчальні заклади, Паління, Переслідування, Помста, Спогади, Язичництво, Бісексуальність, Від друзів до коханців, Від незнайомців до друзів, Вірність, Гетеросексуальність, Елементи фемслешу, Заборонені стосунки, Здорові стосунки, Поцілунки, Розвиток стосунків, Таємні стосунки, Депресія, Суїцидальні думки
Дозволено з покликанням на даний сайт
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
дозволяю використовувати дану роботу для натхнення та розміщувати покликання в полі "Фанфіки за мотивами фанфіків"
Немає схованих позначок
ср, 09/21/2022 - 13:41
сб, 04/01/2023 - 17:10
1238 хвилин, 30 секунд
4
Читачі ще не додали роботу у збірки
1
Навіґація

«Вона може погубити тебе, але я не допущу цього. Щоб не сталося, я врятую тебе опівночі»
Продовження фанфіку буде в телеграм каналі @maras_notes

Повний текст фанфіку

—Спробуй ще раз.

В залі для тренувань, який завжди був заповнений студентами, цього разу було лише дві людини. Другокурсниця Хорса та її куратор. Марія намагалася виконати закляття, яке допомогло б їй боротися з темними сутностями. Але всі спроби були марними, та й вона вже втратила багато сил.

—Не можу вже.

Чоловік підійшов до неї та підняв її за підборіддя. Дівочі очі благали про відпочинок, і Лев просто не міг відказати. Краще сьогодні вона вже не зробить.

—Добре. Відпочинь трохи, і підемо в наш корпус. У мене ще роботи сьогодні багато.

Марія зробила крок назад, віддаляючись від викладачах. Вона намагалася боротися з ніяковістю, визванну його жестом. Але виходило погано. Рум’янець залив її обличчя. Дівчина відвернулася від чоловіка. Лев лише посміхнувся на це. Він не раз бачив, як вона червоніє при ньому, і завжди помічав у цьому щось миле.

—Як тобі початок другого курсу?

Марія обернулася до викладача лицем. Це питання трохи розізлило її.

—Прекрасно. У мене в кімнаті тепер куча рослин, які привезла Стася, Валентин як завжди нічого не викладає, і я ледве не створила пожежу в аудиторії, але все таки зварила зілля. А, ну ще й сутність в другий же день, яка ледве не вбила мене. І я не порушувала комендантської години. Прекрасний початок року! Неначе на першому курсі. І це все за три дні! Добре хоч друзів побачила, хоча би якийсь плюс є в цьому всьому.

Лев згадав вчорашню ніч, коли він врятував Марію. Сутність намагалася наздогнати її, але чоловік вчасно з’явився. Дівчина тоді пів ночі провела у його кабінеті. Повезло, що сьогодні хоч субота. Лев пообіцяв провести з нею невеличке заняття та навчити декільком замовлянь.

—Ладно, пішли вже.

Дорога була через прохідний коридор Чура. Марії ніколи не подобався він. Їй здавалося, що будівля обвалиться через ці тріщини, та просто було моторошно. Студенти тренувалися, і звідусіль були чутні якісь вибухи, слова замовлянь та інше. Дівчина помітила, що чурівці знову намагаються розбити ту стіну, яка закриває якийсь прохід. Подивившись на Лева, Марія зрозуміла що він знову відчуває неприємний запах. Але ж вона - ні. Їй завжди здавалося це якимось дивним.

—Нагадай, що за тією стіною.

—Затопили коридор і все. Але не знаю чим. Запах дуже неприємний.

—Але, чому я нічого не відчуваю?

—На то є причини.

Марія не відповіла йому. Вона замислилася. Щось їй це нагадувало, але дівчина не могла згадати, що саме.

—Які причини?

—Тобі рано це знати.

Блондинка з розумінням кивнула. Проте, їй хотілося якомога швидше зрозуміти, що з ним не так. Дуже знайомі признаки. Потрібно було на парах слухати уважніше. Вона й справді намагалася, але їх тоді завалили цілою кучею інформації і дівчина не змогла все запам’ятати.

Марія і Лев розійшлися недалеко від прохідного коридора Хорса. Викладач пішов до себе в кабінет, а студентка вирішила заглянути в бібліотеку. Їй просто хотілось щось почитати. Знала, що повернувшись в кімнату, вона почне вислуховувати Стасю. А так, хоча би щось дізнається новеньке. Проходячи між стелажами з книгами, дівчина читала кожну назву, поки не помітила дещо дуже знайоме. “Сказання про вовкулак”. В минулому році Лев її порекомендував. Щось Марії підказало, що їй потрібно прочитати цю книгу.

—Повторювати‒ніколи не пізно

Вона взяла її. Старовинна палітурка з золотим малюнком вовка та назвою. Сівши за стіл, дівчина відкрила книгу.

«Сказання про вовкулак

Глава 1

Загальні поняття

Вовкула́ка або вовку́н(грец. λυκάνθρωπος, англ. Werewolf, нім. Werwolf, фр. loup-garou, італ. lupo mannaro) — міфічна істота, людина, що перекидається на вовка, або перетворена у вовка, тобто перевертень.

Вовкулака — людина-перевертень, що має надприродну здатність перевтілюватися у вовка. Вважається, що вовкулаки можуть бути вродженими та оберненими. Вроджені — це ті вовкулаки, які народилися під певною планетою. Перетворені (обернені) вовкулаки — істоти, що зазнають більших страждань, ніж вроджені. Вони живуть у барлогах, бігають у лісах, але зберігають людський внутрішній світ. Повернутися до людської подоби обернені вовкулаки могли через кілька років. Вроджені ж вовкулаки все життя проводили в сім’ї як звичайні люди, а у певний період року, перетворившись на вовків, винищували худобу.”

Загальні поняття, які Марія й так пам’ятала, тому сильно вчитуватися вона не стала. Їй були цікаві ознаки вродженого вовкулаки, так як вона ніц не пам’ятала.

“Глава 2

Вроджені вовкулаки

Вроджені вовкулаки бувають, коли вагітна жінка несподівано побачить вовка, або з’їсть м’ясо тварини, яку роздер вовк, тоді дитина, що від неї вродиться, буде вовкулакою, чи вовкуном. Також коли чоловік спить із жінкою проти свята, чи проти посту, а зачнеться в них хлопець, то буде з нього вовкулака. Для позначення цієї можливості використовується термін ликантропия. У вовчому образі вервольфи представлялися як звичайні вовки, хоча найчастіше і більше, і сильніше за середнє. Вважалося, що рана, нанесена вовку-перевертню, зберігається й у людському вигляді.

Вроджені вовкулаки мали можливість перетворювати людину на вовка. Основною з ознак вроджених вовкулак вважалося щось подібне з вовчою натурою. Наприклад, вовча шерсть замість звичайного волосся, ікла, загострений нюх, розвинена інтуїція. Може навіть й декілька. Також можуть бути червоні або янтарні очі. В людській подобі у вовкулак часто тісний зв’язок з природою. У подобі вовка вони можуть легко стояти на двох ногах, у них коротка шерсть.”

Марія закрила книгу. Ні, вона не просто не змогла вивчити. Дівчина зрозуміла, що все прекрасно знає. На ній було закляття. Комусь просто не потрібно було, щоби вона знала. І у неї є припущення хто. В минулому році вона просто не сильно думала про це, тому й не одразу зрозуміла. Загострений нюх, янтарні очі, тісний зв’язок з природою. Авінов Лев Константинович.

Звичайні студенти й не здогадуються, бо він їм це не говорив. Але ж Марія з ним в досить близьких стосунках. Вона помітила, як він любить природу. Він легко налагоджує зв’язок з тваринами. В коридорі Чура він справді відчуває дивний запах, через загострений нюх. На першому курсі з’явився в потрібний момент з цитрином. Неначе відчував.

—Потрібно за ним прослідкувати. Може, мені просто здається, і він звичайний чарівник?

Але, що як ні? Марія задумалася. Що це змінить? Вона не була впевнена в тому, чи її відношення до нього стане іншим. Проте дівчина надіялася, що не буде його боятися.

—Якщо він викладач-куратор, то значить не такий й небезпечний? Ну, Асгайр точно не став би призначати на цю посаду людину, яка в деякі періоди може вбити когось. — прошепотіла Марія, — Хоча… Я не була би так впевнена.

Поклавши книгу назад, блондинка пішла до себе в кімнату. Їй потрібно було трохи відпочити. Ні, вона не збиралася говорити комусь свої здогадки. Якщо це дізнаються всі, то буде великий скандал. А Марія не хотіла уявляти, що буде тоді з Левом. Він любить свою роботу, своїх студентів. Без нього в академії не так. Однак їй потрібно буде поговорити з ним. Не сьогодні. В кімнаті її зустріли Стейсі з Дамелі і пару рослин. Дівчата про щось говорили. Марія тихо зайшла й завалилася на ліжко, лицем в подушку.

—Щось сталося? — запитала Стася.

Марія перевернулася на спину й подивилася у стелю.

—Та нічого особливого. Просто втомилася.

—Лев Константинович замучив?

—В сенсі Лев Константинович?!

Розділи:

Глава 2 Частина 1

Марія сіла й подивилася на шоковану Дамелі. Схоже, Настя сама не знала, що з нею не так.

— Дорогенька, Лев викладає в академії вже четвертий рік і третій рік він куратор. Ні разу не було такого, щоби він займався з кимось індивідуально. Так, він любить своїх студентів, але  найчастіше просто дає поради. А тут, окрім того, що минулого року ви завжди дуже мило спілкувалися, я ще й дізнаюся, що ти з ним займалася? Багато хорсовців це вже давно помітили, і лише чудом по академії не пішли чутки! Скажи чесно, між вами щось є?

— Не приймайся, ми просто друзі. Навіть якби були коханцями, я б не стала використовувати його для оцінок. Я не така людина. Ти сама й знаєш, що я до кожної пари готова.

Настя була здивована. Марія знову лягла і відразу ж заснула. Тільки б це не дізналися інші. Вона над хорошою репутацією серед хорсовців працювала довго і не хотіла, щоби все рухнуло в один момент.

Проснулася Марія через дві години. В кімнаті нікого не було. Вона встала, поправила зачіску й вийшла у коридор. Прогулятися їй зараз не завадить. Однак як тільки дівчина вийшла з гуртожитку, то відразу наткнулася на когось. Ледве не впавши, вона поглянула на чарівника.

— Кай?

— І тобі привіт. Вибач, що вивів тебе з твоїх думок.

— Та ти не винний. Я просто ще не сильно проснулась.

Марія підмітила якийсь смуток в його очах. Щось сталося. До цього він завжди був веселим, або серйозним.

— Тільки обід, а вже втомилася?

— Та я з самого ранку просто займалася, от і заснула на дві години. А ти чого такий сумний?

— З  чого ти взяла?

Кай видавив посмішку.

— Я тебе не перший день знаю. Якщо нікуди не спішиш, то ти можеш мені розказати. Не потрібно все тримати у собі.

— Добре. Я зараз віддам Даниїлу план посвяти та повернуся. Чекай мене тут.

— Я й забула, що вона вже завтра. Ладно, йди.

Марія сіла на найближчу лавку. Довкола було багато студентів. Першокурсники оглядали академію, старші просто відпочивали в передчутті завтрашнього дня. Дівчина згадувала свою посвяту. Момент в кафе, просто сам процес. Вона згадувала, як через неї хвилювався Лев. “Якби далеко не був, обов’язково прийду на допомогу”. В той день Марія зрозуміла, що може йому довіряти. Але тепер.. Якщо всі її теорії будуть правдивими. Вона так боялася, що втратить всю довіру. Якщо вони стануть чужими одне для одного? Дівчина ніколи не потрапляла в таку ситуацію.

Довкола багато студентів. Марія побачила серед них Єсена. Він кудись спішив. Юрій сидів зі своєю сестрою біля дерева. Вигляд Стефанії був також не найкращим. Навіть здалека Марія зрозуміла, що вона недавно плакала. Дівчина була в обіймах свого брата.

— Я тут.

Марія повернулася і побачила Кая.

— Що зі Стефанією?

— Ми розійшлися.

Дівчина здивувалася. Вона знала, як ці двоє кохали одне одного, але чому вони розійшлися? Кай запропонував піти в інше місце, й дівчина погодилася. Вони вирушили до однієї з оранжерей. Спочатку блондинка не наважувалась спитати. Але Кай й сам все розказав.

— У неї дуже жорстокі батьки. Майже не давали їй право вибору. Юрій часто заступався за Стефанію, бо до нього було краще відношення. Вступивши в академію, вона нарешті відчула свободу. Який же Юрій був щасливий, коли його сестра почала розцвітати. Я й сам це помітив. Ми зустрічатися взагалі почали раніше, але таємно. А тут все змінилося. Я й справді її кохаю. Проте недавно її батьки дізналися все. Юрій намагався зробити все, щоби нічого страшного не сталося. Але нам все-таки прийшлося розійтися. Цього року ще й серед викладачів хороший друг їх сім’ї.

— Не розумію… Чому вони були проти. Ви така прекрасна пара, й навчанню це не заважало.

— Жорстокі правила аристократичних сімей. Завжди слухати волю батьків, а потім чоловіка. Страшно мені за її життя.

Марія поклала руку на плече Кая, бажаючи підтримати. Вона не знала, що й сказати на це. Дівчина зі звичайної сім’ї, у них немає таких правил. Вона могла кохати, кого сама захоче, могла бути тим, ким захоче.

— Не у всіх так. Моя сім’я живе не по цім правилам, а по нормальнім. У родині Авінових також не було цього. Костянтин і його молодший брат Михайло були справді хорошими людьми. Я знав їх. Їхня родина часто навідувалась до нас. Жаль, що Костянтин помер. Він був підтримкою для свого сина. Михайло ще живий і у нього щаслива дочка, у якої є право вибору.

Марія вперше чула щось про сім’ю Лева. Значить, його батько вмер, а у дяді є дочка. Тобто, його двоюрідна сестра. Можливо, Кай й знав щось про самого Лева, але дівчина не хотіла його допитувати. Ні, не зараз. Йому й так тяжко.

—Я вірю, що ви будете разом, щоби не сталося. Я ще на вашому весіллі танцювати буду, от побачиш.

Хлопець засміявся. Марія була рада бачити, що йому зараз легше.

— Якщо вже ти це говориш, то цьому реально бути. Ладно, досить щодо мене. Ти якась не така. Щось сталося?

Марія задумалася. Ну так, вона вже декілька годин думає про Лева. Дівчина подивилася на Кая.

— Заплутано все. Я зрозуміла дещо про близьку людину і тепер не знаю, що й думати. Мені страшно, що я можу втратити довіру до нього, чи просто втратити його. Не знаю що робити.

— Ти сьогодні брала “Сказання про вовкулак” в бібліотеці. Я не слідкую за тобою, просто був тоді неподалік. Хтось з твоїх знайомих виявився ним?

— Так. Все говорить про це. Гострий нюх, любов до природи.

— Важка ситуація, не спорю. Вовкулаки ще й відчувають, коли хтось знає про їх подобу. Інтуїція. Якби важко не було, поговори з ним. Тоді ти все зрозумієш. Якщо що, звертайся до мене. І ще. Не розказуй цього нікому, якщо вони про це не знають. Ти правильно зробила, що не називала ім’я.

Ну так. Це може привести до великого скандалу. Куратор Хорса може бути вовкулаком. Батьки студентів обуряться. Та це ще й зачепить інші факультети. І не зрозуміло, до чого воно приведе.

— Дякую. Можна тебе обняти?

— Дозволяю.

Марія обняла його. Вони так простояли декілька секунд і віддалилися. Однак, в кущах був якийсь шурхіт, на який вони обернулися. Кай змахнув рукою, самими губами промовляючи замовляння. Від нього відразу повіяло енергією, яку дівчина добре вивчила вже.

— Здається дехто чув більше ніж йому потрібно було.

— Що ти зробив?

— Пішли, сама побачиш.

Глава 3 Частина 1

Вони пішли до кущів. Як тільки друзі розсунули листя ㄧ побачили одного зі студентів. Він сидів нерухомо через дію замовляння. Марія не знала його. Хлопець був шатеном з зеленими очима. На вигляд йому було років дев’ятнадцять. Червоні й чорні кольори в одязі видавали його факультет. Чуровець сидів мовчки й просто дивився на хорсовців. Розглядуючи його, Марія помітила значок старости курсу. Її список підозрюваних відразу звузився до однієї людини. Старости третього курсу Чура.

— Олександре, а ти що тут робиш?

— Гуляв.

— Побачив нас і вирішив підслухати розмову свого знайомого й незнайомки? Я надіюсь ти не зробив ніяких поспішних висновків, — сказала Марія розізлившись. Вона страшно не любила, коли хтось підслуховував її розмови з кимось.

— Не така ти й незнайомка. Про тебе ж вся академія знає і навіть цьогорічні першокурсники.

— Трясця.. Чому?!

З кожною секундою дівчина ставала все злішою. Її бісило, що всі знали про її популярність, окрім неї самої.

— Плутаниця на розподілі, вічні проблеми, підозріло близькі відносини з нашим істориком. Мені продовжувати? У тебе не найкраща репутація серед хорсовців. Тобі ще везе, поки що. Але вони дуже незадоволені, що їх куратор приділяє так багато уваги якійсь простолюдинці. Окрім деяких. Я здивований, що у Юрій, Кай і Дамелі досить хорошої думки про тебе. Добре хоч студенти інших факультетів добре відносяться до тебе.

Марія тихо вилаялася собі під ніс. Як завжди. Її ніколи не приймуть там, хоча вона вже давно зрозуміла, чому саме сюди вона потрапила. Репутація й так зіпсована, але ще гірше вона не хотіла робити. Марія ніколи не стане частиною цього факультету. Нічого не сказавши, дівчина розвернулась і пішла у сторону академії.

— Марія, ну почекай же! — прокричав Кай.

— Котіться всі під три чорти! Ненавиджу Хорс всім серцем!

З ходьби Марія перейшла на біг. Їй терміново потрібно було потрапити до себе в кімнату. Ніхто не міг бачити її такою. Вона знала, що Кай намагався її догнати, але дівчина виявилася спритнішою, ніж він думав. Майже добігши до кімнати, вона на когось знову наткнулася, але цього разу впала. Подивившись уверх, блондинка побачила нікого іншого, як хорсовця. Але саме на нього Марія цього разу була не проти наткнутися. Темне волосся, карі очі. Від нього прямо світило сонячною енергією. Дівчина задумалася, як взагалі на цьому факультеті можуть бути такі різні люди.

— Марія, обережніше. Давай допоможу. Ти не забилася? — спитав Юрій і протягнув їй руку. Марія прийняла цей жест допомоги й встала. Хлопець відразу помітив її стан. Нічого не промовивши, він провів її до кімнати. Там було пусто. Коли блондинка сіла на своє ліжко, Юрій закрив двері. Він залишився стояти.

— Розказуй.

— Я просто знову зрозуміла, що ненавиджу майже всіх студентів Хорса.

— Ти дізналася про відношення до тебе?

— Так! Я минулого року намагалася доказати, що чогось коштую, що я не даремно потрапила саме сюди. Але що потім виясняється? Вони обурилися тільки через те, що я подружилася з нашим куратором?! Я з ним не зустрічаюся і ніколи не планувала. Чому?

— Так, тихіше.

Юрій сів біля Марії й обняв її. Давши волю емоціям, дівчина заплакала. Вона підігнула коліна під себе, зовсім забувши про взуття. Сльози самі лилися. Стільки сил і все дарма. Юрій обнімав її весь цей час. До цього добавився ще й страх й нерозуміння. Вона боялася невідомості. Вона не розуміла свої почуття. Марія говорить всім, що Лев для неї просто друг, а сама червоніє від його дій. Сама думає про нього ночами. Вона боялася своїх почуттів. Розуміння того, що він її викладач, вбивало.

— Подивися на мене.

Марія послухала його. Перед очима було все розмито через сльози, але вона все одно бачила риси Юрія.

— Якщо вони не розуміють твою цінність зараз, то вони не заслуговують на неї. Не приймайся через свій факультет. Згадай, що в тебе є Даниїл, Дамелі, Єсен, Настя, Лев і я. Ти нам потрібна, як ніхто інший. А невдоволення хорсовців й так зрозуміле. Я їх не виправдую, просто говорю все як є. Всі ми неодноразово помічали, як ви дивитеся одне на одного. Ви дуже швидко зблизилися. Банальна ревнивість, але на які страшні речі вона здатна. А поважають тебе набагато більше студентів, ніж ти думаєш.

— Можна подробиці щодо «Всі ми неодноразово помічали, як ви дивитеся одне на одного».

Юрій зітхнув. Він намагався зібратися з думками. Й так лишнього сказав.

— Ви створені одне для одного. Навіть через різницю в 11 років, ви швидко знайшли спільну мову. Як не бачив вас разом, так ви про щось говорите, або просто дивитися одне на одного закоханим поглядом. І навіть не думай доказувати іншого.

Марія промовчала. Вона думала про своє. Може, вона реально закохалася? Дівчина ніколи не відчувала такого до інших, як до Лева. Але..

— Навіть якщо ми закоханні одне в одного, то яке діло до цього мають інші студенти? Чому так?

Дівчина відвинулася від Юрія і лягла на спину. Їй стало легше, коли вона дізналася причину, але все одно тяжко.

— Не мовчи. Просто розказуй все, що спаде на думку. Допоможе. Ти можеш мені довіряти й ти це знаєш.

— Добре. Я не можу зрозуміти, що відчуваю насправді. Але ж ми друзі.

Поки Марія говорила, двері в кімнату відчинилися і зайшла розлючена Стася. Блондинка швиденько сіла і поглядом прослідкувала за сусідкою.

— Ненавиджу її. Юрій коли-небудь утихомирить свою сестру?

Велесовка сіла на своє ліжко і поглянула на Марій. Присутність Юрія в цій кімнаті його здивувала. Але Стейсі не могла не помітити заплакані очі Марії.

— Хто?

— Хорсовці. Але зараз то не важливо.

— Юрій, йди до свого гуртожитку.

— Я тут допомагаю її подрузі, а вона мене виганяє! В цьому світі існує справедливість. І що Стефанія зробила?

— Юрій, йди до свого гуртожитку.

Стейсі кинула в нього подушкою, але потрапила у Марію. Юра вибіг з кімнати, щоби ще раз не отримати. Блондинка злісно подивилася на Настю і кинула їй назад подушку. Від цього подруги розсміялися.

— Розказуй.

— Та справді вже все добре. Їм просто не подобається, що у мене з куратором близькі відносини. Ти чого така зла?

— Стефанія знову взялася за старе.

Марія посміхнулася. Хоча б щось в її житті залишилося таким же звичайним, як і було.

— До речі, ти чула? Лев поїхав у відрядження на місяць.

— Як у відрядження? Він же тільки зранку говорив, що буде в академії цілий рік..

— Щось термінове в Харкові наче.

— Ні, чому саме зараз, коли мені потрібно поговорити з ним.

 

 

 

Глава 4 Частина 1

— Надіюсь, ти жартуєш.

— Ні нас буде заміняти якась там нова викладачка. Виходить, що місяць вона у нас буде викладати два предмети.

Марія не слухала її. Саме тоді, коли вона почала здогадуватися, він терміново кудись їде, нічого не сказавши їй. Руки дівчини відразу потягнулися до телефона. Знайшовши чат з Левом, вона написала невелике повідомлення.

«Напиши, коли зможеш»

 

Марія знала, що він і не повинен був її попереджати, але цікавість взяла своє. Поклавши телефон, вона подивилася на сусідку, яка вже з кимось переписувалася.

— А ти звідки знаєш?

— Єсен розказав. Старост про це повідомив ректор, сказав розіслати по чатах факультетів.

Блондинка знову взяла телефон, та знайшла групу Хорса. Й справді, там було написано, що Лев поїхав, а заміняти його буде якась Людмила Степанівна. «По організаторським питанням факультету звертатися до старост курсів, або голови студентської ради». Марія згадала хлопця, якого кинула в пориві емоцій. Тому вона вирішила написати йому та попросити вибачення.

«Кай, вибач, будь ласка»

 

Не пройшло й хвилини, як він відписав.

«Нічого страшного) Я все розумію й тебе не засуджую. Ти, до речі, бачила новину?»

 

«Те, що Лев поїхав у відрядження? Так. Хто там його заміняти буде?»

 

«Людмила Степанівна – людина яку підіслали Крамери. З нею краще не жартувати. Їй все одно на почуття студентів й на все інше. На щастя, вона не заміняє його в плані куратора»

 

«Якщо так, то і не говори. Мені її вистачатиме на парах історії, які у нас ще й профільні і їх набагато більше»

 

«Ох, ця змія ще всіх допитувати буде щодо домашнього і якщо тільки ти щось не вивчив - поблажок не чекай»

 

«Не ображай змій! Судячи з твоїх слів вони набагато кращі за неї:)»       

    

«Добре-добре)»

 

Перед сном Марія перевірила повідомлення, яке вона відправляла Леву. Прочитано, але відповіді немає.

— Може зайнятий був і не зміг відповісти?

— Ти щось там говориш? ‒ спитала Настя зі свого ліжка. Вона наносила нічну маску на лице.

— Та ні, то я до себе.

Марія так і заснула з цією думкою, але серце їй підказувало, що все не так просто.

Її ранок вже давно починався не з кави, а з Даниїла, який цього разу під час посвяти був вільний. Саме він і розбудив дівчину. Холодна вода різко вилилася на обличчя Марії, від чого вона швидко проснулась. Ще сонний розум намагався зрозуміти, що сталося. Склавши всі факти воєдино, блондинка нарешті зрозуміла.

— Якого…

— Крихітко, ти хочеш проспати посвяту в першокурсники й гулянку увечері?

— Єдине що я зараз хочу ‒ спати й тебе вбити, Даниїле! Так що рекомендую бігти.

Хлопець не послухався рекомендації своєї подруги, тому в нього відразу полетіла подушка. Але навіть після цього він не здався і залишився в кімнаті. Зітхнувши, Марія змирилася з її долею. Настя з самого ранку вже пішла, бо цього року допомагала студ.раді саме вона. Дівчина потягнулася до телефону. За ніч прийшло багато повідомлень, але цікавило її лише одне. Вона швидко переглянула їх, відписала родичам і відшукала чат з Левом. Ні єдиної літери з вчорашнього вечора. Марія почала хвилюватися. Зазвичай він відповідав відразу і ніколи не ігнорував її повідомлення.

«Добрий ранок. Просто нагадую, що чекаю відповіді від тебе)»

 

Дівчина поглянула на Даниїла. Вічно веселий хлопець просто не давав їй іншого вибору, як посміхнутися. Ну ні, сьогодні їй нічого не завадить відірватися увечері по повній і навіть Історія Магії першою парою завтра.

— Дай мені пару хвилин і ми підемо.

 «Пару хвилин» перетворилися в годину, але все-таки друзі вийшли з гуртожитку, забравши з собою ще Єсена. Всі троє жваво обговорювали останні новини академії. Нові парочки, розлучення, першокурсники Хорса. Це цікавіше за Лева. Її зараз цікавили лише подробиці життя деяких студентів.

— Так серед першокурсниці виявляється є ті, хто планує залицятися до викладачів заради оцінок, ‒ прошепотів Єсен.

— Вау, Єсен, коли це ти став збірником найсвіжіших пліток в школі? Я здивована.

— Головне щоби до нашого історика не залицялися, а то Марія згорить від ревнощів. Так, крихітко?

Дівчина вдарила ліктем Даниїла, але той лише засміявся. Тоді блондинка удала, що ображена на друга, але це також не спрацювало. Рудоволосий занадто добре знає свою подругу, щоби зрозуміти, що вона не дується на нього. Все таки минулий рік не пройшов даремно. Біля них пробігли студенти - велесовці, ледве не збиваючи Марію.

— Що за першокурсники пішли. Взагалі ніякої поваги. До речі, Єсен, поки не забула. Ти ж йдеш сьогодні святкувати посвяту?

— І чому я надіявся, що після минулого року, ти більше ні ногою туди? Так, йду.

— Я пам’ятаю, що ти не п’єш. Я тобі віддам свій телефон просто на всяк випадок до ранку. А то знаючи деяких двох найкращих друзів-старшокурсників, вони мене спробують споїти. А червоніти зранку не сильно хочеться.

— Ой та чого відразу я і Юрій тебе будемо намагатися споїти?

— Тому, що я занадто добре знаю вас.

— Окей. Зранку ми зустрінемося після пар і я тобі віддам його, ‒ відповів Єсен.

Звичайний недільний день, ось тільки першокурсники бігали по всій академії, в пошуках подарунка. Марія йшла трохи повалятися на траві у двір академії та позалипати в телефоні, коли Даниїл і Юрій, взявши її під руки, потягли її до виходу. Сумнівів не було, вже є переможець й всі йшли святкувати. По дорозі до них приєдналися змучені Стейсі й Дамелі.

— Які плани на вечір, принцеско?

— Напитися.

— А у тебе, Дамелі? — спитала Марія.

— Те саме. Ці першокурсники! Водночас бісять й ті що бігають, й наші хорсовські.

— Дамелі, ти як завжди, — відповів їй Юрій.

Єсен вже чекав їх, коли всі вони зайшли до кафе. Навколо було багато студентів різних факультетів та курсів. Марія побачила Кая, який тепер і дивився за всіма. Дівчина згадала про Лева. Заказавши алкоголь, вона дістала телефон, щоби перевірити його повідомлення. Прочитано, але знову не відповів. Блондинка зрозуміла, що тут дещо не чисто. Він ігнорує її. Не бажає розмовляти. І скоріше всього через те, що Марія все правильно зрозуміла. Лев — вовкулака. Тепер найголовніше було достукатися до нього. Дівчина не хотіла його втратити лише через це. Виключивши телефон, Марія намагалася заспокоїтися й не подати знаку, що щось не так. Але компанія все одно помітила зміни в її настрої.

— Дорогенька, щось сталося, – спитала Дамелі. Єсен, який сидів біля Марі поклав свою руку їй на плече, щоби підтримати. Всі виглядали стурбованими. Блондинка протягнула свій телефон Єсену.

— Навіть не думай мені його віддавати. Боюся деяким написати кілька лагідних слів через нетверезий стан.

Глава 5 Частина 1

На наступний ранок

 

Будильник прозвучав в кімнаті. Марія потягнулась, щоби виключити його, але потім зрозуміла, що то телефон Стасі. Нехотя вставши, вона підійшла до ліжка сусідки та вимкнула його. Голова дівчини розколювалася. Вона випила вчора небагато, але блондинка й забула наскільки швидко п’яніє. Добре, що хоч вчасно зупинилася, на відміну від Насті. Ледве дійшовши до столу, дівчина налила води й відразу її випила. Різкий стукіт у двері викликав у неї лише нові приступи головного болю і роздратування. Їй потрібно було якось за дві години прийти в норму. Дійшовши до дверей, вона їх відкрила. Єсен і Даниїл стояли вже повністю готовими до пар.

— Нагадай мені в наступний раз, що ти так швидко п’янієш, крихітко.

— Я не була такою і п’яною.

— Згідний, крихітко. Але бачу, що почуваєшся ти погано. Боюся представити, що там з нашою сплячою принцесою.

— Судячи з того, що Стася вчора робила, то випила вона багато, ‒ сказав Єсен, згадуючи моменти. Від одного з них його щоки залилися рум’янцем. Марія відразу зрозуміла про що він згадував.

 

Минула ніч. Неділя 23:28.

 

Марія, Настя і Єсен були у кімнаті дівчат. Блондинка вже хотіла йти спати, але нетвереза Стася так не думала. Хлопець намагався її утихомирити. Хорсівка сиділа й сміялася з цих марних спроб. Так, вона знала як заспокоїти свою сусідку, але підказувати Єсену не збиралася. Слухати те, як Стася фліртувала зі своїм старостою було набагато цікавіше. За сьогоднішній вечір вона дізналася багато чого цікавого й вже чекала моменту, коли Даниїл почне це все використовувати, щоби познущатися з брюнеткою. Стейсі, неочікувано для Марії, притиснула Єсена до стіни. Хлопець стояв непорушно, але блондинка помітила, що його щоки горять.

 

— От коли поцілуєш мене, тоді й заспокоюся.

 

Хорсівка принишкла. Вона просто надіялася, що їй не почулося. Нетвереза Настя завжди говорила тільки правду. Марі вже бачила картину, коли Даниїл дізнається про це все. Єсен декілька секунд мовчав, обдумуючи ситуацію.

 

— Я так зрозумів, іншого виходу у мене немає.

 

Хлопець поцілував її.

 

Сьогоднішній день. Понеділок 06:08

 

— Тобі хоч сподобалося?

— Марія, вона була п’яною!

Блондинка взялася за голову і поморщилася від болів

— Не кричи, й без тебе погано, ‒ сказала дівчина хриплим голосом й пішла по полотенце й предмети особистої гігієни, ‒ ви якось будіть її, а я пішла старатися приводити себе в норму.

Взявши всі речі, Марія хотіла вийти з кімнати, але її зупинив Єсен. Він віддав телефон. Подякувавши, дівчина пішла до ванни, паралельно шукаючи чат з Левом. Вона так надіялася, що ситуація якось змінилася, що він відписав і все пояснив. Але знову нічого. Ті повідомлення так і залишилися без відповіді. Одною з ознак похмілля заклечається в тому, що людина стає дуже вразливою. Марії захотілося плакати. Вона якнайшвидше дійшла до ванни й заплакала. Дівчина не могла повірити, що він її ігнорував. Лев навіть коли був зайнятий, то все одно відповідав їй, а зараз просто читає. Була б блондинка у звичайному стані, то не показала б навіть, що щось не так. Але зараз все це відчувалося занадто боляче. В сльозах, вона зняла одяг й прийняла душ. Холодна вода приводила її до звичного стану й зовсім скоро Марія почувалася майже прекрасно. Все-таки деякі залишки вчорашньої вечірки у неї залишилися. Тепер вона не плакала. Просто думала про це, намагалася зрозуміти. Чому? Лев боїться, що вона не прийме його, що кине? Чому дівчина взагалі думає про нього? Він же її друг. Чи може щось більше?

— Ні, будь ласка. Я не могла в нього закохатися, не могла. Він же мій викладач..

Але вона розуміла, що все-таки це сталося. Марія вийшла з душу привела себе у звичайний стан. Лише в душі була буря. На телефоні було 6:50. За дверима вже створювалася черга з таких же студентів, що й вона. Пробравшись через них, дівчина побігла до своєї кімнати, де застала цікаву картину. Червону Настю, веселого Даниїла, дуже навіть спокійного Єсена і Соломію яка сміялася на ліжку Марії.

— Єсен вибач, благаю.

— За що?

— Та за все. Більше ніколи не буду пити. Господи, який сором.

— Ну цілувалася ти з ним вчора класно, ‒ сказала блондинка, коли зайшла в кімнату. Настя подивилася на неї здивовано, а потім заховалася під покривало. Соломія від цього засміялася ще голосніше, та й Даня не втримався. І лише один Єсен залишався таким же спокійним, ‒ ой. Ви їй ще не розказали? До речі, чого це ти так швидко прийшла в почуття?

— Трохи магії й все готово, крихітко.

— Зате я повинна була з похміллям розбиратися сама. Ну клас.

— Ну, твоя ситуація набагато краща за Стасю і Лору, ‒ відповів Єсен.

— Що за Лора?

— Першокурсниця з Хорса. Це з нею ти вчора пів вечора співала. Потрібно дізнатися її прізвище. Може хто знає? ‒ спитав Єсен. Всі промовчали, а Стася скоріше всього не почула, бо закрила уші руками. Марія посміхнулася. Лора була дівчиною 18 років зі світлим волоссям й карими очима. Когось вона нагадувала їй, але не могла зрозуміти кого саме. Але вони хоча б на одному факультеті, тому вона зможе познайомитися з нею. Не без надій, що вона як мінімум не вірить тим чуткам.

Перед парами дівчина вирішила заглянути в гуртожиток Хорса до Юрія. Тому, коли вона швидко склала підручник і гримуар у рюкзак, Марія вибігла з кімнати. На вулиці було тепло, деякі студенти вже були на подвір’ї академії. Але біля входу в гуртожиток, дівчина побачила ту, з якою так не хотіла спілкуватися. Але тепер цього не оминути. Стефанія щось робила в телефоні й поки що не помічала свою однокурсницю, але пройти тихо не вийде.

— Добрий ранок, Стефаніє. Можеш покликати свого брата?

Вона відірвалася від екрана телефону і подивилася на Марію поглядом, що оцінював її. Блондинка вже давно вивчила це погляд. Лише через декілька секунд, коли вона прочитала схвалення в ньому, то почула відповідь.

— Навіщо він тобі?

— Поговорити хочу.

— Не думаю, що він зараз відійде від Лори.

Знову Лора. Схоже, вона була популярною тут.

— Це терміново.

— Я проведу до них.

Марія здивувалася. Вона не думала, що Стефанія сама таке запропонує. Вони пішли. Блондинці завжди подобалися розкішні коридори цього гуртожитку. Великі люстри, дорогі меблі та всі зручності. Так, дівчина їм трохи заздрила, але рівно до моменту, поки не згадує, які вічно вечірки проходять у спільному гуртожитку. Проте все-таки кожний раз намагалася запам’ятати кожну дрібничку. Нарешті вони підійшли до дверей. Марі прочитала табличку з іменами та прізвищами студентів, які тут проживали. Всього їх було чотири, але вже перше її вразило. «Авінова Лора»

Глава 6 Частина 1

«Авінова Лора»

Від одного прізвища у Марії ледве не стало серце. Вона нагадувала їй Лева. У нього не було рідної сестри. Кузина, про яку говорив Кай. Марія постукала. Вона намагалася скрити тремтіння в її руках, але це не виходило. «Заходьте», хтось прокричав з тієї сторону. Староста залишила дівчину, коли вона відчинила двері. Блондинка відразу побачила Юрія, який сидів біля дівчини на ліжку. Її лице було заховане в подушку. Біля них більше нікого. Марія подумала, що всі розійшлися вже.

—     Ну от не потрібно було так багато пити вчора. О, привіт Маріє.

Після слів Юрія дівчина підняла голову. Лора. Але вигляд у неї був набагато гірший. Вона дивилася на Марію, як на незнайомку. Все-таки не пам’ятає.

—     Привіт. Д’яченко Марія, студентка другого курсу. Ми вчора разом пів вечора співали.

—     Ааа, це ти. СТОП! Ти Д’яченко?!

—     Від твого прізвища я також була трохи в шоку, якщо чесно. Але чому таке здивування через моє?

Марія здогадувалася, чому так, але намагалася про це не думати. Вона всім серцем надіялася, що ті чутки не дійшли до неї.

—     Чутки.. Але я їм не сильно вірю.

—     Я розказав, що близькі, але не зустрічаєтеся.

—     Судячи з того, що я навіть не знала, що у нього є сестра, не такі ми й близькі.

 Лора весь цей час дивилася на Марію, розглядувала її. Вона намагалася зловити кожну деталь.

—     Мені Лев розказував про тебе. І щодо зовнішнього вигляду він правду казав. Точно так же гарна, як і описував.

Щоки Марії налилися рум’янцем. Їй було приємно чути, що Лев комусь розказував, що вона дуже гарна. Але як тільки дівчина згадала, що він її ігнорує, то настрій знову впав. Може через Лору можна якось достукатися до нього? Або хоча б дізнатися як він там.

—     Може зустрінемося після пар? – спитала Лора.

—     Давай. О 17:00 на подвір’ї.

—     Прекрасно.

—     Добре. Юрій, я взагалі тебе шукала. Там вчора таке було після того, як Єсен повів мене і Настю до нас в кімнату.

—     Навіть не представляю. Я зараз буду йти вже. Напишеш що там сталося?

—     О так. Ти будеш здивований. Ой, мені вже пора йти. Лора, Юрій, удачі вам.

Марія швидко вибігла з гуртожитку й пішла до прохідного Хорса, де знаходиться кабінет Історії Магії. Студенти вже починали збиратися. Дівчина стала трохи далі від них і дістала телефон. Кожний раз вона надіялася на повідомлення від нього, але знову нічого. Пальці самі почали щось друкувати. Перечитавши повідомлення, блондинка його стерла. Приб’є, коли він приїде, а поки що нехай поживе. Вона краще набере його. Можливо хоча б так відповість. Знайшовши номер телефону Лева, вона набрала. Довгі гудки, але ніякої відповіді після них. З кожною секундою на її серці з’являлося все більше тріщин. Вона припинила виклик й поставила телефон на беззвучний режим. Ні, не перед парою. Його парою. Марія зрозуміла, що в цій аудиторії все його. Дівчина пам’ятала, як торік допомагала прикрашати її до новорічних свят, пам’ятала, як вони весело проводили час там.

—     Маріє, він не мертвий й ще повернеться. Досить убиватися по ньому, — прошепотіла вона сама собі. Від цих слів їй стало легше, але потім блондинка зрозуміла, що якщо це буде продовжуватися навіть після того, як він приїде, то це може бути не кращим.

До аудиторії хтось підійшов. Марія поглянула на людину. Жінка середніх літ. Дівчина відразу зрозуміла, що то Людмила Степанівна. Від неї навіть віяло неприємною енергією, яка повністю відрізнялася від хорсовської. Вона відкрила клас і зайшла туди. Студенти приєдналися до неї. Марія поспішила зайняти першу парту. Дівчина намагалася не звертати увагу на те, чий це клас. Зараз вона повинна зосередитися на уроці. Зайнявши першу парту, вона дістала підручник, гримуар та пенал.

—     Добрий день, студенти. Я буду у вас заміняти історію цей місяць і за сумісництвом викладати нумерологію у наступному році. Попереджаю. На мої пари потрібно завжди бути підготовленими. Я не знаю, як там у вас викладає Лев, але мені здається, що він вас занадто жаліє.

Від цих слів Марія розізлилася.

—     Він нас не жаліє, а поважає, – сказала Д’яченко.

—     На моїх парах повинна бути дисципліна! А ви поваги ще не заслужили, панночка. Може вийдете до дошки й розкажете матеріал за минулий рік?

—     Без проблем.

Марія встала з-за парти й підійшла до дошки. Людмила Степанівна не очікувала такої реакції, але почала запитувати матеріал. Дівчина на все відповідала ідеально. Вона любила уроки Лева і свою прекрасну пам’ять. А в очах її однокурсників блондинка побачила повагу. Так, Марія робить все правильно. Людмила Степанівна з кожною правильною відповіддю становилась все злішою. Але Д’яченко подобалося це. Не потрібно було щось говорити щось погане про пари їх куратора. Викладачка все ускладнювала питання, але Марія не збиралася здаватися.

—     Сідай, — сказала Людмила Степанівна. Блондинка переможно усміхнулася.

Пара пройшла жахливо. Викладачка пояснювала тему, але максимально незрозуміло. Марія й представити не могла, як вона в наступному році будуть вивчати нумерологію з нею. Зрештою, вони закінчили. Всі інші пари пройшли звичайно, без пригод. Марія втомилася, але вона пам’ятала про зустріч. Забігши в кімнату, дівчина побачила Стасю. У Велеса було сьогодні менше пар.

—     Ти куди так спішиш?

—     Я обіцяла з Лорою сьогодні зустрітися. Як там ти з Єсеном?

—     Маша, навіть не думай. Я тоді була п’яною.

—     І чесною. Чур я буду свідком на вашому весіллі.

Стася промовчала й продовжила переписуватися. Блондинка була здивованою, що залишилася без побоїв. Невже це означає, що між ними все-таки щось є? І  взагалі чому вона так усміхається, читаючи чиїсь повідомлення. У Марії виникла думка, що то якраз сусідка переписувалася з Єсеном. Але часу на більші роздуми не було. Блондинка побігла на двір академії, де її вже просто повинна чекати Лора. На щастя, шлях був недовгим. Вже через 5 хвилин дівчина була там. І як вона очікувала, побачила сестру Лева.

—     Ще раз привіт, ‒ сказала Авінова, ‒ як там перша пара у вас?

—     Привіт. Людмила Степанівна жахлива просто. Надіюсь твій брат скоро повернеться, бо більше ніж місяць я з нею не витримаю. Завтра тему прийдеться самій розбирати.

—     Напиши Леву. Ви ж у хороших стосунках, він допоможе.

Марія задумалась, чи потрібно Лорі розказувати про те, що між ними сталося. Вона викликала довіру, але чи не оманлива вона?

—     Це буде набагато важче.

—     Що сталося?

—     Не думаю… ‒ сказала Марія, але співрозмовниця перебила її.

—     Я все одно дізнаюся. Якщо не від тебе, то від Лева.

Марія закрила очі. Трохи подумавши, вона поглянула на Лору. Дівчина була вища за неї на декілька сантиметрів.

—     Добре. В суботу після заняття з ним я пішла в бібліотеку, бо дещо підозрювала щодо нього.

—     Не продовжуй, я зрозуміла.

Лора схопити Марію за руку й кудись повела. Д’яченко впізнала дорогу. Дівчата йшли до кімнати першокурсниці. Як тільки вони зайшли, Маша нікого не побачила. Всі ліжка були порожніми. Можливо, сусідки були на вулиці, або в інших частинах гуртожитку. Лора зачинила двері на ключ й підійшла до Марії. Її карі очі говорили лише про те, що ніхто не повинен знати про цю розмову.

Глава 7 Частина 1

 —     Давай я у тебе уточню. Що ти дізналася?

—     Те що він вовкулака.

—     Значить я зрозуміла все правильно. Ніхто. Не. Повинен. Це. дізнатися. Якщо він настільки тобі відкрився, це значить те, що Лев довіряє тобі.

З кожним словом Лора робила крок до Марії, але Д’яченко відступала. Вона вперлася в стіну. Першокурсниця припала її до неї.

—     Я й не думала це комусь говорити. Цей секрет я понесу з собою в могилу. У мене немає звички зраджувати рідним людям.

—     Але якщо ти все-таки це зробиш ‒ тобі не жити. Я за свого брата готова вбити. Він найрідніша людина для мене.

Марія зрозуміла наскільки вони були близькими. Їй здавалося, що вони рідні брат і сестра, а не двоюрідні. Схожість, яка була трохи помітна у характерах. Лев також готовий був на все, заради рідних йому людей. Навіть в очах були відблиски бурштинового кольору.

Лише через хвилину дівчата помітили наскільки були близько. Марія не надала цьому жодного значення, але Лору це збентежило. Вона відійшла від другокурсниці. Маша помітила зміни на її лиці. Щоки першокурсниці залилися рум’янцем. «Її цікавлять дівчата, чи мені просто здається?»-подумала Марі. Але кароока швидко взяла себе в руки й поглянула неї. Лора дивилася на неї з захопленням. Неначе вловила щось таке, що не помічала до цього.

—     Ти дуже гарна.

—     Ти також.

Лора була схожа на сонце. Своїм виглядом вона повністю уособлювала свій факультет. Вона була дуже активною, веселою. Але вона могла так легко стати серйозною. Марії захотілося дізнатися про неї більше. Якою вона буває. Чи справді вона так схожа зі своїм кузеном, чи все-таки вони схожі тільки зовнішністю. Але з роздумів її вивів дівочий голос.

—     Повернемося до Лева. Чому буде складніше написати йому, чим зазвичай?

—     Він скоріше всього відчув це все й почав мене ігнорувати. Хоча я навіть не хотіла відвертатися через це від нього. Так, спочатку я не знала, що робити. Але зараз, коли я розумію всю ситуацію, я можу з упевненістю сказати, що ніколи цього не зроблю, ким би він не був.

Лора помітила, наскільки дівчина засмучувалась через це. Вона з зацікавленістю слухала це все і зрозуміла багато чого.

—     Я рада, що доля дозволила йому зустріти таку людину, як ти. Його поведінка зрозуміла. Лева кидали через це не один раз. В академії про це мало хто знав, тому тоді він був популярним. Ну посуди сама. Хорсовець з гарною і водночас трохи незвичайною зовнішністю, добрий. Але коли дізнавалися про це, найчастіше відверталися. Він просто боїться, що це повториться з тобою. Проте все-таки Лев козел. Не можна ж таку гарну даму ігнорувати.

—     Ну, він же твій брат.

—     На то він їм і є. Тільки я маю право його так називати.

Марія засміялася.

—     Тоді тебе наша нова викладачка розізлить, бо Лев їй не подобається від слова зовсім. Говорить, що він нас занадто жаліє.

—     Ну класно, що я можу сказати.

Марія і Лора ще трохи поговорили. Як виявилося, Авінова все дитинство провела зі своїм братом. Все-таки були у них відмінності. Дівчина була завжди занадто активною, а її брат спокійним. Лора відрізнялася й характером. Вона могла легко з кимось посваритися, хоча найчастіше це не на довго. Хорсівка любила природу і в цьому Марія могла її підтримати. Маша розказала про своє життя. Лора її зацікавлено слухала, водночас розглядаючи дівчину. Від цього вона мимоволі посміхалася. Помітивши це, Марі замовчала й посміхнулася. Вона зрозуміла, що хоче обняти її. Вона це й зробила. Вони двоє повалилися на ліжко. Лора засміялася. Дівчина обняла свою подругу у відповідь. Вона пригорнулася до неї ближче. На душі відразу стало спокійніше. І деякі думки все ще залишилися з Левом, вона дозволила собі відпочити.

—     Марі.

—     М?

—     Ти віриш, що людина може закохатися в когось, знаючи його лише день.

—     Схоже, що так я й закохалася у твого брата, але зрозуміла тільки сьогодні.

Лора промовчала. Вони б так пролежали ще довго, але телефон першокурсниці задзвонив. Діставши його, вони побачили номер Лева. Кароока сіла й відповіла на дзвінок.

—     Привіт, як ти?… О, це добре… Я? Нормально. Познайомилася з класною другокурсницею Хорса й старшокурсником, знову ж Хорса… Ну так, з Марією і Юрієм, а що?

Марія відразу зрозуміла, про кого вона говорила. Схоже, з Юрієм дівчина також познайомилася також вчора.

—     Я тобі пізніше подзвоню, просто зайнятий трохи.

Лора припинила дзвінок й поклала телефон на комод. Марія подивилася на неї.

—     Як він?

—     Нормально. Роботи багато, але нормально. Лев питав про тебе. Як у тебе справи.

—     Чому він сам не напише?

—     Почекай трохи, дай йому час. Скоро все буде.

***

Коли Марія зайшла у свою кімнату, то завалилася на ліжко. Настя пішла гуляти з Дамелі, Даниїл і Кай на зборах студ.ради, Єсен займається своїми справами старости, Юрій проводив час зі своєю сестрою, Соломія була в кабінеті пророцтва. Блондинка дістала телефон й почала дивитися стрічку інстаграму. Але зрозумівши, що там немає нічого цікавого, бо всі її минулі однокласники й просто друзі зараз всі навчаються. Їй в голову прийшла ідея. Вона знайшла листування з Левом.

«Я буду чекати стільки, скільки знадобиться»

Марія помітила, що він відразу зайшов у мережу й прочитав її повідомлення. Вона вимкнула телефон й пішла робити домашню роботу на завтрашню пару з травології. Воно було досить важке, тому дівчина просиділа над ним достатньо довго. Вже навіть її сусідка встигла повернутися в кімнату.

—     Скільки хорсовця не вчи, а велесовські дисципліни він все одно буде тяжко розуміти, ‒ сказала Настя.

—     І не говори. Навіть життя у такій сім’ї не допоможе, ‒ сказала Марія й закрила книгу. Нарешті вона закінчила.

Дівчина взяла фентезійну книгу й повернулася на своє ліжко. Хоч і у дівчини все життя було, як ця книга, цей жанр все одно залишався її улюбленим. Вигадані світи, зовсім інша магія, яка не схожа на їхню. Все це її приваблювало й допомагало відпочити, чи зовсім забути про проблеми реального світу. Стася також вирішила почитати, але її більше приваблювала драма. Цей жанр повністю її описував. Через деякий час Марія вирішила подивитися на годинник. 20:25. Відклавши книгу, вона взяла речі й пішла у ванну. На диво, черги не було й дівчина швидко повернулася до кімнати, повністю готовою до сну. Взявши телефон, вона вирішила написати мамі, але побачила те, що ніяк не очікувала. Повідомлення, яке вона хотіла отримати, хоча розуміла, що цього могло й не статися найближчий місяць.

Глава 8 Частина 1

Взявши телефон, вона вирішила написати мамі, але побачила те, що ніяк не очікувала. Повідомлення, яке вона хотіла отримати, хоча розуміла, що цього могло й не статися найближчий місяць.

«Вибач, що ігнорував. Дякую тобі)»

Марія застрибала від радості. Лев написав. Лише одне повідомлення, але зробило воно її щасливою.

—     Марія, що з тобою?

—     Почекай хвилинку.

Дівчина заспокоїлася і відписала Левові.

«Якщо ти думаєш, що я тобі не дам ляпасу, коли ти приїдеш, то ти помиляєшся. А так вибачаю»

 

«Страшна ти жінка»

 

«А не потрібно було мене ігнорувати:)»

—     Що сталося? Чому ти різко стала такою веселою?

—     Мене Лев ігнорував, але нарешті відписав.

—     Тобто, ти радуєшся через те, що твій куратор тобі написав.

Марія не встигла відповісти, бо двері в кімнату відчинилися, й зайшли Даниїл з Єсеном. Блондинка зрозуміла, що то через неї. Схоже, це було занадто голосно.

—     Що за крики й без бійки?

—     Даниїле, досить так говорити. Мені тут ще її не вистачало.

—     Говорить хлопець, який цілував п’яну Стасю.

—     Мара візьми! Ти довго ще будеш це згадувати? ‒ спитала Стася. Такі підколи зі сторони Даниїла вона зовсім не любила.

—     Поки ви не одружитесь, ‒ відповіла Марія. Даниїлу таке сподобалося.

—     Моя школа.

—     Йдіть до Мари. Це було лише один раз і більше такого не повториться, ‒ сказав Єсен й сів на стілець неподалік. Даниїл завалився на ліжко Марії. Через це дівчина його легенько вдарила. Всі подивилися на блондинку, в очікувані пояснення. Вона зрозуміла, що тепер не уникнути питань.

—     Ще раз. Ти радуєшся через те, що тобі відписав Лев, а до цього ігнорував. Дорогенька, між вами точно нічого немає?

—     Ми ‒ друзі.

—     Вона закохалася в нього.

Дівчина подивилася на Даниїла. Невже все так було очевидно, чи це він добре знає її. Марія промовчала у відповідь, не знаючи, що й сказати. Він мати рацію. Вони про це все одно дізналися б, але блондинка не хотіла, щоби так рано. Цю мовчанку друзі прийняли за знак згоди. Настя закричала й побігла заварювати чай, а хлопці здивовано дивилися на Марію, неначе підтвердилося те, в що вони справді вірили. Дівчині стало ніяково через це, тому вона вирішила порушити цю мовчанку.

—     Але між нами нічого такого немає. Можливо це навіть не взаємно.

—     Ти знущаєшся? Маріє, це взаємно. По іншому бути не може. Ваші взаємовідносини, погляди. Та навіть розмови. Я ж не один раз бачив вас у бібліотеці. Ви щасливі одне з одним. Навіть коли у тебе був жахливий настрій, з Левом ти все одно була веселою. І то були щирі почуття, ‒ сказав Єсен. Дівчина промовчала. Було лише одне «але». Він її викладач. Зробивши чай, Настя роздала всі чашки й сіла назад на своє ліжко. Даниїл і Єсен почали розказувати всі моменти, коли вони впевнялися, що ті почуття взаємні, але Марія їх не слухала.  Попиваючи чай, вона думала про те, що через місяць Лев приїде. Діставши телефон, вона відкрила календар місячних фаз. 10 жовтня повний місяць. До того моменту чоловік вже буде в академії.

—     Ти нас слухаєш? ‒ спитав Єсен.

—     Так. Останнє про що ви говорили, то про те, що Людмила Степанівна найгірша викладачка і про те, що потрібно робити бунт.

—     І терміново, бо учні цього не витримають! Навіть хорсовців вона бісить. Всі говорять, що просто поважають ту ученицю, яка наважилася сьогодні з нею поспорити. Говорять, що вона Лева захищала, як викладача, а потім ще й на всі запитання правильно відповідала. Оце поважаю, справжня хорсівка. Не те, що деякі. Потрібно з нею ближче познайомитися.

Марія згадала сцену на першій парі історії.

—     Даня, то я була.

—     О, ну говорю, що справжня хорсівка!

Дівчина посміхнулася. У них в кімнаті була прекрасна атмосфера. Вона обожнювала такі моменти. Коли ніхто не думає про домашні завдання, проблеми(окрім Людмили Степанівни). Друзі просто весело проводили час, забувши про те, що відбувається за стінами цієї кімнати. Неочікувано на голову Даниїла щось впало. Марія відразу впізнала сутність. Її улюблений Пухнастик. Відкласти філіжанку, Марія взяла його й почала гладити. Сутність була рада знову бачити свою господиню, яка рік назад врятувала її.

—     Хлопці, а вам не пора по кімнатах Через 5 хвилин комендантська.

Почувши це, Єсен і Даниїл попрощалися з дівчатами та вийшли з кімнати. Марію вже хилило до сну, тому варто було їй торкнутися подушки, її розум забрала богиня сну.

***

З самого ранку Стася бігала по всій кімнаті в пошуках одягу, який ідеально підходив би до її настрою на сьогодні. Блондинка сиділа на своєму ліжку й спокійно пила чай, бо сьогодні у неї не було першої пари. Взявши телефон, вона швиденько відписала мамі й почала шукати інших людей, котрим повинна написати. Серед них був Лев. Вчора він ще відправив повідомлення, але Марія не помітила цього.

«Я надіюсь Людмила Степанівна не замучила вас»

 

«Ця стара змія просто жахлива. Ти коли повернешся? Ми довго з нею не витримаємо»

Дівчина відкласти телефон, але дещо згадала. Хтось частково заблокував її знання про вовкулак і її підозри впали тоді на Лева. Вона знову взяла телефон й написала йому.

«Слухай, мені хтось заблокував знання про народжених вовкулак. Ти часом не знаєш хто?»

 

Через хвилину чоловік відписав.

 

«Так, це був я. Вибач, будь ласка. Коли я це зробив, то не сильно довіряв тобі, але потім вже зрозумів і  було пізно.»

 

«Чому не спогади?»

 

«Бо не витримав би. Всі вони були прекрасними. Й ти говорила, що кожний дорогий для тебе»

 

«А якби мені загрожувала небезпека?»

 

«Згадала, як і зробила це. Якби я хотів, щоби ти назавжди забула, то наклав би зовсім інший замовляння. Будь ласка, вибач мені. Я телепень, знаю»

 

«І не те слово. Не роби більше цього, будь ласка. Я прийму тебе будь-яким. Якби я не знала, чому ти це зробив, то не вибачила. А так все добре, тільки ляпаса отримаєш за це. Ти, до речі, коли приїдеш?»

 

«Мені вже страшно повертатися до академії з розумінням, що мене поб’ють як мінімум.. А перша пара 10 жовтня вже буде зі мною. Добре, що хоч повний місяць тоді вже якраз пройде»

 

«Ти на повний місяць перетворюєшся? А, ну так»

 

«Так, правильно. Добре, відпишу пізніше)»

Марія вимкнула телефон й продовжила спостерігати за своєю сусідкою. Але Настя вже була одягнута й готувалася до пари. Блондинка була щаслива, що Лев нарешті був чесним з ним. Поглянувши на годинник, дівчина й сама почала шукати теплий одяг. Сьогодні на вулиці було холодно.

Глава 9 Частина 1

Через 4 тижня

Прохолодний осінній день. Марія і Кай прогулювалися неподалік оранжерей. Друзі говорили на різні теми, жартували й просто відпочивали від пар. Оба намагалися не чіпати тему розлучення. Марія цілий місяць намагалася щось зробити й частенько прикривала їх від Людмили Степанівни. Вона так і з Стефанією подружилася. Староста зараз була на зборах, тому не могла до них приєднатися. Даниїл поїхав до батьків на тиждень, Єсен також на зборах, Настя пішла кудись гуляти. З Соломією Марія обіцяла поговорити пізніше, а Лора просто допомагала викладачам. Блондинки подружилися за цей місяць і бачилися ледве не кожний день.

—Взагалі всі старости вже повинні звільнитися. Більше ніж дві години вони не йдуть. До речі, як там справи з Левом?

—Що з Левом? З ним нічого. Списуємося кожен день та й все.

Кай сам розкрив почуття Марії. Він почав підтримувати подругу, хоча у самого була біда. «Друзі по нещастю», ‒ сказала якось Марія, коли вони гуляли разом. Хлопець від цього лише розсміявся. «Надіюся, потім станемо по щастю».

—Він же приїжджає післязавтра. Поговорите нарешті вживу. Тільки, дивися, не зацілуй його.

Марія усміхнулась.

—По-перше, поговорити ми зможемо тільки в понеділок. По-друге, я ляпаса дам, для початку, за ігнорування.

—Я тепер тебе боюся.

Друзі продовжили говорити на різні теми. Проте несподівано Кай взяв Марію за руку та вони побігли у кущі. Дівчина хотіла щось сказати йому, але хлопець показав жестом мовчати й подивився в іншу сторону. Блондинка також повернула голову туди. Яке ж було її здивування, коли вона там побачила Настю і Єсена. Вони сиділи на лавці й про щось говорили. Голова дівчини була на плечах хлопця. Він обіймав її. Блондинці хотілося закричати від радості, але вона стримувала себе. Раптово вони поцілувалися. Марія і Кай відразу відвернулася. Тепер сумнівів не було. Вони зустрічаються.

—Що думаєш? ‒ прошепотів Кай.

—Думаю, вони зустрічаються тиждень мінімум.

—Аналогічно. Розказувати комусь будемо?

—Пропоную підштовхнути цих двох, щоби вони самі це зробили. Я беру на себе Настю.

—Тоді я займуся Єсеном.

Кай і Марія тихенько пішли геть, обговорюючи цю ситуацію. Як виявилося, Юрій розказував хлопцю, що вже давно почав щось підозрювати щодо них, але все підтвердилося місяць назад після посвяти. Блондинка засміялася і сказала, що сама була свідком їх першого поцілунку. Вона хоч і була тоді п’яною, але все прекрасно пам’ятала. Неочікувано, двоє побачили Стефанію, яка йшла до них на зустріч.

—Кай, Марія, ще раз привіт.

—Не буду вам заважати, ‒ сказала блондинка й пішла в протилежну сторону. Вона швиденько пішла до академії. Дівчина задумалася. Скоро приїде Лев і вони нарешті поговорять. Як же блондинка чекала цього моменту. Але коли вона хотіла зайти в гуртожиток, то на когось наткнулася. Людина була приблизно її росту. Втримавшись на ногах, Марія побачила Лору, яка все таки впала. Вона сиділа на полу, склавши руки на грудях.

—Ой, вибач.

Дівчина допомогла їй піднятися й обтрусити. Авінова була в хорошому настрої, тому не злилася. Посеред хмарної першокурсниця здавалась Марії неначе сонцем, яке освящало цей день. Лора усміхнулася й другокурсниці стало так тепло на душі. Й без цього хороший настрій став ще кращим. Ще раз оглянувши дівчину, вона відійшла від неї. Але хвилювання все одно не припинилося.

—Ти в нормі, зіронько? ‒ спитала Марія.

—Як ти мене назвала?

Зеленоока зрозуміла, що це само вискочило з її губ. Проте це прозвання ідеально підходило їй.

—Зіронька. Ти вся світишся зараз. Щось сталося?

—Просто радію, що нарешті побачу свого улюбленого брата. Надіюся, потім не прийдеться вислуховувати його лекції, щодо поведінки. Хоча я нічого такого наче не зробила, окрім того, що розізлила Людмилу Степанівну і Валентина.

—Ти зробила щось неможливе. Ти розізлила Валентина. Поділися своїм секретом, як його вивести на емоції.

Дівчата розсміялися. Вони вирішили прогулятися по двору академії, поки не пішов дощ. Проходячи біля дерева, Марія випадково зловила падаючи листок. Вже все жовтіло і земля повністю була вкрита ними.

—На удачу, ‒ сказала Лора.

—Що?

—Прикмета така. Якщо зловиш падаючий листок, то це на удачу. Ну розказуй. Що там у тебе з моїм братом?

Відпустивши листок, Марія прослідкувала, як він падає на землю й повністю зливається з цією різнокольоровою ковдрою.

—Як завжди. Пише, розказує як він.

Лора дивилася на свою подругу з якимось сумом, але Марі не помічала цього. Вона дивилася вперед і насолоджувалася цією прекрасною порою. Їх улюбленою. Марія могла розподілити любов Лева до осені. Вона приходить лише один раз на рік і перетворює природу на незвичну магію, яка непідвладна людині. Прекрасний час для прогулянок та роздумів про те, що після цієї краси настане сесія. Та й у Лева День Народження в листопаді. Потрібно було думати, що подарувати йому.

—Схоже на нього. Він не сильно любить переписуватися чи спілкуватися по телефону. Для нього справжня насолода ‒ розмова вживу.

—Та я знаю. Я ж така сама. Але зараз приходиться часто так робити через те, що я далеко від дому.

—Розумію. Я скучаю за батьками. Добре, хоч з Левом зможу бачитися кожний день.

—Ви такі схожі.

—Так. Це здивовує, враховуючи, що ми двоюрідні.

Раптово на ніс Марії впала крапля дощу. Через пару секунд знову. Починався дощ.

—Схоже, що прийдеться нам прощатися, ‒ сказала зеленоока.

—Напишеш тоді увечері. До зустрічі.

—Пока.

Дівчата розбіглися по своїм гуртожиткам. Дощ з кожною хвилиною становився все сильнішим, але Марії вдалося залишитися майже сухою. Вона швидко побігла до своєї кімнати, бо згадала, що залишала відчиненим вікно, коли йшла. Зайшовши й зачинивши його, блондинка нарешті змогла розслабитися. Насті не було, але Марія знала, що зараз вона прибіжить і буде лаятися через розмазану туш. А поки вона мала час переодягтися  дещо зручніше, ніж чобітки і юбка. Дівчина дістала зручний одяг та швидко переодяглася. Як тільки блондинка закінчили, двері відчинилися і до кімнати зайшла розлючена та мокра Стася.

—Божевілля якесь.

—Якби ти з Єсеном обіймалась не так далеко від академії, то встигла би.

Настя подивилася на Марію, неначе почула щось справді страшне.

—Ось що то за шурхіт був..

—Кай також бачив.

—Ви нікому не…

—Ні. Але це скоро стане відомим всім, і ти це знаєш.

Настя видохнула від полегшення й пішла переодягатися в сухий одяг. Марії на телефон прийшло повідомлення. Взявши смартфон, Марія побачила, що воно від Лева.

«Ну що ти там?»

«Ой, та нічого. У нас злива»

«Я надіюся ти не намокла?»

«Та ні. Встигла прибігти до кімнати. Ти як?»

«Рахую години до суботи, коли я нарешті приїду. Я сумую за всіма вами, а за тобою особливо»

Марія ледве не закричала через це повідомлення, але стримала себе.

«І ми за тобою. Тут й справді є що розказати тобі. Але все це тільки тоді, коли ти приїдеш»

«Ну тоді назначаю зустріч на вечір понеділка? Якраз поясню тобі все. »

«О, таааак»

Дівчина з нетерпінням чекала понеділка, коли нарешті зможе побачити його, поговорити з ним ну і трохи побити.

Глава 10 Частина 1

Соломія забула про зустріч у вечір п’ятниці, тому прибігла в суботу. Марі тоді пила каву й переписувалася з мамою, а Настя лежала в ліжку. Після вчорашньої зливи вона трохи прихворіла, так що у блондинки була сьогодні задача приготувати зілля від простуди, але це буде трохи пізніше. Зараз потрібно було довести матусі, що з Марією все добре і вона не потрапила в проблеми, хоча це й так було зрозуміло, що то не надовго. Соломія стояла біля ліжка Стасі.

—     Насть, може тобі краще поспати, поки ми зілля не приготовимо? До речі, яка у тебе температура, ‒ спитала вона.

—     37.5. Марія, ну давай швидше, я сьогодні хотіла з Дамелі погуляти.

—     Тобі світить сьогодні тільки ліжко. Соломіє, пішли, допоможеш зі зіллям.

Дівчата вийшли з кімнати й пішли в сторону кабінету зіллє варіння. Навколо було багато студентів, навіть не дивлячись на вихідний день. Коли вони добралися до аудиторії, то Соломія почала шукати інгредієнти, а Марія робити зілля. Дівчата паралельно спілкувалися.

—     Надіюся, Лев Костянтинович скоро повернеться. На історії неможливо всидіти.

—     Та в понеділок вже пари будуть з ним, не бійся.

—     А ти звідки знаєш?

Марія усміхнулася. Соломія не змінювалася.

—     Я ж спілкуюся з ним поза парами. Ти забула?

—     А, так?. У тебе до нього ще щось є?

Соломія сказала це не прямо, але блондинка відразу все зрозуміла.

—     Так.

На телефон Марії прийшло повідомлення. Розблокувавши екран, вона побачила, що воно від Лева.

«Я вже в дорозі. Скоро побачимося»

«Нарешті»

Раптово двері відчинилися і Марія побачила на порозі темноволосу дівчину-чуровку.

—     Александра!

—     Марі? Я думала ти в кімнаті.

Блондинка підбігла й обняла свою подругу. На щастя, зілля вже було закінчене. Чурівка засміялася.

—     Як там практика?

—     Не згадуй про це. Хочу забути про неї, як про страшний сон. Мені й справді набагато краще вічно возитися зі своїм курсом.

Александра ще на початку року поїхала на практику, але нарешті повернулася. Дівчина розказала хорсовці, що цей місяць й справді був тяжким, але тепер вона до кінця року буде в академії, чого дуже чекала. А в аудиторії вона зайшла через книги, які потрібні були її однокурснику. Марія швиденько розказала всі новини академії за цей місяць, не забувши зганьбити Людмилу Степанівну. Соломія додавала якісь чутки, які поширилися на Марі й блондинці самій було цікаво їх вислухати.

—     От стара змія. Ну і коли це твій куратор приїде?

—     Та в понеділок вже буде.

—     Ну і прекрасно. Надіюся бунт проти цієї Людмили Степанівни буде. Стоп, ти говорила, що Валентина на емоції вивели? Де цей герой?

—     Авінова Лора. Першокурсниця Хорса.

—     Авінова? ‒ спитала Соломія. Схоже, вона не знала її прізвища.

—     Двоюрідна сестра Лева Костянтиновича.

—     Вони дуже схожі, як на двоюрідних брата і сестру, ‒ сказала Александра, ‒ так, я бачила її. Відразу видно, з якої вона сім’ї. Такі риси лише в Авінових.

—     Справді. Ну можливо то просто сильні гени її батька.

—     І то правда.

Ще трохи поспілкувавшись, Марія і Соломія повернулися до кімнати. Настя була у ліжку, а біля неї сиділа Дамелі. Дівчата дали хворій випити зілля й заставили лежати цілий день.

—     Якщо не будеш лежати ‒ приведу Даниїла, ‒ сказала Марія, розуміючи, що це спрацює.

—     Шантажистка.

Марія відшукала своє покривало, яке вона колись сама зробила й накрила ним Настю. Торкнувшись її лоба, вона зрозуміла, що температура така ж. Потрібно було щось робити. Дівчина вийшла з кімнати й направилася до Єсена. Він хоча б прослідкує за нею, поки її не буде. Дійшовши, вона постукала й відкрила двері. Хлопець сидів на ліжку і читав. Він підняв очі на неї.

—     Там Настя захворіла.

Єсен відразу відклав книгу, встав і підійшов до Марії.

—      Температура? Кашель? Нежить? Горло може болить? Ви їй зілля давали? Вона, я надіюся, лежить? Під теплою ковдрою?

Дівчина бачила, як він хвилювався за свою кохану. Вона поклала руку на його плече в спробах підбадьорити.

—     Все добре, ми їй дали зілля. Невже ви двоє вчора так намокли?

—     Вона ні, але… Стоп, а ти звідки знаєш? Хоча, неважливо. Я до неї.

Вони пішли назад. Марія ледве встигала за Єсеном, і зайшовши до кімнати, вона відразу завалилася на ліжко, не відчуваючи ніг. На парах фізкультури їй потрібно було бути більш активною.  Хлопець підійшов до своєї дівчина, а Дамелі з Соломією пішли. Єсен почав розпитувати про самопочуття Насті. Марія спостерігала за ними й дивувалася тому, які вони милі разом. Стася відразу змінилася. Вона почала усміхатися, стала добрішою.

—     Голубки, робіть що хочете, тільки мені не заважайте. Єсен, я знаю, що ви зустрічаєтесь.

Хлопець щось сказав Марії, але вона не почула його, дістала навушники й почала слухати музику, паралельно переписуючись з Лорою

«Що там твій брат?»

«Він мені не писав з самого ранку. Як я зрозуміла, то і тобі також»

«Вгадала. Просто сказав, що він вже їде»

«Те саме. Ти як?»

«Та нормально. Настя заболіла й тепер спостерігаю за тим, яка вона з Єсеном мила»

«Ой та ви що. А вони не зустрічаються часом?»

«Таку інформацію я не знаю)»

«От трясця. До речі, бачила тебе сьогодні. Ти дуже гарна»

«Я така тільки сьогодні?»

«Завжди»

Марія усміхнулася. Їй подобалася така увага від Лори, але дівчині було лячно. Вона надіялася, що його сестра не закохається в неї. Це буде занадто боляче для всіх, а особливо для неї. Марія не хотіла їй розбивати серце.

«Дякую»

«Я напишу пізніше. Тут щось сталося»

Вона подивилася на своїх друзів. Вони спілкувалися, але на які саме теми, блондинка не чула. Дівчина усміхнулася. Марія так надіялася, що вона також колись буде такою щасливою, як вони. Вона не могла намилюватись ними. З роздумів її вивів телефонний дзвінок. На екрані був номер Лева. Вибігши на коридор, вона прийняла його.

—     Ало, привіт. Як ти?

Такий рідний голос, який вона не чула довгий час. У них не було можливості дзвонити одне одному, тому вони тільки переписувалися.

—     Як же я зараз рада чути твій голос. Я нормально. Що у тебе?

—     Я в поїзді. Відчуваю, що сьогодні не посплю. Ну ніяк не зможу заснути.

—     Бідненький. Ти завтра приблизно коли будеш?

—     Якби не справи у Львові, то був би ще по обіді, але ні. До темноти повернуся, завтра повний місяць. Постараюся до 17:00-17:30 бути.

—     Ох, це наступні дві ночі без сну. Ти витримаєш на парах?

—     Не бійся, зі мною все буде добре. Тим більш, я на все готовий, щоби нарешті побачити своїх студентів і дві найкращі дівчинки.

—     Лора зрозуміло, а друга хто?

—     Ти.

Глава 11 Частина 1

Марія, Даниїл, Лора і Юрій сиділи на подвір’ї академії. Поки хлопці щось розказували, а Авінова з цікавістю їх слухала, зеленоока плела віночок з пожовтілих листків, повністю занурившись у свої думки. Вигляд був у неї втомлений. Минула ніч була безсонною. Вона думала над словами Лева. Дівчина була здивована, почувши, що вона дорога йому. До цього всього добавилося ще й те, що він повертається сьогодні, а завтра вони нарешті зможуть поговорити. Лев написав, що вже їде зі Львова. Сонце вже потрохи сходило на свою ночівлю.

Настя вже була повністю здорова. Вона була цілий день з Дамелі, але вони також були на подвір’ї. Марія доплела вінок, не розуміючи, навіщо він їй потрібний. Але поглянувши на Лору, в голову дівчини прийшла ідея. Зеленоока акуратно одягла його на голову своєї подруги. Він ідеально підходив, неначе на неї робила. Лора засміялася.

—     Я також хочу віночок, ‒ сказав Юрій, усміхаючись.

—     Ну ні, ти сам собі сплети, ‒ відповіла Марія і позіхнула. Кава вже переставала діяти на її організм і наслідки поганого сну знову показалися.

—     Марія, ти виглядаєш втомленою. Може підеш поспиш? – спитав Даниїл.

—     Все добре, не хвилюйся.

—     Може поки ляжеш на покривало, трохи відпочинеш?

Марія поглянула на Даниїла, який це сказав.

—     Якщо ви настоюєте.

—     Давай до мене на коліна. Зручніше буде, ‒ сказала Лора. Марія лягла, а її подруга почала гладити її по волоссю. Зеленоокій подобалося це, тому вона дозволила собі розслабитися ще більше, та на секунду прикрити очі. Але розумів відразу накрила ковдра з сон-трави

Проснулася Марія від телефонного дзвінка, все ще лежачи на колінах у Лори. З хлопців залишився лише Юрій, який про щось говорив з дівчиною.

—     Невже я заснула?

—     Так, на годину, ‒ відповіла Лора. Вона дістала свій телефон й відповіла на дзвінок. Марія не стала підслуховувати, але одне слово і вона зрозуміла все.

—     Приїхав! Невже!

Дівчата відразу встали й побігли в сторону воріт академії, не пояснивши Юрію нічого. Він лише здивовано проводжав їх поглядом, нічого не розуміючи. Але пізніше в його голові все стало на свої місця і хлопець лише усміхнувся, розуміючи, що на пару годин менше йому тепер терпіти Людмилу Степанівну.

Дівчата зупинилися неподалік воріт, намагаючись перевести дихання. Марія ще раз пожаліла, що не була активною на парах фізкультури. Але побачивши чоловіка, все інше відійшло на задній план. Лора відразу побігла до свого брата й обняла його, неначе не бачила декілька років. Марія ж просто задивилася на нього й остаточно зрозуміла, що в ньому їй подобається все. Особливо бурштинові очі, які зараз дивилися на сестру з величезною любов’ю. Але все її тіло благало пригорнутись до нього, заритися обличчям в його груди.

Лев сказав Лорі, що поговорить з нею пізніше і дівчина пішла. Чоловік поглянув на Марію та усміхнувся. Дівчина зробила те саме у відповідь.

—     Невже не могла дочекатися завтра?

—     Не могла.

—     Йди до мене.

Марія підбігла до Лева й обняла. Вона готова була розплакатися, але не могла цього зробити. Дівчина просто насолоджувалася тим, що він повернувся до академії.

Він повернувся до свого дому. Чоловік обняв блондинку. Найбільше йому не вистачало її. Звичайної студентки його факультету та подруги. Лев не розумів, чому саме Марія, але й зараз не задумувався. Спокій, який він відчув, коли побачив її заволодів всім його тілом. Чоловік носом торкнувся волосся дівчини, вдихнув рідний запах ванілі з нотками персика. Запах її парфум. Йому не хотілося відпускати подругу. Але це прийшлося зробити. Відсторонившись, він поглянув на неї. Сонну, але щасливу. Її очі, усмішка. Все це говорило йому про те, що він вдома.

—     Ти як? ‒ спитала Марія.

—     Я в нормі. Ти не спала вночі. Чого?

—     За Настею дивилася, та й усе.

Лев відразу вичислив брехню, але допитувати не став.

—     Пообіцяй, що поспиш.

—     Ти також. Сам зараз виглядаєш, як я.

—     Завтра відпочину. А ти ‒ сьогодні.

—     Добре.

—     Скоро сонце сяде. Мені потрібно бігти.

Марія не хотіла щоби він йшов. В її голову прийшла ідея.

—     Почекай хвилинку.

—     Що ти хочеш зробити?

Дівчина намагалася зрозуміти, що зможе вона провернути це сама, але зрозумівши, що Лев занадто високий, вона видохнула.

—     Нагнися для початку трохи. Ти занадто високий.

Чоловік засміявся, але виконав прохання Марії. Дівчина без сумнівів поцілувала його у щоку, залишаючи слід від своєї помади на ній. Лев не очікував цього. Щоки обох почервоніли, але вони намагалися не надавати цьому значення. Марія відразу пожаліла про це, але помітивши вигляд куратора зі слідом від її помади, вона відразу відігнала ці думки.

—     Ну… Я піду.

—     Тільки помаду витри. А то ще твої студенти ревнувати почнуть.

—     А ти свій макіяж підправ. А то ще Даниїл не те подумає. Тобі ж потім від його жартів не сховатися.

***

— Нарешті я не буду вислуховувати Людмилу Степанівну та у нас почнуться нормальні пари з історії!

Настя ходила по кімнаті, виказуючи свою безмежну радість поверненню Лева, поки Даниїл, Єсен, Марія і Соломія сиділи та слухали її. Блондинка думала над тим, чи потрібно розказувати те, що вона зробила. Вона їм довіряла, але ж від Даниїла їй не сховатися

—     Стоп. Це ж Лев приїхав і ти мовчиш – сказав рудоволосий.

—     Реально. Якась ти тиха. Вже щось сталося, – доповнив Єсен.

—     Так. На тебе це не схоже, – договорила Соломія.

Марія здивовано дивилася на своїх друзів. Від них нічого не скрити.

—     Ми поговорили 5 хвилин і договорилися, що продовжимо завтра. Все.

Настя подивилась на подругу, поглядом говорячи, щоби Марія нічого не приховувала. Видохнув, блондинка почала.

—     Окей. Ми обнімалися, говорили і я його поцілувала.

—     Та ну… – не договорила Стася.

—     В щоку.

Брюнетка закатала очі й звалилася на своє ліжко, не помітивши там Єсена. Вони двоє повалилися на подушки й засміялися. Марія, користуючись моментом, вибігла в коридор. На вулиці вже було темно, але комендантської ще не було. Та й за цей місяць вона набралася сил і навчилась протистояти злим духам. Зрозумівши, що на вулиці прохолодно, Марії прийшлося використати магію, щоби дістати своє пальто з шарфом. Ось, через декілька секунд все було у неї на руках й дівчина одяглась. Марії хотілося трохи прогулятися на вулиці, неподалік лісу. Студенти якщо і були, то тільки старшокурсники, яким вже не було лячно гуляти по ночах, чи порушувати правила академії.

Світло з коридорів освітлювало двір. Хтось спілкувався, просто веселився. Марія занурилася у свої думки. Лев повинен вже перетворитися. Дівчина не знала, де він. Вона повернула голову й подивилася в сторону лісу. Дивне відчуття, що за нею хтось слідкує, наростало в середині неї. А ліс манив порушити правила й зайти в нього посеред ночі.  Марія противилася, але вона загубила контроль над своїм тілом. Вона ступила крок в сторону ліса. Нею хтось керував. Паніка всередині наростала.

Глава 12 Частина 1

Останнє, що вона втратила ‒ свідомість. Марія йшла, але не знала куди. Погляд її був пустий, дивився в нікуди.

Він ходив по лісу. Вовкулака був при своєму людському розумі, тому його задачею в таки моменти було дивитися, щоби ніхто зі студентів не пробрався сюди. Тиша. Лев зрозумів, що можна розслабитися. Він приліг на землю, але різке відчуття небезпеки заставило його знову встати. Не для нього. Для когось близького. Він зрозумів для кого і швидко побіг туди, куди відчував. «Головне встигнути. З нею нічого не повинно статися. Чорт, чому вона взагалі в лісі?». Незнайомі дороги вели вглиб лісу. Лев вправно долав всі перешкоди на шляху, паралельно намагаючись стримувати емоції. Якщо не зробить цього, то все закінчиться погано для всіх. І для нього також.

Витримка його звіра не раз допомагала йому, і цей випадок також. Побачивши її, він видохнув. Але до неї йшли ще декілька людей. Всі були в мантіях, тому він не зміг побачити облич. Але те, що в руках легко. Вони хочуть схопити її. Лев зрозумів, що Марія не в змозі контролювати своє тіло. Її зачаклували. Вовкулаку взяла ярість, яку він ледве стримував. «Ніхто не посміє тебе зачепити». Він підбіг до людей в мантіях, закриваючи собою Марію.

—     Якого..

—     Схоже, що чутки про вовкулаку в лісі були правдивими. Але ми з ним впораємося.

Один з чаклунів дістав клинок.

Вона лише віддалено чула звуки битви та крики. Все закінчилося швидко і нарешті дія замовляння спадала, але не швидко. Щось мокре торкнулося її руки. Це швидко привело Марію до почуттів. Дівчина впала на землю.

—     ААА

Блондинка подивилась навколо. Глибина лісу. Біля неї сидів вовк. Але по його очах Марія впізнала. Бурштиновий колір неначе сяяв посеред ночі.

—     Що я тут роблю?

Лев похитав головою. Не знає. Дівчина оглянула його й жахнулась. На лапі кровоточила рана.

—     Мара візьми, ти ж ранений.

Дівчина почала шукати щось, чим можна її перев’язати, але з усього підхожого тільки її шарф. Без сумнівів вона знала його. Так, він був її улюблений, але зараз їй було важливіше здоров’я свого коханого. Вона перев’язала йому рану.

—     Зможеш ходити?

Лев похитав головою, намагаючись сказати, що зможе. Марія доторкнулася до нього і погладила. Вона не боялася його, зовсім ні. В її очах був тільки страх за його безпеку і жаль.  Дівчина сиділа й погладжувала його шерсть. Лев ліг, положив свою голову їй на коліна й заплющив очі. Марія усміхнулася.

Рана вовкулаки все ще боліла, але момент спокою допоміг не зважати на це. Йому подобалися її дотики, те, як вона гладила його. Те, що вона його не боялася його навіть в цьому вигляді. Потрібно було йти, вже комендантська година. Але вони двоє сиділи в лісі під світлом повного місяця. Завтра прийдеться вияснити, що сталося. Хто ті люди в мантіях і що їм потрібно від Марії.

Дівчина дістала телефон. 00:13. Вона здивувалась через те, що настільки довго тут була. Настя вже хвилюється, мабуть.

—     Потрібно йти. Ти знаєш дорогу?

Лев встав і покивав головою. Вони пішли. Дорога була не короткою, але через годину нарешті показалась академія. Лише у деяких вікнах були увімкнене світло. Академія ніколи не спить.

—     Ну і як мені пробратися через комендантку.

Лев пішов кудись і Марія послідкувала за ним. Він йшов у сторону академії. Скоро дівчина впізнала дорогу. Викладацький гуртожиток.

—     Мені ж не можна туди.

Лев повернувся й поглядом сказав, що зараз можна. Вони пішли далі. Вперше дівчина була в цій частині гуртожитку. Він трохи відрізнявся. На дверях були імена й прізвища викладачів, а  проміжок між ними більший, ніж у звичайних гуртожитках. Схоже, що в кожного була своя ванна кімната, чому дівчина вже заздрила. Кімнату Лева вона побачила майже відразу. Вона була однією з перших. Вовк подивився на неї. Марія торкнулася ручки й спробувала відкрити. Двері не були запертими. Вони зайшли до кімнати. Перше, що вдарило Марії в ніс ‒ приємний запах хвої. Зачинивши двері, дівчина увімкнула світло й відразу зажмурилася. Коли її очі змогли звикнути до нього, вона нарешті змогла оглянути кімнату. Темні кольори, дерев’яні меблі та багато книг. Все це йому дуже підходило.

Марія зняла взуття й пройшла до кімнати. Побачивши дзеркало, вона подивилася в нього і жахнулося. Пальто було брудне. Прийдеться знову вмовляти Дамелі віддати його в хімчистку. Дівчина зняла його й подивилася на Лев. Він підійшов до вішалки. Марія повісила його туди. Подивившись на вовка, вона згадала його поранену лапу.

—     Де аптечка?

Лев подивився на тумбочку біля великого ліжка. Дівчина пішла туди, відкрила її й знайшла всі медикаменти. Взявши вату, бинти та перекис водню, вона повернулася до вовка й зняла бинт. Рана неглибока й це вже тішили.

—     Потрібно промити.

На щастя, де ванна кімната, довго думати не потрібно. Вони пішли туди. Промивши рану, Марія обробила рану. Вона бачила, що Леву боляче. Намагалася дути, щоби було легше.

—     Ррр.

—     Я знаю, що боляче. Але потерпи трохи.

Марія робила все акуратно, щоби завдати йому якомога менше дискомфорту. Ось, вже лапа була перев’язана, а Марія відмивала руки від крові, яка трохи потрапила на них. Закінчивши, вона подивилася на Лева. Він був більшим за інших вовків, коліна були вигнуті в іншу сторону, на відміну від вовка. Але дівчина не бачила в ньому нічого страшного. Він був при розумі, а значить, що безпечним.

Два дні без сну знову брали своє.

—     Де я можу хоча б трохи поспати перед парами?

Лев підвів її до свого ліжка, і вона без сил лягла. Але згадавши, що пішла без попередження, Марія дістала телефон і написала Насті, що з нею все добре. Весь чат був забитий тим, що Стася намагалася до неї дописатися, або додзвонитися. Тепер можна було спокійно спати. Завтра був насичений день. Останнє, вона відчула Лева, який ліг у її ніг, намагаючись хоча б трохи зігріти.

Ранок почався о шостій ранку через будильник на телефоні. Відключивши його, Марія встала. В кімнаті з ночі нічого не змінилося. Окрім Лева, цього разу в людському вигляді, який спокійно пив каву й щось робив в телефоні.

—     Добрий ранок, ‒ сказав він й подивився на дівчину. ‒ Задам лише одне питання. Ти знала, що робила, коли йшла до лісу?

—     Ні. Вийшла прогулятися двором ще до комендантської години, а потім ноги самі понесли мене до лісу, а що потім сталося, не пам’ятаю.

Лев відклав телефон і чашку та підійшов до дівчини. Він сів біля неї. Марія помітила перемотану руку і його втомлений вигляд. Вона відчувала, що у неї зараз не найкращий.

— Все добре, тебе більше не посміють зачарувати, Марусю. Я знайду тих, хто це зробив. А зараз тобі краще повернутися до своєї кімнати й підготуватися до пар. На мою можеш не йти. Відпочинь трохи.

Марія здивувалася від того, як він її назвав. Насправді її рідко так кликали, та й вона просила, щоби називали по повному імені. Але те, як він вимовляв цю форму було щось прекрасне. Вона не стала заперечувати.

Глава 13 Частина 1

—     Ти вчора неочікувано пішла, тебе не було вночі. Ти де була?!

—     Та все добре. Так, я потрапила в невеликі неприємності, але все добре. А ночувала я у Лева.

Настя відчитувала Марію, коли та збирала речі на пари. Дівчина все-таки вирішила піти на історію магії, бо не хотіла пропустити першу пару в році з Левом.

—     Так, зі мною все добре і це зараз найважливіше. А тепер я побігла на пари.

Марія взяла сумку і пішла з кімнати. Вигляд у неї був набагато кращим, ніж учора. Біля аудиторії вже почали збиратися студенти та всі були щасливими. Ну так, нарешті повернувся куратор і найкращий викладач в школі.

—     Марія, йди сюди.

Дівчина обернулася на голос й побачила Стефанію. Вона підійшла до старости. Вони говорили на прості буденні теми й з нетерпінням чекали пари. Нарешті це пекло з Людмилою Степанівною закінчилося і почнуться нормальні пари. Марі була в передчутті й намагалася не згадувати ніч. Всі надії були на те, що рана загоїться швидко.

—     Добрий день, ‒ хтось сказав. Дівчина подивилася на нього. То був Лев. Хорсовці заплескати від радості та чоловік засміявся. Рука все ще була перев’язаною. Він відкрив аудиторію і всі зайшли. Схоже, що він вже був тут з вчорашнього дня, бо студентів відразу зустрів знайомий запах ванілі. Тепер то Марія розуміла, чого нею завжди пахло тут. Загострений нюх часто діставав дискомфорт, тому приходилось використовувати ароматичні свічки чи ще щось, щоби трохи перекрити інші. Блондинка сіла за першу парту, неподалік столу. До неї приєдналася Стефанія. Брюнетка почала заповнювати журнал.

—     Ну що ж. Я також за вами сумував і обіцяю, що більше не поїду. Це було терміново. А тепер невеличке опитування з тем, які ви вже повинні були вивчити в цьому році.

По кабінету пішла хвиля невдоволення, але Лев на це тільки усміхнувся. Стефанія віддала йому журнал.

—     Світозар, до дошки.

Поки викладач займався хлопцем, Марія повторювала матеріал. Майже все їй прийшлося вивчати самій, але засвоїла вона його добре. В цьому є заслуга Лева, який у вільний час кидав їй інформацію, яка допомагала зрозуміти все набагато краще, та й просто додатковий матеріал.

—     Світозаре, не потрібно все так тяжко пояснювати. Це досить легка тема.

—     Людмила Степанівна по іншому не пояснювала.

—     Зрозуміло. В цілому ти знаєш все основне, але потрібно своїми словами. Я поговорю зі Людмилою Степанівною. Д’яченко Марія, виходь відповідати.

Блондинка підійшла до дошки, повністю готова відповідати. Весь цей час вона відчувала його погляд на собі. Незвичайний. Марія тримала себе в руках, відповідала чітко, й так, як він хотів.

Лев дивився на неї, намагаючись зосередитися на парі. Але виходило це погано. Чоловік не міг намилуватися нею. Виглядала Марія прекрасно. Вона малювала на дошці схему, намагаючись пояснити свою відповідь. Лев й так знав, що вона відповість все правильно, тому дозволив собі просто насолодитися її голосом, але не подати знаку. Все-таки зараз пара.

Лев ще на початку осені помітив, що не може без неї. Йому було боляче її ігнорувати. Не одну ніч чоловік провів в роздумах про Марію. А вчора, коли вона все одно залишилася біля нього в лісі, коли допомогла й просто заспокоїла. Все стало й так зрозуміло. Закохався. Він не спав цілу ніч, думав про це. Боявся, що не взаємно, бо вона його студентка. Але навіть якщо відверне, то все одно не кине її, а буде захищати до кінця життя.

—     Молодець. Можеш сідати за парту.

Марія усміхнулася й повернулася до Стефанії. Лев почав пояснювати нову тему, час від часу поглядаючи на свою кохану.

***

— Маріє, затримайся.

Дівчина склала речі й стала біля парти. Коли всі студенти вийшли, чоловік закрив двері.

—     Не думав, що ти прийдеш.

—     Та за ті півтори години я б все одно не виспалася. До речі, пам’ятаєш мої обіцянки?

—     Я так надіявся, що ти забудеш.

Дівчина підійшла до Лева й дала сильний ляпас. Викладач від болю трохи скривився й торкнувся щоки. Марія й сама не очікувала, що від удару у неї у самої заболить рука, через що й пожаліла.

—     Вибач, я не хотіла так сильно. Слід не залишиться?

—     До наступної пари зникне. У мене регенерація набагато краща за звичайних людей. Рана також майже зажила вже.

—     Покажи щоку.

Лев відірвав руку. Слід все-таки залишився. Марія полізла в рюкзак, дістала пляшку води й приклала до щоки. Вона була достатньо холодною. Лев дивився на неї й усміхався. Дівчині на душі стало тепло. Вони так і стояли, дивлячись одне на одного. Викладач зовсім забув про свій біль. Однією рукою він торкнувся до її щоки.

—     Що ти робиш? ‒ спитала Марія.

—     Вибач, я…

—     Чшш, мені подобається.

—     Скоро пара. Тобі потрібно бігти, Марусю. Зустрінемося о 19:00 у мене в кімнаті.

—     Обломщик. До речі, мені подобається, коли ти так мене називаєш.

Лев засміявся, підійшов до столу і щось написав на листку. Він віддав його Марії.

—     Тебе так пропустять у викладацький гуртожиток. Багато викладачів зустрічаються зі студентами у себе в кімнатах через різні причини, тому це не буде якось дивно.

Марія взяла листок і сховала у своєму рюкзаку. Попрощавшись, вона пішла, але в середині неї була буря. Вона не вірила, що це справді було.

***

—     Я не розумію, куди ти вже йдеш через годину, ‒ спитала Дамелі, яка сиділа на ліжку у Насті. Лора вирішила трохи полежати у Марії. Їх позвала Стася, бо їй було нудно, а Марії в кімнаті вічно немає. Сама Стейсі кудись пішла.

—     З деким поговорити потрібно.

—     І цей дехто явно дорогий для тебе. Невже мій брат?

Лора виглядала якоюсь сумною, коли дивилася на Марію. Зеленоока намагалася себе впевнити, що то в неї просто день невдалий. Вона не хотіла, щоби її страх став реальністю.

—     А то вже не так важливо.

—     Значить з Левом Костянтиновичем.

—     От марена, чому у мене немає в’язаної сукні? Вона б ідеально зараз підійшла.

Лора подивилася на Марію і її очі загорілися. Схоже, до голови дівчини прийшла якась ідея.

—     Згідна з тобою.

Марія пішла переодягатися, а коли повернулася, то Настя вже розливала вино по бокалах. Дівчата про щось розмовляли. Побачивши Марію, Лора усміхнулася.

—     Прекрасно виглядаєш.

Блондинка усміхнулася. Їй завжди були приємні компліменти від подруги.

—     От Марена. Таке пропускаю, ‒ сказала Марія.

—     Ой, йди вже, ‒ відповіла їй Настя.

—     Ну ні, у мене ще 40 хвилин є, так що з вами я встигну випити. Але Стася, не вина. Я не п’ю.

—     Хто б говорив. Тобі нагадати, як ти місяць назад пила зі мною? ‒ сказала Лора. Марія відразу згадала посвяту і те, як вона напилася так, що зранку було дуже погано.

—     Вже не п’ю.

Стейсі взяла запаси соку й налила Марії. Настя почала розказувати про Єсена. Зеленоока так її заслухалася, що ледве не проґавила час. Швидко схопивши записку, вона вийшла з кімнати.

Глава 14 Частина 1

 Марія пройшла до викладацького гуртожитку. Зараз вона могла краще його розглянути. Всюди були вазони, стіни були темного кольору. Знайшовши кімнату Лева, дівчина постукала. Через декілька секунд двері відчинилися. Знайомий запах хвої вдарив в ніс. Схоже, у Лева ще один вихідний від кураторства, бо зазвичай в цей час він у гуртожитку Хорса.

—     Це ти. Проходь.

Чоловік відійшов, щоби пропустити Марію. Дівчина зайшла, зняла взуття й сіла на диван.

—     Я чекаю.

—     Чаю?

—     Невже розповідь буде такою довгою?

—     Розповідь ‒ ні. А розмова сьогодні ‒ так. Тобі чорний?

—     Так.

Через п’ять хвилин Лев поставив дві філіжанки на кавовий столик й сам сів. Він зняв окуляри.

—     Що ти хочеш почути?

—     Все.

—     Ну добре, Марусю. Я не знаю, як ти згадала все, але ти все правильно зрозуміла. Я вовкулака, до того ж вроджений. Чому, я не знаю. Це вже питання до моєї матері, яка відмовляється давати відповідь. За правилами академії, тут можуть навчатися й викладати вовкулаки, але за умовою, що будуть приймати спеціальне зілля, яке допоможе залишатися при людському розумі. Для студентів воно є в лікарняному крилі, а у мене своє. Його Валентин варить.

Дівчина здивувалася. Вона не думала, що він й справді це робить.

—     Та ну. Валентин?

—     Я знаю, ти здивована, але й він має граму співчуття. При навчанні й викладанні я можу це приховувати, але за умови, що не буду сильно розказувати про себе учням. Навіть той факт, що я дуже люблю природу може всіх насторожити, бо зовнішні ознаки я маю і не одну. Як ти зрозуміла, одна дівчина стала виключенням. І це ти. Коли я відчув, що ти зрозуміла, то не знав, що робити. А тут з’явилася можливість поїхати на місяць, та й премія не буде лишньою. Тільки пізніше, я зрозумів, що ти не боїшся мене. Вибач, я просто не сильно довіряв тобі.

Марія уважно його слухала, попиваючи чай. Їй стало цікаво, що за друга ознака й чому вона його ніколи не помічала.

—     У мене ікла.

Дівчина здивувалася.

—     Та ну. Не вірю. Чому я тоді ніколи їх не бачила?

Лев засміявся.

—     Магія. А якщо точніше, то зілля. Скоро повинно спасти.

—     Ну і коли дія спаде?

—     Хочеш побачити мене з гострими зубиками?

—     Ну так, а що?

Лев знову засміявся, і Марія, не витримавши, також. Заспокоївшись, чоловік знову одягнув окуляри, бо обличчя дівчини бачив трохи розмито, а йому хотілося вловити кожну її емоцію.

—     Хвилин через десять. Я приймаю зілля тільки в академії. Декілька разів на рік я приїжджаю додому, і там немає причини робити це. Як-не-як, це неприємне відчуття.

—     Жаль мені тебе.

—     Я народжений таким. Обернені лише деякий час проводять в тілі вовка, а потім живуть спокійним життям, а я… Добре, що хоч не кожну ніч, як деякі.

Лице Лева відразу спохмурніло. Побачивши це, Марія підсіла ближче. Чоловік дивився у стіну і думав про своє.

—     Подивись на мене.

Чоловік повернув голову в її бік. Марія помітила печать в його очах.

—     Ти народжений вовкулака і це твоє прокляття. Але щоб не сталося, я буду рядом.

Дівчина положила руку на щоку Лева. Чоловік здивувався, але не відсахнувся. Він накрив долоню Марії своєю та поцілував її. Блондинка усміхнулася. Вона ніжно гладила щоку великим пальцем. Слова стали лишніми. Вони просто дивилися одне на одного та насолоджувались цим моментом. Лев й не знав, що хтось зможе прийняти його таким. Але Марія, знаючи всі ті жахіття, на які він здатен у вигляді вовка, все одно не відвернулася. Вона бачила його таким, допомогла. Не побігла геть, коли зрозуміла, хто перед нею. Залишилася.

Лев скривився. Від неочікуваності Марія прибрала свою руку. Різкий біль у роті, яка свідчила лише одне. Дія зілля спадає. Через декілька секунд це все припинилося. Дівчина все зрозуміла й почала просто чекати. Чоловік відразу зрозумів  й усміхнувся, показуючи зуби. Ікла були загострені.

—     Ти з ними зовсім не страшний. Навіть милий.

Лев усміхнувся. Не страшний. Милий… Він впевнився, що знайшов людину, яка буде з ним і в радості, і в горі. На її обличчі не було й натяку на страх. Вона дивилася на нього, як на дорогого. А Лев бачив в ній те, що миле його серцю. Сміливу, але тендітну дівчину, як завжди готова прийти на допомогу друзям. Він бачив в ній кохану.

—     Йди до мене.

Марія послухалася чоловіка й підсіла ще ближче. Лев обійняв її.

—     Чому ти не відвернулася від мене?

—     Тому що кохаю я тебе.

Авінов подивився на дівчину й зовсім не помітив, що їх губи були в пару міліметрів один від одного. Лев зніяковів від цього, але і йому не прийшлось нічого робити. Марія зняла його окуляри, поклала їх на столик і поцілувала його. Обвівши руки навколо її талії, він відповів на поцілунок. Її губи, ніжні дотики зводили його з розуму. Лагідний поцілунок говорив все за них. Марія торкнулася щоки Лева, віддаляючись. Вона подивилася на нього. Бурштинові очі неначе сяяли вночі. Він дивився на дівчину, неначе на щось прекрасне і близьке його серцю. Марія засоромилася. Вона не вірила, що й справді це зробила. Поцілувала його.

—     Вибач, я, ‒ сказала дівчина, але Лев торкнувся пальцем її губ, заставивши мовчати.

—     Чшш, мені подобається, Марусю. Я також тебе кохаю.

Марія усміхнулася й прижалася до чоловіка. Його серцебиття заспокоювало.

—     Щоби не сталося, я буду поряд. Тільки не забувай про правила академії.

Дівчина згадала, що за правилами, викладач не може зустрічатися зі студентом, і засмутилася. Вона зовсім забула про це. Їм світять нормальні відносини тільки після того, як вона складе екзамени.

—     А до того що?

—     Зустрічі, щоби дізнатися, хто ті чарівники, що заманили тебе до лісу, і щоби дечого тебе навчити. Але не сьогодні. Зараз просто будь біля мене

—     Я завжди буду рядом.

Вони сиділи так, поки на телефон Марії не прийшло повідомлення від її мами.

«Як ти?»

«Прекрасно. Трохи пізніше відпишу»

—     Навіть не знаю, що буде, якщо моя мама дізнається про це все, ‒ сказала Марія, відкладаючи телефон.

—     Думаю, що нічого страшного не буде. Головне, щоби Асгайр не дізнався. Його реакція може бути різною. Або він зрадіє, або мене звільнить.

—     Ого.

Лев промовчав й торкнувся волосся Марії. Він перебирав пальцями її пасма, щось наспівуючи. Його голос заспокоював дівчину й усипав її. Вона заплющила очі й дозволила собі просто насолоджуватися моментом з ним. Лев трохи змінив позу, щоби дівчині було  зручніше й продовжував наспівувати невідому для неї пісню. Схоже, що цієї ночі ліжко Марії знову буде пусте.

 

Глава 15 Частина 1

Марія проснулася в обіймах Лева. Ще було рано до будильника. На вулиці тільки починало світлішати. Вона акуратно встала, щоби не розбудити чоловіка й пішла у ванну. Вчорашній вечір вона ясно пам’ятала. У ванній з дзеркала на неї дивилася дівчина з розмазаною тушшю, яка отримала своє щастя. Блондинка дістала телефон. Знову куча повідомлень від Насті, а ще від Лори. Схоже, що сиділи вони вчора допізна. Також було повідомлення від Александри за вчорашній день.

«Не хочеш погуляти завтра?»

«Я з радістю»

Марія відклала телефон й умилася. Вона змила вчорашній макіяж. Вернувшись до Лева, дівчина помітила дві чашки з чаєм, який вони вчора недопили. Чоловік вже проснувся й просто лежав на дивані. Блондинка сіла біля нього й прибрала світле пасмо з його лиця. Лев усміхнувся. Світло було вже увімкнуте.

—     Коли я тебе позвав поговорити, я й не думав, що ми поцілуємося.

—     Я також. Це було досить спонтанне рішення.

—     Зате яке прекрасне. Я вчора забув про дещо.

Чоловік став з дивану та підійшов до однієї з тумб. Він дістав невеличку коробку й підійшов до Марії.

—     Я подарунок тобі привіз.

Дівчина здивувалася. Вона взяла й відкрила його. В середині була золота підвіска у формі круга, але з іншої сторони сонячні промені, а під ними висить зірочка. Все було прикрашене дорогими каменями. Знак повного місяця і сонця.

—     Яке гарне..

—     Давай допоможу одягти.

Чоловік взяв прикрасу й підійшов до дівчини. Холодний метал торкнувся шиї Марії, від чого вона трохи здригнулася. Він ненароком торкнувся її шкіри пальцями, коли прибирав волосся. Застебнувши підвіску, Лев знову торкнувся шиї Марії кінчиками пальців, від чого у дівчини пішли мурашки. Він ніжно провів пальцями вниз по руці.

—     Марусю..

—     Можна.

Чоловік ніжно поцілував її в шию. Вона зітхнула, насолоджуючись моментом. Лев віддалився. Його дихання лоскотало шию Марії.

—     Моя дівчинка

Лев відійшов від дівчини. Марія обернулася. Раптово продзвенів будильник на її телефоні. Блондинка дістала його й вимкнула. Потрібно повертатися. Зеленоока хотіла ще трохи повторити уроки. Вона розуміла, що з левом вона сьогодні більше не побачиться.

—     Я піду. Пари.

—     Удачі.

Вони попрощалися й Марія вийшла з кімнати. Вона швидко добігла до себе й відкрила двері. Схоже, що Лора ночувала сьогодні у них, на її ліжку. Якби зеленоока не намагалася тихо пройти, вона все одно проснулася.

—     Ти де була вночі?

Марія зупинилася біля неї.

—     У твого брата.

Дівчина повернулася до неї лицем. Схоже, що випили вони вчора небагато, бо блондинка почувала себе прекрасно. Лора щось помітила, але не стала говорити, що саме.

—     І?

—     Що ти хочеш почути?

—     Все.

—     Все не вийде, бо Настя може проснутися в будь-який момент. Але дещо ти почуєш. Мої почуття до нього взаємні.

—     Ооо. Невже? Благословляю вас на кохання. Прикраса також від нього?

—     Так. А ще я пам’ятаю, що в тебе також немає пари, так що спи далі. А я у ванну.

Марія полізла у свої речі й віднайшла сукню й інший одяг, який вона планувала сьогодні вдягти. Взявши засоби гігієни, вона вийшла з кімнати. Лора спостерігала за цим, ледве стримуючи сльози. Дівчина й сама не могла зрозуміти, як закохалася в ту  саму, що і її брат. Ще одна схожість між ними, але не в її користь. А побачивши прикрасу на її шиї, серце остаточно розбилося.

8 років назад

Лев сидів на кріслі в гостинній. Він вже носив окуляри, але хорсівські кольори в одязі показували, що він ще студент. Але аспірантури. Він роздивлявся нову покупку. Підвіска за знак Сонця й Місяця з зіркою. Він й сам не знав, чому купив її. Відчув,  а життя навчило його довіряти своїй інтуїції. І вона йому якраз підкаже, що робити з нею далі.

Хлопець почув кроки в коридорі. У кімнату зайшла дівчинка, яка так схожа на нього. Його двоюрідна сестра, але він знав секрет його сім’ї.

—     Лев!

—     Лора, дівчинко моя, я не знав, що ви приїдете сьогодні.

Блондин поклав прикрасу на столик. Його сестра підбігла до нього й обняла. Лев засміявся.

—     Ну і на довго ви? ‒ спитав Лев, відірвавшись від блондинки.

—     Не знаю. О, що це?

Дівчинка помітила прикрасу, що лежала на столі. Лев знову взяв її в руки.

—     Це? Просто відчув, що її потрібно купити, та й усе.

—     Ну і кому ти її подаруєш?

—     Не знаю. Можливо, коханій. Хоча, це навряд чи, знаючи, що мені зраджували тільки через те, ким я є.

Навіть не дивлячись на свій вік, Лора прекрасно розуміла, про що він говорив. Вона єдина, кому Лев міг розказати про це все.

Минулий рік

—     Вона дуже гарна.

Лев і Лора говорили на кухні дома Авінових, де жила мати чоловіка. Він розказував своїй сестрі про Марію. Та з цікавістю його слухала, відпиваючи чай. Вона була рада, що її брат знайшов людину, з якою він щасливий. Лора почала щось підозрювати.

—     Може ти закохався в неї?

—     Знущаєшся? Вона моя студентка.

—     Це не перешкода. Може вона та, хто тобі потрібний? Підвіска. Можливо Марія отримає її.

—     Лора, це маячня. А навіть якщо це так, то вона навряд чи покохає мене таким.

Наш час

—     Ти помилявся, братику, вона тебе покохала.

Лора встала з ліжка, взяла телефон й пішла до свого гуртожитку. У своїй кімнаті вона взяла речі на сьогодні та побігла в душ. Там дівчина й дала волю сльозам. Блондинка так чекала, щоби її брат став щасливим, але це стояло їй свого. Закохатися в неї було помилкою. Але в голові сплив ще один спогад. 10 років назад, коли її мама читала її казочки. На питання, чи буває справжнє кохання невзаємним, вона відповіла легко. «Ні, воно завжди взаємне. А якщо тобі здається, що це не так, то почекай трохи. Ти могла помилятися.». Лора витерла сльози. Може воно й так? Просто потрібно почекати. Але ж багато випадків, що доказували протилежне.

—     Все-таки почекаю. Може ця мудрість виявиться правдою.

Лора швиденько підготувалася до цього дня й вийшла з ванни. Схоже, що весь гуртожиток вже був активний. Хто повторював матеріал до пар, хто говорив з друзями. Лев вже стояв на ногах й розмовляв зі студентом. Дівчина підійшла до нього.

—     Добрий ранок. Як спалося?

Чоловік сказав студенту, щоби підійшов до нього пізніше й повернувся до своєї сестри.

—     Прекрасно. А ти?

—     Я й не сумнівалась. Та я також.

—     І чому це ти так була впевнена?

—     Я сьогодні ночувала у подруг, і однієї в кімнаті не було цілу ніч, а коли прийшла, то від неї віяло твоїми духами й хвоєю. Я думаю, ти зрозумів про кого я.

—     Не бійся, між нами нічого не було.

—     Ну-ну. У тебе перша пара, чому ти ще тут?

Лев подивився на годинник і зрозумів, що йому й справді пора йти.

Глава 16 Частина 1

Пари пройшли надзвичайно швидко й Марія вже йшла до кімнати Александри. Вони вирішили зустрітися там, бо на вулиці був дощ, а її сусідка поїхала. Підійшовши до потрібних дверей, блондинка постукала.

—     Відкрито.

Марія відчинила двері й зайшла до кімнати. Александра займалася в це час спортом. Побачивши її, чурівка встала.

—     І чого я думала, що не прийдеш.

—     Ти мене погано знаєш. Я завжди прихожу на зустрічі зі своїми друзями. Як ти?

—     Та нормально. Правда, сьогодні прийшлося розбиратися у сварці свого курсу, але то дрібниці. Не вперше. А ти як? До речі, підвіска дуже гарна.

Марія сіла на ліжко подруги й торкнулася прикраси. Вона не знімала її з самого ранку, тільки щоби прийняти душ.

—     Дякую. Я добре

—     Слухай, а ти Даниїла не бачила? Цілий день не знайти.

—     В студраді просидів. А що?

Александра підійшла до столу й випила води. Вона й справді серйозно ставитися до навчання, а особливо до профільних предметів свого факультету. Марія підмітила, що ніколи не бачила подругу в чомусь іншому, окрім спортивного костюма. Їй стало цікаво, як вона виглядає в сукні та з розпущеним волоссям.

—     Та нічого. Дивно. Сьогодні всі члени студради там. Може щось вирішують?

—     Скоріше всього. Потрібно буде Кая або Даню спитати. Ці двоє точно мені щось скажуть.

—     О, міс Д’яченко, які ж у вас є зв’язки. Може ще щось з адміністрацією приховуєш?

Марія зрозуміла, про кого говорить Александра й засміялася.

—     Сашо, правилами академії заборонено студенту зустрічатися з викладачами.

—     Хто б говорив міс Головна проблема нашого історика. Навіть не знаю, в якій сфері більше. Любовній чи академічній.

Блондинка знову засміялася. Александрі самій стало смішно від своїх же слів. Дівчата повалилися на ліжко.

—     А якщо чесно?

—     А якщо чесно, то я хочу дізнатися що то в тебе до Дані таке є.

—     Та говорю ж, нікого зі студради найти не могла, ось і питала. Так, ти говори, а я далі займатися буду. І все ж не забувай…

—     Що хлопці тебе не цікавлять. І звідки у тебе така витримка..

Поки Александра займалася, Марія їй жалілася, що Людмила Степанівна навіть зараз створює їй купа проблем, хоча ну мерологія у неї буде тільки в наступному році, а викладач історії повернувся. На це чорноволоса тільки усміхалася й кидала декілька образливих коментарів в сторону викладачки.

—     А що за сварка?

Александра встала трохи відпочити.

—     Дрібниці, говорю ж. Щось не поділили з марівцями. Я не сильно розбиралася, бо прийшли куратори й звільнили мене від цього. Але на днях буду слідкувати за тим, щоби вони виконували своє покарання в оранжереї. Ладно, якби від пар звільнили, але це буде вже під вечір. Нудно. Ще й сказали, щоби сама приходила.  Ти, до речі, в п’ятницю на вечірку йдеш?

—     Щоби я, найкраща подруга Даниїла і Юрія, головна проблема свого куратора, та й просто хорсівка не пішла туди? Ти знущаєшся? Аякже йду.

Даниїл попередив ще вчора, що в п’ятницю буде вечірка у гуртожитку, ну бо: «Коменданта їде кудись на два дні й гріх таке не провернути». Марія відразу зрозуміла, що вибору у неї немає. Та навіть Лев говорив їй торік, щоби таке не пропускала, бо то ж її студентські часи. Дівчина тоді усвідомила, чому він прикриває всіх студентів. Просто не забуває, що сам таким був. А ще це все буде проходити в сусідній кімнаті, тому у випадку чого, Марія буде ночувати або у Єсена, чия кімната в іншому кінці коридору, або у Лори, але якщо її сусідки не будуть проти, або в Александри, бо її сусідка марівка, яка точно там буде до кінця. У Дамелі не вийде, бо там все зайнято. На крайній випадок її врятують навушники.

На телефон прийшло сповіщення.

«Чого на тебе вже Людмила Степанівна жаліється?» — написав Лев.

 

«Вона й на мене, й на Лору  буде вічно жалітися, так що звикай»

 

«За що мені таке прокляття?»

 

«Яке саме?»

 

«Дві прекрасні дівчини, які народилися 18 років назад»

 

«Ну не знаааааю) Ну від кожної ти трохи можеш відпочити, бо я живу далеко, а Лора не твоя рідна сестра»

 

«Якби все так було легко»

 

«В сенсі?»

«Потім якось розкажу. Ладно, я побіг. Справ багато»

Марія трохи задумалася над словами Лева. Знову він від неї щось приховує. Але тепер, схоже, це стосувалося його сестри. Багато таємниць було у його родини.

—     Маріє, повертайся на землю.

—     Ти знаєш щось про родину Авінових?

—     Те що Авінов Лев твій куратор і у нього є двоюрідна сестра. Більше нічого. А чого питаєш?

—     Та нічого особливого. Просто, як завжди всі питання приводять до них.

—     О так, Авінові досить загадкові. У їх сім’ї багато таємниць.

—     Надіюсь, вони не вплинуть сильно на мене, ‒ прошепотіла Марія настільки тихо, щоби Александра нічого не почула.

Дівчата ще побули разом годину й блондинка пішла. З голови все ніяк не вилазили слова Лева, а схожість Лори з ним насторожила. Що ж він знову приховує? Але тепер це стосується тільки його сім’ї й навряд чи Марія зможе легко це дізнатися.

Вона йшла по коридору гуртожитку, аж поки в її голову не прийшла одна думка, зв’язана з підвіскою. Знак повного Місяця й Сонця повністю підходив до Лева. Він куратор сонячного факультету, але при цьому він вовкулака, який перетворюється на повний місяць. Але що ж тоді означає зірка? Чи це просто збіг.

Зайшовши до кімнати, Марія відразу зіткнулася з Єсеном, який вже йшов.

—     О, привіт. Як справи?

—     Прекрасно. У тебе що? Тиву розгублена якась.

—     Ой та просто задумалася. Ти йшов кудись.

—     Так, у мене ще куча справ сьогодні, але все-таки історію про те, звідки у тебе підвіска я послухаю.

—     Схоже, що сьогодні прийдеться знову збиратися в кімнаті, бо цю історію хочуть почути всі.

—     Що за підвіска? – спитала Настя зі свого ліжка.

—     Я напишу коли, – сказала Марія й пропустила свого друга до виходу. Дівчина підійшла до столу і випила трохи води. Вона помітила погляд Стейсі, яка чекала пояснень щодо ночі. Блондинка видихнула і почала.

—     Від Лева

Настя відразу зраділа від почутого. Марія більше нічого не сказала й сіла за домашню роботу. Був у Лева лише один мінус. З його предмета після пар потрібно щось робити. Але плани на майбутнє ніхто не скасовував і їй просто потрібно всі екзамени складати на відмінно. А Історія входила в список обов’язкових, бо це її профільний предмет. Проте Марія любила її, тому зовсім не була проти.

Раптово на її телефон прийшло повідомлення від Лева.

«Прочитай цей матеріал. Він щодо випадку на повний місяць»

Марія відкрила файл.

—     Це ж темна магія. Вони використовували темну магію проти мене, – прошепотіла вона сама собі, коли прочитала.

«Навіщо я їм?»

 

«Не знаю, але ми вияснимо»

Глава 17 Частина 1

«Може якісь є здогадки?»

«Ні»

Лев вимкнув дисплей телефону й продовжив читати. Всі ці замовляння йому були знайомі. Чоловік сам вивчав темну магію, але ніколи не планував використовувати її проти когось. Тільки задля захисту. Однак не дивлячись на те, Лев був сильним в цій сфері, але ніхто не здогадувався.

На Марію наклали найпростіше замовляння, яке спало як тільки чарівник відірвався від діла. Не сильний, можливо, студент. Потрібно шукати серед них, а особливо серед марівців. Хоча й інші могли її таємно вивчати, але саме на цьому факультеті це минула профільна дисципліна.

Лев зняв окуляри й потер перенісся. Він й гадки не мав, що робити. Прийдеться навчати її захисту, але багато заклинань самі з темної магії. На телефон прийшло повідомлення від студента Хорса. В гуртожитку щось сталося. Лев пішов туди.

***

Марія розмовляла через телефон з мамою.

—     Ой, слухай, я забуваю в тебе спитати. Яке прізвище у твого куратора?

—     Авінов Лев Константиновим. А тобі навіщо?

Повисло мовчання. Марія не розуміла, що сталося.

—     Мам, щось не так?

—     Він нормально до студентів ставиться?

—     Ну так. Це найкращий викладач в академії. Ну у мене з ним більш тісні зв’язки, ми…. Друзі. У нього ще сестра. Дуже добра дівчина.

—     Зрозуміло.

—     Мамо, щось сталося?

—     Ні, головне щоби ти була щасливою. Я пішла, бо тато прийшов.

Мама відключилася. Марія весь цей час була на балконі. Її смутило те, що від неї щось приховували. І знову щось з Авіновими. Раптово до неї зайшов Даниїл.

—     Крихітко, ти довго ще тут будеш?

Хлопець дістав сигарету й запалив її. Марія відразу відчула запах тютюнового диму й трохи скривилася. Даниїл перейшов на іншу сторону.

—     Та я просто думаю.

—     Про що?

—     Та від мене знову всі щось приховують. І всіх дороги ведуть до однієї сім’ї. Щось не так з Авіновими.

—     Вони досить скритні. Дивом Лев викладає у нас і при цьому від нього не відвернулися всі.

—     Але й ми майже нічого не знаємо про його сім’ю.

—     Ми ‒ ні. Ти ‒ так. Від мене можеш не приховувати. Я знаю де ти була вночі й що робила, Крихітко.

Марія здивувалася. Вона не розуміла, як він здогадався.

—     Нехай це залишиться в таємниці.

—     Будь обережна з ними, Крихітко. Хтозна, що вони приховують. 

—     І не говори.

Марія згадала, що Лев насправді вовкулака. Ще місяць назад вона не знала, чи прийме його, а вчора вони поцілувалися. Від теплих спогадів дівчина усміхнулася й доторкнулася прикраси на шиї.

—     До речі. Після зимових канікул буде бал. Я не повинен тобі цього говорити, але не хочу, щоби ти готувалася в останній момент. А так у тебе три місяці на підготовку.

—     Дякую. Давай закінчуй й підемо до кімнати. Стає холодно.

***

Вечір пройшов в компанії друзів, які до ночі грали й спілкувалися. Коли Марія прокинулась, вона відразу помітила невелику коробочку на тумбочці. Дівчина здивувалась. Невеликий, червоний пакунок, прикрашений стрічкою, а на ньому записка на крафтовому папері. Блондинка взяла її.

«Від А.Л до Д.М»

Марія відразу зрозуміла від кого це. Лев використав магію, щоби перемістити подарунок до неї. Дівчина взяла його. Від коробочки віяло хвоєю. Запах повернув її до тих ночей, що вона провела у нього. Марія відкрила пакунок. Всередині була книга. Історичний роман, який колись читала мама. Блондинка давно хотіла її, але вона не продавалася вже, і зараз побачивши, дівчина скрикнула, від чого проснулася Настя.

—     Я тебе зараз приб’ю.

—     Вибач.

Марія дістала книгу. Обкладинка звичайна. Вона хоч і нова, але дівчина знала про її ціну. Потрібно буде віддячити йому. Блондинка відкрила книгу. Папір був приємний на дотик.

—     Що там?

—     Подарунок.

—     Надіюсь, що від того, про кого я думаю.

—     Я не вмію читати думки.

Настя встала й почала збиратися, поки Марія розглядала подарунок.

Згадавши, що сьогодні у блондинки є перша пара, вона почала збиратися. Сьогодні якраз історія остання. Тоді й подякує. Дівчина взяла з собою книгу, щоби читати між парами. Взявши речі, вона вибігла з кімнати й побігла до спортивного залу. Перший фізкультура. І якби не стипендія, то Марія не ходила б на неї. Але гроші лишніми не були, особливо розуміючи, що вона студентка і жити на щось потрібно. Та і від батьків не хотілося сильно залежати. Добре, що хоч пара без чурівців.

Дівчина намагалася віддихатися, поки всі інші займалися. Біля неї стояв її однокурсник та відпочивав. Деякі прогуляли пару і Марія їм дуже заздрила. Але собі вона такого дозволити не могла.

—     Швидше б остання пара, ‒ сказала блондинка.

—     І не говори. Історія єдиний предмет, де можна відпочити, але й при цьому дізнатися щось нове.

—     Повністю з тобою згідна.

—     Марія, Дмитро, швидко займатися!

Нехотя, вони пішли. Неочікувано, до спортивного залу зайшов Лев. Схоже, що пари у нього зараз немає, тому він вирішив перевірити своїх студентів

—     Хлопці на підтягування, дівчата на віджимання, ‒ сказав викладач з фізкультури й підійшов до куратора. Марія швиденько виконала вправу та й почала спостерігати за чоловіками. Вони щось обговорювали, але Лев час від часу дивився на Марію. Вона усміхнулася йому. Але його лице стало похмурим, коли він щось почув. Дівчина не знала, що саме, але їй стало цікаво.

—     Досить дивитися на нашого куратора. Так всі й не те подумати можуть, ‒ сказала Стефанія й підсіла до подруги.

—     А хіба не уже?

—     Плітки припинилися, не хвилюйся.

—     Вау, щось новеньке.

Стефанія засміялася. Її дзвінкий сміх розлився по всьому залу. Викладачі поглянули на подруг.

—     Маріє, Стефаніє, ви вже все зробили?

—     Так. До речі, до кінця пари залишилося 5 хвилин. Ми можемо йти переодягатися? ‒ запитала брюнетка.

—     Ідіть.

Дівчата пішли у сторону виходу. Проходячи біля викладачів, Марія подивилася на Лева. Бурштинові очі показували злість. Він відповів на її погляд. Потрібно було йому побачити дівчину, як погляд потеплішав і від старої емоції не залишилося й сліду. Стефанія взяла Марію за руку й потягнула в сторону роздягальні. Дівчата швиденько підготувалися до інших пар. Інші поступово приходили. Блондинка дістала підвіску й намагалася її застібнути, але не могла цього зробити.

—     Давай допоможу.

Стефанія підійшла до неї. Взявши ланцюжок, вона з легкістю його застібнула й поправила пасма Марії.

—     Ого, вона не дешева.

—     Це подарунок. Не питай від кого.

—     Добре. Пішли, у нас ще дві пари сьогодні.

***

Марія чекала біля кабінету історії й читала. Ще було трохи часу. Інші розмовляли між собою. Краєм вуха дівчина вловила плітки про викладачів, але їй це не було цікаво. Ось нарешті продзвенів дзвінок і всі студенти могли зайти. Блондинка поспішила зайняти свою першу парту. Лев сидів за столом й переглядав програму. Але побачивши своїх студентів, він закрив її й сховав у шухляду. Тим часом Марія сіла на своє місце й дістала підручник. Помітивши її, викладач усміхнувся й мигнув, але відразу після цього відвів погляд. Коли всі сіли на свої місця, він встав.

—     Добрий день. Будемо починати нашу пару. 

Глава 18 Частина 1

 Через два місяці

Зима. Вся земля була вкрита сніговою ковдрою. Скоро Новий рік. Марія з нетерпінням чекала цього моменту, а особливо балу після канікул. Хоча часто їй було не до цього.

Лев же майже весь вільний час присвятив темній магії, розслідуванню спроби викрадення дівчини та роботі. Він тепер був впевнений, що це робили студенти. Але хто й навіщо він не знав. Вони були не дурними, зробили все, щоби їх не найшли. Тільки одне викладач зміг вловити. Керує цим хтось впливовий. Але навіщо вона їм?

Марія допомагала йому. Вони часто зустрічалися в бібліотеці, або в його кабінеті. В кімнаті після поцілунку більше ні, щоби не пішли плітки. Так було і сьогодні. Вони сиділи у кабінеті Лева. Поки дівчина відпочивала після сесії, викладач читав книги. Все це він вже знав. Чоловік не витримав й закрив її. Нічого нового. Марія подивилася на нього.

—     Щось сталося?

—     Та нічого. Просто стомився трохи.

Дівчина підсіла до нього ближче й положила руку на його плече. Вона була стурбована станом коханого. Блондинка знала, що таке вже не вперше.

—     Відпочинь, будь ласка. Я ж хвилююся за тебе.

—     Все добре, правда. У мене попереду ще два тижні відпочинку. Йди до мене, Марусю.

Марія встала зі стільця й обійшла Лева заді, ніжно проводячи пальцями по його плечах. Підійшовши з іншої сторони, вона акуратно сіла на його коліна, обвівши руки навколо шиї чоловіка.

—     Хтось може зайти.

Через секунду Лев почув клацання замка у дверях.

—     Не посміє.

Лев поклав руки на її талію, притягнув до себе й поцілував. Він робив це настільки рідко через правила академії, але кожний такий момент був найпрекраснішим. Чоловік насолоджувався нею. Його пальці гуляли по спині Марії, неначе граючи якусь мелодію на піаніно. Поцілунок був на межі пристрасті. І все було б прекрасно, якби Лев різко не закінчив його, відчуваючи біль. Він сьогодні занадто рано випив зілля, що приховувало ікла, тому воно й спало раніше. Марія схвильовано подивилася на нього, торкнувшись його щоки. Коли все закінчилося, Лев пригорнувся до її долоні й подивився на неї з усмішкою.

—     Навіть не думай мене спокушати, Марусю.

—     А то що?

—     У мене, як мінімум, робочий день ще не закінчився. Завтра більшість студентів поїдуть, от тоді й поговоримо.

Марія закотила очі.

—     Навіть не знаю, як дожити до завтра.

—     Сьогодні коменданта поїхала у відпустку, як і багато викладачів. Завтра ще більше.

—     Я натяк зловила.

—     Яка молодець.

У двері постукали. Марія швиденько пересіла на стілець біля столу. Лев пішов відкривати двері, паралельно промовляючи замовляння, щоби скрити клики. То була Лора. Як виявилося, вона просто хотіла побути з братом трохи.

—     Я, мабуть, піду, ‒ сказала Марія, й хотіла вже це зробити, але першокурсниця її зупинила.

—     Не потрібно. Твоя компанія приємна.

Лора оглянула Марію й Лева. Вона здивувалася.

—     Подруго, макіяж підправ. Видно, що цілувалася тільки що.

Дівчина побігла до дзеркала. Й справді, помада була розмазана. Схоже, що Лев витер зі свого лиця, коли йшов до дверей. Блондинка повернулася по косметичку.

—     Я не буду питати, що ви тут робили, все й так очевидно. Вам пощастило, що зайшла я, яка знає про ваші стосунки.

Марія слухала її, намагаючись підправити помаду. Дівчина, поглянувши на брата і сестру через дзеркало, знову підмітила їх схожість. Вона повернулася до них.

—     Вам не здається, що як на двоюрідних брата і сестру, ви занадто схожі?

Лев задумався. Лора не знала причину, хоча й сама неодноразово ставила собі це питання.

—     Те, що я вам зараз скажу, ніхто не повинен знати. Сестро, вибачай що приховував.

Першокурсниця здивувалася. Марія сіла на стілець біля них. Вечір обіцяв бути ще цікавішим.

—     Лев, ти про що? ‒ запитала Лора.

Чоловік зняв окуляри й поклав їх на стіл. Він щось обдумував.

—     Лев, мені й самій цікаво стає. Невже ви рідні?

—     Так.

Марія, яка просто жартувала, здивувалася. Вона поглянула на Лору, яка схоже сама нічого не розуміла. Зате тепер в голові зеленоокої зложився пазл.

—     18 років назад моя мати завагітніла вдруге. Батьки не хотіли другої дитини, але й аборт робити в нашій сім’ї заборонено. А Маргарет була безплідна. Дядя й тітка дуже скритні особистості, тому все могли легко підстроїти. Коли я це почув, то мені було боляче, але прийшлося змиритися з цим фактом. Єдине, на що я міг якось вплинути ‒ ім’я. Це ім’я я дав тобі, Лоретта. Тобі давно це потрібно знати.

—     Ти мене називаєш повною формою імені тільки тоді, коли говориш серйозні речі.

Марія слухала це, не вірячи своїм вухам. Вони рідні брат і сестра, а не двоюрідні. Ось чому вони настільки схожі. На лиці Лори був сум. Зеленоока підійшла до неї й обняла. Вона ще й вперше чула повну форму її імені. Воно було таким гарним, як і його власниця.

—     Може це на краще. Маргарет і Михайло так люблять тебе, бо вони й справді хотіли цього.

—     Ти права, але мені просто потрібно все обдумати. Зустрінемося завтра. Вибачте що так швидко покидаю вас.

—     Сестро, вибач.

—     Ти не винен. Я все одно люблю тебе як раніше.

Лора стала й хотіла піти, але Лев зупинив її. Він підійшов до дівчини й поцілував у лоб. Тільки тоді він її відпустив. Марії стало жаль подругу. Така гірка правда. Схоже, що Леву самому це не подобалося.

—     Вона справиться. Я хоча б надіюся на це.

Марія обняла його зі спини. Чоловіку було тяжко це говорити, знаючи, що могло статися все, що завгодно. Дівчина відчувала страх свого коханого всім тілом.

—     Марусю.

—     М?

—     Будь рядом цієї ночі. Нічого такого, просто…

—     Я буду.

***

Марія швидко забігла в кімнату, щоби взяти речі. На щастя, Насті не було. Зложивши речі в сумку, дівчина побігла до Лева. По дорозі вона нікого не зустріла. Академія пустішала. Багато хто поїхав додому вже сьогодні, інші на вихідні. У Марії квиток був на вечір неділі, а до того вона ще буде тут. Настя їде вже завтра.

Блондинка зайшла до кімнати. Лев сидів у кріслі й читав книгу. Почувши кроки, він поглянув на неї й усміхнувся.

—     Чому ти ще не відпочиваєш?

—     Тебе чекаю. Я спитати дещо хотів. Ти не проти, якщо я буду у футболці?

—     А чому я маю бути проти?

—     У мене шрами по всьому тілу через мою натуру. Точніше сліди з минулого, коли я ще не приймав зілля. Як на зло, битися я любив.

Марія здивувалася.

—     Я ніколи не буду проти. Тим більш твоя кімната. А я в душ.

Дівчина взяла речі й пішла. В кімнаті Лева вона почувала себе неначе вдома, хоч була там лише два рази.

Лев переодягнувся у футболку й продовжив читати, але всі його думки були заповнені Марією. Скоро Новий рік, а без подарунка залишати її не хотілося. Навіть Лора їй щось готує, а Лев й гадки не мав, що зробити для неї. Але ідея сама прийшла, коли Марія вийшла й підійшла до нього. Вона обняла чоловіка заді.

—     Ще раз будеш боятися показувати свої шрами при мені ‒ приб’ю.

Лев засміявся. Вона була прекрасною.

—     Готуєшся до балу?

—     Так.

—     Сукню вже вибрала?

—     Ні. Приглянулася лише одна, але вона дорога.

—     Покажеш?

Марія пішла по телефон. Знайшовши сукню серед кучі фотографій конспектів, вона показала її Леву. Наряд був схожий на золоте кімоно, але декольте було глибоким і спідниця пишною.

У Лева очі загорілися, коли він представив її в цій сукні. Тепер сумнівів не було, він повинен купити це, щоби Марія була щасливою. І прийдеться просити параметри у Насті, щоби точно не прогадати. На щастя, вона також знає про їх стосунки.

Побачивши сум на лиці дівчини, Лев взяв її на руки й закружляв. Марія засміялася.

—     Я думаю, нам пора спати.

Не відпускаючи її, він поніс дівчину до ліжка й положив. Весь цей час блондинка дивилася на нього, чекаючи, щоби він ліг рядом. Лев це й зробив. Вкрившись ковдрою, він обійняв Марію, перебираючи пальцями пасма її волосся. Блондинку відразу почало хилити в сон, але все-таки вона встигла дещо попросити.

—     Заспівай ту пісню, що ти співав її востаннє, коли я тут була.

Його голос заставив її заснути ще швидше, очікуючи завтрашній день.

Глава 19 Частина 1

Коли Марія повернулася до себе в кімнату, то побачила Настю, яка збирає речі. По обіді вона вже їде. Біля неї сиділи Єсен з Каєм і Даниїлом. Всі обернулися на дівчину.

—     Ти де була? ‒ запитав Кай.

—     У мене те саме питання до Стейсі, ‒ сказала блондинка й подивилася на подругу.

—     Вона зі мною була, а потім повернулася до себе. А тебе немає ніде, ‒ відповів Єсен.

—     Та я в Лева знову засиділася.

—     З речами? ‒ запитав Даниїл.

—     Ладно, я ночувала у нього, але ми до ночі шукали матеріал.

Настя підійшла до дівчини й принюхалася. Вона зловила якийсь запах.

—     Цікаво, чим же ви займалися, якщо я відчуваю чоловічий одеколон.

Марія згадала, що вони обіймалися зранку й трохи смутилася. Ну і як їм тепер це пояснити? Вона поклала речі й сіла на своє ліжко.

—     Нічого не було, заспокойтеся. Настя, ти збиралася. Продовжуй, а то запізнишся.

Блондинка взяла книгу й почала читати, поки інші щось обговорювали. Трохи прислухавшись, Дівчина зрозуміла, що тема розмови був бал.

—     Студ.рада на тиждень раніше приїде до школи, щоби підготувати все, ‒ сказав Кай.

—     Може вам допомога потрібна? Я зможу приїхати раніше, ‒ сказала Марія, відриваючись від книги. Вона знала про масштаби роботи, і про те, що не всі вчителі будуть допомагати їм в цьому.

—     Ми всі будемо тобі кланятися в ноги, якщо ти це зробиш, ‒ відповів їй Кай. Даниїл засміявся й підтвердив це. Вони договорилися й Марія продовжила читати. Через пари вона ще не встигла дочитати книгу від Лева, але тепер у неї був тиждень відпочинку, тому час у неї є. Повністю занурившись в сюжет, вона й не помітила, як прийшла година прощатися з сусідкою. Всі вирішили провести Стасю до входу. Блондинці стало сумно, бо побачаться вони тільки після канікул.

Поодинокі сніжинки падали на землю. Після прощання, Марія згадала про Лору, яка вчора пішла від них. Вона вирішила сходити до неї. Кай допоміг пройти в гуртожиток.

—     Вона з вчорашнього вечора не своя.

—     На то є причини. І досить неприємні. Дякую, що допоміг пройти. Я, до речі, Стефанію і Юрія не бачу.

—     Вони поїхали ще вчора.

—     Як ти з нею?

—     Краще. Дякую тобі. Ти вже багато разів нас врятувала. Навіть не знаю, як віддячити тобі.

—     Для мене найкраща віддяка буде бачити вас щасливими.

—     А ти?

—     А що я. Я щаслива біля нього. Ми зранку просто обіймалися. Нічого такого не було.

Марія згадала вчорашній вечір в кабінеті Лева. Його поцілунок, який так різко обірвався. Розум дівчини був затуманений тоді, але вона все пам’ятала. Вона зараз спеціально не називала його імені, щоби не додати собі і йому проблем. Тим більш в гуртожитку Хорса.

Друзі побачили двері Лори. Кай відразу пішов, а Марія постукала. «Відкрито». Дівчина зайшла. В кімнаті була Лора і її сусідка. Блондинка лежала на ліжку й щось клацала в телефоні, поки інша дівчина збиралася. Вигляд у Лоретти був поганий. Дівчина, схоже, спала мало.

—     Лора…

—     О, це ти.

—     Так, я поїхала. Хороших канікул, Лоро.

—     І тобі удачі.

Дівчина вийшла з кімнати. Блондинка вимкнула телефон. Марія підійшла до неї й сіла біля на ліжко. Лора не просто не виспалася. Вона захворіла. Зеленоока доторкнулася до її чола.

—     Ти температуру міряла?

—     37.7.

—     Лева позвати?

—     Він знає. Сказав, щоби я лікувалася і на вулицю не виходила. І що він скоро прийде з зіллям.

—     Добре. Ти після вчорашнього як?

—     Нормально, не хвилюйся. Єдине, що я можу ‒ змиритися з цим фактом й усе.

Марія оглянула кімнату й помітила нитки зі спицями, а біля них ще щось. Лора щось в’язала, точніше, вже закінчила. Воно було білим.

—     Що це?

—     Поміряй.

Дівчина здивувалася, але зробила це. Це була довга, тепла сукня з поясом. Вона давно хотіла схожу, але ніде не змогла найти.

—     Опустимо момент, що це взагалі подарунок тобі на Новий рік.

—     Лоро, дякую. Я тобі також дещо подарую, але то вже буде в посилці.

—     Ого заінтригувала.

У двері постукалися.

—     Заходьте.

Вони відчинилися. На порозі був Лев з зіллям в руках. Він увійшов, але коли побачив Марію ‒ застиг. Він не очікував її побачити тут, особливо в такому гарному наряді, який відразу впізнав. Ось кому Лора це в’язала. Сукня ідеально сіла на Марію, а шию прикрашав його осінній подарунок. Підвіска.

—     Досить її розглядати. Давай вже зілля.

Лев подивився на сестру й прийшов у себе. Він віддав їй напій та прослідкував, щоби вона його випила. Чоловік залишився в кімнаті на деякий час. Просто у нього була вільна хвилинка.

—     Ви, до речі, коли їдете?

—     У понеділок. У мене ще є пару справ в академії, до відпустки.

Лев намагався дивитися на свою сестру, але весь час погляд повертався до Марії. Йому подобалося те, як вона виглядала в цій сукні. Вона ідеально підкреслювала її фігуру, але головне, що в ній було тепло. Він накрив своєю долонею її. Блондинка удала, що не помітила цього й продовжила слухати подругу. Але насправді їй хотілося поцілувати Лева, хоч і не могла цього зробити.

Лора помітила це, тому вигнала їх, говорячи, що вона хоче спати. В коридорі повисла мовчанка. Чоловік не знав, що сказати, знаючи, що недалеко студенти.

—     Я напишу тобі.

—     Добре.

Лев допоміг Марії одягти пальто й вони розійшлися. Але не встигла дівчина дійти до виходу, як на її телефон прийшло повідомлення від нього.

«О 20:00 у мене»

Марія усміхнулася.

***

В кімнаті без Насті, яка могла допомогти з вибором одягу було незвично. Але цього разу їй допомагала мама. Вона говорила з нею по відео дзвінку, поки збиралася.

—     Та куди ти йдеш?

—     З другом хочу погуляти.

—     Ти б так не прикрашалася. І звідки підвіска?

—     Потім розкажу.

—     Ти ж на побачення. По очах бачу.

—     Припустимо.

—     Ну і хто він?

—     Потім розкажу.

—     Марія.

—     Ти просто зараз не будеш рада це чути, зате потім сама все дізнаєшся.

—     Добре. Розкажеш потім, як все було. Я пішла до твого приїзду готуватися.

Марія вимкнула телефон і востаннє поглянула у дзеркало. Можна йти.

Академія була прикрашена до Нового року, хоча його тут мало хто буде святкувати. Але традицій, які Марія обожнювала, завжди дотримувалися. Блондинка вклонилась йому  й пішла далі. Новорічний настрій вже переповнював її.

В коридорі викладацького гуртожитку нікого не було, тому Марія без страху зайшла й постукала у двері. Через декілька секунд вони відчинилися. На порозі був Лев.

—     Заходь.

Дівчина пройшла до кімнати, зняла взуття й сіла на ліжко. Лев підсів до неї й обняв за талію. Дії зілля спали й клики були видимими зараз. Марія прижалася до його груді. Вони завтра розстануться, тому вона намагалася запам’ятати цей момент.

Піднявши голову, блондинка зустрілася з ним поглядом. Бурштинові очі неначе світилися в напівтемряві. Вона провела пальцем по його ключиці, спускаючись по руці вниз. Лев божеволів від цих дотиків. Він спустився нижче по талії, до колін. Розум був затуманений.

—     Марусю …

—     Будь ласка, не зупиняйся.

Лев поцілував її. Вони двоє повалилися на подушки, не розриваючи поцілунок. Пристрасть зв’язала їх, не даючи бути самотніми цієї ночі. Чоловік спустився нижче, торкнувшись губами її шиї. Марія прикусила губу, стримуючи стогін, коли Лев легенько прикусив її шкіру, залишаючи червону пляму.

—     Продовжуй, – ледь чутно прошепотіла дівчина, але він почув це. Відірвавшись, він зняв з неї кофту.

Одяг закоханих був на підлозі, як наслідок пристрасті. Лев ніжно провів рукою по її шкірі, спускаючись нижче, до внутрішньої сторони стегна. Він відчував слабку напруженість в її тілі, що й стривожило його.

—     Розслабся. – лагідно прошепотів він в сантиметрі від її губ й коротко поцілував. – я не зроблю цього якщо ти будеш напруженою, хоч на краплиночку.

Глибокий вдих і видих. Чоловік відчув її повне розслаблення й знову поцілував, але довше. Він увійшов в неї пальцем, повільно рухаючи, боячись нашкодити. Вільною рукою Лев переплів їх пальці, дозволяючи Марії впитись нігтями в його шкіру. Легкий біль через це була приємною. Вона дозволяла йому не забувати, що це насправді. Що вона-справжня. Після багатьох зрад це здавалося нереальним. Дівчина простогнала крізь поцілунок.

Витягнувши палець, Лев провів по її стегну, відводячи його трохи в сторону.

—     Захист.

—     Пам’ятаю. Я б не став ризикувати.

Він продумав це ще на початку.

—     Ти…

Марія, неначе прочитавши його думки, перебила.

—     Так.

Лев увійшов у неї. Він повільно рухався, слідкуючи за нею. Блондин читав її мову тіла. Чоловік поцілував її у шию збільшуючи швидкість. Вона вже не раз зводила його з розуму, робила божевільним. Але йому це подобалося. Головне, що Марія рядом, що не кине його, підтримає.

—     Подивися на мене, — прошепотіла дівчина. Лев послухав її. Їх погляди зустрілися. Марія доторкнулася його щоки.

—     Щоби не сталося, я завжди буду рядом. Я вся твоя, милий.

Глава 20 Частина 1

Місячне світло пробивалося у вікна кімнати, освітлюючи двох закоханих. Марія лежала на плечі Лева, проводячи пальцем по його шраму на ключиці. Вона думала про цей семестр, з як воно починалося. Як все змінилося. Дружба, таємниці, кохання.

—     Спи. На тебе чекає довга дорога додому.

—     Не хочу їхати.

—     Прийдеться. Там твої батьки.

—     Я знаю. Просто моїм домом стала також і академія.

—     Як я тебе розумію, Марусю.

Лев поцілував її у волосся. Все-таки втома взяла своє і Марія з легкістю заснула.

***

Поки дівчина збиралася, Даниїл сидів на ліжку Насті й жартував. Настрій був прекрасний.

—     Ну і над ким мені насміхатися тиждень.

—     Над Настею через месенджер, тільки дивися, щоби вона не заблокувала тебе.

—     Ц. Ти вночі де була?

—     Даниїл, я вночі можу бути тільки у двох місцях.

—     Ну, я не здивований. Коли весілля?

—     Ой та замовчи вже.

Вони засміялися. З напіввідкритих дверей Марія побачила, що Асгайр про щось говорив з Левом, прогулюючись гуртожитком і перевіряючи, хто ще в академії. Вона зустрілася поглядом з ректором. Він ввічливо помахав їй. Але Лев навіть не поглянув на неї. Намагався вдавати, що вночі нічого не було. Його могли звільнити за це. Марія все розуміла.

Ось вже Даниїл з Єсеном проводжали її до воріт академії. Дівчина надіялась побачити Лору з Левом, але вони не прийшли. Одна все ще хвора, другий зайнятий. У душі був сум. Вдома немає її друзів. Тільки батьки, які будуть допитувати щодо подій. На щастя, повернеться дівчина раніше, щоби допомогти підготувати зал до балу. Раптом на телефон прийшло повідомлення від Лори.

«Вибач, що не змогла з тобою попрощатися. Скоро побачимось)»

Дівчина усміхнулася. Даниїл і Єсен говорили про своє. Вони поїдуть завтра. У них дорога коротша. Це тільки Марії прийдеться їхати в інший кінець країни.

***

Лев був у гуртожитку з Асгайром. Вони розмовляли на тему академії та балу.

—     Студрада раніше приїде. Потрібно буде їм допомогти, ‒ сказав ректор. Проходячи біля кімнати Марії й Насті, він ввічливо помахав блондинці, яка збирала речі. Лев навіть не поглянув туди, боячись, що хтось дізнається про ці стосунки.

—     Добре, я зможу. Коли бал?

—     10 січня.

—     Повний місяць 18. Добре.

—     Ще дещо. Тобі не здається, що ти з Марією дуже близько спілкуєшся?

Лев здивовано подивився на Асгайра. Він не знав, що й відповісти. Невже ректор почав щось підозрювати?

—     Ми друзі.

—     Не забувай, що зараз правилами заборонено викладачу зустрічатися зі студентом. Хоча, я зараз намагаюся скасовувати це, але ти знаєш, як це довго. Якщо і вийде, то тільки через місяць. Мало шансів, що раніше. Але й там буде багато винятків.

—     Так.

З душі неначе камінь впав. Зараз намагаються скасовувати це правило. Це означає, що він зможе спокійно з нею зустрічатися і нічого не приховувати.

—     До речі, вже почали обговорювати заселення?

—     Ще ні. Це починається весною, але завжди в різний час. Іноді навіть літом. Батьки хочуть щоби всі хорсовці жили в одному гуртожитку. Хоча це не найкраща ідея. Але проблем ми не хочемо.

—     Тобі це не заважало бути на всіх вечірках академії.

Лев засміявся. Він любив свої студентські часи. Якби йому тоді сказали, що він буде куратором Хорса ‒ не повірив би.

—     Цікаво життя повернулося. Як ви мене тоді терпіли?

—     Терпів тебе тоді твій куратор, а я бачив справедливу, добру людину, яка заслуговує найкраще у житті.

—     Жаль, що Всесвіт так не думає.

—     Всесвіт також так думає. Марія єдина, хто покохала тебе справжнього. Вона ідеально підходить тобі. І так, я знаю, що ви зустрічаєтесь. Я тебе звільняти не буду, заспокойся.

Асгайр пішов, поки Лев не встиг щось спитати. Чоловік застиг на місці. Звідки він взагалі дізнався.

***

Марія їхала у таксі, думаючи про канікули. Вона приїде й буде допомагати мамі в підготовці до Нового року. Але для початку потрібно зайти до пошти та відправити подарунки Лорі й Леву. Проте спочатку пережити дорогу.

На телефон прийшло повідомлення від Лева.

«Асгайр якось дізнався про нас»

«Як?»

«Не знаю»

«Тебе звільнять?»

«Ні, на щастя. Він зараз те правило намагається скасовувати. Мабуть, через це»

«Але що нам робити?»

«Прийдеться трохи віддалитися. Але то після канікул»

«От Марена»

«Не бійся. На балу я з тобою станцюю. До речі, якщо ти отримаєш якусь посилку, то подарунок тобі)»

«Я в очікуванні того дня»

«Тобі сподобається) Ти де?»

«В таксі ще їду. Майже доїхала.»

«Вдачі тобі пережити цю дорогу»

«Дякую»

Дівчина сховала телефон, бо її почало укачувати. За вікном змінювалися пейзажі. Поодинокі сніжинки падали на гори, вкриваючи їх білою ковдрою. Академія вже давно зникла за ними. Марія вже сумувала за нею. Але скоро вона повернеться й все знову почнеться. Я і її навчання темної магії.

Як виявилося, Лев в минулому вивчав її. У нього великий досвід використання темної магії, але все це він залишив у майбутньому. Але тепер, коли Марії загрожувала небезпека, потрібно захищатися. А темна магія сильніша за світлу.

—     Це ж незаконно.

 

—     Іноді потрібно його порушувати, заради власної безпеки.

 

Її життя з кожним днем ставало все цікавішим. Куратор-вовкулака, загроза викрадення, вивчення темної магії, роман з викладачем. Цікаво, що буде у наступному році, якщо все це буде продовжуватись?

***

Даниїл був у коридорі гуртожитку. Єсен займався своїми справами, Юрій поїхав. Він дістав цигарку, але неочікувано почув жіночий голос.

—     Наскільки я пам’ятаю, в коридорах заборонено палити.

—     І тобі привіт, Сашо.

Чурівка встала біля нього й забрала цигарку.

—     Хей, віддай.

—     Я староста, не забувай.

—     А я член студ.ради.

—     1:1

Дівчина віддала йому цигарку. Даниїл швидку її запалив.

—     Давай краще підемо на балкон.

Даниїл згодився й друзі пішли туди. Вони мовчали всю дорогу. На вулиці було холодно, але хлопець наклав замовляння, щоби зігрітися.

—     Дякую.

—     Ти хотіла поговорити?

—     Ні, мені просто нудно.

Даниїл дістав коробку з цигарками й запропонував дівчині.

—     Не курю.

—     Як хочеш. Ти коли їдеш?

—     Я не їду. Буду допомагати Асгайру весь цей час.

Хлопець здивовано подивився на неї. Схоже, що вона одна з 5 старост, які нікуди не їдуть. Йому стало шкода Александру.

—     Червона шапочка, ніяк від цього не втекти?

—     Я сама викликалася. Вдома нудно. Марія вже поїхала?

—     Так.

Дівчина промовчала. Вона спостерігала за студентами, які прощаються з друзями. Майже весь її факультет вже поїхав і справ у неї тепер було дуже мало. Тому вона відпочивала до Нового року, а далі вже буде допомагати. В академії майже нікого не буде, тому легше трохи. Та й тренуватися можна у спокої.

—     Слухай, а пішли в кафе. Все одно нудно якось, ‒ сказала дівчина.

—     А давай.

***

—     Панні, вона завжди чудом рятується, навіть не підозрюючи цього. Ми не можемо її викрасти.

—     Мені все одно. Вона знає те, що допоможе мені зробити те, що й планувала.

—     Але чому би не спитати у її матері?

Жінка засміялася. Вони були в кімнаті. Навколо були дорогі меблі. Вона була одягнута у дорогі тканини. На руках, шиї дорогі прикраси. Біля неї був молодий хлопець, одягнений у червоне.

—     Ти думаєш, я не намагалася? З неї не вибити це.

—     А якщо у нас не вийде.

—     Прийдеться використати тузи.

Глава 1 Частина 2

За 3 години до Нового року.

—     Ма, ну навіщо гам так багато страв?

—     До нас прийдуть мої друзі, так що мовчи та ріж салат.

«Краще б з Даниїлом в снігу валялася, а не це все», ‒ подумала Марія й продовжила допомагати матері. Їй потрібно було ще написати Леву.

Відмучившись, вона піднялася до себе й дістала сукню, яку їй Лора подарувала. Одягнувшись й зробивши зачіску, вона дістала скриньку з прикрасами. На жаль, вдома дівчина рідко носила підвіску, щоби батьки нічого не запідозрили. Але зараз можна. Знайшовши її й застібнувши на шиї, Марія підійшла до дзеркала. Прекрасно.

Взявши телефон, блондинка зробила фотографію у дзеркалі. Схоже, що життя з Настею на неї сильно вплинуло, бо це її звичка. Марія ніколи так не робила. Вона скинула фотографію Дані, й хвилини не пройшло, як він відповів.

«Я заздрю Леву. Яку прекрасну дівчину вихватив»

«Та ході. Ти ж в день мого від’їзду з Александрою кудись ходив»

«З червоною шапочкою? Невже вона тобі розказала?»

«Так, а що? Ви, до речі, прекрасна пара»

«Використовуєш мої фокуси проти мене. Ну ладно. Ти Леву фото відправила?»

«Секунду»

Марія знайшла чат з Левом й переслала йому повідомлення. До святкування ще був час, тому вона взяла книгу й сіла читати. Але й хвилини не пройшло, як в кімнату зайшла мати.

—     На вулиці Новий рік скоро, а вона читає. Там гості вже на нашій вулиці, а вона в кімнаті закрилася. До речі, у них син є…

—     А у мене хлопець, мамо. Ти думаєш, я жартувала щодо побачення?

Жінка здивувалася.

—     Хто?

—     Пізніше розкажу. Я спущуся, коли твої друзі прийдуть. Вони ж чарівники? Якщо так, то можливо з їх сином я вже знайома.

Мама мовчки вийшла з кімнати не зачинивши двері. На телефон прийшло повідомлення. Лев.

«Прекрасна»

«Дякую. Як ти? Як святкуєте?»

«Як і ви. Дядя й тітка люблять звичайні традиції, тому у нас. На жаль, тільки мама не фанат свят. Тому до кінця відпустки я тут. Ти б знала, як добре жити без зілля»

«Навіть не представляю. До речі, мене мама тут сватати збиралася»

«З ким?»

«З сином її подруги»

Лев відповів тільки через хвилину.

«Ясно»

«Ревнуєш?»

«Ні»

«Сильно?»

«Так»

«Я ж тебе не кину, ти ж знаєш. Занадто кохаю тебе»

«І я тебе»

—     Маріє, гості прийшли.

Дівчина встала і востаннє поглянула у дзеркало. Спустившись на перший поверх, вона побачила знайомого їй хлопця, якого блондинка ну ніяк не хотіла бачити.

—     Александр? Добрий вечір.

—     І тобі не хворіти. Ти втекла в минулий раз від мене.

Вона згадала той день. Коли Кай знайшов його в кущах, коли Лев поїхав.

—     Мені потрібно було побути наодинці.

—     Воно й не дивно. Пішли, наші батьки чекають.

Марія сіла за стіл ближче своєї мами й намагалася не звертати уваги на чуровця. Але всі тільки і його життям і цікавилися. Він увімкнув у собі чемного хлопця, яким не був у їх першу зустріч. З часом, дівчина сама почала його слухати. Чурівські будні. Він точно знає все, бо сам є старостою.

—     Згадав дещо. На початку року були чутки, що одна студентка зустрічається зі своїм куратором. Так в це вірила майже вся академія.

Марія, яка в той момент пила шампанське, подавилася. Мама поплескала її по спині. Самим поглядом вона говорила йому, щоби він замовчав. Александр вловив це.

—     Однак чутки швидко припинилися. Але хто знає, може вони скоро знову з’являться.

—     Так, я також їх чула. Цікаво було спостерігати за тими двома. І це ж правилами академії заборонено викладачу зустрічатися зі студентом.

Марія намагалася відвести всі підозри від себе і схоже, що у неї виходило. Ніхто не дивився на неї осудливо.

—     Ой, так. Але я чув, що це правило скоро скасують. Може то було правдою.

—     Це буде тільки у кінці січня.

Всі батьки з зацікавленістю слухали їх, не перебиваючи. Марія встала з-за столу. До дванадцятої ще був час. Їй хотілося трохи побути на вулиці. Одягнувши пальто, вона вийшла на ґанок будинку. Дівчина почула, що хтось пішов за нею. Александр підійшов до неї.

—     Тебе не так легко вивести на чисту воду.

—     Їм не потрібно знати про це.

—     Добре. Нехай буде так. Ти класно викрутилася.

—     Не знаєш де Алан? Його пів року немає, а номер телефону нікому не залишив.

—     У нього мати захворіла, але зараз все добре. Після канікул буде. Можу дати його номер.

—     Буде непогано. Він святкує?

—     Ось цього не знаю. Але ж це Алан. Точно не спить зараз.

Хлопець дав номер телефону друга Марії й пішов до будинку. Дівчина швиденько набрала по ньому. Й справді, це був він.

—     Ну нарешті хоча б хтось дав твої контакти.

—     Ой, вибач.

—     Ну і?

—     Скоро буду. Що в академії?

—     В академії та розкажу.

—     Хитра.

—     Знаю.

Вони трохи поговорили й відключилися. Зв’язок тут був не найкращим, але Марія звикла. З будинку лунали звуки телевізора й розмов. Дівчина подивилася на небо. Їй зараз хотілося бути біля Лева. Було одиноко. Чомусь академія стала її новим домом. Там було добре. Тут вже щось не так.

Повернувшись у дім, Марія сіла знову за стіл. Вона пообіцяла собі, що після дванадцятої піде до себе в кімнату й буде далі відмічати сама з надіями, що хтось зможе поговорити з нею по відео зв’язку. Свято проходило жахливо. Все, що дівчина робила ‒ пила шампанське їла ці проклятті салати, на які вона потратила цілий день. Хлопець намагався її розвеселити, але у нього це не виходило.

—     Як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш.

—     У мене погане передчуття на цей рік. Дуже.

В голові тільки й крутилася ця думка. Щось жахливе повинно статися. Їй було страшно. Вона намагалася не думати про це.

***

Швиденько з усіма випивши за початок нового року й подарувавши подарунки, Марія сказала, що їй хочеться відпочити й пішла до себе в кімнату. З вулиці було чутно салюти, тому їй прийшлося накласти замовляння, щоби побути в тишу. Не один келих шампанського мав свій результат. Завтра знову буде рятуватися від похмілля, як на посвяті. Але то не важливо, якщо завтра прийде подарунок Лева. Вона була в передчутті. Навіть не знала, що там взагалі могло бути.

—     Маріє, тут тобі подарунок прийшов.

Дівчина здивувалася і відразу спустилася, хоча це було проблематично. Її мама була біля дверей й тримала гарно упаковану коробочку.

—     Не зрозуміла.

—     Схоже, що хтось використав магію, щоби його сюди доправити.

—     І що цей хтось явно безсмертний.. А, стоп, на будинок же захист накладений. Давай сюди його.

Взявши подарунок, вона оцінила його розміри. Щось велике. Зверху була прикріплена записка. Дівчина поставила пакунок на стільчик й взяла папірець.

«З Новим роком, Марусю»

Так називав її тільки один чоловік.

—     Давай, розкривай.

Дівчина акуратно зняла пакування й відкрила саму коробку. Але через секунду закрила, не вірячи своїм очам.

« — Сукню вже вибрала?

— Ні. Приглянулася лише одна, але вона дорога.

— Покажеш?

Марія пішла по телефон. Знайшовши сукню серед кучі фотографій конспектів, вона показала її Леву. Наряд був схожий на золоте кімоно, але декольте було глибоким і спідниця пишною.»

У нього очі тоді загорілися саме через це.

— Що там? ‒ спитав батько.

— Дайте мені 20 хвилин.

Глава 2 Частина 2

Марія одягла сукню. В коробочці також були туфлі. Подивившись у дзеркало, дівчина здивувалася. Вбрання ідеально їй підходив. Неначе шили на неї.

 Спустившись вниз, вона зловила декілька захоплених поглядів. Марія й сама так на себе у дзеркалі дивилася.

—     Ти явно хорсівка, Маріє, ‒ сказала мама. Дівчина покрутилася, щоби повністю показати вбрання. Навіть Александр не зміг тримати себе в руках, й дивився на неї з роззявленим ротом.

—     Хто, бляха, тобі це подарував? ‒ спитав хлопець.

—     Мій хлопець.

—     Він явно хорсовець.

Марія промовчала. Вона розвернулася й пішла назад до себе в кімнату. Спати все-таки хотілося. Тому, як тільки дівчина переодяглася у піжаму, вона завалилася на ліжко і заснула.

***

Марія була посеред лісу зовсім одна. Глибока ніч. Вона намагалася зрозуміти, що сталося. Дівчина розуміла, що це сон, але настільки реалістичний. Напруга всередині неї збільшувалася. Блондинка пішла у невідомому напрямку. В повітрі був запах смерті. Але Марія зовсім не розуміла, чиєї.

Вона помітила чиєсь тіло. Кров застила. Дівчина не бачила лиця, але була впевнена, що знає цю людину. Вона підбігла до й застигла. Побачивши його профіль, Марія ледве втрималася на ногах, а з очей потекли сльози. Блондинка сіла біля нього й перевернула. В районі живота була рана від ножа.

***

ААА!

—     Тихо, все добре.

Марія проснулася у своїй кімнаті. Біля неї була схвильована мама. За вікном ніч. По щоках текли сльози.

—     Що ти робиш тут?

—     Зайшла подивитися, як ти. Й помітила, що тобі щось погане снилось.

—     Ти вгадала.

Мама стерла сльози з її лиця й обняла дочку. Марія все ще дрижала. Лев мертвий. Його вбили. Вона так надіялась, що це не віщий сон. Але все одно дівчина сильно злякалася.

—     Давай я заварю трав’яний чай. Він заспокоює.

—     Добре.

Коли жінка вийшла з кімнати, Марія схопилася за телефон й написала Леву. На вулиці була четверта ранку.

«Ти де?»

Чоловік, на диво, відразу відповів, від чого дівчина полегшено зітхнула. Але згадавши свій сон, вона зрозуміла, що снігу там не було, а листя на деревах починало жовтіти. Осінь.

«Я в тітки та дядька. Заснути не можу, тому читаю у бібліотеці. Щось сталося?»

«Та ні, нічого страшного. Просто вирішила поцікавитися»

«Ну добре. А ти чого не спиш?»

«Та гості оце тільки пішли. Зараз вже буду спати. До речі, сукня чудова. Дякую»

«Я знав, що тобі сподобається. Спокійної ночі»

«І тобі»

Марія відклала телефон. Через хвилину прийшла мама з чашкою чаю. Дівчина відпила трохи.

—     Пам’ятаєш я тобі розказувала про Лева Костянтиновича? Ти тоді так дивно себе вела.

—     Ох, я з його мамою разом вчилася. Ми не здружили трохи. Але вас двох це не стосується, не бійся. Я впевнена, що він прекрасна людина.

—     Ну ладно.

—     Скажи чесно, ті чутки були ж про тебе і про нього?

Марія здивовано подивилася на свою маму. Схоже, що правду не вдалося приховати від неї.

—     Так.

—     І?

—     І мій хлопець ‒ Лев.

—     Коли ти збиралася це сказати?

—     Скоро. Мам, давай не будемо про це говорити зараз. Мені завтра увечері їхати. Я хочу поспати.

—     Добре. Спокійної ночі.

***

Ранок. Дім Михайла й Маргарет Авінових

—     Мара забирай. Та хоч ще раз я буду пити.

—     Я запам’ятав.

—     Ой та завались.

Лора і Лев сиділи на кухні, снідаючи. Не дивлячись на те, що чоловік вночі випив більше, він почував себе прекрасно. Але його сестра ні, хоч пила і небагато.

—     Марія писала?

—     Так. Схоже, що вночі щось сталося, а вона не хоче говорити. Що там Юрій і Стефанія?

—     У них все як завжди. Добре, що хоч про продовження відносин з Каєм не дізналися.

—     Ну я і Марія не даремно їх вічно прикриваємо.

Дівчина засміялася.

—     Лоро, досить сидіти! Крамери скоро прийдуть!

—     Ну нііі.

—     Сестро, тримайся.

—     А ти?

—     А я через дві години їду.

—     Зрадник!

Поки Лора не кинула в нього щось, Лев побіг до себе в кімнату. Він почав перевіряти, чи нічого не забув, бо повернеться сюди ще не скоро. Він чекав того момент, коли знову зайде у свій кабінет. Академія – його дім. Тільки там йому добре. Але зараз ще краще. Він знайшов кохання.

Перевіривши, чи все взяв, Лев почав чекати. У двері постукалися. Лев встав щоби відчинити їх. На порозі була його тітка.

—     Щось сталося?

—     Там потрібна допомога когось високого.

—     Зараз спущуся.

Маргарет пішла назад, а чоловік, поклавши телефон в кишеню, пішов за нею.

Як виявилося, їх кіт якимось дивом заліз дуже високо й ніхто не міг його дістати. Леву, не дивлячись на його високий зріст, також це не вдалося.

—     Як це взагалі вийшло, ‒ спитала Лора. Чоловік подивився на неї. В голову прийшла геніальна ідея.

—     Сестричко, дитинство згадати не хочеш?

—     В сенсі?

—     Залізти мені на спину й дістати його.

—     Ми можемо просто взяти стілець, ‒ сказав Михайло.

—     Так нудно, тату, ‒ відповіла Лора й залізла на Лева. Вона змогла дістати кота, хоч з невеликими трудностями у вигляді його характеру. Без ран від його кігтів дівчина не залишилася. Поки Маргарет намагалася заспокоїти домашнього улюбленця, Лев оброблював рани своїй сестрі.

—     В наступний раз сам полізеш по нього.

—     Та чого ти. Рани скоро загояться.

—     «Скоро» це у тебе, а у мене ні.

—     І в тебе також.

Лора ображено сиділа, дивлячись як Лев перемотує її руку бинтами. Кіт вже заспокоївся й спокійно лежав на кріслі й спав. Дівчина злісно подивилася на нього й показала язика, від чого всі просто засміялися.

—     Зате весело було, ‒ відповів на це Лев, намагаючись перестати реготати.

—     Ой все. Взагалі, дивись не проґав час.

—     Я встигаю, не хвилюйся, сестричко.

Але після цих слів задзвонив будильник. Пора виходити.

***

Александра стояла на балконі гуртожитку. Вечір. Сонце вже майже зайшло. Їй було безмежно нудно, бо всі друзі поїхали. Незвично. Зазвичай академія заповнена студентами. А тут так пусто.

Вдалечині дівчина побачила, що у ворота академії хтось зайшов.  Александра помітила руде волосся й фіолетовий одяг. Зрозумівши хто це, вона побігла туди. Ну нарешті, хоча хтось.

—     Які люди. Червона шапочка, ти як мене побачила?

—     Замовчи.

Дівчина обняла Даниїла, від чого він засміявся. Вона навіть не відвернулася, коли знову відчула запах цигарок, хоча не сильно любила його.

—     Чому не займаєшся? Навіть незвично, що ти без діла.

—     Тому що набридло.

—     Тобі та набридло? Щось неможливе. Твоє кохання до спорту точно таке ж міцне, як міст Кличка. Тобі ніколи не набридало.

—     Просто одній нудно займатися.

—     Ну тепер ти від мене не сховаєшся, червона шапочка. Післязавтра ще й Марі приїжджає. Ой загуляємо. А це ще й Алан повертається.

Александра віддалилася від нього. Даниїл не змінювався. Хитрий лис не переставав жартувати про все на світі.

Глава 3 Частина 2

 3 січня. Ранок.

— Академія! ‒ закричала Марія й забігла у ворота. Ну нарешті вона тут. На подвір’ї нікого не було. Схоже, що всі були всередині. Але для початку ‒ занести речі. Мара побери, вона навіть за коменданткою сумувала. Хоча її не було тут лише тиждень. Вона знала, що на деякий час їй прийдеться відділитися від Лева, що знову почалося навчання. Але це все перекрив факт того, що дівчина вдома.

Марія пішла до гуртожитку, де відразу зустріла коменданту.

—     Добрий ранок. Можна ключі від моєї кімнати.

—     Які люди. Надіюсь без своєї подружки?

—     Якої саме?

—     Та що твоя сусідка. Бери ключі і йди звідси.

Вона не змінювалася. Дівчина взяла ключі й пішла. Зайшовши до коридору, де була її кімната, вона почула голоси.

—     О великий Хорс, Даниїле. Я ж просив бути обережнішим.

Марі пішла на звук. За поворотом вона побачила Даниїла на полу, що тримався за своє передпліччя й Лева. Біля них була драбина. Вони не помітили дівчину.

—     Схоже, що перелом.

—     Воно й видно.

—     Що сталося?

Вони подивилися на неї й Даниїл відразу усміхнувся. Лев був трохи спантеличений, побачивши її, й Марія згадала, що забула йому сказати про це. Дівчина підійшла до них. Вона й викладач допомогли Даниїлу піднятися.

—     Почекай, зафіксуймо руку. Лев, найди палицю. Даниїле, де приблизно перелом?

Хлопець показав приблизне місце. Блондин все зрозумів й пішов за палицею. Марія ж полізла до себе у сумку. Вона згадала про хустинку, якою намагалась зігрітися у потязі. Зрештою, дівчина найшла її. Залишалося тільки чекати Лева. Він повернувся з дощечкою. Вона підходила. Дівчина зробила все, щоби максимально знерухоміти кінцівку.

—     Що ви взагалі робили?

—     Я просто побачив, що мішура трохи впала, і хотів повісити її назад.

—     Нагадай більше тебе на драбину не пускати, ‒ сказав Лев.

—     Зараз це не важливо. Відведи його до медичного пункту. Де Кай?

—     У головному залі, ‒ відповів Даниїл.

—     Що ти взагалі… ‒ почав Лев.

—     Вибач, що забула попередити, що приїду раніше, ‒ відповіла Марія й поцілувала його в щоку. У Лева після цього відпало будь-яке бажання допитувати її.

—     Йой, вас не бентежить те, що я тут?

—     Ні, ‒ вони відповіли одночасно. Після цього Лев нарешті повів Даниїла.

Дівчина взяла валізу й повернулася до себе в кімнату. Нарешті. Все-таки початок нового семестру вийшов веселий. Хоча б раз все почнеться без проблем? Швидко переодягнувшись у зручніший одяг, вона побігла до головного залу. Майже вся студентська рада була там. Навіть деякі викладачі, які встигли приїхати. Марія відразу побачила Кая, що роздавав доручення й підійшла до нього.

—     Привіт.

—     О, привіт. У мене вже надія пропала, що ти приїдеш.

—     Та батьки заставили просто першого ще вдома сидіти. Але я тут. Що мені робити?

—     Знайти Лева.

—     Боюсь, він зараз зайнятий Даниїлом.

—     Кхм. В якому сенсі?

—     Той телепень руку зламав, то він з ним в травмпункті.

—     Мара візьми. Тоді допоможи з ялинкою, а я до них.

Марія трохи здивувалася, але приступила до роботи. Зазвичай ялинку в цьому залі не ставили, але у зв’язку з балом це потрібно зробити. На щастя, її залишилося лише прикрасити, але й тут було роботи не початий край. Привітавшись з усіма, вона почала допомагати. Її поставили на нижні ряди, щоби вішати вручну, а старших вже заставляли використовувати магію. Дівчина захопилася цим ділом, що навіть не помітила, що хтось за нею спостерігає. Але ні з яких поганих намірів.

Марія намагалася повісити іграшку, але не могла дотягнутися до того місця. Вона вже хотіла попросити когось вищого, але чийсь руки обережно лягли на її талію. В ніс вдарив запах одеколону Лева. Він нахилився до її вуха й прошепотів.

—     Готова?

—     Навколо інші студенти.

—     Вони не помітять.

—     Тоді готова.

Він легко підняв Марію й та повісила іграшку. Й справді, цього ніхто не помітив. У дівчини з’явилося питання щодо цього. Опустивши її, Лев обійняв дівчину.

—     Будеш пояснювати?

—     Один з найбільш невинних замовлянь. До речі, сьогодні зайдеш до мене в кімнату увечері. Почнемо заняття.

—     То говориш, що ніхто не помітить нас? І скільки це приблизно ще буде?

—     Ще хвилинки три.

Марія повернулася до нього лицем й поцілувала. Лев трохи нагнувся, щоби їй було зручніше. Він обняв її за талію, не перериваючи поцілунок. Йому не хотілося думати про те, що колись він скінчиться. Вона поруч, вона знову його зараз і він не посміє допустити, щоб з нею знову щось трапилося. А якщо це все ж станеться, то врятує її.

Марія перервала поцілунок.

—     О 16:00 я буду в тебе.

—     Тобі не здається, що багато часу у нас на заняття?

—     А у мене на сьогодні ще є плани, щодо тебе.

—     Цікаво які ж.

—     Побачимо.

Марія провела рукою по його грудях. Лев перехопив її руку, ніжно взявшись за зап’ястя.

—     Але для початку – урок. А потім, ти можливо будеш занадто втомлена.

—     Не думаю. Час.

Лев відійшов від неї, повертаючись на своє місце. Марія продовжила прикрашати ялинку, але цього разу вона відчувала погляд коханого на ній.

Телефон задзвонив. Дівчина взяла його. Настя? Трохи здивувавшись, вона відповіла.

—     Ало, привіт.

—     Привіт. Щось сталось?

—     Так. Мені прийшлося поїхати раніше, бо ще трохи тих докорів, що я не на Хорсі і я б зійшла з розуму.

—     Бідненька. Могла б подзвонити або написати. Ми ж кожний день переписуємося. Чому не розказала?

—     Боялась. Комендантка сказала, що ключі у тебе. Можеш принести?

—     Зараз буду.

Вона попередила Лева, що піде на деякий час.

—     Я на заняття встигну, не хвилюйся.

Марія побігла до своєї кімнати. Біля неї вже чекала Настя. Але її вигляд здивував дівчину. Довге волосся було обрізане в каре. Було видно, що це робив перукар.

—     Аа..

—     Подобається?

—     Дуже. Так, ключі.

Марія підійшла й відкрила кімнату, після чого сусідки зайшли. Настя відразу почала розкладати речі.

—     Чого ти вирішила відрізати волосся?

—     Давно хотіла. Ну а тут була можливість позлити батьків.

—     Невже настільки знущаються?

—     Так. Вони строгі. То я їм на зло і волосся відрізала, і розказала, що зустрічаюся з Єсеном. Вони мене ледве з дому не вигнали.

—     Ого.

—     Ну не я хоча б з куратором зустрічаюся. Як твоя мама відреагувала?

—     Та звичайно. Не стала питати.

—     Везе.

—     Давай допоможу.

Дівчина почала розкладати деякі речі Стасі. Вони справилися досить швидко. Настя заварила чай на двох й віддала чашку Марії.

—     Даню зустріла?

—     Мене хтось звав?

Блондинка здригнулася й повернулася у сторону дверей. Там стояв хлопець з гіпсом на руці. Схоже, що він тільки що повертався в кімнату. Настя була здивована.

—     Вмієш з’являтися вчасно.

—     Що з рукою?!

—     Гарна зачіска, принцесо.

—     Що. З. Рукою.?

—     Зламав, бо потрібно було бути обережнішим.

—     Ти як завжди. Будеш сьогодні з мене знущатися, через те, що я з Єсеном зустрічаюся?

—     Я це ніколи не перестану робити, майбутня місис прізвище Єсена.

Марія засміялася.

—     Що смішного, майбутня місис Авінова? ‒ спитала Настя і через це засміявся вже Даниїл. Але швидко перестав, бо почала боліти рука.

—     Ну нарешті Стася вступила в нашу спілку.

—     Коли рука заживе? ‒ спитала  Марія.

—     Якби не зілля, то через місяць, а так через два тижні.

—     Ти, до речі, кого збираєшся запрошувати?

—     Є у мене один варіант. Ой, мені бігти потрібно. Бувайте.

Марія і Настя здивовано подивилися на нього. Через секунду Даниїл вже зник, зачинивши двері. Дівчата переглянулися. Блондинка відразу здогадалася про кого він.

—     Як думаєш, хто?

—     Саша. Іншого варіанту бути не може.

—     Вони зустрічаються?

—     Знущаєшся? Саша ж по дівчатах.

—     Ох, я й забула.

Глава 4 Частина 2

За два дні до приїзду Стейсі. Дім сім’ї Гірс

—     Ми вложили в тебе стільки сил, стільки грошей. Що ми отримали? Велесовку? А коли були шанси, що ти вийдеш заміж за заможного хорсовця, ти говориш, що закохана у свого старосту? Ти головою своєю думаєш? Навіть дівчина, що готувалася до Велеса потрапила на Хорс, а ти ‒ ні.

 

—     Не чіпай Марію і Єсена. Вони не винні. Як і я не винна, що потрапила саме туди. Весь час, коли я в дитинстві проявляла велесовські здібності, ви весь час заставляли вчитися. Через вас вони заховалися, але ось нарешті вилізли. Я рада, що потрапила на цей факультет. І те що я закохалася в Єсена не означає, що буду жити в бідноті. Багато велесовців стали великими магами, чим же я гірше?

 

—     Ти повинна була потрапити до Хорса!

 

—     Я нікому нічого не винна.

 

Настя сварилася зі своєю мамою в їх домі. Батько був на роботі. З того дня, коли вона потрапила до Велеса, головною темою сварок було саме навчання. Дівчина думала, що скоро з розуму зійде через це все.

 

—     Тоді можеш збирати речі і їхати звідси геть! Мені не потрібна дочка, яка зганьбила весь наш рід.

 

—     Та я з радістю.

 

Вона піднялась до себе в кімнату, швиденько купила квиток на потяг через сайт й почала збирати речі. Навіть якщо мати попросить повернутися назад, ноги її більше не буде в цьому домі. Настя щось придумає. Стипендія, на щастя, непогана, можна вижити. Та й життя у звичайному гуртожитку багато чого її навчило. І на відміну від дому, там її не принижують через Велес. В академії не звертають на це увагу.

 

Телефон задзвонив. На екрані був номер Єсена. Стася трохи здивувалася. Але схоже, що їй і справді потрібно з ними поговорити. Може легше стане.

 

—     Ало, привіт. Як ти?

 

—     Привіт. Я нормально, ‒  в’яло відповіла Стейсі.

 

—     Судячи з голосу ‒ ні. Щось сталось?

 

—     Та все нормально, правда.

 

—     Настя..

 

Це було останньою каплею. Настя розплакалась. Хотіла б вона жити в іншій родині. В родині, яку має Марія. Люблячі батьки, які не сварять через факультет. Яким все одно з ким ти зустрічаєшся, головне, щоби ти була щаслива. Можливо, вона занадто ідеалізує сім’ю своєї сусідки.

 

Єсен почув плач через телефон.

 

—     Будь ласка, розкажи. Легше стане.

 

Настя все розповіла. Про вічні сварки, про те, як її тут недооцінюють. Хлопець мовчи вислуховував. Як же йому хотілося зараз бути пору з нею. Обняти, заспокоїти.

 

—     Їдь в академію. Там Даня й Олександра зараз. Марія скоро буде. Я приїду, як тільки зможу.

 

—     Добре.

 

—     І не забувай, що я біля тебе завжди.

 

День приїзду. Кімната Насті і Марії

Мати просила вибачення. Вона благала, щоби дочка повернулася додому, але Стейсі вже все вирішила. Марія вже кудись пішла, й Стася здогадувалась куди саме. А Даниїлу було нудно, тому він прийшов до неї. Дівчина вже звикла до його вічних жартів та навіть вважала їх смішними.

—     А куди Марія пішла?

—     А ти не знаєш. Та до Лева скоріше всього.

—     Везе, ти сьогодні одна в кімнаті спати будеш.

—     Ой та мені нудно одній. Я могла б Єсена позвати, але він ще не приїхав, а тебе всю ніч терпіти я не збираюся. Зате почитати можна нормально.

—     Літературна хвилинка разом зі Стасею. Що читаєш?

—     Ольгу Кобилянську.

—     І чому я не здивований.

Настя взяла книгу й почала читати, даючи Дані зрозуміти, що вона зараз говорити з ним не хоче. Він все зрозумів й вийшов з кімнати. Краєм ока Стейсі побачила, що хтось написав. Вона взяла телефон. Єсен.

«Буду післязавтра вночі»

Настя усміхнулася. На душі було спокійно. Не те що вдома. Тут можна повеселитися, на тебе ніхто не давить щодо навчання. Всім все одно, що ти на Велесі, а не на Хорсі. Для багатьох це не важливо.

***

Єсен збирав речі. Позаду нього стояла його знайома, в якій він був цей тиждень й шукала якусь книгу. Батьки Єсена вмерли. Він не знав їх. Все життя прожити у дитячому будинку було пеклом. Найріднішою йому була Марта, в якої він зараз гостював. Жінці було 31 рік, і це було єдиною перешкодою, чому вона не могла його усиновити. Різниця у віці була недостатньою. Але Марта стала йому неначе сестра.

Марта була чарівницею з Велеса. Вона сама раніше була старостою, і коли дізналася, що Єсен також ним стане, то дуже зраділа.

Хлопцю було все одно, всі потрібні підручники він вже склав.

—     Може все-таки залишишся тут?

—     Марто, вибач. В академії потрібна моя допомога. Я ж староста.

—     Так, пам’ятаю. Тільки пиши мені. Я ж хвилююся

—     Так, я буду. Там на столі мій значок старости, подай, будь ласка.

Жінка дала річ хлопцю й взяла потрібну книгу. Насправді вона просто хотіла побути з ним трохи більше.

—     Як там твої друзі?

—     Марія, Даниїл, Кай вже в академії, Александра там і залишилася на канікулах, Юрій, Стефанія, Лора приїдуть пізніше. Хоча дивно, бо Лев Костянтинович в академії, а його сестра пізніше приїде. Але може вона просто хоче з батьками побути.

—     Можливо. У вашого викладача з історії є сестра?

—     Так, Лора Авінова. Двоюрідна.

—     Не знала. А Настя? Ти про неї говорив. Вона не твоя подруга?

—     Ні, бо вона моя дівчина.

Марта була здивована. Вона знала, що він й не повинен їй розказувати все.

—     Скільки зустрічаєтесь?

—     З осені. Вона й справді класна, хоч і не всі це відразу помічають.

—     Познайомиш колись?

—     З радістю. Я думаю ви подружитесь.

—     Надіюсь на це. Вона ж Гірс? Дивно що велесовка.

—     Але їй й справді підходить цей факультет. На диво.

—     Так, давай допоможу.

Марта відклала книгу й почала подавати Єсену його речі. Вона розпитувала хлопця про плани на цей семестр, про друзів. Про Настю. Єсен весело розповідав їй це все.

—     Правда батьки у неї жахливо.

—     Не дивно. Гірс же. Якщо що, нехай приїжджає сюди.

—     Дякую, Марто. Вона говорила, що більше не повернеться в той дім.

—     Ну так тим більш. Якщо не найде квартиру, то нехай з тобою сюди приїжджає. Дім у мене великий.

Через деякий час Марта пішла готувати вечерю. Єсен, зрозумівши що нічого не забув, пішов до неї допомагати. Він помітив букет на кухні, якого ще дві години назад не було.

—     Сама зірвала, чи подарували?

—     Друг подарував.

—     Цікаво. Ви зустрічаєтесь?

—     Я ж говорю друг.

—     Ну-ну.

Вони розсміялися. Тепла атмосфера була на кухні.

—     Я згадав, як на дні посвяти в першокурсники минулого року я з моїм другом вирішили прогулятися. До нас потім ще Марія підійшла й ми найшли червону руту. Так цей друг вирішив подарувати одну квітку Марії. Вони такими милими були. Так зараз же вони зустрічаються. Я знав, що так буде.

—     Хах, цікаво.

Єсену прийшлося замінити Лева, щоби нічого лишнього не подумали. Рано ще.

***

Ніч приїзду

Настя не могла заснути. В неї вже прилетіла не одна подушка від Марії, але все одно це нічим не допомогло. Вона чекала Єсена. Вони договорилися зустрітися зранку. Але хвилини йшли занадто довго.

Зрозумівши, що не зможе заснути, Стейсі встала, одягла халат й вийшла до коридору. Але зі сторони виходу з гуртожитку чулися чиїсь голоси. Схоже, що хтось вирішив погуляти до пізньої ночі.

—     Та ну я ж тільки приїхав. Ви знущаєтесь?

—     Мені все одно. Ніч є ніч.

Стейсі поглянула на екран телефонна. Третя година ночі. Поганий час, вся нечисть вилазить. Добре, що гуртожиток від неї захищений.

—     Слухайте, я староста. Ви ж знаєте, що ці правила на мене не діють.

—     Під час канікул діють.

Настя пішла на голоси. Пощастило, що по самому гуртожитку можна ходити, а не тільки в кімнатах сидіти. Підійшовши до входу, вона безмежно зраділа. То був Єсен.

—     Правду Марія говорила. Не гуртожиток Хорса, а обдеруть хоч куди. Я сирота, за мене батьки не платять. Мені є куди стипендію потратити, щоби вижити зараз.

Стейсі повернулася в кімнаті й взяла гаманець. Хоч за неї також платити вже не будуть, але збережень у неї набагато більше, ніж у Єсена. Все-таки правильно зробила, що свій рахунок у банку створила. Повернувшись, вона ще деякий час підслуховувала їх суперечку.

—     Або плати, або йди на вулицю.

—     Та з вашими цінами легше на вулиці ніч перечекати. І все одно, що там зараз мороз.

Він вже хотів піти, коли Настя дала про себе знати.

—     Я за нього заплачу.

Єсен подивився на неї. Він був здивований й трохи злий.

—     Насте, не потрібно.

—     Ще і як потрібно. Я не хочу, щоби ти застудився. Скільки? 700?

—     750 за порушення тиші.

—     Добре.

Настя поклала купюри на стіл, взяла Єсена під руку й потягла у сторону кімнат.

Глава 5 Частина 2

Марія стояла біля дзеркала й думала, чого не вистачає в одязі. Потрібно, щоби все було максимально зручно, але й щоб гарно. Зрозумівши, що нічого не може придумати, вона поглянула на Настю. Та спокійно поливала рослини.

—     Коли Єсен приїде?

—     Не знаю. Сказав, що сьогодні напише. А ти куди?

—     Та Лев попросив допомогти з одним ділом.

—     Ясно, вночі тебе не чекати.

—     Думаю, що так.

—     Навіть не приховуєш.

—     Ой та що мені приховувати.

Марія взяла сумку й вийшла з кімнати. Студентів більше не стало, коридори були пустими. Вона помітила Сашу, яка щось допомагала носити хлопцям. Дівчина б допомогла, але урок з Левом пропустити не могла. І причина навіть не у викладачі, а в тому, що це може врятувати їй життя. Хоча у викладачі також трохи.

Знайшовши кімнату куратора, Марія постукала. Майже відразу почулося «Заходьте». Вона відчинила двері. Лев сидів на кріслі й щось читав. Приглянувшись, дівчина зрозуміла, що то книга про одне з історичних досліджень Авінова Володимира. Історія була у них в крові. Вона зняла взуття, поклала сумку на диван й підійшла до чоловіка. За весь цей час він ні разу на неї не поглянув. Настільки був зацікавлений в дослідженні свого діда.

—     Чому я думала, що ти це вже давно прочитав?

—     Ніяк руки не доходили. Вирішив, що поки більше часу, то потрібно це зробити. У мене ж настанням пар знову часу не буде вистачати.

Лев відклав книгу й встав. Марія подивилася на нього знизу вверх. Наче й звикла до його росту, але все ще вважає себе Дюймовочкою поряд з ним.

—     Мара візьми, прийде час і я звикну до того, що ти на голову вище.

—     Що ти ще хотіла від вовкулаки?

—     У тебе взагалі який ріст?

—     1.91.

—     Я зі своїм 1.66 краще промовчу.

—     Моя спина також.

—     Ой та замовчи. Давай вже тренування починати.

Лев спочатку довго пояснював, що таке взагалі темна магія.

—     Темна магія базується на негативних емоціях:страх, злість. Таке самостійно не варто повторювати. Навіть я часто просив допомоги у своєї матері, яка в минулому темна чаклунка. Майже всі закляття темної магії спрямовані на злі дії. Але без неї живеться важче. Так темні замовляння здатні знищити нечисть без використання трав. Також, маючи баланс, можна дізнатися такі речі, що й інші не знають. Але то пізніше. Я вивчав темну магію задля захисту.

Марія згадала тогорічну екскурсію з ним і трохи злякалася.

—     Водяник.

—     Я його не вбивав тоді, а просто відігнав. Це можна зробити й за допомогою світлої магії.

—     Тоді навколо нас була хороша енергія. Згадала.

—     Відчуваєш енергії магії? З тебе точно вийде велика чаклунка, Марусю. Не всі в змозі відрізнити темні закляття від світлих. У деяких початкова дія однакова, але кінцева різна. А тепер вставай.

Марія послухалася його. Лев підійшов з-за її спину, взяв її долоні у свої й розвернув уверх. Чоловік щось прошепотів. Блондинка відразу відчула зміни в енергії. Вона відчувала себе завжди біля нього у безпеці, але зараз їй було страшно. Енергія розповсюдилася по всьому її тілу. Згодом всі почуття переросли в одне єдине. Злість. Марія помітила, як почав з’являтися згусток енергії між її долонями. З кожною секунду він наростав.

—     Не хвилюйся, поки я рядом, ти нічого страшного не зробиш. Контролюй емоції.

Дівчина намагалася заспокоїтися. Лише один спогад з батьками й вона змогла послабити магію. Вона працює від її емоцій. Вона її контролює.

—     Пам’ятаєш торішню посвяту в першокурсники? Як ти змогла пройти випробування.

—     Як ти червону руту подарував.

Цей спогад викликав у неї лише хороші емоції. Марія помітила що магія зникла. Від неї не було й сліду.

—     До речі, я подарував її тобі, бо ти мені подобалася. Правда, тоді ще як знайома.

Він поцілував її у волосся.

—     Що це було?

—     Вирішив продемонструвати наочно, як працює магія. Ти повністю управляла нею сама. Я просто слідкував за тим, щоби все було добре. Не хочеш попробувати пару легких замовлянь?

—     Хочу.

—     Тоді слухай уважно.

Вони спробували ще декілька звичайних заклять. Лев знав, що з сильних починати не потрібно, бо це забере у Марії всі сили. Але навіть після таких замовлянь вона відчувала легку утому в тілі.

—     Я думаю, на сьогодні досить.

Лев сів у крісло й зняв окуляри. Він поклав їх на столик. Дівчина підійшла до нього. Блондин усміхнувся їй.

—     Йди до мене.

Марія сіла йому на коліна, обвила руки навколо його шиї й поцілувала. Чоловік притягнув її до себе ближче. Він відповів на поцілунок. Нарешті зараз їм ніхто не буде заважати. Лев заліз рукою їй під кофту, пальцями торкнувся шкіри спини, від чого у дівчини пішли мурашки. Пристрасний поцілунок навіть й не думав перериватися. Блондин гладив її по спині, неначе якусь цінність. Таке не можна з чимось переплутати.

Марія віддалилася від нього та зняла кофту. Чоловік прибрав її волосся та поцілував у шию. Вона тихо застогнала від задоволення. Руками ніжно доторкнулася його волосся. Навіть не дивлячись, що чоловік використовував різні засоби, щоби його укласти, воно було все таким же м’яким. А може то взагалі зілля? Хто знає. Лев на декілька секунд трохи віддалився від дівчини. Марія знала чому. Він торкнувся губами її шкіри, після чого легенько прикусив її, залишаючи червоний слід.

—     Невже тобі так подобається кусати мене?

Лев віддалився й подивився їй у вічі. Його янтарні очі блиснули.

—     А ти маєш щось проти?

—     Та ні.

—     Тоді мовчи.

—     Замовчу, коли знімеш з себе цю прекрасну сорочку.

—     Хитра. Хочеш роздягти мене?

—     Ще з моменту біля ялинки.

Лев взяв Марію на руки й поніс до ліжка. Він положив її, після чого розстібнув ґудзики на сорочці й зняв її.

Скоро й весь одяг був на полу. Сліди їхньої пристрасті. Але вони знали, що далі це не зайде. Не сьогодні. Зараз їм вистачало й цього. Поцілунків, ніжних дотиків. Вистачало того, що вони зараз разом.

Сьогодні в академії було холодніше ніж зазвичай. Це помітив навіть Лев, хоча для нього зміни були не суттєвими. Хоча для багатьох студентів, а особливо для тих, хто живе у спільному гуртожитку, це була невеличка проблема. Чоловік помітив тремтіння в тілі Марії.

—     Тобі не холодно.

—     Трохи є.

—     То чому ж мовчиш.

Лев віддалився й сів біля дівчини. Та здивовано подивилася на нього та також сіла. Чоловік магією притягнув до себе сорочку й одягнув на дівчину. Він швиденько застібнув всі ґудзики. Після блондин ліг, притягнув до себе Марію й обох накрив ковдрою. Дівчина на це лише усміхнулася. Їй подобалося, коли він дбав про неї. За що їй таке щастя, як Лев, вона не знала. Але подумки вона дякувала долі, що вони познайомилися й закохалися одне в одного.

—     Тепліше?

—     Набагато.

Лев поцілував її у волосся.

Глава 6 Частина 2

На диво, сьогодні Лев проснувся пізніше Марії. Як тільки він розплющив очі, то відчув приємний запах кави, яку він так любив, і яка рятувала його у робочі дні, а особливо після повного місяця.

Він сів й поглядом найшов Марію. Вона сиділа за столиком й спокійно пила каву, дивлячись у вікно. На вулиці падав сніг. Дівчина була в його сорочці від чого Лев усміхнувся. Це було дуже мило. Рукава були підкочені. Сама сорочка їй була довгою. Все-таки їхні розміри одягу дуже сильно відрізнялися. Але навіть не дивлячись на це, чоловік вважав, що вона дуже іде їй.

Марія думала про своє, тому зовсім не помітила, що Лев вже проснувся. Він швиденько одягнувся й підійшов до неї. Тільки тоді дівчина виринула зі своїх думок.

—     О, добрий ранок.

—     Добрий. Як спалося, Марусю.

—     Прекрасно. А ти як?

—     З тобою завжди набагато краще. Стоп, яка година?

Вони подивилися на годинник й злякалися. До зборів в головному залі 20 хвилин.

—     От Марена! Леве, я пізніше віддам тобі твою сорочку.

—     Та хоч забирай її назавжди, потрібно встигнути.

Марія швиденько одяглася, взяла сумку й вибігла з кімнати. Їй як мінімум потрібно було волосся привести у норму й вмитися. Вона забігла до себе, якраз тоді, коли Настя одягалася.

—     Мара візьми, ти можеш стукатися?!

—     Вибач не встигаю.

Дівчина взяла свою косметичку й побігла у ванну. На щастя, там не було черги, тому вона встигала. Прибігши в кімнату, Марія подивилася на годинник. Блондинка встигала переодягтися. Подивившись у дзеркало, хорсівка вирішила просто одягти інші штани й кулон. Все-таки в сорочці Лева їй було неймовірно зручно і гарно.

—     Секунду. Це ж не твоя сорочка.

—     Невже ти тільки зрозуміла.

Дівчина взяла одяг й пішла за ширму, під здивований голос Насті.

—     Що ви там робили?

—     Ми не переспали, не хвилюйся.

—     І чому я впевнена, що ви зробили це ще раніше.

Переодягнувшись, Марія вийшла.

—     Тебе обов’язково посвячувати в такі подробиці мого особистого життя?

—     Я як твоя найкраща подруга і сусідка маю право знати!

—     Почула б це ти з минулого, то точно втратила свідомість. Ти ворожила?

—     Ну так.

—     Стаєш схожою на Соломію. Час.

Сусідки вийшли з кімнати. До головного залу йти не так довго, тому вони вчасно встигли. Марія здивувалася, побачивши Лева. Він у своєму звичайному вигляді роздавав вказівки, а Кай йому допомагав. Побачивши дівчат, блондини усміхнулися.

—     Добрий ранок. Марія, гарна сорочка, ‒ сказав Лев хитро.

—     Дякую, але, на жаль, це не моя. Хоча вона мені та-а-а-ак сподобалася. Навіть не знаю як випросити її у мого хлопця?

Настя пирхнула, а Кай тихенько засміявся.

—     Насте, допоможи на кухні.

—     Добре.

Лев і Марія весь цей час дивилися одне на одного.

—     Я думаю, ваш хлопець зовсім не проти, якщо ви заберете цю сорочку собі.

—     Леве Костянтиновичу, Маріє, досить загравати. Я тут. До речі, сорочка реально гарна.

—     Дякую, ‒ відповів Лев.

—     Я переживаю за ваші відносини більше ніж за свої. Марія, ти виконуєш поручення Дані, поки той ходить з переломом. Ось список.

Лев не був здивований, що Кай знає. Все-таки він друг Марії.

Голова студентської ради віддав дівчині список і та здивувалася від кількості завдань. На щастя, «Придумати програму балу» вже було виконано, але все інше. На Дані були й страви з напоями, і музика.

—     Я ж не буду замість нього виступати?

—     Ну взагалі у нього рука не заживе до балу…

—     Я зрозуміла. Щоби до вечора у мене був сценарій. З такими темпами я в наступному році його місце займу.

—     Або його, або моє. Ми обоє випускаємося в наступному році. Ніхто з нас на аспірантуру не збирається іти.

—     Кає, як же я без тебе? З самого початку моєї викладацької діяльності ми були разом, а тепер ти кидаєш мене?

—     Леве Костянтиновичу, у вас є Марія. Вона зовсім не буде проти вам допомагати. Тим більш з вашими та стосунками.

Дівчина не стала слухати їх діалог, а приступила до роботи. Біля кожного пункту була написана дата, коли його повинні виконати. Як Даня ще й встигав її вічно підколювати, вона не знала.

***

— Взагалі я думаю для вальсу буде хорошою ще ця музика.

—     Згідний з тобою.

—     А ще про класику не забуваємо. Все-таки зимовий бал, повинна бути відповідна атмосфера.

Марія сиділа біля марівця, що відповідав за музику та допомагала йому найти пісні. На щастя, в цьому вона зналася. Краєм ока дівчина помітила, що до Лева підійшов щасливий Асгайр й сказав щось. Блондинка подивилася на них. Блондин був здивований.

—     До речі, як думаєш, молоді викладачі когось будуть запрошувати?

—     Навіть не знаю. У них же робота.

—     Але їм дозволяється танцювати на балу.

—     Цікаво тоді. Те, що я знаю точно ‒ Валентин може не з’явитися навіть.

—     Явка викладачів обов’язкова.

—     Ооо, тоді це буде найгірший день в його житті. Даня хоч і зі зламаною рукою, але все одно прийде. Та і Лора Авінова буде.

Студенти засміялися.

—     Сил Валентину.

—     І не говори. До речі, якась вечірка після балу буде?

—     Тобі ще не дали сценарій? Офіційно так. Навіть викладачі підуть.

—     Шукаємо музику?

—     Шукаємо музику.

Нарешті дівчина закінчила зі справами на сьогодні, тому пішла шукати Олександру. Вона переносила з хлопцями ящики з продуктами недалеко від кухні. Марія хотіла поговорити з подругою, але її позвав Асгайр Адамович.

—     Маріє, на хвилинку.

—     Добре.

Вона підійшла до чоловіка. Ректор запропонував прогулятися. Марію це трохи збентежило. Хоча вона нічого й не зробила.

—     Що ви хотіли?

—     Як тобі виконувати обов’язки Даниїла?

—     Важко, але мені подобається. Але ж ви не щодо цього. Давайте відразу по ділу.

—     Я скасовував правило, по якому викладач не може зустрічатися зі студентом.

Марія застигла на місці. Як взагалі так швидко?

—     Я навіть не знаю, що й сказати. Але ж є куча умов? Скажіть їх.

—     Відносини не повинні впливати на навчання та роботу, студент повинен бути повнолітнім, різниця не більше 20 років. Тобто, навіть якщо викладач ставить кращі оцінки тільки через його відносини, то я його можу звільнити.

—     Я не така. Ви знаєте, що з усіх предметів мої оцінки завжди були високими.

—     Я знаю. Ой, Леве, підійди на секунду сюди.

Дівчина подивилася в сторону блондина. Він говорив з.. Юрою!

—     Юра!

Студент обернувся на голос дівчини й усміхнувся. Марія побігла до нього й обняла. Вона не очікувала його зараз побачити.

—     Ну міг би написати, що приїхав вже? Стефанія також вже, мабуть.

—     Та я тільки вночі приїхав. Сестра ще вдома

Марія згадала свою ніч.

—     Вона щасливіша за твій приїзд, ніж за нашу зустріч. Взагалі вже.

—     Згадаймо, що ми зустрілися в момент, коли Даниїл впав з драбини та зламав руку.

—     Даниїл, що зробив?!

Юрій ще не знав цю історію. Дівчина швиденько все пояснила і, як на зло, саме в цей момент прийшов Даня.

—     О, які люди.

—     Даниїле, ти хіба не повинен бути у своїй кімнаті? ‒  спитав Лев.

—     Та прийшов подивитися, як тут Марія з моїми обов’язками справляється.

—     Слухай, у мене якраз є декілька питань. Пішли прогуляємося.

Глава 7 Частина 2

 —     Ти якого фіга  зламав руку і все кинув на мене?! Міг би хоча б попередити, що якщо що, то я тебе заміняю.

—     Крихітко, заспокойся. Все ж добре.

—     Добре? Мені як сценарій вивчити?

—     Ой та там план, а все інше імпровізація.

Даниїл і Марія були в коридорі. Хлопець з кожною фразою відступав від дівчини на крок, але та підходила до нього ще швидше. Коли вона була максимально близько до нього, то дала ляпаса. Цього разу блондинка навіть рада була, що настільки не розрахувала свої сили.

—     Як Лев з тобою взагалі живе?

—     Ми живемо в різних кімнатах. Це по-перше. А по-друге, він поважає мене і про все попереджує, якщо це стосується мене.

—     Крихітко, ну вибач. Ну не думав я, що так станеться.

—     З тебе шоколадний торт. Тоді й подумаю.

Марія розвернулася й пішла назад у головний зал. Вона відразу почала шукати Лева, який цього разу допомагав Каю. Дівчина підійшла до них.

—     Я вам потрібна зараз?

—     Ні, на сьогодні ти вільна.

Блондинка навіть і не намагалася приховати свою злість.

—     Марусю, заспокойся, будь ласка. Всякі ситуації бувають.

—     Я спокійна, тільки Дані окрім руки ще й щоку лікувати прийдеться і мене купувати тортик.

—     Тобі точно потрібно заспокоїтися. Сходи до бібліотеки.

—     Добре.

—     Як мило. Зате я тут один зараз, без Стефи, ‒ сказав Кай.

***

Тиждень в підготовці минув дуже швидко. Студенти поступово приїжджали, і Марія навіть з Аланом змогла побачитися. Тоді до їхньої розмови приєдналася ще Соломія. Вони класно провели час разом. Це було в суботу. В той самий день Даниїл подарував їй тортика й вона вибачила його.

В неділю був останній повний день підготовки. Марія цілий день бігала по всій академії, перевіряючи все. Увечері вона без сил звалилася на ліжко, але згадавши про сценарій, встала й пішла його повторювати.

У Лева також було куча справ. Окрім підготовки до балу, йому приходилось дивитися за своїм факультетом й давати додаткові пари, з потреби. З того дня Лев і Марія майже не бачилися. Лише на хвилинку зранку привітатися. Кожен був занурений з головою в роботу. Так пройшло навіть Різдво.

Але Марія не один раз ловила на собі його погляди, коли вони були в одній кімнаті. Їй хотілося підійти до нього, але робота. Вона знала, що повинна все завершити.

В неділю увечері, коли блондинка нарешті закінчила повторювати сценарій, до них зайшла Лора.

—     Як ви?

—     Якщо мене зараз ніхто не буде чіпати, то прекрасно, ‒ сказала Марія й завалилася на ліжко.

—     Подруго, боюся тебе розчарувати, але зараз ще Даня, Єсен, Кай, Юрій і Соломія прийдуть.

Дівчина здивовано подивилася на Лору, після повільно перевела погляд на Настю. Вони її не попередили.

—     Я до Лева.

—     Дивіться не переспіть там.

—     Стейсі, а спати хочу. Там тиша хоча б.

Марія взяла телефон й написала Леву.

«Де ти?»

«У себе в кабінеті. Щось сталося?»

«Можна я у тебе переночую? У тебе тихо»

«Аякже. Бери речі і йди до мене. Я скоро закінчу»

«В кабінет, чи в кімнату?»

«В кімнату. Тебе легко пропустять. Всі вже звикли просто»

«Добре»

Дівчина швиденько склала речі й пішла до Лева. Він мав рацію, її легко пропустили й дали ключ. Питань точно тепер не повинно мати, коли ще й скасовували те правило. Зайшовши в кімнату, вона розслабилася. Тиша, якої їй так не буде вистачати наступні пів року. Знявши взуття, Марія поклала сумку з речами на диван. Знаходитися тут без Лева було незвично. Але запах хвої заставляв почуватися неначе вдома.

Раптово в кімнаті зникло світло, від чого Марія трохи злякалася. Вона начаклувала сяйво, яке трохи освятило кімнату. В такі моменти в Сирині було моторошно. Дівчина швиденько дістала телефон і тільки хотіла набрати Кая, як в чатах факультетів вже все написали.

«Тимчасове вимкнення електроенергії в академії через невеличкі проблеми. Протягом двох годин все буде відновлене»

Блондинка полегшено видохнула, але Лев все ж подзвонила.

—     Ало, в тебе свічок ніяких немає?

—     Так, є. Почекай 5 хвилинок, у мене всі плани неочікувано скасовувалися.

—     Добре. Тільки давай швидше. Не сильно люблю темряву.

—     А по тобі та не скажеш. Вже іду.

Відклавши телефон, Марія на секунду прилягла на диван. Але розум її терміново потребував відпочинку, тому дівчина й сама не помітила, як швидко заснула. Хоча встигла відчути, як хтось її ніжно підіймає на руки й кудись несе, а після кладе на ліжко й вкриває ковдрою. То був Лев, який саме тоді прийшов до кімнати. Він поцілував її в чоло.

—     Спокійної ночі, моя дівчинка.

—     І тобі, ‒ в думках промовила Марія, після чого провалилась в глибокий сон

***

 

Вона була у лікарняному крилі академії. Всюди ні людини. Дівчина пішла в перед, згадуючи новорічний сон. Може його тоді врятували? Їй так хотілося в це вірити.

 

Марія пройшла в наступну палату й оглянула її. Тут лежала одна одинока дівчина.

 

—     Я?..

 

Блондинка підійшла до неї й злякалася. Руки в ранах та синцях, вигляд хворобливий. Вона спала. Марія доторкнулася до неї рукою, але дівчина нічого не відчула. Проте вона була живою.

 

Двері різко відчинилися й до палати увійшло четверо людей. Три жінки й чоловік. Серед них був лікар і Лора. Інших двох Марія не знала, але впізнавала риси обличчя чоловіка. Мабуть, Михайло Авінов і його жінка, або Софія.

 

—     Та скажіть, що з ними буде, ‒ розлючено сказала Лора.

 

—     Лев жити буде. Він же вовкулака, вже завтра на ногах буде стояти.

 

Блондинка видохнула. Буде жити.

 

—     А Марія?

 

Вона здивувалася. За неї хвилюється місис Авінова? Але чому.

 

Лікар перевів погляд на хвору й зупинився.

 

—     Щодо неї тяжко сказати. Занадто багато сил забрали.

 

Лора закрила очі. Вона не могла повірити в це.

 

—     Навіть не вірю, що це зробила вона.

 

—     Ніхто не очікував цього від неї.

***

Марія різко встала. За вікном все ще була ніч.

—     Марусю, ти чого?

Лев сидів на кріслі й читав книгу.

—     Та так, сон цікавий був.

—     Який?

—     Віщий схоже. Все було занадто реальним.

Дівчину охопила паніка. Що ж сталося з нею, з Левом? Хто та жінка, про яку говорила Авінові? І чому вони від неї не очікували… Чого вони від неї не очікували?

Лев, помітивши стан Марії, підійшов до неї й обняв. Він сам зараз був наляканий через це.

—     Заспокойся й розкажи, що ти бачила.

—     Майбутнє не можна просто так змінити. Тим більш там всі живі.

—     Все одно розкажи.

Глава 8 Частина 2

—     Розкажи.

Трохи заспокоївшись, Марія переказала свої два сни. Вона відчувала, як у Лева напружилося тіло через це, хоча він намагався бути спокійним.

—     Я спробую вияснити хто то був.

—     Добре.

—     Може тобі краще в душ? Гаряча вода розслаблює.

—     Ти правий.

—     Можу тобі ванну набрати.

—     Я заздрю вам. У викладачів є така розкіш.

—     Тоді набираю.

***

Лев думав над тим всім, поки Марія була у ванні. Прийдеться ворожити. Він взяв карти Таро з полиці й сів за стіл. Як же давно чоловік цим не займався.

—     Хто вона?

Чоловік витягнув три карти. Він роздивився їх. Плутаниця. Це були три рандомні карти, які не мали зв’язку між собою

—     Розумна жінка. Наклала захист. Значить далі ворожити немає сенсу. Доведеться іншими способами.

Склавши карти назад, Лев подивився на годинник. Десята. Завтра рано вставати, та це ще й остання ніч, коли він зможе спокійно поспати. Коли Марія вийшла з ванни, то підійшла й обняла його. Вигляд в обох був стомлений.

—     Пішли спати. Завтра бал.

—     Ти лягай, я зараз буду.

Марія послухала його, тому пішла назад у ліжко, а Лев ще трохи посидів й подумав. В голову не приходило жодної ідеї, хто б це міг бути.

—     Ранок вечора мудріше, ‒ прошепотів чоловік й пішов до дівчини. Він ліг, обнявши її зі спини й поцілувавши у волосся. Вона вже заснула. Утома знову її швидко взяла. Точно так же, як і Лева. Зазвичай він довго засинав, але з Марією завжди швидко. Чоловік не знав чому.

***

— Марія, ну в тебе дуля негарною вийшла. Ну дай поправлю.

—     Не чіпай моє волосся!

Блондинка бігала по кімнаті від Насті у свої сукні. Але раптово у двері постукалися. Стейсі пішла відчиняти двері. На порозі були Лора і Лев.

—     Ваш галас на весь гуртожиток чутно. Що сталося? ‒ спитав чоловік.

—     Вона моє волосся чіпає!

—     Але, ми ж це робимо завжди, ‒ сказала Лора.

—     Те що я тобі один раз дозволила це зробити, це ще не означає, що тобі можна. А Лев то інше.

Блондин засміявся.

—     Давай поправлю твою дулю.

Тільки зараз Марія помітила, що він був у костюмі. А на Лорі було дуже гарна, золота сукня.

—     Стоп, а ви що тут робите? ‒ спитала Настя.

—     Я Юрія шукаю, він мене запросив на бал. Лев до Марії.

Лора поглянула на цих двох. Зеленоока спокійно сиділа на стільчику, поки чоловік їй підправляв зачіску. У голові мимоволі вискочив спогад, коли Лев і її маленькою так.

—     А коли це тебе Юра встиг запросити? ‒ спитала Марі.

Дівчина все розповіла.

***

Після того, як Лев поїхав.

Лора стояла на балконі дома, закутавшись у своє пальто. В залі зараз її батьки розмовляли з Крамерами, а їх діти спокійно слухали. Дівчина думала про своє. Все-таки в почуттях до Марії вона помилилася, її матінка мала рацію. З голови ще й ніяк не вилазило розуміння того, що її батьки зовсім не рідні їй. Хіба що тітка та дядько.

Раптово двері відчинилися й на балкон зайшов Юрій. Він встав біля неї.

—     Ну й довго ти ще тут будеш?

—     А? Вибач, задумалася.

—     Не холодно?

—     Та ні.

Повисла незручна мовчанка. Юрій спостерігав за снігом.

—     Слухай, тебе на бал не запрошували?

—     Ні. Хто ж міг. У мене навіть хлопця немає.

—     Ну тоді, це зроблю я. Ти підеш зі мною на бал?

Лора подивилася на нього й усміхнулася. Його волосся вже трохи покрилося сніжинками.

—     З радістю.

Юра також усміхнувся. Дівчина обняла його.

***

      — Ну нічого собі. Стефа хоч знає? ‒ запитала Настя.

—     Аякже. Це ж його сестра.

—     Готово, ‒  сказав Лев. Тепер у Марії на голові була ідеальна дуля.

—     Леве Костянтиновичу, а ви чого прийшли?

—     Подивитися на подарунок Марії.

Стейсі здивувалася й тільки зараз зрозуміла, звідки у Марії ця сукня.

—     До речі, а Даня з ким йде? ‒ спитала Лора.

—     Повинен був з Сашою, але вона йому відмовила, ‒ відповіла Марія

—     Не дивно, ‒ сказав Лев, ‒ вона наче якусь дівчину запросила.

—     Слухай, ти ж Юру шукала. Давай допоможу, ‒ сказала Настя й мигнула дівчині. Вона все зрозуміла.

—     Так, я не проти.

Дівчата вийшли з кімнати. Марія здивовано на них подивилася.

—     Дивні якісь вони сьогодні.

—     І не говори. То чого прийшов?

—     Говорю ж, подивитися як сукня на тобі. Ти прекрасна сьогодні.

—     Дякую. Ти також гарний. Вперше тебе бачу в костюмі.

Лев засміявся.

—     З професією викладача-куратора приходиться вибирати комфорт. Спробуй в такому костюмі дивитися за вами у звичайний день й виглядати більш-менш нормально.

—     Більш-менш нормально? Та твій стиль в одязі то окремий вид мистецтва.

—     Думаєш?

—     Знаю.

***

Різдвяний бал. Марія чекала часу початку й сильно нервувала. Вона в сотий раз проклинала Даню і його зламану руку, через те, що вона тепер виступала. Але хоча б не одна. Всі куратори, голова студ.ради та ректор також мали промови сьогодні. Кай розказував, що якби не традиція, то цього б не було. А так прийдеться пів години ще чекати, щоби нарешті насолодитися балом.

Роздивляючись всіх студентів, Марія відчула, як хтось поклав руку на її плече. То був Кай. Він вирішив підтримати її.

—     Хвилюєшся?

—     Трохи є. Вперше працюю ведучою.

—     Не пощастило тобі сьогодні. Відпочити нормально не зможеш.

—     Ага, тільки через години дві-три. Спочатку промови, потім слідкувати за музикою, напоями та закусками.

—     Ти не одна така.

—     Знову ми брати по нещастю.

Хлопець засміявся. Хоча, в якомусь плані вони стали братами по щастю, але не сьогодні. А могла спокійно відпочивати, якби не травма Даниїла.

—     Дякую тобі. Ти нас дуже виручила. По суті, ти один з організаторів.

—     Та який я організатор. Вже все було написано, я просто виконувала все по плану.

—     Ти не впізнала? Це ж твій план з першого курсу, який ти написала, бо тобі нудно було.

Дівчина здивувалася. А й правда. Все ж це придумала вона на новорічних канікулах минулого року. Їй нудно було одній вдома. Блондинка перечитувала його, коли біля неї був Кай і запропонувала залишити в студентській раді на всякий випадок.

—     Ти ж говорив, що це писав Даниїл.

—     Я цього не говорив. Час починати.

Марію охопила паніка. Єдине, що вона зараз зрозуміла ‒ у неї страх сцени. Хтось погладив її по спині. Повернувшись, дівчина побачила Лева.

—     Ти зможеш. Ти пам’ятаєш сценарій, все буде добре.

Ці слова трохи заспокоїли її. Марія вийшла на сцену. Зараз на неї дивилася вся академія. Вона найшла Настю, Дамелі, Лору, Соломію, Єсена, Даню і Юру. Алана не було. Дівчина не була здивованою. Друзі її намагалися підтримати жестами. Посміхнувшись, Марія почала.

—     Добрий день, дорогі студенти академії Сирин. Сьогодні ми зібралися, щоби разом відсвяткувати Різдво та весело почати новий семестр. Перш ніж почати наше свято, я хотіла б дати слово нашим кураторам, які немало докладасти зусиль до організації бала.

Поки викладачі говорили, Марія трохи розслабилася. Всі слова були про навчання та побажання. Вона не була здивованою. Хоча, промова Лева була цікавішою. Все-таки він вирішив не катувати студентів.

—     Хочу подякувати студентській раді та всім іншим студентам. Та особливе дякую хочу сказати Каю Нікольські та Марії Д’яченко, які в досить стресовій ситуації під час підготовки до балу, взяли все у свої руки.

Марія розчервонілася, а Кай лише посміхнувся.

—     Ти чого?

—     Не кожний день почуєш, як твій куратор хвалить тебе на всю академію.

—     Судячи з того, що ти можливо займеш моє місце в наступному році, тобі прийдеться звикнути до цього.

Всі інші промови були настільки ж нудними. Проте Кай зміг розвеселити студентів.

—     Я розумію, що вам всім вже хочеться повеселитися, тому не буду вам заважати. Бажаю всім веселого вечора і дивіться, щоб ніхто більше не ламав руки.

Марія помітила, як її компанія засміялася, окрім Даниїла. Деякі студенти обернулися на нього. Дівчина лише посміхнулася. Помста вдалась.

Глава 9 Частина 2

—     Якщо ви зараз же не наповните посудини з пуншем, то я вас приб’ю по закінченню.

—     Зліша за Кая. Зараз буде, міс Д’яченко.

—     Тебе не бентежить те, що я твоя однокурсниця.

—     Зараз ти схожа на ту, кого потрібно називати «міс Д’яченко»

Марія закотила очі й пішла слідкувати далі. Все було під контролем. Впевнившись, що нічого страшного не повинно статися, вона попередила Кая, що вийде на вулицю на декілька хвилин. Їй хотілося відпочити трохи.

Підійшовши до виходу, в лице відразу вдарив мороз. Марія промовила заклинання. Тіло окутала теплота. З залу долинала музика. Обпершись на стіну, вона заплющила очі. На вулиці вже було темно. Ці години пролетіли непомітно. Хотілось вже у свою кімнату відпочити. Дівчина навіть не танцювала сьогодні. Хоча, це все-таки трохи веселило її. Вона потрібна.

Раптово Марія почула чиїсь кроки. Вона розплющила очі й оглянулася по сторонах. Лев.

—     Ти стомлена якась. Може відпочинеш?

—     Вже.

Чоловік підійшов до неї й притиснув до стіни.

—     Нас хтось може побачити.

—     Нехай. Це ж не заборонено правилами.

—     Точно.

—     Не хочеш потанцювати?

—     Прямо тут?

—     Так. Я ж тобі танець обіцяв.

—     Я згідна.

Лев трохи відвів її від стіни, та однією рукою взяв за талію. Марія вже давно не танцювала вальс, але вирішила довіритися своєму серцю. Воно підкаже, що робити в такій ситуації.

Почалася нова мелодія. Чоловік повів блондинку. Вона хвилювалася, щоби все не зіпсувати, але зрозуміла, що так зовсім не насолодиться танцем. Потрібно розслабитися. Дівчина подивилася на Лева. Бурштинові очі блиснули, коли їхні погляди зустрілися. Марія розсміялася, навіть сама не знаючи чому. Їй було добре.

***

Александр йшов по коридору, коли почув чийсь сміх. Виглянувши з-за повороту, він побачив закружених у танець Марію й Лева. Все-таки не чутки. Й це було дуже погано.

***

По закінченню мелодії чоловік не відпустив кохану. Він підніс її руку до губ й поцілував. Весь цей час Лев не переставав дивитися на неї.

—     Дякую тобі за цей танець, Марусю.

—     Це тобі дякую. Якби не ти, то мені було б на душі набагато гірше.

—     Бал же закінчиться через годину. Може до верби збігаємо? Я давно там не був.

—     Я не проти, але тільки якщо ти почекаєш, поки я переодягнуся. В довгій сукні буде незручно.

—     Те саме й стосується цього гарного, але не найзручнішому костюмові у світі. Все-таки такий одяг тільки до спеціальних заходів.

—     Повністю з тобою згідна.

Вони повернулися до залу. Марія відразу побачила Настю, Даню, Сашу, Стефанію, Юру, Єсена і Лору, що стояли біля столиків й дивилися на неї. Дівчина здивувалася, що між Настею і Стефанією не було ще бійки. Соломії не було. Вже пішла. Блондинка вирішила, що потрібно буде забігти до неї.

Лора підізвала Марія пальцем до них. Коли дівчина підійшла, то відразу зрозуміла, що від питань їй не сховатись.

—     А, у мене справи є. Пізніше поговоримо.

—     Стояти, ‒ сказала Настя, ‒ Александр бачив, як ти з Левом танцювала. Нам вдалося вмовити йому не говорити про це, але ми не знаємо, чи надовго.

—     Це повинно мене якось налякати?

—     Маріє, правилами академії заборонено, ‒ відповів Юрій.

—     Не повіриш. Вже тиждень, як ні. Та й ми не порушуємо ніякі умови. А тепер вибачте, але мені потрібно йти по справах.

А точніше, шукати Александра, бо чутки то зла штука. Він стояв біля сцени. Дівчина підійшла до нього. Злість переповнювала її.

—     Примара невдала, ти хотів нові чутки пустити?

—     А чого це тобі можна зустрічатися з викладачем, а іншим ні?

—     Іншим також можна, завтра надішлють всі зміни в правилах академії.

—     Мара забирай, ти чому вічно викручуєшся з усіх ситуацій? Тебе важко зловити.

Марія перепитала його, неначе не розчула:

—     Що ти сказав?

—     Нічого.

Дівчина все зрозуміла.

—     Що ти з тими людьми зробив зі мною у жовтневий повний місяць?

—     Якими людьми? Звідки мені знати, що то за люди були в лісі?

Александр хотів піти, але Марія схопила його за зап’ясток. Вона палала від ярості. Подивившись на неї, хлопець злякався.

—     Маріє, будь ласка, заспокойся.

—     Тільки тоді, коли ти підеш зі мною і все розкажеш.

—     Добре-добре, тільки остигни.

Дівчина повела його до Лева. Вона й гадки не мала, чому хлопець так злякався. Знайшовши чоловіка, вона підвела Александра до нього.

—     Один з тих, хто зачаклував мене.

—     Признаю, то був я.

Лев здивувався. Але Марія побачила в його трохи злості, яка вже починала наростати.

—     Так легко зізнався і я відчуваю, що не брешеш.. Стоп, Маріє, що у тебе з очима?

—     Що не так з моїми очима?

—     Вони бурштинові, як у мене. Але, то зараз не важливо.  Обоє до мене в кабінет. Я зараз попереджу Кая, покличу Асгайра й за вами.

Марія здивувалася. У неї зелені очі, чого вони змінили колір. Лев знову подивився на неї. Він був не менш злим ніж вона, а можливо навіть більше. Дівчина зрозуміла, що вечір сьогодні буде веселим. Щоби не злити викладача ще більше, вона взяла Александра за зап’ястя й потягла до виходу. Але в голові крутилося лише одне питання. Що у неї сталося з очима? Вона навіть забула, що біля неї був один з чарівників, що наклав на неї гіпноз.

—     Схоже, що сильну ярість відчувала вперше.

—     Заткнися, поки не побила.

—     Хочеш з чурівцем помірятися силою? Не думаю, що ти виграєш.

—     Зате магією виграю. Ти хочеш з хорсівкою магією помірятися?

—     Не чаклуй краще зараз.

—     Повір, свої сили я стримувати вмію.

Решту дороги вони йшли мовчки. Підійшовши до кабінету, Марія нарешті відпустила хлопця й обперлася на стінку. У світлі місяця коридор Хорсу виглядав особливо гарним. Дівчина торкнулася до підвіски на шиї й відразу відчула полегшення. Їй іноді здавалося, що на цій прикрасі є якесь замовляння, яке допомагає заспокоїтися. Через п’ять хвилин підійшли Лев з Асгайром Адамовичем і куратором Чуру.

—     Мені Лев Костянтинович все розказав, ‒ сказав куратор Чуру й подивився на Александра.

—     Маріє, можеш йти на бал, або вже в кімнату. Кай сказав, що зможе без тебе справитися, ‒ сказав Лев.

—     Я точно вам не потрібна зараз?

—     Я тобі напишу, коли буду вільний, ‒ відповів він.

Дівчина повернулася на бал й найшла своїх друзів. Вона навіть не помітила, що Дамелі й Саша стоять окремо й про щось говорять.

—     Мара побери, що сталося, ‒ запитала Настя, коли побачила її.

—     Та нічого, просто найшла одного зі студентів, через якого я в жовтень могла вмерти. Нічого такого, правда.

Лора приголомшено подивилася на неї. Даня з Єсеном, Юрою, Стефанією і Настею не були здивовані. Дамелі й Олександра не чули їх.

—     В сенсі тебе у жовтні могли вбити? Хто? Коли?

—     Ну якщо завтра декого виключать, то ти зрозумієш хто то був. А було це в ніч, після того, як приїхав Лев.

—     Я так зрозуміла, мій брат якраз з цим розбирається зараз.

—     Так. А ще я в кімнату. До кінця зовсім трохи залишилося, а мені ще потрібно з мамою поговорити. Ви будете на вечірці?

Всі, окрім Насті, Єсена і Стефанії вирішили залишитися. Стейсі сказала, що в кімнату прийде пізніше, тому Марія не стала її чекати. Потрібно було поговорити з мамою

Глава 10 Частина 2

Марія проснулась від звуку будильника. Відключивши його, вона прокляла себе за те, що не поставила на пізніше. У неї ж по новому розкладу не було першої пари й дівчина могла ще поспати.

Блондинка не змогла додзвонитися до батьків. Тому вчора швиденько прийнявши душ, Марія завалилася на ліжко й майже відразу заснула.

Сівши на ліжко, дівчина оглянула кімнату. Настя вже проснулася й була в душі. Біля її ліжка горіло світло. Взявши телефон, вона подивилася на екран. Лев написав тільки о 23:17. Марія тоді вже спала. Відкривши чат з ним, вона почала читати.

«Зайдеш перед першою парою до мене в кабінет. Там все розповім»

Дівчина взяла речі й пішла до ванни. На диво, черги не було. Хоча, після вчорашнього, мабуть, всі ще будуть довго спати, тому Марія могла спокійно помити голову, ні про що не хвилюючись.

—     Добрий ранок, ‒ сказала Стейсі, виходячи з душу.

—     І тобі привіт. Як спалося?

—     Мені нормально, а тобі, я бачу, прекрасно. Ти спала, неначе вбита вчора.

—     Трохи є.

Марія зайшла в душ. З голови не вилазив вчорашній вечір. Що тоді сталося?

***

Марія йшла по прохідній Хорса. Студентів було мало. Все-таки, дівчина зібралася на диво швидко. Була тільки сьома. Підійшовши до дверей аудиторії, вона постукалась у двері, молячись, щоби Лев вже був там. І, на щастя, так і сталося. Почулося клацання замка. Дівчина зайшла. Чоловік сидів за столом, щось читаючи й попиваючи каву. Вигляд у нього був стомлений. Схоже, що довго не спав

—     Не стій у дверях, проходь.

Марія зачинила двері й підійшла до його столу. Взявши стільчик, вона сіла. В ніс вдарив аромат кави. У перемішку з запахом ванілі, це було прекрасно. Дівчина згадала, що не поснідала зранку. Лев помітив це.

—     Кави й печива?

—     А в тебе є?

—     Я часто тут снідаю, тому є.

Він усміхнувся й пішов робити каву. Марія помітила, що Лев читав книгу по історії. Хоча б щось не змінюється в її житті. Іноді навіть здавалося, що його кохання до історії навіть сильніше, ніж до його дівчини.

—     Як спалося?

—     Прекрасно. Вчорашній бал вимотав мене.

Лев поставив чашку на стіл перед нею й дістав печиво.

—     Щодо Александра. Він й справді був один з тих людей в мантіях. Я тобі більше скажу, він на тебе й наклав гіпноз. Саме тому він був слабкий. Не зміг би витримати сильніший. Але своїх спільників здавати не став.

—     Що з ним буде?

—     Його виключили з академії. Проте, скоріше всього його чекає кримінальна відповідальність. Він зізнався, що неодноразово використовував темну магію, як і всі спільники.

Марія завмерла. Це було й так очевидно, але все одно було страшно розуміти це. А особливо й те, що вона сама порушувала закон.

—     Як ви це все дізналися від нього?

—     Куратор Чура в минулому працював у поліції. У відділені зі справ незаконного використання магії. Його часто відправляли на допити, тому він професіонал в цьому. Ти з вчорашнього ранку щось їла?

—     Ні. Не випадало можливості. Потрібно буде в кімнату щось купити.

Лев подивився не неї так, неначе готовий був вбити її. Марія на це просто усміхнулася. 

—     Якщо ти нормально не поїси до пари, то я…

—     Що ти?

—     Приб’ю тебе. Марусю, ну так же не можна.

Дівчина допила каву й подивилася на годинник. До пар залишалося ще сорок хвилин.

—     У тебе з ким зараз урок?

—     З магістром Мари. Потім перший курс Хорса, далі другий Велеса і потім з твоєю групою.

—     Сил тобі. Хоча… Не думаю, що Даня прийде.

—     Також так думаю.

Марія й Лев засміялися. Чоловік любив пари з Марою, але студентів з цього факультету угамувати важче. Проте з ними було найвеселіше. А особливо з цьогорічним магістром.

Вони почали говорити на звичайні, будні теми, поки не почули дзвінок. Марія й не помітила, як швидко пролетів час. Взявши телефон, вона попрощалася з Левом й вийшла з кабінету. Як і очікувалось, Даня вирішив прогуляти пару. Поки дівчина йшла до їдальні, її телефон задзвонив. То була мама.

—     Ало, вибач, що вчора не відповідала.

—     І тобі доброго ранку. Все добре.

—     Ой, у тебе ж напевно пара.

—     Та ні, сьогодні першої немає. Я чого тобі вчора дзвонила. Я вчора була, м’яко кажучи, зла і мені декілька людей сказало, що мої очі стали янтарними.

З того боку трубки повисла тиша. У Марії почала наростати тривога.

—     Я тобі пізніше розкажу.

—     Мама, що не так з нашою сім’єю?

—     Все з нею так!

—     Тоді чому б тобі просто не розказати?

—     Рано ще. Вибач мушу бігти.

Жінка відключилася. Марія розлючено вимкнула телефон й пішла далі до їдальні. Зараз головне поїсти, бо нічого тямущого не придумаєш.

—     Опа, Маша.

Дівчина обернулася. Позаду неї стояв Даниїл. Рука все ще була в гіпсі.

—     У тебе зараз повинна бути історія магії.

—     Поїсти важливіше.

—     І то правда.

Хлопець підійшов до неї й вони разом пішли.

—     Чула, що приблизно через місяць Маргарет, Софія і Михайло Авінові приїдуть.

Дівчина здивувалася. Михайло й Маргарет ‒ тітка й дядько Лева, паралельно прийомні батьки Лори. Софія ‒ мати цих двох.

—     Чого?

—     У Михайла й Софії є пару справ в академії, а Маргарет просто не хоче опустити можливість побачити дочку. Це по любому буде на вихідних.

—     Весело. А ти звідки знаєш?

—     Випадково підслухав Асгайра. Буває.

Марія пирхнула. Його «буває» вже починало набридати їй.

—     Ти вчора таке пропустила. Одним словом, як виявилося, Алан прийшов. Й коли ти пішла, то він з Соломією танцював. Уявляєш.

—     Та ну.

Дівчина здивувалася. Вона знала, що її подруга весь вечір відказувала в танці, а тут з Аланом. Це було щось новеньке. Марія відразу пожалкувала, що пішла вчора.

Нарешті вони дійшли до їдальні. Марія взяла собі немаленьку порцію каші з салатом. Нарешті вона могла нормально поїсти. Добре, що друга пара починалася о 9:45. У неї було ще море часу. Даня навіть трохи здивувався.

—     Ти зможеш це все з’їсти.

—     Я з вчорашнього ранку з’їла тільки одне печиво.

Хлопець взяв собі лише пиріжок. Вони всілися за стіл і дівчина відразу почала їсти. Їй здавалося, що сьогодні їжа була найсмачнішою в її житті.

***

— Ненавиджу фізкультуру! Ох, моя нога..

Марія сиділа на лавочці, поки викладач пішов по щось холодне. Дівчина підвернула ногу й просто надіялась, що не потягнула її. Але скоріше всього, що так й було. Біль була нестерпною. Від неї блондинку почало трохи нудити. Голова крутилася. Стефанія сиділа біля неї.

—     Мара побери, яка ж ти бліда. Так, а ну лягай, у тебе ж больовий шок.

Дівчина не могла відпустити свою ногу. На щастя, прибіг Петро й приклав до неї сніг.

—     Стефаніє, будь з нею, а я зараз принесу нашатирний спирт й подзвоню вашому кураторові. Так, чого застигли?! Займатися швидко!

Марія глибоко дихала, намагаючись хоча б трохи покращити свій стан. Прикривши очі на секунду, вона розплющила їх, відчувши різкий, неприємний запах нашатирного спирту. Дівчина зморщилася від неприємного запаху. Запаморочення як рукою зняло. Але біль не пройшла. Марії захотілося плакати від неї

—     Дякую.

—     Потрібно тебе дотягнути до медичного пункту.

—     Залишіть це на мене.

Всі троє подивились на людину, яка це сказала. Марія здивувалася від того, як швидко Лев прибіг сюди, з урахуванням того, що спортивний зал був в окремій будівлі.

—     Добрий день.

—     Як скажеш Лев. Стефаніє, повертайся до заняття.

Викладач з фізкультури також повернувся до роботи. Марія подивилася на Лева й нервово посміхнулася. Їй кінець. Лев видохнув.

—     Ти поїла хоча б?

—     Так.

Лев акуратно взяв Марію на руки

Глава 11 Частина 2

Лев взяв Марію на руки й поніс до медичного пункту.

—     Ну і як це сталося?

—     Поки бігла, трохи не так встала на ногу та ось.

Дівчина обвела руками шию Лева. Коли вони вийшли на вулицю, вона зовсім не відчула холод.

У медичному пункті все підтвердилось. Марія розтягнула зв’язки на нозі.

—     Я не можу з тебе.

—     У тебе хіба не повинна бути пара?

—     Та яка там пара, якщо ти ось без можливості ходити.

—     А серйозно?

—     Написав, що пара скасовується і скинув матеріал. Я повинен впевнитися, що з моєю студенткою все гаразд. Це мій обов’язок.

Марія оглянулася, щоби впевнитися, що біля них нікого.

—     Друга причина?

—     Ти моя дівчина і я за тебе хвилююсь. Але перша реальна, тому що це мій обов’язок впевнитися, що з моїми студентами все добре.

Дівчина засміялась. Скоро повернувся лікар й віддав записку з усіма травами, які можуть полегшити біль. Поки Марія читала, він знову пішов. Хтось також з травмою. Зима, що ще сказати.

—     Може тобі краще у мене поки що пожити. У мене хоча б все в кімнаті і його не потрібно ділити з іншими.

—     Ти так думаєш?

—     Я вже встиг написати Асгайру й запитати, чи можна. Він сказав, що так й побажав швидкого видужання. Ну й пожартував у своєму стилі.

—     Тоді добре. І чому на переломи є якісь трави, щоби пришвидшити лікування, а на розтягнення ніц. Два тижні не зможу багато ходити. Та за що?

Лев усміхнувся. Марія швиденько дістала телефон й написала Насті, щоби та зібрала деякі її речі. Вона вже ненавиділа цей день.

***

Дівчина лежала на ліжку Лева й залипала в телефоні. Чоловік пішов далі по своїм справам, по обіцяючи, що принесе Марії чогось смачненького. Почувала вона себе не дуже з урахуванням того, що ще їй прийшлося прийняти багато трав, щоби зменшити біль та набряк. Нога лежала на подушці. На ній був величезний синець у місті розтягнення.

Вже був вечір й вона зробила все домашнє. Дівчина знала, що він буде пізно, але все ж хотілося дочекатися. Перев’язавши ногу, Марія пострибала до ванни, намагаючись не впасти на одній нозі. Включивши воду й зрозумівши, що вона комфортної температури, дівчина поскакала назад до кімнати по піжаму й речі особистої гігієни. Хоч вона й жила поки що окремо від інших студентів, життя її кращим не стало через ногу. Зате тиша. Як вона сумувала за нею.

Коли Марія нарешті залізла в теплу ванну, вона відчула, що біль починала повертатися.

—     І чому це сталося саме перед історією. Мара візьми, потрібно Лева попросити пояснити трохи тему.

Мінуси в тому, що вона хорсівка з велесовської сім’ї були. Історія давалася важче, ніж іншим студентам її факультету.

Через стіни кімнати дівчина почула звук дверей. Мабуть, Лев прийшов.

—     Марусю, ти у ванній?

—     Так.

Швидко помившись, Марія одягла піжаму й поскакала до Лева. Він підстеріг її біля дверей ванної.

—     Тобі нормально так?

—     Якби я жила у спільному гуртожитку, то було б тяжко. А так більш-менш.

Чоловік взяв її на руки й відніс до ліжка. Лев положив її на ліжко, впевнившись, що нога на подушці. Він сів біля неї, поклавши руку на її хвору ногу, ніжно гладячи її.

—     Як нога?

—     Поки трави ще діяли, то було нормально. Зараз болить знову.

—     Давай чай зроблю. Не заснеш же.

Марія сіла, обвівши руки навколо його шиї й коротко поцілувала у губи. Відділившись, дівчина подивилася йому в очі.

—     Не потрібно за мене так хвилюватися. Я можу дати собі раду.

—     Я не можу перестати думати про це, вибач. Так тобі чай робити?

—     Давай.

Лев встав і пішов до чайника. Марія спостерігала за ним, думаючи про своє.

—     Домашні всі зробила?

—     Всі, окрім історії.

—     Що за дискримінація мене?

—     Я тему незрозуміла.

Лев повернувся до неї з чашкою трав’яного чаю, який повинен був зняти біль. Дівчина відразу прийнялася пити його.

—     У мене в четвер не буде першої пари у Чура, я тобі поясню. Я з самого початку розумів, що тобі буде трохи важче даватися хорсівські дисципліни.

Він знову положив руку на її ногу й продовжив гладити. На лиці була доброзичлива усмішка.

—     Допивай чай й лягай спати.

—     А ти?

—     Мені потрібно ще трохи попрацювати. Прийшлося дати пару самостійних.

Дівчина вдивлялася в його очі, які випромінювали спокій. Їх відтінок знову змінився через освічення.

—     Мені іноді здається, що перше, в що я закохалася – у твої очі. З першої секунди вони зачаровували мене.

Він посміхнувся й Марія зрозуміла, що друге, в що вона закохалася – посмішка, від якої завжди так тепло на душі. Якою він вперше її зустрів. У спогадах дівчини промайнуло тогорічне перше вересня, через яке її життя на деякий час пішло навскоси. Але зараз вона зрозуміла, що карти не помилилися. Не велесовка вона, а Настя не хорсівка.

Коли Марія допила чай, Лев забрав чашку у неї з рук й пішов до раковини. Біль знову відступала.

—     Поки не забув. Мене завтра не чекай. Буду чергувати до ночі в академії. Ще на наступному тижні повний місяць.

—     Пам’ятаю. Ти тоді також чергувати будеш?

—     Так, в лісі.

—     Удачі. Й давай без ран.

Чоловік засміявся.

—     Постараюсь. Ти хоча б далеко не вбіжиш.

—     Поправочка, я ходити вже тоді зможу, але не багато.

—     Ой, до речі, викладачі попросили, щоби я в кінці тижня відніс твій гримуар. Оцінки потрібні ж тобі для стипендії.

—     Потрібні. Дуже навіть.

—     Лягай вже.

Марія залізла під ковдру. Навіть це було більш проблематичним, ніж зазвичай. Вона подивилася на чоловіка.

—     Ти точно скоро ляжеш?

—     Обіцяю. Просто потрібно перевірити самостійні. Я більшу часину вже зробив.

—     Як там Александр.

—     Відкрили справу. Я постараюсь, щоби тебе це не сильно тривожило, але на суді тобі потрібно бути, як свідок.

—     Ох..

Чоловік підійшов до неї й присів так, щоби їх лиця були на одному рівні. Він лагідно торкнувся її щоки.

—     Не хвилюйся, я буду поряд. Спи.

—     Ну добре. Добраніч.

—     Спокійної ночі.

Дівчина заплющила очі, але не могла заснути. Вона крутилася з боку на бік, намагаючись найти зручну позу й щоб нічого не боліло. Це було досить складно. З голови ще й не виходило те, що їй прийдеться бути на суді Александра. Це непокоїло. Що ж на це скажуть його батьки? Вони були такими добрими, але їх син. А батьки Марії, коли вони дізнаються про це? Дівчина згадала, як вони веселилися разом на Новий рік. Схоже, що знайомі були вже давно, а зараз. Чи вплине це на стосунки їх сімей? Все це не давало їй заснути.

—     Я розумію твоє хвилювання, ти розказувала. Але, будь ласка, спробуй про це поки що не думати й поспати.

—     Добре.

—     Твої родичі через місяць приїжджають?

—     А швидко чутки по академії пішли. Так. 11 лютого.

Глава 12 Частина 2

Лютий

—     Спробуй ще раз.

Марію знову спробувала завдавати удару темною магією. Згадавши, чим закінчився різдвяний бал, вона випустила потік магії з себе. Він вдарив по дереву, повністю знищивши його. Лев всередині себе дякував, що то була не Зачаклована верба. Вирощувати таке дерево прийшлось би довго.

—     Боюся уявити, що в тебе викликало такі негативні емоції.

Лев, який весь цей час стояв біля дерева, підійшов до неї. Вони вирішили займатися біля Зачарованої верби й тільки вночі, щоби ніхто не дізнався.

—     Олександра згадала. До речі, що там він?

—     Ой, там таке на нього накопали, що розслідування буде довше, ніж ми думали. У нього руки по лікоть у крові.

Дівчина злякалася. Як таке взагалі могло бути?

—     Він же третьокурсник.

Лев похитав головою.

—     По-перше, його ім’я навіть не Олександр. Деркач Робін, 25 років. Виглядає молодше, тому ні в кого не було питань.

—     Його батьки..

—     По-друге, то не його батьки. По-третє, він зачаклував тих людей. Недавно з них зняли замовляння. Вони ні до чого тут.

Марія згадала, що з тією подружньою парою її батьки знайомі не більше як рік. Вона й уявити не могла, скільки ті бідні чарівники жили під замовлянням, і що з ними буде тепер.

—     Підробив документи.

—     І дуже вміло.

З кишені Лева подзвонив телефон. Чоловік взяв слухавку.

—     Щось сталося?… Дамелі?…. З чурівцями?!…

Марія здивувалася, почувши ім’я знайомої.

—     Зараз буду.

—     Що сталося?

—     Дамелі чурівців побила трохи. Проти комендантської години. Якби я не хотів, але мінімум догана буде.

Дівчина здивувалась ще сильніше. Ні, Дамелі якщо когось і ранила, то морально. Але вона ніколи не вирішувала все силою. Блондинка пішла за чоловіком у сторону академії. Вона ледве встигала за його кроками. Лев зупинився, чекаючи її.

—     Не спіши так, будь ласка.

—     Вибач.

Він підстроївся під дівчину й Марія видохнула від полегшення.

***

Лев провів дівчину до її гуртожитку й пішов до кабінету куратора Чура. Зайшовши, він побачив Дамелі й два чурівця. Він підмітив, що дівчина була у своїй теплій піжамі. Вона б не вийшла просто так з гуртожитку у такому вигляді.

—     Хтось розкаже мені, що сталося?

—     Ці двоє були в нашому гуртожитку й заважали іншим.

—     Дамелі, це не причина їх бити.

—     Вони говорили погане про мою подругу.

—     Марію, чи Настю?

—     Сашу.

Від цього здивувалися обоє кураторів.

—     Поговоримо окремо. Що чурівці робили проти комендантської години в гуртожитку мого факультету?

—     Не хвилюйтесь, я це вирішу.

—     Тільки не побийте студентів, будь ласка. Дамелі, пішли.

Дівчина встала й вийшла з кабінету. Лев закрив за нею двері й вони пішли до кабінету історії магії. Зайшовши до аудиторії, Лев увімкнув світло й одним помахом руки запалив свічі.

—     Дамелі. Бійка? Я знаю тебе, і знаю, що ти знищити можеш морально. Так ще й через подругу

Лев був злим не на жарт. Але сильніше йому хотілося зараз спати.

—     А чи не ви розповідали, як самі в студентські роки влаштували бійку з марівцем за те що той заважав вам на зіллєварінні?

—     Це не врятує тебе від догани.

—     Як Марія?

—     В сенсі?

—     Ви ж з нею були тільки що, чи не так?

—     Добре, обійдемося без догани. Але в наступний раз тобі не викрутитися. Спокійної ночі, Дамелі.

—     І вам добраніч, пане Авінов.

***

— Окей, я сьогодні ночую у Соломії.

Марія не встигла зайти до кімнати, як побачила, що Настя спить обійнявшись з Єсеном. Вона вирішила їм не заважати. Подруга очікувала, що її не буде й блондинка не винила її. Вона пішла до кімнати Соломії. Постукавши, Марія відразу відчула кроки. Двері відчинилися й на порозі була подруга.

—     Ти що тут робиш?

—     Можна я у тебе буду ночувати сьогодні? Просто невеличкі проблеми у Насті.

—     Так добре. А ти де була? І чому така бліда?

Марія зрозуміла, що сили, що у неї витягла темна магія, віддзеркалилися на її обличчі. Ще й потрібно було хоча б взяти піжаму, але вона не подумала про це.

Заглянувши у кімнату, дівчина підмітила, що сусідки Соломії немає.

—     Аааа…

—     У хлопця свого.

Марія видала незадоволене «Ммм», згадуючи, чому вона зараз в кімнаті Соломії. Могла зараз спати в обіймах Лева, якби все закінчилося трохи по іншому. Але тепер було так.

Подруга затягнула блондинку до кімнати.

—     А ти чому не спиш?

—     Та завтра ж немає пар. Субота ж.

—     У твоєї групи завтра практика.

—     А так? Ну тоді вже біжу. Лягай на моє ліжко, я займу сусідки.

Марія зняла пальто й лягла, вкрившись ковдрою. Вона майже відразу заснула. Проте почула, як у двері хтось стукає.

Блондинка пішла з першими променями сонця. Подруга ще спала. Вона знала Єсена, тож не боялася наткнутися на нього в кімнаті знову. Зайшовши в кімнату, дівчина впевнилася в цьому. Марія взяла речі й подивилася на календар.

—     12 лютого? Це ж рідні Лева приїдуть сьогодні.

Дівчина побігла у ванну, поки там ще не було черги. Добре, що хоч була субота й багато хто буде довго спати, на тиждень вперед. Окрім другого курсу Мари. Вони вже починали збиратися.

Забігши у ванну, Марія почала приводити себе в норму. Їй не потрібно було спішити, але все ж черга вже потрохи створювалась, та інших вона не хотіла підставляти. Тому швиденько все зробивши, дівчина пішла назад. Настя все ще спала.

Марія відкрила шафу, думаючи, що їй одягнути. Даня і Юрій позвали її в кафе. Поглянувши у вікно, вибір відразу був зроблений. Джинси та светр. На вулиці сніг. Вона вже не могла дочекатися весни, не любила зиму.

До зустрічі ще залишалося декілька годин, коли Марія повністю була зібрана. Вона вирішила прогулятися по академії. На вулиці не було нікого, точно так же, як і в прохідному Хорса. Дівчині стало трохи лячно, але вона заспокоювала себе тим, що зараз тільки пів на восьму, й практика буде проходити у прохідній Мари.

Оглянувши весь коридор Хорса, вона почула декілька голосів.

—     Я так радий, що ти приїхала.

—     Асгайре, мене міністерство послало по роботі і її частина в академії буде.

Марія відразу зрозуміла, що то була мати Лева. Вона хотіла піти назад в кімнату, але на телефон задзвонив. На екрані був номер Лори. Вона не знала, що подрузі потрібно було так рано від неї.

—     Терміново зайди до мене. Є справа.

—     Добре, зараз.

Дівчина пішла у сторону гуртожитку Хорса. Знайшовши двері Лори, вона постукала в них. Вони майже відразу відчинилися й на порозі була її подруга.

—     Проходь. Сусідки у бібліотеці. І не питай, чому так рано, я й сама не знаю.

—     Добре.

Марія сіла на ліжко. Вона була здивована.

—     Благаю, не потрапляй на очі Софії. Вона недолюблює тих, хто так неочікувано потрапив на Хорс.

—     Чому?

—     Вона з однієї з найвпливовіших хорсівських сімей. Сама пам’ятаєш відношення до себе. Взагалі дивом так вийшло, що вона дружила з Руною.

Почувши ім’я своєї матері, Марія здивувалася ще сильніше.

—     Корнієнко?

—     Наче так. А що?

—     Точно, мама розказувала.

—     Руна то твоя мати?

—     Так. Ти тільки заради цього мене покликала?

—     Ти просила книгу ще віддати.

—     Ой, точно.

Лора віддала книгу Марії й дівчина пішла до себе в гуртожиток. Але не помітивши, вона випадково зачепила когось й ледве не впала. Втримавшись на ногах, блондинка побачила жінку середніх літ, яка на відміну від неї, все ж не втрималася.

—     Ох, вибачте мені. Давайте я вам допоможу.

Вона подала жінці руку. Незнайомка прийняла допомогу й встала. Вона посміхнулася.

—     Ще раз вибачте мені. Просто літала у хмарах й не помітила. З вами все добре, ви не забилися?

—     Дитино, не хвилюйся, все добре.

Марію осяяла вона, від чого дівчина сама усміхнулась.

—     Може вам чимось допомогти?

—     Та ні, але дякую, що допомогла. Мені дуже приємно. Знаючи деяких хорсовців, здається, що факультет давно вже втратив свої риси.

Марія підмітила, що від жінки виходить світла енергія.

—     Серед нас багато добрих людей, але через виховання, приходилось це приховувати. Проте я виховувалась у звичайній велесовській сім’ї.

—     Я можу дізнатися твоє ім’я?

—     Д’яченко Марія. А ви?

—     Маргарет Авінова.

Сьогодні більше нічого Марію не могло здивувати настільки сильно.

Глава 13 Частина 2

—     Мені дуже приємно з тобою познайомитися. Лев розказував про тебе.

—     Мені також. Вибачте, але мені потрібно бігти.

—     Ну добре, йди.

—     До побачення.

Марія побігла до себе в гуртожиток. Зайшовши в кімнату, вона побачила, що Настя вже була одягнена.

—     Ти чого така переполохана?

—     Мати Лори зустріла.

—     Буває. Як перше знайомство?

—     Я її збила випадково, а так приємне.

Стейсі здивовано подивилася на неї. Її коротке волосся було мокрим.

—     Як?

—     Та йшла від Лори, не помітила її й зіткнулися трохи. Та все вже нормально.

***

По обіді Даниїл і Юра завалилися у кімнату дівчат. Настя їх ледве не вбила за це.

—     Стасю, ну спокійніше.

—     Ще раз ви двоє завалитесь до нас в кімнату, я вас повбиваю.

—     Стейсі, ну неначе вперше.

—     Моє терпіння не нескінченне, телепні!

Марія одягла пальто й взяла хлопців під руки. Вони троє вийшли з кімнати, залишаючи Настю заспокоюватися.

—     Куди йдемо?

—     Давайте в село. Там наче нова кав’ярня відкрилася, ‒ відповів Юрій. Даниїл згодився з ним й друзі пішли. На вулиці вже перестав падати сніг. Поки вони йшли, Даниїл в обох кидав сніг, від чого всі сміялися. Рудоволосий був невиправний. Зайшовши у кав’ярню, вони сіли біля батареї, не перестаючи реготати. До них підійшов офіціант.

—     Чого бажаєте?

—     У вас є карамельне лате? ‒ запитала Марія.

—     Так. Щось ще?

—     Нехай хлопці все інше заказують.

Дівчина дістала телефон. На екрані було повідомлення від Лева.

«Зайди у вечері, будь ласка, до мене в кабінет. Я знайшов книги, які ти просила»

«Добре»

      —   Ну що ж, мрія нашого куратора, як в тебе справи? ‒ запитав Юрій.

—     Все прекрасно. Зранку у Лори була.

—     Ну й що вона там?

—     Та наче нормально, але ж її батьки приїхали.

—     Сьогодні 12?

Марія та Юрій подивилися на Даниїла, який здивовано поглядав на них.

—     Так, ‒ відповів Юрій.

—     Що ви хочете від людини, яка пів ночі намагалась підслухати, про що говорили Єсен і Настя.

—     До речі, якого у нас Єсен спав?

—     А ось це я не зміг почути.

—     Ц.

Скоро принесли всі напої з десертами. Хоч і Марія нічого не заказувала, окрім лате, хлопці це зробили замість неї. Дівчина ображено сказала, що з ними вона так може й потовстішати, але Даниїл їй нагадав, скільки вона з’їла на ранок, після балу

—     Я тоді подумав, що ти вагітна.

—     Цікаво, від кого.

—     Ну знаєш, я деталей твого життя не знаю, може ви вже..

—     Даниїле, біля нас люди.

Юрій засміявся, а Марія ображено з’їла шматочок тортика, якого їй заказали хлопці.

—     Крихітко, ну не ображайся.

—     Та я звикла вже й не ображаюсь.

—     От і прекрасно. Юра, що там у тебе з Лорою.

—     Не зрозуміла.

Брюнет нервово посміхнувся.

—     Ми з нею останній раз говорили на минулому тижні, бо йшли у сусідні аудиторії. Не біси цим питанням.

Дівчина з цікавістю їх слухала, попиваючи своє лате.  Даниїл не змінювався. Нарешті Юрій буде страждати від його жартів. Вона засміялася. Їй подобалася ця атмосфера, що була за їхнім столиком. Давно вони так не збиралися й дівчина часом сумувала через це. А спокійна музика лише додавала особливого настрою сьогодні. Марія вже зовсім забула про випадок зранку, віддавши себе цьому моменту.

—     Як же я рада, що ви двоє у мене є.

Хлопці посміхнулися.             

—     Ти навіть не уявляєш, як раді ми, що ти так неочікувано увірвалася в наші життя.

—     Крихітко, ти найкраще що з нами було. Але я думаю, що нам вже потрібно йти до академії.

Заплативши за їжу, вони одяглися й вийшли на вулицю. Сніг знову почав падати. Марія зліпила кулю зі снігу й кинула її в Даниїла. Юра вирішив повторити за нею. Рудоволосий сміявся.

Коли вони дійшли до академії, то всі троє були у снігу. Вони реготали, не припиняючи бавитися. Даниїл набрав снігу в руки й хотів кинути у Марію, але промахнувся.

—     Ой.

Дівчина обернулася й побачила, що куля потрапила в Лева. Вона відразу побігла до нього.

—     Ти в нормі?

—     Від маленької снігової кулі в такий прекрасний день не може зіпсуватися настрій. А я бачу, що тим більш у тебе.

—     То все Даниїл і Юрій.

—     Біжи в кімнату грітися. Я не хочу, щоби ти заболіла. А я побіг, бо мама з дядьком мене скоро вб’ють.

—     Удачі.

Чоловік пішов геть, але Марія побачила, що він робить якийсь жест рукою. Поглянувши назад, вона побачила снігову кулю, що летіла на Даниїла й засміялася. Сьогодні був прекрасний день.

Зайшовши в кімнату й знявши одяг, Марія відразу пішла заварювати чай. Вона залізла під ковдрою разом з чашкою, взявши ноутбук. Хоч зараз і була субота, але реферат потрібно було робити.

—     Прийде час і я побачу тебе на вихідних не за домашнім.

Настя зайшла в кімнату з тонною книг у руках.

—     Не полишаєш надії, що у виборі була помилка?

—     Не полишаю надії стати важливою у суспільстві навіть без карти Хорса.

—     Настя, ти важлива.

—     Недостатньо.

—     Достатньо!

Марія відклала ноутбук і чашку й підійшла до подруги. Вона поклала книги на стіл й обернулася до Марії.

—     Яка користь від студента?

—     Велика. Наша головна задача ‒ навчатися так, щоби не погубити себе. За нами майбутнє країни, але якщо ми будемо зламаними, то нічого не зможемо зробити. Стейсі я знаю, як ти прагнеш добитися всього у цьому житті. І ти достатньо стараєшся.

Настя заплакала.

—     Мої батьки. Вони знову дзвонили й знову говорили про те, що без карти Хорса я нічого не зможу. А я хочу їм показати.

Марія обняла свою подругу, заспокоюючи.

—     Не потрібно щось їм доказувати. Ти все зможеш. Працюй заради себе.

—     Кожний раз я обіцяю собі, що не відповім більше. Але…

—     Ніколи не слухай їх

Настя відійшла від Марії. Її туш була розмазана. Блондинка підозрювала, що на її светрі також були чорні сліди, але вона не хвилювалася через це.

—     Будь тою, ким ти є. Ти найкраща дівчина, яку я коли-небудь зустрічала. Така талановита, розумна, добра. Я не можу бачити тебе такою сумною. Тому що знаю, що в тебе велике майбутнє. І я з Єсеном завжди буду поряд, щоби ти не вирішила робити.

—     Обіцяєш?

—     Навіть якщо помру, я завжди буду поряд з вами усіма. Ви моя сім’я, яку я безмежну люблю.

Стейсі посміхнулася. Вона обняла Марію.

—     Давай я зараз покличу Єсена, ми дістанемо попкорн і ми разом подивимося якийсь фільм.

—     Давай це зробимо, тільки без Єсена. Він хоч і мій хлопець, але я хочу проводити час з подругами без нього.

—     Добре. Тільки мені приблизно о шостій потрібно йти. Але у нас є цілих три години. Бери мій ноутбук й шукай фільм, а я по попкорн.

Глава 14 Частина 2

Настя сиділа біля Марії, ридаючи від фіналу фільму. Марія не була з любителів мелодрам, але саме ця їй сподобалася. Проте вона спокійно їла попкорн, читаючи субтитри. Подивившись на годинник, вона встала, щоби переодягтися. Швиденько накинувши в’язану сукню від Лори й поправивши макіяж, вона подивилася у дзеркало. На шиї блищала підвіска від Лева, яку вона знімає тільки коли йде спати. Марія вже просто звикла до неї.

—     Виглядаєш прекрасно. Давай сюди твій светр, я постараюся випрати його від слідів мого макіяжу.

—     Не потрібно.

—     Потрібно. На ньому мій макіяж, тому прати його буду я.

Дівчина кинула їй одяг, взяла сумку, телефон й пішла з кімнати. У коридорах було багато студентів. Сьогодні скоріше за все буде якась вечірка, бо завтра неділя.

Підійшовши до аудиторії Історії магії, Марія почула декілька голосів. Вона знала, що підслуховувати не можна, але саме зараз їй це й хотілося зробити.

—     У тебе такі милі студенти. Особливо Марія. Вона мені сьогодні допомогла. Така мила дівчина. Ти правду говорив про неї.

Маргарет. Блондинка згадала про випадок зранку.

—     Я намагаюся робити все можливе, щоби на Хорсі була хороша атмосфера й всі один одному допомагали по можливості. Якщо й на моєму факультеті буде суперництво, то тільки здорове. Мені не потрібні бійки між моїми студентами.

—     І правильно робиш, синку. На Хорсі завжди було здорове суперництво, але не дивлячись на це, атмосфера була дружньою.

Софія. У Марії промайнула думка, щоби піти геть й прийти за книгами зранку.

—     Не даремно ж на Хорсі раніше вивчали світлу магію.

Чоловічий голос. Не Лева. Можливо, Михайло.

—     Тату, навіть на Марі дуже приємні люди. Особливо Даниїл й Соломія.

Лора. Якщо там Лора й Лев, то хвилюватися не потрібно. Марія постукала у двері, від чого всі за дверима відразу замовчали.

—     Заходь.

Марія відчинила двері. Вона вгадала, хто був у кабінеті. Лора здивовано на неї подивилася і навіть трохи злякано. Лев і Маргарет усміхнулися. Софія і Михайло не знали хто вона. Дівчина підмітила, що у всіх було світле волосся. Але у Лева, Лори й Михайла трохи світліше, ніж у Софій й Маргарет. Марія подумала, що зовнішністю вона вписується у їх сім’ю.

Її й спіткала інша проблема. Як їй звертатися до Лева? Чоловік підмітив її сум’яття.

—     Леве…

—     Так, я пам’ятаю, що обіцяв дати книги. Йди за мною.

Вони підійшли до стелажа. Лев діставав книги.

—     Звертайся до мене, як і зверталася. Для них не буде новиною, що моя дівчина ‒ студентка, ‒ прошепотів Лев, й віддав Марії підручники.

—     Добре. Дякую.

Марія хотіла піти, коли її окликнув жіночий голос.

—     Міс Д’яченко, може залишитесь? Ми б всі хотіла познайомитися з вами ближче, ‒ сказала Софія й усміхнулася, ‒ сьогодні не один раз чула ваше прізвище. Вас хвалила вся студентська рада. Говорять, що ви дуже часто допомагали їм.

—     Краще погоджуйся, ‒ прошепотів Лев й погладив її по спині, заспокоюючи.

—     Я якраз закінчила всі справи на сьогодні, тому не буду проти з вами познайомитися.

—     Якщо вже так, то я повинен представити. Це Марія Д’яченко, студентка другого курсу Хорса, паралельно моя дівчина, але про це пізніше. Марія, Авінова Софія й Михайло ‒ моя мама й дядько. Тітонька говорила, що ви вже познайомилися.

—     Так. Це було досить неочікувано. Мені приємно з вами познайомитися

Марії Софія показалась досить дивною. Вона не розуміла, чому Лора застерігала її. Це й насторожило дівчину.

Лев легенько підштовхнув її до столу. Марія всім тілом відчувала, що й чоловік не дуже задоволений такою ситуацією. Поклавши книги на стіл, дівчина сіла на стілець, який відвинув для неї викладач. Все її тіло чекало бурі, хоч вона сама й не розуміла чому. Марія подивилася на Лору й зрозуміла, що у них зараз однакові емоції. Обидві були неначе на голках.

—     Ви так схожі на Руну. Я відразу впізнала у вас її гени, коли ненароком побачила зранку у прохідній Хорса.

Дівчина насторожилася ще сильніше. Не встигла вбігти.

—     Згідний з Софією, такі гени можна побачити здалеку, ‒ доповнив Михайло, ‒ я вчився з вашою матір’ю, хоча не був так близько знайомий.

Марія усміхнулася. На відміну від Софії, Михайло їй сподобався відразу. Від нього віяла схожа енергія, що й від Лева.

Дівчина відчула чийсь дотик до її руки й тільки зараз зрозуміла, що сидить дуже близько до Лева. Цей жест був заспокійливий, вона відразу зрозуміла це. Чоловік легенько стис її руки, не перестаючи слухати Маргарет, яка хвалила Хорс. Марія згадала випадок з людьми минулого року, як Лев тоді підтримував її. Дівчині з ним тоді не було страшно. Та чому ж тоді вона зараз сама не своя? Зробивши глибокий вдих і видих, блондинка намагалася розслабитися.

—     Розкажіть щось про себе, ‒ сказала Маргарет, дивлячись на дівчину.

—     Я думаю краще нехай про мене щось скажуть ті, хто добре мене знають. Хтозна, можливо, мої слова можуть бути брехнею, але я й сама про те не знатиму.

Лора схвально кивнула Марії.

—     Марія одна з найкращих студенток на потоці. Вона швидко бере все у свої руки. Навіть минулого року, коли так неочікувано потрапила на Хорс, вона почала вирішувати, що не так. А коли впевнилася, що помилки й бути не може, почала показувати, на що вона здатна. Проте не сперечаюсь, що дівчина проблематична. Ні, вона не створює проблеми..

—     Вона їх притягує.

Марія згадала всі моменти, коли Леву прийшлося її рятувати й трохи зніяковіла, але не показала цього.

—     Маріє, ми можемо поговорити наодинці зараз?

Дівчина подивилася на Михайла, який це сказав і трохи здивувалася.

—     Так.

Вони вийшли з аудиторії.

—     Мабуть, я вас трохи налякав, але це й справді серйозна розмова.

—     Так, я вас слухаю.

—     Я працюю детективом. Так я вважаюся одним з найкращих у своїй справі в Україні, мене прив’язали до діла Деркача Робіна, який наклав на вас… Ми можемо звертатися одне до одного на «ти»? Не люблю цю всю офіційність, з урахуванням того, що ви дівчина мого племінника.

—     Так, без проблеми.

—     Так от. Він наклав на тебе замовляння. Ти можеш описати краще той момент? Це потрібно для слідства.

Дівчина задумалася.

—     Чому ви не звернулися раніше? Я думала, що повинна була відразу давати показання.

—     Лев похвилювався про це й дав все сам. Проте я попередив, що якщо зустріну тебе в академії, то розпитаю ще раз.

—     Тоді зустріньмося завтра. О котрій вам… тобі зручно?

—     О 12:00. Ми проживаємо не в академії, а в одну селі. Чув, там недавно відкрили кав’ярню нову.

—     Я зрозуміла, про яке ти. Давай там і зустрінемося.

—     Добре.

Глава 15 Частина 2

Наступний день

—     Куди ти знову йдеш?

—     Діло є одне.

—     Акуратніше там. Ти мені живою потрібна.

Марія усміхнулася Насті через дзеркало, яка сиділа за столом й робила домашні. Блондинці потрібно зустрітися з Михайлом. Можливо, вона дізнається щось цікавеньке, щодо Робіна.

Кав’ярня зустріла її приємним запахом та музикою. Марія відразу побачила дядька Лева, що попивав якийсь напій за столиком біля вікна. Виглядав він набагато серйозніше, ніж вчора. Дівчина згадала, що після їхньої розмови наодинці всі разом весело провели час.

—     Добрий день, ‒ сказала блондинка, коли підійшла до нього. Чоловік відразу встав й пожав їй руку. Він був вищим, але не настільки, як Лев. На волоссі вже виступала сивина. Марія впізнала багато рис Лева в ньому.

—     Добрий. Сідай.

—     Біля нас багато людей. Не думаю…

—     Заговір.

Марія сіла за стілець напроти.

—     Я увімкну диктофон?

—     Добре.

До дівчини підійшла офіціантка, що приймала у неї замовлення вчора. Марія заказала зелений чай.

—     Так. Ти – Д’яченко Марія Григоріївна, студентка другого курсу Хорса. За словами Лева, в ту ніч ти йшла зі звичайного гуртожитку. Правильно?

—     Так.

—     Що ти там робила?

—     Я живу там. На Хорс я потрапила досить неочікувано і не мала можливості заплатити за елітний гуртожиток.

—     Вибач, потрібно було уточнити просто.

Марія спостерігала за серйозним виразом обличчя Михайла, який намагався щось найти у бум агах.

—     Можеш описати той вечір?

—     Так. В той вечір я була у своїй кімнаті з сусідкою Анастасією та друзями Даниїл, Соломія та Єсен. Ми говорили про звичайні теми. Раділи, що повернувся Лев та Людмилу Степанівну терпіти не прийдеться. Потім вся увага перейшла на мене. Я просто випадково сказала, що говорила з Левом. Але коли вся увага перейшла на Єсена та Стейсі, я швиденько взяла пальто й вибігла на вулицю. Тоді ще не настала комендантська година. Багато студентів, в основному старшокурсників, гуляли на вулиці. Я була неподалік оранжерей, як на мене, наклали замовляння. Більше я нічого не пам’ятаю, рівно до моменту, коли до мене повернулася свідомість. Я була в лісі, а біля мене був Лев..

—     Ти знаєш, хто він?

—     Ти про те що він вовкулака? Так. Знаю ще з початку року. Сама здогадалася. Так от. Він тоді був ранений.

—     Робін. Ти з ним зустрічалася до того моменту?

Марії принесли її чай. Вона відпила трохи й відповіла на запитання.

—     Так. Ми тоді з Каєм гуляли. Це було другого або третього вересня. Кай – голова студентської ради. Ми обидва почули якийсь шурхіт з кущів. Пішли подивитись, а там Олекса… Робін. Він розказав про негативні чутки щодо мене. На щастя, вони швидко розвіялися.

—     Які чутки?

—     Підозріло близькі відносини з куратором. Хоча тоді ми були просто друзями.

Михайло усміхнувся, записуючи щось у блокнот.

—     Після ти ще зустрічала його?

—     У коридорах, коли біля нього проходила. Але на Новий рік він приїхав зі своїми «батьками». Робін виявився милішим, ніж я думала. Навіть намагався підбадьорити мене. Проте він ледве не розказав всі ті чутки. Та моя мама й так все зрозуміла. Ще у нього був номер телефону Алана. Поводив Робін себе як найкращий син на світі.

—     У нього був номер Алана? Можеш сказати його прізвище.

Марія трохи задумалася, намагаючись згадати його.

—     Я не знаю його прізвище. Хоча ми знайомі першого курсу. Він ні разу не говорив його.

Дівчина задумалася. Їй стало страшно. Вона згадала всі моменти, які прямо говорили про те, що Алан не раз використовував темну магію. Але жодний не могла чітко згадати. Знову заговір, ще й схожий, що використовував Лев.

—     Добре, ми пошукаємо в базі академії.

—     Розкажи про той момент на балу.

Марія розказала все у найчіткіших деталях. На щастя, його вона пам’ятає найкраще. По закінченню розповіді, вона знову відпила чаю.

—     Щодо твоїх бурштинових очей. Лев розказав про них і я порився в базі, а ще в бібліотеці. Твій рід ‒ давній хорсовський. Став велесовський через одного з представників, який потрапив на Велес. Але на тобі все стало на свої місця. Бурштинові очі з’являються у кожного представника при якійсь емоції. У тебе – ярість.

—     Що за рід?

—     Скажемо так. Ти прямий нащадок Дарії Ларосса.

Марія заглитнулася. Ларосса. Один з найстародавніших хорсівських родів, який на сьогодні, за думкою багатьох людей, втратив всіх нащадків. Рід, який славився великими чарівниками. А жінки зберігали таємницю, яка могла повністю знищити одну з магій. Вона пам’ятає його. Лев розказував на одній з парі. Точніше, згадував про багато праць у сфері магії від цього роду. Згадував й те, що один з ректорів носив прізвище Ларосса. Дівчина потім зацікавилася цим родом.

—     Це триндець.

—     Якщо нащадки живі, значить, можливо, і той секрет все ще передається. По чутках, найстаршій дочці у 18 років.

—     Я не знаю, про яку таємницю йде мова. Я не знаю її. Але мама завжди щось приховувала.

—     Дай її номер телефону.

—     Тільки трохи м’якше будь з нею. Вона не знає, що мене намагалися вбити.

Дівчина написала номер телефону й  допила чай у спробах заспокоїтися. Те що вона Ларосса, ще нічого не означає.

—     Мене могли викрасти саме через цю таємницю?

—     Скоріше за все так і було. Комусь потрібно знищити одну з магії. І хто б це не був, ми спіймаємо його.

—     Навіть якщо знищити хотіли темну?

—     Так.

—     Чому?

—     День без ночі не може існувати, як і світло без пітьми. Лише баланс відкриває нам очі на реальний світ і всі його таємниці. Рід Ларосса не спеціалізувався на якійсь магії окремо. Хоч і до велесовської ери кожний з вас був хорсовцем, ви вивчали темну магію.

У Марії пішли мурашки по шкірі. Вона ж сама зараз її вивчає.

—     Як ти здогадався що саме Ларосса?

—     Лев подав теорію. Потім я порився у базі та в бібліотеках. Я через це в академії й буду довше, ніж планувалося з самого початку. Софія вже завтра поїде, а я з Маргарет затримаємося надовго. Впевнилися тільки вчора, але прийшлось провести деякі махінації, щоби не помилитися.

—     Які?

Михайло поліз у свою сумку й дістав пакетик. Марія не змогла розгледіти, що там було, але коли чоловік дав його їй, дівчина нарешті зрозуміла. Волосинка світлого кольору. Її.

—     Як ви встигли?

—     Легко. Вчора прийшлося трохи пожертвувати твоїм волоссям.

Дівчина розізлилася не на жарт.

—     Чого мені не сказали?

—     Хотіли впевнитися. І тоді це була таємниця.

—     А зараз мені що з цією інформацією робити?

—     Як мінімум переварити. Ну і надалі допомагати слідству.

Марія останні слова немов пропустила через вуха. У неї з’явилося дивне відчуття, що щось не так. Що за нею спостерігають. Різко обернувшись, вона не помітила нічого дивного. Але відчуття не пропало.

—     Параноя починається?

—     Схоже що так.

—     Розумію.

Глава 16 Часть 2

Марія йшла до академії, обдумуючи всі слова. Вона не знала що й думати. З одного боку дівчина нарешті дізналася чому Хорс. З іншого, за нею тепер слідкують через це. І їй потрібно бути максимально обережною. Як мінімум з академії самі не виходити. Тому зараз Марія йшла досить швидко, спішачи додому.

Академія її зустріла великою кількістю студентів, що відпочивали перед понеділком. Всі були такі радісні.

—     Маріє.

Дівчина обернулася на звук й побачила Лору, яка усміхалася їй. Д’яченко підійшла до неї.

—     Привіт.

—     Привіт. Йдеш в гуртожиток після розмови з моїм татом?

—     Все ще його татом називаєш. Так.

—     Він мене виховав, як і Маргарет. Вони для мене завжди будуть моїми батьками. Ти чого така сумна?

Марія згадала, що Михайло просив, щоби їх розмова залишилася в таємниці. Тільки Лев її знатиме, бо він відіграє велику роль у слідстві.

—     Таємниця. Та я й не засмучена, а думаю просто.

—     То щодо розмови? Тоді не маю права знати її. Будеш?

Лора простягнула печиво Марії. Вона зрозуміла, що воно тільки но з печі. Дівчина взяла його

—     Дякую.

—     Стефанія спекла сьогодні й поділилася.

Марія відкусила шматочок

—     У неї талант до кулінарії. А смачне ж яке.

—     Прогуляємося? Тобі необхідно розслабитися. Обіцяю, ніяких питань щодо тієї розмови й застережень щодо Софії. Я здивована, що вона так тепло прийняла.

—     Хоча було страшно.

Лора засміялася. Марія згадала як же вона любить її усмішку, яка завжди дарувала дівчині спокій. Вона сама усміхнулася, забувши про сьогоднішній день.

—     Навіть уявити не можу, як це знайомитися з ріднею хлопця.

—     Попереджую, то страшно. Але потім нормально. Якщо вони приймуть тебе.

—     Тебе прийняли. Чекаю коли Лев познайомиться з твоєю.

—     Хах, це буде щось з чимось.

—     Лоро, Маріє, добрий день.

Дівчата подивилися на чоловіка який це сказав.

—     І вам добрий день Асгайре Адамовичу, ‒ сказала Марія.

—     Як справи?

—     Прекрасно, ‒ відповіла Лора, ‒ ось говоримо про те, як страшно знайомитися з ріднею хлопця.

—     Ой, я й зовсім забув про це. І як?

—     Дуже приємні люди. Давайте змінено тему.

Марія задумалася. А Асгайр буде знати про її розмову з Михайлом, чи ні? Він точно такий же важливий у слідстві, як і Лев.

Лора розмовляла з ректором, поки Марія думала про це. Неочікувано телефон Авінової задзвонив й вона взяла слухавку.

—     Ало.. Лев, а ти де взагалі? А у.. Де? Ти що у Львові забув?… Ясно… Ти до вечора встигнеш?

Марія згадала, що сьогодні повний місяць. У голову знову напросився спогад з жовтня.

—     Привіт. Добрий день Асгайре Адамовичу.

Всі обернулися на жіночий голос. До них йшла Саша.

—     Нарешті вирвалася від чурівців. Що не день, то бійка.

—     Сама ж захотіла старостою бути, ‒ відповів Асгайр усміхаючись.

—     Та я знаю. Ну я ж не говорила, що мені набридло це.

Поки Марія слухала їх, вона відчула запаморочення й нудоту. Дівчина не зрозуміла, що з нею. Тільки що прекрасно себе почувала, а тут це. Спершись на стіну, блондинка намагалась якось покращити свій стан, але з кожною секундою він ставав все гірше.

—     Маріє, що з тобою?

Вона не могла розібрати голос. Не втримавшись на ногах, дівчина впала на підлогу й знепритомніла.

***

Марія прийшла в себе в якомусь лісу. Оглянувшись, вона зовсім не впізнала території. Схоже, що вона в самій глибині. Вставши на ноги дівчина відчула легкість. Поглянувши на свої ноги, Марія не побачила їх.

—     Я ніщо тут. Моє тіло не тут.

Дівчина пішла вперед. З кожним разом вона переносила це все набагато легше. Але вічна тривога. Єдине що залишалося незмінним.

—     Тільки чому цього разу не сон?

Пройшовши декілька метрів, вона оглянулася. На одному з дерев була сумка. Дуже знайома. Підійшовши до неї, Марія оглянула територію біля неї. На землі лежав блокнот Михайла. Дівчина взяла його й відкрила.

«Справа Робіна Деркача. Показання Марії Д’яченко – однієї з жертв»

Вона швидко пробіглася очима по рядках. Це їхня розмова сьогодні в кав’ярні. Паралельно з цим, дівчина здивувалася, що вона може брати речі. Якщо тут вона ніщо, то чому так?

Тривога знову охопила її. Опустивши блокнот, дівчина побігла. Вона знала, що в будь-якому випадку найде його.

Задихаючись, вона знову оглянула територію. В далечині побачила тіло. Чорний одяг прекрасно виділявся на білому снігу, точно так же як і червоні плями. Марія з останніх сил побігла туди. Він ще дихав. Може є шанс? Припавши на коліна, дівчина розвернула його на спину.

—     Не вмирайте, будь ласка. Михайле, потерпіть ще трохи.

Чоловік подивився Марії прямо у вічі.

—     Я хочу попросити тебе дещо. Не питай чому я тебе бачу.

—     Просіть.

—     Зроби Лору і Лева щасливими. У них повинно бути прекрасне життя.

Марія помітила, що кров з нього не тече. Й час неначе зупинився.

—     У видіннях час по іншому іде. Тут я помру не скоро, але у реальному світі це відбудеться за хвилини. .

—     Хто вас вбив?

—     Розумна жінка, яка й організовувала твоє викрадення. Вона наклала заговір, я не можу сказати.

Дівчина заплакала. Не через ту жінку. Зараз від неї неначе відривали щось рідне. Але ж вона з Михайлом знайома зовсім мало.

—     Чому?..

—     Ти кохаєш його. Сім’я Лева – твоя сім’я.

Вона заплакала ще дужче. Все всередині неї розривалося.

—     Марія.

—     Так.

—     Вивчи темну магію. Будь гідна свого роду. Покажи всім, що Ларосса жива. Але показуй не через владу, а через знання і силу. В тобі живе цей рід і саме в тобі він найбільше видний.

—     Обіцяю. Стоп… ви ж в одному з моїх видінь живі.

—     Я зробив помилку, коли так глибоко заліз у це розслідування. Якби було по іншому, я й справді б жив. Ще щось? У нас є хвилина.

—     Коли ви вмерли?

—     Пів години після нашої розмови.

—     Вам боляче?

—     Нестерпно. Знаєш, згадав вчорашній день. Ти мені відразу сподобалася.

Дівчина усміхнулася, але з її очей все ще текли сльози.

—     Ви мені також.

—     Знаєш, окрім Ларосса в тобі видний ще один зовсім інший рід. Він виявляється через твоє кохання до історії магії.

—     Авінові?

—     Ти створена для нас. А тепер тобі час йти, дитя.

***

Марія зіскочила.

—     Тихо ти чого.

Дівчина оглянулась. За вікном вже було темно. Біля неї сиділи Лора й Настя. За ними була Саша.

—     Ти плакала. Що ти там бачила? ‒ запитала блондинка. Марія подивилася на неї. Чи потрібно їй говорити?

—     Позвіть кого-небудь зі старших!

—     Зараз Асгайр прийде, ‒ сказала Саша, коли сховала телефон. За вікном провили вовки. Марія подивилась туди. Повний місяць. Лев вже повинен перетворитися.

—     Скільки я спала?

—     Майже дев’ята вже, ‒ відповіла Настя й доторкнулася руками до її лоба. Марія промовчала. Він вже мертвий. А як то приймуть Маргарет, Лора, Лев та Софія, коли навіть вона не могла зупинитися плакати, а зараз всередині неї все жахливо.

У двері постукалися й Саша відкрила їх. За ними був Асгайр й великий вовк. Саша й Настя здивувалися.

—     Олександра, Анастасіє, Лоретто, залишіть нас на одинці.

Дівчата вийшли, коли Асгайр зайшов. Марі нарешті змогла розгледіти його. То був Лев. Правда, його шерсть пофарбувалася у білий, але то ще сталося в листопаді.

—     Не думаю, що це була найкраща ідея.

—     Ой та Лев сам захотів, я то що.

Вовкулака сів біля неї й Марія погладила його. М’яка шерсть трохи заспокоювала.

—     Ліс. Відправте чарівників, нехай провірять кожний сантиметр!

—     Що повинні найти?

—     Труп.

—     Я зрозумів. Леве, будь тут.

Він кивнув, а Асгайр вийшов з кімнати Через двері заглянули дівчата, разом з Єсеном, Даниїлом і Соломією.

—     У мене лише одне питання. Що за вовк? ‒ запитала Саша. Марія подивилася на Лев. Він кивнув.

—     Ніколи не повіриш.

—     Хто? ‒ перепитала Настя.

—     Для початку зайдіть і закрийте двері.

Всі шестеро зайшли й сіли хто куди. Друзі дивилися на Марію. Вона не переставала гладити Лева.

—     Не тягни.

—     От та то Лев, ‒ сказала Лора, не витримавши. Всі здивовано подивилися на неї, окрім Марії й Лева. Він заліз на ліжко, ліг та поклав голову на коліна дівчини. Вона помітила, що навіть на лапах не було бруду. Дівчина усміхнулася.

—     В сенсі Лев? ‒ перепитала Соломія.

—     В прямому. А що? Правилами вовкулака може викладати, тим більш він зараз при своєму розумі, тому все нормально буде. Та навіть якби було по іншому, то не думаю, що він когось би вбив, ‒ відповіла Марія. Всі полегшено видохнули.

—     Поводите себе так, неначе Лева не знали.

—     Та знали, просто неочікувано, ‒ відповів Даня.

Лев одним оком подивився на нього. Марія з самого початку зрозуміла, що настрій в нього не найкращий, як і весь час, поки він у тілі вовка. Та всі вже забули про це. Даня знову жартував. Ніхто не зачіпав момент з видінням. Тільки Марії було не до сміху. Тіло Михайла десь в лісі. Його душа вже давно не тут. А причина тому розслідування. Частиною якого була вона. Головною частиною

—     Всі ми в небезпеці, ‒ прошепотіла Марія, думаючи, що її ніхто не почує. Та Лев подивився на неї даючи зрозуміти, що він все почув.

Глава 17 Частина 2

Лев подивився на неї. Через секунду він сів. Марія доторкнулася руками до його голови. Вовк пішов на неї, від чого Марія повалилася на спину й засміялася. Леву також було весело. Він просто намагався підняти їй настрій, хоча всередині нього також був страх, через погане передчуття. Всі подивилися на них й засміялися.

—     Які ж ви милі, я не можу, ‒ сказала Соломія, сміючись. Лев трохи відійшов, ліг й положив голову їй на груди. Дівчина обняла його.

—     Тобі зате завжди тепло буде, ‒ пожартував Даниїл.

Марія заплющила очі. Вона намагалася не думати про видіння. Їй просто хотілося трохи відпочити. Завтра знову навчання почнеться. Дівчина й сама не зрозуміла, як заснула.

Проснулась Марія від голосу Насті.

—     Мара побери, вставай же!

—     Якого… Зараз пів на шосту.

Дівчина розплющила очі й подивилася на сусідку. Вона була зляканою.

—     Що, Мара візьми, ти вчора побачила?!

—     Що вже сталося?

—     Михайла найшли в лісі мертвим з раною в животі.

Марія зіскочила з ліжка і згадала вчорашнє видіння. По очах потекли сльози.

—     Я саме й це вчора бачила.

—     Так, тихіше.

Настя сіла біля неї й обняла.

—     Лев знає?

—     Так. Він пішов приблизно о четвертій через те, що його Асгайр покликав. А потім мені Дамелі дзвонить й говорить це. Її батько був вночі у лісі.

Марія не знала, як він там. Раптово телефони дівчат запищали. Настя взяла свій.

—     Навчання скасовували. Сказали, щоби з гуртожитків не виходили. Або у супроводі викладачів

Блондинка знову звалилася на подушки, заховуючи лице в подушку. Вона плакала. Стейсі сіла біля неї й погладила по спині.

—     У видінні він був живий.

—     Що він говорив?

—     Його вбила жінка, яка й організувала все інше. Ще він попросив, щоби я показала всім, що мій рід живий й сказав, що я була створена для Авінових.

—     Що за рід?

—     Я не можу сказати.

Марія перевернулася на спину й дивилася в одну точку.

—     Я й поняття не маю, що відчуває Лев. А Лора з Маргарет і Софією? Вони всі любили його. Михайло частина їхньої сім’ї.

—     Давай так. Ти зараз швиденько приймеш душ й проснешся, а далі ми будемо чекати вказівки адміністрації. Вони спокою тобі не дадуть.

—     Не нагадуй.

Марія взяла речі й пішла в душ.

***

9:30 кабінет ректора

Лев ходив кругами по кабінету, обдумуючи це все. Як же він хотів бути зараз біля своїх рідних, але не міг. Ще й прийшлося на Кая повісити його обов’язки куратора, бо зараз чоловік потрібний був слідству.

—     Лев…

—     Переживу. Не хвилюйтесь.

—     Не можна біль ховати в собі.

—     Зараз це просто потрібно зробити.

У двері постукалися.

—     Входьте.

Вони відчинилися. На порозі була Марія. Лев відразу помітив її перев’язану руку й злякався. Але коли він запитав, його голос був холодним.

—     Я з рукою?

—     Ножем порізалася зранку.

—     Настільки сильно?

—     Угу. Неуважною була, ось тепер рана величезна.

Марію злякав його тон, але вона не показала це. Дівчина надіялась, що він не звинувачує її в цьому, на відміну від неї самої.

Ректор показав їй рукою на крісло й вона сіла.

—     Що ти бачила у видінні? ‒ спитав Асгайр.

—     Його смерть. Ми говорили. Михайла вбила жінка, що й хотіла викрасти мене. І зробила вона це приблизно через пів години, після нашої розмови в кав’ярні. Вмер за декілька хвилин. Рана схожа від ножа. У школі на медицині розглядали.

—     Біля нього не було його сумки. Дядя завжди носив її з собою.

—     Вона за декілька метрів він місця вбивства. Висіла на дереві, а блокнот лежав на землі. Він в ньому записував розслідування.

Асгайр промовчав. Лев сидів навпроти Марії, спостерігаючи за її мімікою. Він навчився її читати. Чоловік впевнений, що то була не вона, проте Асгайр попросив. Йому було боляче від того, що робить це.

Ректору подзвонили та він вийшов з кабінету. Марія подивилася на свого куратора.

—     Як ти?

—     Переживу.

—     Лев..

—     Навіть не думай говорити, що не можна біль в собі стримувати. Чув уже.

Його тон знову налякав Марію й чоловік це помітив.

—     Вибач, просто… Не можу повірити.

—     Може я можу щось зробити, щоби вам всі легше стало?

—     Нам всім потрібно це пережити й найти вбивцю. Ти можеш тільки допомагати нам й бути поряд біля мене. Мені так спокійніше, б знаю, що за тобою полюють.

—     Ти не звинувачуєш мене?

Лев здивовано подивився на неї. Як вона взагалі могла про таке подумати?

—     Ні. Ти ж не винна в його смерті.

—     Він говорив, що зробив помилку, коли так глибоко заліз у це все. Коли дізнався, з якого я роду.

—     Але ти не винна в цьому.

—     Прийде час і поліція й справді стане нормальною.

Асгайр зайшов назад до кабінету й сів на стіл. Виглядав він розлюченим.

—     Я вільна?

—     Так. Ви обоє.

Лев і Марія встали й вийшли з кабінету. За дверима дівчина поглянула за викладача й взяла за руку. Він слабо усміхнувся.

—     Як там Лора?

—     Вона у мене в кімнаті. Їй потрібно побути трохи на одинці.

—     Маргарет?

—     Те саме, що і Лора. Моя сестра пішла в мати, яка їй тітка.

—     Софія?

—     Їй легше. Після смерті батька і вона і я смерті переносимо легше. Але й нам тяжко.

Марії стало жаль їх всіх.

—     Ти куди зараз?

—     До гуртожитку Хорса, хоча хотів би до верби. Ти зі мною?

—     Якщо ти не проти.

—     Мені спокійніше, коли ти поряд і я це вже говорив.

Вони пішли. Він був ближче, ніж звичайний гуртожиток, тому дійшли швидко. В коридорах було пусто. Всі сиділи по кімнатах. Хоча зі сторони кухні Марія почула звуки міксера. Не для всіх Михайло був близьким. Так хоча б можна закінчити справи, що планувалися на вихідні.

Лев підстроївся під Марію й вони обійшли весь гуртожиток, щоби впевнитися, що всі тут. Насправді дівчина навіть не відчула утоми. Їй подобалося допомагати викладачам й просто бути у їхньому колі. Вона навіть задумалась зв’язати з цим життя, бо ніщо так не притягувало до себе, як чогось навчати інших й самій навчатись.

Все ж на коридорах були деякі студенти. Старости. Вони весь час бігали по коридорах, допомагаючи іншим. Марія й Лев випадково так наткнулися на Стефанію. Вона якраз відносила Каю якісь папери. Дівчина привіталася й просто з жалем подивилася на Лева.

—     Ненавиджу, коли говорять слова співчуття. Половина з них настільки лицемірні, що аж нудить. Люблю Стефанію за те, що вона не з таких людей.

День пройшов досить швидко. Лев намагався бути як раніше, стримуючи свій біль. Марія ж бігала по всьому гуртожитку, допомагаючи старостам. Запирати хорсовців в одному приміщені без можливості вийти не найкраща ідея. За день декілька конфліктів. На щастя, куратора викликати не прийшлось.

Глава 18 Частина 2

Початок літа

Вбивцю все ще не знайшли, але слідство не припинялося. Марію тривожили не сильно, але їй було краще. Вона посилено вивчала темну магію. До цього всього вона тільки недавно здала всю сесію, але в академії були ще справи. Ну й намагалася дізнатися щось про рід Ларосса.

Лора і Маргарет приходили в себе, хоч це й було для них важко. Дівчина пропустила немало пар, але швидко все догнала.

Її мама все розказала їй, але зізналася, що про таємницю нічого не знає, хоч і була єдиною дочкою в сім’ї. Марія не могла довго злитися на неї. Руна просто хотіла захистити її.

—     Символ Ларосса ‒ сонце. Ого, тут і про Авінових є. Хоча, логічно. Такий же давній рід.

Марія вирішила трохи відпочити й почитати про них. Вони спеціалізувалися на історії. Дівчина згадала, що ледве не з половину наукових робіт у галузі історії, які вона читала авторства Авінових. У них це було в крові. Тільки хтось не хотів слави, тому був викладачем, а хтось пішов далі. Але всіх їх об’єднувало одне.

—     Символ Авінових – повний місяць?

Марія торкнулася підвіски. Сонце й місяць. Лев же не знав тоді про це, але якось відчув. Але зірка все ще залишалося загадкою для неї.

—     Тобі ще раз сказати?! Я до вас не повернуся. Забудьте про моє існування!

Настя ходила по кімнаті й говорила з мамою, але згодом вона почала кричати. Її волосся вже відросло, але Марія знала, що вона скоро до перукаря, бо каре їй дуже сподобалося.

—     Дай сюди телефон.

—     Навіщо?

—     Просто дай. Поговорю з твоєю матінкою.

Дівчина віддала їй телефон.

—     Ало, місис Ґірс? Це Марія Д’яченко, сусідка Анастасії.

—     Добрий ранок. Щось сталося?

—     Так. Я тут досліджую один давній рід й у книзі написано, що ви були зв’язані з ними.

—     Який саме?

—     Ларосса.

—     О, так. По моїй лінії ми завжди були з ними тісно пов’язані.

—     Може у вас якісь книги збереглися, чи архіви?

—     На жаль, ні. Все було знищено при пожежі 1854 року.

—     Жаль. Ще одне. Будь ласка, не заставляйте Настю їхати назад. Їй в наступному місяці дев’ятнадцять буде. Вона має право вибирати сама. Дякую за розуміння, до побачення.

Марія швидко скинула слухавку, поки жінка не встигла щось сказати.

—     Якщо не хочеш зовсім спілкуватися зі своїми батьками, то кинь номери в чорний список.

—     Так і зроблю. Все ще намагаєшся дізнатись щось про свій рід.

Після смерті Михайла, Марія розказала подрузі про це. З того моменту вона намагається допомогти їй.

—     Ти, до речі, коли їдеш, ‒ запитала блондинка.

—     Післязавтра.

—     А куди?

—     Єсен прихистить на деякий час, а там побачимо.

Марія усміхнулася, продовжуючи читати книгу.

—     Не забувай, що ти можеш до мене приїхати. Батьки не будуть проти.

Двері кімнати різко відчинилися. Марія злякалася й ледве не випустила книгу. На порозі був Даниїл з Лорою. Блондинка кинула в них перше, що попалося під руку. То був її чернетка

—     Спокійніше, ‒ сказала Лора, ‒ то була ідея Даниїла.

—     Мені все одно чия то була ідея. Я просила, щоби в кімнату так не вривалися! З вас двох піца і новий замок. Сьогодні.

—     Та добре-добре, — сказав Даня, потираючи лоб, в який потрапив чернетка.

Лора сіла на ліжко Марії.

—     Нарешті сесія та екзамени закінчились.

—     І не говори. Історію найважче було здавати. Зате випускний і я валю з академії, ‒ сказав Даниїл. Не  для дівчат так точно. Марії історія далася найлегше, хоча це ж тільки сесія.

—     Якщо не будеш писати ‒ уб’ю, ‒ відповіла Марія. Академія без Даниїла зовсім інша.

—     Що у вас з замком?

Марія вже хотіла щось сказати, але побачила у дверях Кая з Юрієм й промовчала. Вони також цьогорічні випускники.

—     Може хоча б хтось на аспірантуру, ‒ сказала Марія хлопцям.

—     Не доля, ‒ відповів Юрій.

—     Ех. Схоже, що одна буду тут найдовше, ‒ тихо сказала Марія.

Хлопці здивовано подивилися на неї. Настя і Лора усміхнулися, знаючи, що Марія планує вступати на аспірантуру й захищати кандидатську дисертацію.

—     Безсмертна, ‒ тихо промовив Даниїл.

—     Вона? Там Лев буде докторську дисертацію писати. Я сьогодні як дізналася, то не на жарт здивувалася, ‒ сказала Лора.

—     Ого. Стоп, скільки це йому? ‒ запитав Юрій.

—     В листопаді 30 буде.

—     На яку тему хоч будеш писати?

—     А я звідки знаю?

На телефон прийшло повідомлення. Марія взяла його.

«Ти коли додому приїдеш?»

То була мама

«Післязавтра) Вже не дочекаюся нашої зустрічі»

Дівчина хотіла відкласти телефон, але знову прийшло повідомлення, цього разу від Лева.

«Потрібно зустрітися терміново. Біля верби»

«Зараз буду»

Блондинка відклала книгу, взяла сумку й вийшла з кімнати, нічого не сказав друзям. Марія до Зачарованої верби ледве не бігла. Але коли вона прийшла, то Лева ще не було. Дівчина сіла на лавку, навіть не уявляючи, про що буде розмова. Через декілька хвилин показався силует Лева. Марія відразу встала.

—     Як добре, що ти ще в академії.

—     Ти ж знаєш, я їду тільки післязавтра.

—     Знаю, але у мене жахливе передчуття.

Марія здивувалася.

—     І воно щодо тебе. Вже місяць так, але з кожним днем воно збільшується.

—     Ти хочеш, щоби я в академії затрималася?

—     Якщо можеш.

Дівчина розуміла, що його інтуїція ще ні разу не підводила.

—     Добре. Але ж ти знаєш, що післязавтра повинні всі виїхати.

—     У мене поживеш два дні. Я домовлюсь з Асгайром.

Марія обняла Лева. Ця тривога почалася й у неї. Окрім того, що вона тепер ніде не відчуває себе у безпеці, добавилося ще й це. Лев обняв її у відповідь й поцілував у волосся.

—     До речі, дізналась, що у роду Ларосса символ ‒ сонце. А в Авінових – місяць.

—     Весело вийшло, що саме твоя підвіска символ цих двох родів. До речі, сережки тобі безмежно йдуть.

Лев подарував два дні назад їх на День народження Марії. Вони були точно такої самої форми, що й підвіска. Тільки були повністю золотими.

—     Слухай. Ти ж вовкулака й тобі не можна доторкатися срібла, правильно?

—     Так.

—     Але ж у сплав золота додають срібло.

—     Твої прикраси зроблені з червоного золота. Там настільки малий процент срібла, що для мене він безпечний. Але до білого золота, або будь-яких срібних деталей я доторкатися не можу. Відразу отримую опік. Вже не раз було. На щастя, у мене швидка реакція й максимальний був другого ступеня, бо я швидко прибрав руку. Але якби на секунду довше потримав, то був би третього, чи навіть четвертого.

—     Ось воно як.

Марія згадала про слова Лори та докторську дисертацію. Вона відійшла трохи від чоловіка.

—     Що за докторська дисертація?

—     Лора сказала?

—     Угу.

—     Ну я їй трохи збрехав, бо вже працюю над нею. Вибач, що не розповів. Хотів деякий час в таємниці потримати. А ось мене більше цікавить твоя кандидатська дисертація.

—     Коли вона встигла розказати?

—     Буквально за хвилину до нашої зустрічі. Потрібна буде допомога ‒ звертайся. Ти ж знаєш, я це вже пройшов.

Марія усміхнулася. Лев був для неї не просто хлопцем. Він був для неї наставником, який завжди допомагав, щоб не сталося.

—     За що мені таке диво, як ти, Лев.

—     Це диво вовкулака, не забувай.

—     Все одно диво. Все в тобі прекрасне.

—     Реально так думаєш?

—     Так. Навіть твої шрами і горбинка на носі, яку ти так не любиш ‒ твої особливості, які мені безмежно подобаються.

Глава 19 Частина 2

Через день.

—     Ну як же ми без вас, ‒ сказала Соломія. Юрій, Стефанія, Даниїл і Кай стояли біля свого потягу. Хорсовці були з Києва, а Даниїл з невеличкого містечка під ним, тому їхав з ними.

—     Не знаю хто як, а я хоча б від Даниїла нарешті відхрестився, ‒  відповів Лев. Рудий засміявся. Він знав, що це лише жарт.

—     Ну знаєте, я ще не один раз з’явлюся у вашому житті, коли ви на Марії одружитесь.

—     Ой та йдіть вже.

Вони попрощалися і як тільки всі четверо залізли в потяг ‒ двері зачинилися. Марії й Соломії було сумно через це. Хоча й Леву також. Кая, Юрія і Даниїла він любив.

—     Що там студентська рада вирішує? ‒ запитав Лев.

—     Голову обирають зараз. Добре, що хоч їм дозволили затриматися в академії. Все інше ‒ з першого вересня. Вони приїдуть раніше, щоби підготувати академію.

—     Всі такі відповідальні. Я впевнена, що головою станеш ти.

—     Та чому? Я не вирізняюся популярністю.

—     Але все ж подала свою кандидатуру, ‒ відповів Лев, ‒ ти найкраща студентка, у тебе зв’язки з адміністрацією і перед студентською радою ти себе дуже добре зарекомендувала.

—     Точно так же, як і Стефанія. Пішли до академії.

Всі троє вирушили. Лора, Єсен та Настя поїхали ще раніше. Марія повинна була о четвертій ранку сісти на потяг і вже увечері була б там. Але прийшлося збрехати мамі, що у неї з’явилися невідкладні справи. На вулиці був прекрасний літній день. Багато туристів зараз було в Карпатах і це більше роботи охороні академії. Не потрібно, щоби люди дізналися про неї.

Зайшовши до гуртожитку, Соломія відразу побігла до себе, а Марія вирішила прогулятися коридорами. Підійшовши до дверей кімнати Даниїла, вона доторкнулася їх. Цікаво, хто займе їхню кімнату. І чи зможе дівчина подружитися з цим студентом чи студенткою. Але їй не вистачатиме її друга. Бачитимуться вони тепер набагато рідше і тільки переписування будуть рятувати її.

Марія зайшла до себе в кімнату й оглянула її. Вона стала рідною й дівчина буде сумувати за неї. Зараз тут було незвично тихо. Блондинка усміхнулася.

—     Побачимося осінню.

Вона взяла ключ й замкнула кімнату. Спустившись вниз, Марія віддала його комендантці й пішла до Лева. Хоча б там вона зараз не почуватиме себе самотньо, знаючи, що Лев скоро прийде. Дівчина зайшла в його кімнату й дістала свій комп’ютер. Вона швиденько перевірила месенджер. Її привернув увагу чат з одним із членів студентської ради.

«Я знаю, що ти в академії, так що якнайшвидше біжи до студентської ради»

Марія закрила гаджет й пішла до них. Біля дверей вона почула декілька голосів. Всі були там. Постукавши й відчинивши двері, дівчина відразу почула оплески. Блондинка й гадки не мала, що сталося, поки не подивилася на час. Голову студентської ради обіцяли оголосити о 15:00.

—     Маріє, вітаю.

—     Не вірю.

—     Ти думаєш, що не вирізняєшся популярністю, але найбільше голосів було за тебе по всій академії! Тобі довіряють й тебе хочуть бачити як голову студентської ради. Всі ми бачили, як ти допомагала на балу, під час розслідування й весь інший час.

Марія усміхнулася. Батьки та Лев гордитимуться нею. Вона підійшла до студентів ближче і їй дали значок члена студентської ради.

—     Чому ви цього року вирішили зробити серед всіх студентів, а не тільки членів?

—     Експеримент, але там більше не будемо ризикувати. Пощастило, що вибрали саме тебе. Чіпляй значок.

Марія взяла його й закріпила на грудях. Гордість переповнювала її. Вона ще пробула там декілька годин, вислуховуючи обов’язки. Відпустили дівчину тільки з горою паперів, яку блондинка ледве дотягла до кімнати. Марія поклала їх на стіл й почала читати. Номери викладачів й старост, списки студентів й все інше. На наступний рік точно потрібно буде придбати принтер, бо завтра відкривається вступна кампанія і прийдеться друкувати нові списки студентів, оновлювати списки старост й все інше. Студентська рада приїде навіть не на два тижні раніше, а майже на місяць.

Двері відчинилися й до кімнати зайшов Лев. Він здивувався, коли побачив Марію, що читала щось у паперах, але через секунду все зрозумів.

—     Ну що. Вітаю. І сил тобі.

—     Не завадить.

—     Що там?

—     Та нічого цікавого. Ти коли в академію приїдеш?

—     Першого серпня. А студентська рада на тиждень пізніше. Хоча у мене буде не відпустка, а дистанційна робота. Ти ж знаєш хорсовців. Та я й сам не проти. Ще й дисертація.

Склавши всі папери у сумку, Марія подивилася на годинник. Вже сьому вечора. Вона могла бути вдома, біля батьків.

Дівчина згадала, що не подзвонила їм. Діставши телефон, вона найшла номер мами й набрала її. Довгі гудки, але без відповіді. Марія здивувалася. Вони вже повинні бути вдома. Сьогодні ще й п’ятниця, батьки завжди в цей день приходять раніше. Блондинка відклала телефон.

—     Може зайняті?

—     Можливо.

—     Як там Маргарет? Не вдалося сьогодні з нею поговорити, а зараз вона в бібліотеці сидить. Вже сьома.

Марія й Маргарет після смерті Михайла спілкувалися кожний день. Дівчина і з Софією не одноразово говорила. Вони були приємними жінками, які сприйняли її неначе рідну.

—     Сам не дзвонив. Знаю, що у неї в гостях зараз мама.

—     О. Софія часто у них гостює?

—     Не дуже, але якщо й приїжджає, то на довго.

Дівчина згадала її останню зустріч з Михайлом. Вбивць ще не найшли. Ніяк не могли натрапити на сліди. А Робіна засудили на довічне.

—     Я страх як втомилася за сьогодні.

—     Може вина?

—     Тільки якщо один бокальчик.

Лев усміхнувся й дістав два бокали з пляшкою. Він поставив один келих перед Марією й налив туди вина. Дівчина кивнула. Швиденько наливши й собі, він сказав:

—     За ще одне твоє досягнення в цій академії.

Марія усміхнулася.

—     Жаль, що деякі мої друзі закінчили вже академію. Хоча, пора мені звикати. 

—     Я горджусь тобою.

—     Це тобі дякую. Якби не ти, то може б ще на першому курсі зламалася під тиском Хорса. Дякую, що підтримав тоді й допоміг.

Лев поклав свою руку на її.

—     Але все інше, це тільки твоя заслуга. Я лише наставляю тебе й викладаю історію магії, бо все ще твій куратор.

Раптом телефон Марії задзвонив. Вона подумала, що то її мама, але на екрані був незнайомий номер. Дівчина взяла слухавку.

—     Ало, Д’яченко Марія?

—     Так.

—     Добрий вечір, вас турбують з поліції. Д’яченко Руна і Григорій ваші батьки?

—     Ну так. Щось сталося?

Всередині дівчини з’явилася тривога. Що поліції потрібно від її батьків?

—     Нам сьогодні зателефонувала ваша сусідка, чарівниця й жалілася на крики з вашого дому. Приїхавши на місце, ми виявили два тіла. Ваших батьків вбили.

—     Як…

—     Використали темну магію. Ви коли зможете приїхати.

—     Я зараз в академії. Найближчим потягом буду.

Марія ледве стримувала себе, щоби не заплакати. Тепер вона розуміла хвилювання Лева. Скоріше за все прийшли за нею, але її там не було.

—     Добре. До побачення.

—     До побачення.

Вимкнувши телефон, Марія прошепотіла до Лева.

—     Моїх батьків вбили в нашому домі.

Глава 1 Частина 3

Марія сиділа в купе потягу зовсім одна. З моменту новини про смерть її батьків вже пройшло шість годин. Сіла вона на потяг тільки пів години назад. Вона ніяк не могла прийняти те, що з її сім’ї залишилась тільки вона. Братів не було, дідусі й бабусі давно померли.

 

В купе зайшов Лев.

 

—     Тобі не потрібно було їхати зі мною.

 

—     Потрібно. Марусю, я допомогти хочу.

 

—     Я б сама..

 

—     Якщо ти не хочеш так, то вбивство мого дяді та твоїх батьків можуть бути зв’язаними. Я як мінімум повинен там бути. А тобі потрібно поспати.

 

Чоловік сів біля неї й обняв. Він мав рацію. До цього Марія багато плакала й це повністю забрало її сили. Вона сховала лице в його груди. По щоці покотилася одинока сльоза. Лев погладив її по волоссю.

 

—     Ти написала друзям?

 

—     Так. Співчуття й пропозиція допомогти чимось. Я сказала, що якщо вона потрібна буде, то напишу.

 

—     Мама дзвонила. Питала як ти. Казала, що Лора заснути не може, бо хвилюється за тебе.

 

—     Зі мною справді все добре.

 

Лев подивився у вікно. Півмісяць світив у купе й спостерігав за ними. Йому було боляче за Марію. Вона зараз відчувала те саме, що він й Лора, коли їх рідні вмерли. Тільки їй було гірше, бо відразу двох батьків. Ще й вбивство.

 

Марія заснула в обіймах Лева. Чоловік не відпускав її, хоч і самому потрібно було відпочити. Йому просто хотілося бути поряд. Він знав дівчину, й розумів, що сама вона може не справитися сама, хоч і завжди стверджувала протилежне. Він потрібний їй зараз, як ніколи.

 

Чоловік й сам не помітив, як заснув. На ранок у нього боліла спина, але було не до цього. Вони майже приїхали. Він лагідно доторкнувся до лиця Марії.

 

—     Просинайся.

 

—     М-м-м.

 

Дівчина відкрила очі й подивилася на чоловіка.

 

—     Скоро виходити.

 

Марія сіла. Вона була ще сонною. Проте настрій був кращим, ніж вчора увечері. На грудях все ще був значок члена студентської ради. Забула вчора зняти.

 

Через дві години вони приїхали до міста. Сидячи в таксі на задньому сидінні, Марія дивилася у вікно. З кожним кілометром було все страшніше. Вона не знала, чого очікувати. Їй дадуть побачити тіла. Дівчина знала про це. Вони так і не дізналися, що Марія стала головою студентської ради. Не побачили її. Але ж вона могла бути мертвою. Її тіло могло бути там, або десь в іншому місці. Можливо, побите. І все через її рід.

 

—     Ненавиджу. Краще б була зі звичайного роду, ніж це, ‒ сказала вона беззвучно сама собі.

 

Обриси рідного міста. Коли машина проїхала біля парку, дівчина згадала, як з батьками там була кожні вихідні до академії. Далі вона поїхала вчитись.

 

Через деякий час машина зупинилася. За вікном Марія побачила її будинок. Біля нього була поліція, вхід був закритий стрічками. Багато людей у формі й не тільки. Лев вийшов й відкрив їй двері. Вони дістали валізи. До них підійшов працівник органів.

 

—     Вибачте, але тут бажано зараз не гуляти.

 

—     Я Д’яченко Марія. Донька вбитого подружжя.

 

—     Вибачте. Не впізнав вас. А чоловік..

 

—     Авінов Лев. Я з нею.

 

—     Дуже добре, що ви приїхали. А…

 

—     Ми чарівники. Я закінчила другий курс Хорса, пан Авінов мій куратор.

 

—     Так, точно.

 

—     Я не зможу деякий час жити в домі?

 

—     Так.

 

—     Речі можу деякі забрати? Моя кімната на другому поверсі біля ванної кімнати.

 

—     Так, я думаю можна. Потрібно буде уточнити у детектива. Ідіть за мною.

 

Марія хотіла взяти свою валізу, але Лев це зробив замість неї. Вона подякувала. У пам’яті на секунду постала їхня перша зустріч.

 

Детектив говорив з якоюсь жінкою років сорока. Марія впізнала її. Це їхня сусідка. Вона також була чарівницею, навчалась на Марі.

 

—     Містер Ковальчук. Приїхала дочка вбитих.

 

—     Добрий день. Пане Авінов, не очікував вас тут побачити.

 

—     Все-таки вбивства зв’язані?

 

—     Більше, ніж ви думаєте.

 

—     Добрий ранок, Маріє.

 

Дівчина подивилася на свою сусідку. Висока брюнетка від якої так і віяло її факультетом.

 

—     Доброго, Ярослава.

 

Ярослава була розведеною жінкою. У неї був син тринадцяти років.

 

—     То ви ‒ Д’яченко Марія. Я ознайомлений з записами Михайла, тому багато що про вас знаю. Але все ще у мене є до вас питання.

 

—     Добре. Я можу на них відповісти у будь-який момент.

 

—     Я бачив невеликий столик в саду. Ми можемо туди піти?

 

—     Так.

 

Марія намагалася здержувати себе й не дивитися на дім. Але коли вони проходили біля вхідних, дівчина не втрималася й заглянула в них. Вони відразу вели до зали й Марія побачила бардак. Навіть улюблена ваза її мати була розтрощена.

 

—     Ваші батьки намагалися захиститися. Їх планували вбити ножем, але вони змогли вибити його. Ніж відправили на експертизу. Думаю, що коли вони зрозуміли, що їх хочуть вбити маги ‒ було занадто пізно.

 

Марія промовчала. Вмерти від темної магії було жахливо. Ні, були заговори, щоби людина вмерла швидко, але якщо іншими.. Дівчина боялася думати про те, що вони вмерли в муках. Вона ледве здержувала сльози. Не зараз.

 

Коли вони підійшли до столика, Марія помітила на ньому квіти й стакан води. Можливо, Руна працювала неподалік й поставила собі сюди щось випити у жаркий літній день. Марія й детектив сіли.

 

—     У ваших батьків були вороги?

 

—     Ні. Мама розказувала тільки про те, що трохи не здружилася з однокурсницею. Але то було у студентські часи. Й вона говорила, що ворогами не були.

 

—     У всіх було таке. То ви з роду Ларосса.

 

—     Як виявилося ‒ так. Батьки довго приховували це. Але у лютому все розказали.

 

—     Таємниця. Ваша мати щось говорила про неї?

 

—     Ні. Вона стверджувала, що не знає її.

 

Марія оглянула садок. Він був доглянутим. Вже протягом багатьох років тут нічого не змінювалося. Руна не любила вічні переміни. Дівчина тепер не знала, хто за цим всім буде доглядати. Вона в серпні знову поїде в академію, а будинок залишиться одиноким.

 

—     Чим займалися ваші батьки?

 

—     Вони лікарі в…

 

—     Лікарні Білобога?

 

—     Так. Вічно забуваю, що за це діло взялися чарівники та не прийшлося вам відганяти людей від нього.

 

—     Пощастило, що у вас сусідка така.

 

Містер Ковальчук поставив ще декілька питань Марії, на які вона відповіла без роздумів.

 

—     У вас є питання?

 

—     Коли я зможу повернутися додому?

 

—     Коли ми його обшукаємо повністю. Завершили тільки другий поверх.

 

—     Моя кімната на другому поверсі. Я можу забрати деякі мої речі?

 

—     Так.

 

—     Де зараз тіла батьків?

 

—     Там де й вони працювали, тільки в трохи іншій частині. У морзі. Ще щось?

 

—     Я, мабуть, піду по свої речі. Тяжко тут знаходитися.

 

—     Добре. Пан Авінов може з вами, якщо вам потрібна допомога.

 

Марія кивнула й пішла до Лева. Він говорив з одним із працівників, але побачивши її, відразу закінчив розмову.

 

—     Що там?

 

—     Нічого цікавого. Спитав де працюють і чи немає у них ворогів. Дозволив забрати речі.

 

—     Тобі допомогти?

 

—     Можеш просто піднятися зі мною?

 

—     Страшно?

 

Марія кивнула. Лев з жалем подивився на неї й взяв за руку. Дівчині стало легше від цього жесту. Вони пішли в дім. Дівчина намагалася якомога швидше проминути перший поверх й зайти до себе в кімнату. На диво, все було складено на свої місця, хоч і не сильно правильно. Але поприбирає, коли вже повернеться.

Глава 2 Частина 3

Марія зайшла в кімнату. Лев відпустив її й залишився у проході. Він оглянув кімнату.

—     Мило.

—     Проходь.

Лев сів у крісло. Він впізнав в цій кімнаті шарм Марії. Схоже, що дизайн повністю придумала вона. Багато рослин, книг, свічки й гірлянда.

Марія дістала сумку для подорожей й почала складати деякі речі. В основному то були сукні. На вулиці жарко. Підійшовши до книжкової шафи, вона взяла дві книги й також поклала в сумку. Вона була трохи розлючена, що по її килиму ходили у взутті, але розуміла, що так потрібно. Ох і скільки роботи буде по поверненню сюди.

Раптом вона помітила якийсь папірець на її столі. Марія взяла його.

«Я знаю, чому ти залишилася в академії та молодець, що зробила це. Поліція не найде цю записку, тому що це особисте. Я давно вже відчував, що скоро ми помремо, але твоя мати не знає це. У нашого юриста є заповіт. Все наше – тепер твоє. І пам’ятай, що я з мамою дуже любимо тебе. Будь щаслива.

П.С. Нам дуже жаль, що ми так і не познайомилися з Левом. Надіюсь, що ви будете разом.

П.С №2. Код від сейфа ‒ твій рік народження. Там гроші й документи»

Марія впала на коліна й заплакала. Тато знав про те, що вони помруть. Лев підійшов до неї, опустився й обняв. Чоловік нашіптував їй заспокійливі слова й колихав, намагаючись хоча б трохи допомогти.

—     Чшш, тихіше.

—     Вони знали…

—     Я розумію.

Вона думала, що сил більше не залишилося, але виявилося, що вони були. Приблизно пів години вони просиділи так, поки вона не заспокоїлася. Відсторонившись від Лева, вона продовжила збирати речі. Але у двері постукалися. Вони відчинилися й на порозі була Ярослава. Дівчина здивувалася.

—     Ярослава?

—     Я хотіла запитати, де ви будете поки не дозволяють у домі жити.

—     Та в готель, мабуть. А що?

—     Може у мене краще? Ти мені не чужа людина, я знаю тебе ще маленькою. Та й з Левом вже познайомилася.

—     Ми не будемо вам заважати?

—     Що ти, ні. Ти ж знаєш, у мене великий дім. Та і я просто хочу якось допомогти.

Марія підійшла до неї та обняла.

—     Дякую вам.

Блондинка відсторонилася й побачила усміхнене лице жінки.

—     Я тоді піду, підготовлю вам кімнати.

—     Добре. Ми скоро будемо.

Ярослава пішла. Лев поклав руку на стіл, але майже відразу прибрав. Шкіру відразу обпалило щось.

—     Дідько..

—     Там же срібло лежало!

Марія підбігла до нього й взяла обпечену руку. Почервоніння. Ця ситуація неначе отверезила її. Точніше страх за Лева. Вона помітила по лицю Лева, що біль дуже сильний. Торкатися вона боялася.

—     Пішли у ванну.

Вона взяла чоловіка за здорову руку й потягнула до ванни. Пустивши воду, Марія налаштувала температуру.

—     Щоби наступні 15 хвилин руку не прибирав.

—     Добре. Ммм…

Дівчина взяла свій телефон й набрала номер знайомого лікаря батьків.

—     Ало, Сергію.

—     Маріє, як довго я не чув твій голос. Чув новину, співчуваю.

—     Дякую, але я по іншому ділу. Тут один знайомий вовкулака доторкнувся до срібла.

—     А не потрібно було його залишати на столі, ‒ сказав Лев. В голосі все ще був фізичний біль, який він відчував.

—     Зрозумів. Симптоми.

—     Почервоніння, сильний біль.

—     Не третього і четвертого.

Марія помітила, що на долоні починають створюватися міхури.

—     Міхури то другий ступінь?

—     Так. Частина опіку під холодною водою?

—     Так.

З голови Марії нарешті вилетіла новина про смерть її батьків. Її зараз хвилював лише стан Лева.

—     Так. Міхур не проколювати. Після того як охолодите накладеш чисту серветку й відправ його до лікарні до мене.

—     Добре.

Марія відключилася й подивилася на Лева. Вона також відчувала провину, бо не прибрала срібні сережки зі столу.

—     Ти як?

—     Звик вже.

—     Я викличу таксі, поїдемо до лікарні.

—     Поїду я, а ти підеш до Ярослави відпочивати. Це лише другий ступінь. Та я й знаю ту лікарню, був вже там.

—     Коли?

Марія намагалася згадати хоча б одну його згадку про це.

—     Та були якось у Харкові, то прийшлося побувати. Через опік.

—     Може все ж…

—     Я не довго.

Марія подивилась на час. 15 хвилин пройшло. Вона дістала аптечку й дістала марлю. Пухирці були досить великими. Дівчина наклала її на руку. Лев спостерігав за її діями, ніжно усміхаючись. Кожний раз вона робила все так бережно. Намагалася не доставляти дискомфорту.

—     Я кохаю тебе.

Марія подивилася на нього й усміхнулася.

—     І я тебе. І точно так же я за тебе хвилююся зараз, тому, будь ласка, їдь в лікарню.

Марія викликала таксі. За цей час, поки воно їхало, вона взяла гроші й документи з сейфа та знесла сумку на низ. Цього разу їй вистачило сміливості подивитися страху у вічі. Вона оглянула кімнату. Їх зала і кухня були об’єднаними. На столі було молоко й мука. Руна щось хотіла спекти, але не встигла. На столі татові газети й чашка чаю. Життя тут неначе зупинилося. Насправді бардак був не настільки великим. Розбита ваза та полиця впала і їхньою сімейною фотографією. Як тільки дівчина повернеться, вона відразу полагодить її й купить нову рамку для фотокартки.

—     Я пішов. Таксі приїхало.

—     Добре. Я твої сумки заберу.

—     Тяжко не буде?

—     Попрошу когось про допомогу.

Валізи стояли біля входу у дім. Вона попросила одного з робочого допомогти донести їх до сусіднього дому. Як тільки вони дійшли, чоловік пішов назад, а Марія нажала на дзвінок. Двері відкрив високий хлопець тринадцяти років. Дівчина відразу впізнала його.

—     Маріє!

Він обняв дівчину й вона засміялася.

—     Борисе, задушиш же!

—     Так, що там сталося?

Ярослава заглянула в коридор, витираючи руки полотенцем.

—     Борисе, допоможи дівчині з сумками.

—     Без проблем.

Хлопець взяв валізу Лев. Марія зняла взуття й вони пішли. Дівчина оглядала інтер’єр. Вона пам’ятала, що на першому поверсі розміщувався лише кабінет Ярослави. На другому вже були кухня й зала, а також дуже гарний коридор, прикрашений картинами. Також на цьому поверсі була гостьова ванна та дві невеличкі кімнати для гостей.

—     Як справи в школі?

—     Вбити його готова!

—     Чого це вона?

—     5 з історії річна.

—     Що не розумієш?

—     Всю програму восьмого класу.

Дійшовши до двох дверей, Борис відчинив одні й зайшов до них. Марії дуже сподобалися червоні стіни в парі з коричневим ліжком, столом та шафою. Вікно виходив на річку біля їхньої вулиці.

—     Мама тобі підготувала цю кімнату.

—     Дякую. Які там теми з історії?

—     Ой, давай не потрібно.

—     Що не потрібно? Ти знаєш один з обов’язкових іспитів в Сирині?

—     Історія магії.

—     Ти знаєш з ким я взагалі приїхала?

—     З ким?

—     З викладачем Історії магії в Сирині, паралельно він мій куратор. Ще й не забувай, що її я знаю дуже добре.

У Бориса очі загорілися від цього. Марія знала, що він давно хоче познайомитися хоча б з кимось з викладачів. Дівчина усміхнулася. Вона раділа тому, що Борис і Лев познайомляться й тому, що вона може зараз відчувати щось окрім скорботи за батьками.

—     А чого він з тобою?

—     Я зустрічаюсь з ним.

Марія сіла на ліжко.

—     Ти коли встигла?

—     Осінню.

—     І мені не сказала? Скільки йому, до речі?

—     Вибач, забула. Йому 29.

—     Тю, то нормально. А де він?

—     Борисе, Маріє, йдіть на кухню.

Хлопець й дівчина засміялися й пішли. Ярослава стояла біля плити й щось готувала. Марія відразу відчула досить приємний запах, за яким вона сумувала.

—     Так, що будете? Борщ, вареники, пампушки? Є ще голубці, холодець.

—     Рай української кухні, ‒ прошепотіла Марія. Вона так давно не їла домашнього борщу.

—     До речі, а де Лев? ‒ запитала Ярослава.

—     Історія буде залежати від того, чи сказав він вам про те, хто він є.

—     Я знаю, що він вовкулака. Ще б він мені не розказав, знаючи, що тут на довго може залишитися.

Марія згадала, що можливо на повно луня вони будуть тут, так що потрібно було попередити про це.

—     Срібла доторкнувся й поїхав у лікарню. Я хотіла з ним, але сказав, щоби я йшла сюди.

—     І правильно сказав. Знаю, що у тебе горе, але відпочивати та нормально їсти також потрібно. Та й не зациклюватися над цим. До речі, його кімната по сусідству з твоєю.

—     А я й не збиралася. Ось буду йому допомагати історію підіймати.

Марія поклала руку на плече Бориса й подивилася на нього. До неї різко повернулися спогади про смерть батьків з новою силою. Тому усмішка пропала з її лиця. Ні, так легко вона не справиться. Прийдеться записуватися до психолога. А точніше говорити з братом Ярослави, бо він ним і є.

Глава 3 Частина 3

—     Борисе, вийди з кухні на пару хвилин.

Хлопець незадоволено вийшов з кімнати, залишивши Марію і Ярославу на одинці.

—     Ти як?

—     Ніяк. Насправді погано. Ситуація з Левом заставила забути на деякий час, але зараз вони повертаються з новою силою. Плакати хочеться, але очі ще з минулого разу печуть від сліз.

—     Вони й справді були хорошими людьми. Нехай Мара їх покарає! За що?

Марія обняла Ярославу, поклавши голову їй на плече. Жінка часто дивилася за нею в дитинстві, грала з дівчинкою. Після блондинка допомагала їй з Борисом. Дівчина пам’ятала її ще вагітною, хоча було це давно. Ярослава обняла її також

—     Я ніколи не забуду того, що ви для мене зробили. А тепер нумо їсти. Ти ж після довгої дороги. Борисе, йди сюди.

Марія відійшла від жінки й сіла за стіл. Хлопець почав допомагати своїй матері. В голові дівчини сплили спогади, як кожного вечору вона допомагала мамі накривати на стіл.

—     Я щось про академію давно не чула. Що там?

—     Я тепер голова студентської ради. Кай Нікольські закінчив академію.

—     Вітаю. Ти заслуговуєш цього звання. На відміну від деяких, ти вчишся прекрасно, наскільки пам’ятаю.

Ярослава злісно подивилася на свого сина.

—     Так, сесію здала на відмінно.

Жінка поставила перед дівчиною тарілку з борщем й пампушки. Дівчина подякувала й почала їсти, хоч і не сильно хотіла, але телефон задзвонив. На екрані був номер Софії.

—     Вибачте, я на секунду відійду.

Марія вийшла з кухні та відповіла на дзвінок.

—     Ало. Добрий день дорогенька.

—     Добрий день.

—     Як ти?

—     Краще за вчора. Можна я вам трохи пізніше подзвоню? Просто у мене зараз обід.

—     О так, смачного тобі. До речі, що з Левом?

—     Срібло. В лікарні зараз, скоро повинен приїхати.

—     Ой, як так вийшло? Ладно, головне, що він у лікаря. А який ступінь?

—     Другий.

—     На щастя. Смачного, передзвониш.

—     Так, добре.

Софія завершила дзвінок й Марія повернулася до Ярослави. Вона продовжила їсти свій борщ. Вони говорили на буденні теми. Дівчина й не помітила, як пройшло дві години. Неочікувано на весь будинок прозвучав дверний дзвінок. Ярослава пішла відчиняти вхідні двері. Через дві хвилини на порозі кухні стояв Лев. Марія усміхнулася його. Вона подивилася на руки. Права була замотана в бинт. Але в іншій була книга. Встиг заїхати в бібліотеку.

—     Ти не змінюєшся. Дай вгадаю. Історія?

—     Так.

Чоловік підійшов до неї й дав оглянути книгу. Він поплескав її по голові. Дівчина поглянула на неї й прочитала назву. Історія Русі до хрещення. Лев в цей час знайомився з Борисом.

—     Ти де її відкопав?

—     У Харкові прекрасні бібліотеки.

—     Не спорю.

Ярослава відправила чоловіка мити руки. Марія відчула сильну втому.

—     Я піду трохи посплю.

Дівчина й справді не розуміла, чому так різко втомилася. В потязі вона добре спала, щось таке що стомлює не робила. Але все одно. Марія залишила книгу на столі й пішла до кімнати. По дорозі зіткнулася з Левом.

—     Ти куди?

—     Втомилася трохи. Посплю годинку.

—     Добре. Якщо що – зви.

Він поцілував дівчину у волосся й пішов далі. Марія зайшла до кімнати й завалилася на ліжко. Вона відразу заснула.

***

Проснулась дівчина від крику. Зіскочивши з ліжка, вона зрозуміла, що зараз в іншій кімнаті. Це була її кімната в батьківському домі. Марія хотіла вийти з неї, але її погляд впав на дзеркало, яке повинно показувати її відображення. Але його там не було. Проте коли блондинка взяла олівець зі стола, то він легко вклався в її руку й піднявся.

—     Опустимо цей момент.

На першому поверсі щось розбилося й Марія побігла туди. Вона побачила своїх батьків. Живих. Але навпроти них була людина в мантії. Дівчина хотіла побігти й допомогти їм, однак неначе приклеїлася до підлоги. Вона не може змінювати минуле.

В руках її матері був ніж, який вона вибила.  Вона направила його на злодія.

—     Біжіть!

Вони не почули її. Марія нарешті втямила. Її бачать тільки мертві, але зараз вона в минулому, де її батьки живі, а вона… Дівчина поглянула на годинник. В цей час Марія перечитувала папери в академії не підозрюючи про те, що скоро її батьків вб’ють.

—     Не жалієш мене, то ненароджену душу всередині мене пожалій.

Марія ледве стрималася, щоб не впасти. Ярість захопила її. Руна була вагітною. Дівчина намагалася зрушити з місця, але чарівник протягнув руку й випустив магію.

—     Ах…

Тато закрив собою Руну. Першим вмер він. Ні Марія, ні її мати не встигли що-небудь зрозуміти, як він другий раз випустив заговір й мертвою впала й жінка. Він був сильним, навіть слів не промовив. По щоках Марії пішли сльози. Скорботи і ярості. Вона зрозуміла, що може рушити з місця. Дівчина підбігла до злодія й зняла з нього капюшон. Але як же вона бажала цього не робити. Чарівник відразу повернувся і його блакитні очі дивилися на неї, але бачили тільки стіну. Марія не могла повірити тому, що бачила. Перед нею стояв її найкращий друг. Той, хто підтримував її, заставляв сміятися. Перед нею був Даниїл. Він і був вбивцею її батьків.

***

Проснувшись вже в кімнаті, в якій вона й заснула, Марія не встала. Дівчина дивилася в одну точку.

—     Найкращий друг вбив моїх батьків, коли моя мама була вагітною.

Марія ледве встала. Тіло було дуже в’ялим, не слухалося її. Відкривши двері кімнати, вона помітила, що Лев у себе й пішла до нього.

—     Марусю? Що з тобою?

Чоловік підійшов до неї, як тільки побачив її на порозі його кімнаті. Зрозумівши, що Марія ледве стоїть на ногах, він провів її до ліжка. Вона впала на нього.

—     Знову видіння. Я бачила, як вбили моїх батьків. Лев, я бачила хто їх вбив!

—     Я зараз подзвоню детективу й ти все розкажеш, добре?

—     Так.

—     А зараз лежи.

Лев взяв телефон й набрав номер детектива. Чоловік розказав все. Він пообіцяв приїхати через пів години.

—     Ти як себе почуваєш?

—     Жахливо. Втома так і не пройшла.

—     Марусю, ти проспала п’ять годин. Я заходив до тебе. Ти спала неначе вбита. Може до лікаря?

—     Я думаю, що коли нормально посплю, то буде краще.

Чоловік сів біля неї й доторкнувся до її лиця.

—     Може..

—     Попередь Ярославу, що детектив прийде.

—     Добре.

Лев пішов з кімнати. Марія знову залишилася на одинці  з її думками. Даниїл. Потрібно подзвони Юрі. Дівчина дістала з кишені свій телефон й набрала друга.

—     Ало, привіт. Як ти? ‒ сказав Юрій через слухавку телефону.

—     Брехати не буду. Погано. Я по ділу. Ви вже ж доїхали?

—     Ну так, я ж тобі писав.

—     Даниїл всю дорогу був з вами?

—     Ні. Він чомусь висадився раніше приблизно о пів на шосту. Ой, до речі. Вітаю. Знаю, що не доречно, але все ж.

—     Дякую. Я думала, що не чув про це.

—     А чого про Даниїла питаєш?

—     Та нічого. Ви нормально доїхали?

—     Так. Правда Стефа не любить потяги, але то вже таке.

—     Ладно, вдачі вам.

—     І тобі. І пиши, якщо буде погано. Ми всі рядом.

Марія вимкнула телефон. Вона надіялась, що Юрій не знає про те, що Даниїл зробив. А як він відреагує? І всі інші.

—     Ярослава тобі чаю зараз принесе, ‒ сказав Лев, зайшовши до кімнати.

—     Дякую.

Він знову сів біля неї.

—     Що ти побачила?

—     Як моїх батьків вбили. Спочатку тата, потім маму. Вона була вагітною.

—     У тебе очі все ще бурштинові.

—     Пройде скоро. Вони не відразу міняють колір назад на зелений.

—     Той хто це зробив - справжній звір.

—     Це був Даниїл.

Глава 4 Частина 3

Лев здивувався. Він не очікував почути його ім’я.

—           Я дзвонила Юрі. Він сказав, що Даниїл висадився раніше, ніж мав.

—           Уявити не можу, як ти себе почуваєш.

Щокою Марії знову покотилася сльоза. Вона сіла й обійняла Лева.

—           Чшш. Ніхто не посміє тебе чіпати. А якщо він зробить це, то йому не жити. Закон ще настигне Даниїла.

—           Я впізнала той заговір. Він вбиває миттєво, без мук. Хоча б це добре. Але… Дідько, я не можу повірити. Мама була вагітною. Вони завжди мріяли про двох дітей, але багато років мама не могла завагітніти.

Дівчина заплакала.

—           Вони, можливо, хотіли сказати це тоді, коли я приїду. Але не встигли. Ох, а що ж тато відчував, коли знав, що вони скоро помруть. Він закрив маму собою. Сподівався, що хоча б вона буде живою.

Лев вислуховував її, не перебиваючи. Він знав, що їй просто потрібно виговоритись.

—           Ще й хто вбивця? Даниїл! Мій найкращий друг. Його любить ледве не вся академія. Але саме він один з них. Леве, я боюся. Я боюся, що хтось з моїх друзів також зрадник. Хіба я після такого можу комусь довіряти? Тільки тобі, бо в тобі я впевнена. Але інші.

Чоловіку було боляче через це. Його дівчинку просто так зрадили, вбили її батьків, майже повністю лишивши довіри до друзів. Він пообіцяв собі, що помститься за неї, будь-якою ціною.

На весь дім знову пролунав дзвінок. Марія й Лев почули кроки на східцях. Дівчина відвинулась від чоловіка й витерла лице від сліз. Через декілька хвилин до кімнати зайшов містер Ковальчук.

—           Ще раз добрий вечір. Не очікував, що ми побачимося так скоро.

Чоловік взяв стілець й сів на нього.

—           Асгайр розказував, що у вас були видіння. Скільки разів?

—           Чотири. В першому бачила просто тіло в крові. В другому вже був лазарет в академії. Там була я, зовсім без сил. Тіло в синцях і ранах. Там лікар говорив, що Лев, якого також поранено, житиме, а щодо мене не відомо. Це стосувалося майбутнього. В третьому був момент вбивства Михайла, але й те видіння було дивним. Я з ним говорила й досить довго. А в цьому було минуле. Момент вбивства батьків.

—           Добре. Третє й справді трохи інший вид видінь, але також воно. Як вбили ваших батьків?

—           Темна магія, хоча хотіли ножем. Чарівник був без рукавиць.

—           Ніж зачарований. Не можемо зняти відбитки.

—           Добре. Він вбив магією. Тато помер перший, далі мати. Вона була вагітною.

—           Мені буквально за 5 хвилин до візиту сюди це сказали. Як ви дізналися, хто вбивця.

—           У всіх видіннях мене не бачать, але я можу рухати предмети. Я не можу змінювати минуле, тому в момент самого вбивства не могла й кроку ступити. Просто дивилася. Але, коли батьки вмерли, я нарешті змогла підійти до вбивці й зняти капюшон. То був мій друг.

—           Хто то був? І опишіть зовнішність.

—           Іващенко Даниїл…

Марія хотіла продовжити, але помітила, як чоловік застиг.

—           Щось сталося?

—           Це мій племінник. Син моєї сестри.

Дівчина й Лев здивувалися.

—           Не описуйте, я знаю, як він виглядає. Він буде відповідальним перед законом, не хвилюйтесь. Я не збираюся рятувати вбивць він в’язниці, навіть якщо це мої рідні.

Марія все ще сиділа в шоку. У Даниїла дядько детектив, але він все одно це зробив, не боячись його.

До дівчини в голову прийшла одна ідея.

—           Я не можу все описати словами, але можу показати спогадами. Дайте, будь ласка, свою руку.

Чоловік послухав її. Тихо промовивши заговір, згадала той момент. Так, їй було боляче. Але Марія повинна була це зробити заради слідства. Даниїл повинен поплатитися.

—           Досить.

—           Так на цьому все й закінчилося.

—           Добре. Я напишу вам. Даниїл відповість перед законом.

Детектив вийшов з кімнати й Марія заплющила очі.

—           Хто куди, а я в ванну, потім передзвоню Софії та спати.

—           Ти у себе будеш?

—           Мені на одинці ще гірше, ніж з кимось. Можна..?

—           Мою відповідь ти знаєш.

Дівчина слабо усміхнулася й вийшла з кімнати. Вона швиденько прийняла душ й одяглася в піжаму. Взявши телефон, Марія набрала номер Софії.

—           Ало. Вибачте, що тільки зараз передзвонила.

—           Ой, та нічого. Щось сталося?

—           Та просто втомилася й пішла трохи поспати.

—           Ох, розумію. Коли мій чоловік вмер, я також швидко втомлювалась, поки нарешті не вийшла з тяжкого становища. Якщо так й далі буде продовжуватися, то сходи до психолога.

—           Добре. Навіть якщо не зроблю цього, то ваш син сам відвезе мене туди.

Дівчині була приємна така допомога. Але покращення настрою, або хоча б усмішку це не викликало. Всередині дівчини все ще була пустота.

—           Розслідування двигнулося?

—           Так. Вбивцю знайшли.

У слухавці повисла мовчанка.

—           Хто це?

—           Даниїл Іващенко.

—           Таке знайоме ім’я.. Мені Лора про нього розказувала.  Він наче ваш друг.

—           Найкращий друг.

—           Ох. Немає нічого гіршого, ніж бути зрадженим. Особливо, якщо це зробила людина, якій ти довіряєш.

—           Я вже відчула це.

—           Так, давай не будемо про погане. На такому не можна зациклюватися. Ти зараз що будеш робити?

—           Я не виспалася, бо мені наснилося видіння, тому далі спати.

—           Видіння?

—           Так. Вже четверте. І в кожному когось поранено, або хтось вмирає. Вони взагалі хорошими бувають?

—           Аякже. Просто потрібно трохи почекати. Ой, мене кличуть. Я зателефоную завтра.

—           До побачення.

—           Добраніч.

Софія відключилася. Марія пішла до кімнати Лева. Сили потроху верталися і йшла вона зараз нормально, хоч і хотіла спати.

Чоловік сидів за столом. Навколо було багато книг і комп’ютер.

—           Пишеш дисертацію?

Він обернувся до Марії й усміхнувся.

—           Так. Ти як себе почуваєш?

—           Як і раніше. Як рука?

—           Міхур лопнув в лікарні, але мені зручніше. Пече правда, але то таке.

Дівчина сіла на ліжко.

—           Можна взяти якусь книгу? Може хоча б це підніме мені настрій. У мене немає ані найменшого бажання впадати в депресію і те, що я навіть після 5 годин сну не виспалась — дуже погано.

—           Йди до мене.

Марія встала й підійшла до Лева. Він ніжно взяв її за руку. Дівчина посміхнулась. Хоча б щось в цьому світі викликає в неї посмішку. Вона сіла до нього на коліна й обняла за шию. Чоловік поклав одну руку їй на талію, а іншою відкрив книгу. Не втримавшись, Марія сама почала читати інформацію з неї. Блондинка зовсім не помітила, як з головою онурилася в усі події минулого, які так довго намагалися дослідити науковці. І все ще продовжують. В школі історія не так притягувала її до себе, але тепер дівчина розуміла причину. Присвятив себе біології, вона зовсім не помічала того, що її справді захоплювало.

—           Знаєш, важко зараз знайти людину, яка так само як і я, захоплюється історією. Але я зміг це зробити.

—           Ти подарував мені це кохання

Втому як рукою зняло. Марія цілий вечір допомагала Леву шукати потрібну інформацію, з головою занурившись в історію. Вони так просиділи до пізньої ночі, поки обоє не повалилися втомлені на ліжко.

—           До речі, як тільки це все трохи втихомириться, мені потрібно буде з’їздити до Києва. Відчуваю, що скоро, бо вже знають, хто вбивця.

—           Даниїл, схоже, в бігах зараз. Нікому не відповідає.

—           Ранок вечора мудріше. Нумо спати, Марусю.

Вони залізли під ковдру й Лев обійняв дівчину. Хоча б вечір зміг змусити її забути страшні моменти. Якщо її щось і врятує, то це буде історія та Лев.

Глава 5 Частина 3

Марія прокинулася від того, що Лев вставав з ліжка. Вона потерла очі, згадуючи вчорашній день.

—           Ти куди?

—           На пробіжку. Ти зі мною?

Дівчина задумалася. Вона знову не виспалася. Але пробіжка… Може вона розбудить її.

—           Давай.

***

— Так, ну я тепер точно буду кожний день тебе на пробіжки витягувати.

—           Помилуй свою дівчину.

—           Витримка в тебе не дуже. Ти як взагалі темну магію ще вивчаєш?

Вони йшли назад до Ярослави. Точніше, Марія ледве дійшла до будинку. Жінка була зараз на роботі. Зайшовши, дівчина відразу пішла на кухню й випила води. Ні, все ж не проснулася ще. Сонливість залишилася. Вона побачила Бориса, що снідав. Точніше, розмитий силует Бориса. О так, у Марії погіршився зір. На кухні працювало радіо, а на столі лежала газета. Марія відразу впізнала лінію.

—           Вчора стало відомо про вбивство за допомогою темної магії у передмісті Харкова. Вбивця ‒ Іващенко Даниїл.

Далі були відомості про його зовнішність. Все ж втік.

—           І в газеті, і на радіо. Не здивуюся, якщо навіть по людському телебаченню скажуть якось зашифровано.

—           Темна магія заборонена, а тут ще й вбивство двох людей.

Дівчина взяла телефон і зайшла у групу її компанії. Навіть там все про це.

«Маріє, ти у мене вчора питала, де Даниїл, через це?» ‒ написав Юрій

«Так»

«І це наш друг. Хоча, недаремно він мене бісив на початку року» ‒ відписала Настя.

«Все одно нічого не розумію. Чому?» ‒ написав Єсен.

« «Чому?» буде вирішувати вже поліція. Маріє, ти як?»

Хоча б Лора запитала про неї.

«Твій брат вирішив мене помучати на пробіжці. У будь-якому випадку, краще ніж вчора»

Марія вимкнула телефон і пішла в душ. Вона не знала, що робити. Даниїл підірвав її довіру до всіх. Крім Лева, бо він рятував дівчину та й сам пов’язаний зі слідством.

Вийшовши з душу й одягнувшись, дівчина пішла на кухню. Лев говорив з Борисом про щось. Вони сміялися. Марія усміхнулася. В голові з’явилася думка, що Лев був би прекрасним батьком. Він і з дітьми, і з підлітками прекрасно ладить, намагається знайти підхід.

—           Марусю, сідай їсти.

Дівчина сіла за стіл, де вже була її порція. Проте, Марія зрозуміла, що їсти не хоче. Їжа навіть викликала легку нудоту. Але голодувати — не варіант. Хоча б трохи потрібно поїсти.

Від очей Лева це не вдалося сховати.

—           Борисе, залиши нас, будь ласка.

—           Добре.

Хлопець вийшов з кухні. Лев підсів ближче до дівчини й накрив її руку своєю.

—           Щось сталося?

—           Я не відчуваю голоду. І від їжі нудить.

—           Хоча б трохи. Ти не їла з учорашнього дня.

Марія кивнула і взяла виделку. Невеликими шматочками вона їла.

—           Ти хвилюєш мене. Все ще сумна, зайшла на кухню, неначе привид. Тепер ще й це.

—           Я попрошу у Ярослави номер психолога. Розумію, що пару сеансів не завадить.

—           Будь ласка, зроби це. Я не зможу тебе підтримати й допомогти тобі, як він. Хоч я і намагаюся робити все, що в моїх силах.

Дівчина усміхнулася.

—           Просто будь поряд. Ти зараз єдиний, кому я довіряю.

Марія з’їла всю порцію, хоч і пішло на це більше часу, ніж зазвичай.

—           Я трохи попрацюю піду. Ох, чому там так багато паперів?

Лев засміявся. Він розумів її, бо сам страждає цим кожного року. Точніше, вже почав.

—           Я тобі перекину П.І.Б і номера нових студентів, які, як мінімум, планують потрапити на Хорс.

—           Давай ти будеш записувати їх в документ, до якого я матиму доступ.

—           Добре. Твоя пошта у мене є.

Дівчина кивнула й пішла до себе в кімнату. Вона взяла папери й увімкнула комп’ютер. Але задзвонив телефон. На екрані був номер Стефанії. Добре, що хоч об’єкти вблизьку вона чітко бачить.

—           Ало. Ти як?

—           Як виявилося, гірше, ніж думала.

—           Бідна. Я Даниїла вб’ю.

—           Не потрібно. Поліція це зробить за тебе.

—           Ніхто не в праві робити боляче моїм друзям. Я перетворю його життя на пекло.

—           Не буду з тобою сперечатися. Стефаніє, вибач якщо можу бути грубою трохи з тобою, та й з іншими. Просто…

—           Даниїл підірвав твою довіру до всіх. Не пояснюй, ми всі розуміємо і зробимо все, щоб повернути її.

—           Просто почекайте.

—           Добре.

Дівчата говорили ще з пів години. Їхня розмова перервалася новим дзвінком, але цього разу від детектива.

—           Ало. Добрий ранок.

—           Добрий. Щось сталося?

—           Ви можете повернутися у свій дім. Там нам більше нема чого робити. Нічого підозрілого не знайшли. Але рекомендую встановити сигналізацію

—           Добре, дякую. До побачення.

Марія відклала телефон і пішла шукати Лева. Він був у своїй кімнаті й з кимось говорив по телефон. Трохи підслухавши розмову, вона зрозуміла, що це щодо заселення у гуртожиток. Чоловік подивився на Марію й усміхнувся. Його бурштинові очі блиснули, коли побачили її. Він протягнув до неї руку, не перестаючи говорити через телефон. Вона підійшла до нього й обняла.

—           Добре. До побачення.

Він щось швиденько записав у телефоні й сховав його у кишеню. Лев обняв дівчину.

—           Сказали, що можна повернутися додому.

—           Ти зможеш?

—           Постараюся. Там прибирати потрібно, ще й до похорону готовитись. Ох, і до нотаріуса потрібно. Заповіт. Роботи не початий край. Це літо явно веселим буде.

Лев промовчав, ніжно гладячи Марію по волоссю. Він буде поряд, щоб не сталося. Чоловік потрібний їй зараз.

***

Увечері, коли вони перебралися до будинку Марії, дівчина відіслала Лева у місто по продукти та деякі матеріали. Чоловік лише трохи пам’ятав Харків і був як турист. А тут йому потрібно було все найти. Вона ще й попросила зайти його в магазин, який находиться у самому місті.

—           Та ну де ж він? Правильно йду.

Оглянувшись, Лев побачив ювелірний магазин. Карти його привели зовсім не туди, куди потрібно. Видихнувши, чоловік вирішив зайти в магазин. Може щось придбає для Марії й підніме їй настрій.

—           Добрий вечір, ‒  сказала консультантка.

—           Добрий вечір.

—           Що хочете придбати?

—           Навіть не знаю. Кільце, або браслет.

—           Для кого? Мама, сестра, дівчина?

—           Дівчина. Єдине побажання ‒ не срібне. У неї алергія.

Точніше це Леву не можна його торкатися, але звичайній людині цього не потрібно знати.

—           Думаю, ми щось найдемо. Знаєте розмір?

—           Так.

Консультантка провела його до вітрин з прикрасами. Лев дивився на них, але нічого не підходило. Він знав, що будь-який його подарунок Марії сподобається, але ж хотілося, щоб це було щось особливе.

Раптово його увагу привернула золота обручка у вигляді сонця, з діамантом посеред. Подивившись на ціну, він зрозумів, що може її придбати просто зараз.

—           Ох, прекрасний вибір. Обручка довго чекала свого покупця. Може це знак?

—           Можливо. Я купую її.

—           Прекрасно. Може ще коробочку?

—           Давайте.

Через декілька хвилин Лев вже йшов далі вулицею, а в кишені у нього була коробочка з обручкою, що може змінити його життя. Але не сьогодні. Для них цей день ще не прийшов.

Глава 6 Частина 3

 

Марія прибивала полицю. Лев пішов у магазин. Було самотньо знаходитися в цьому домі, знаючи, що більше ніколи сюди не прийдуть батьки з якимись смаколиками для неї. Вони так і не дочекався сміху новонародженої дитини. Буде дім одиноко стояти на цій вулиці й чекати поверненню Марії на канікули. Добре, що хоч Ярослава погодилася доглядати за садом, поки дівчини не буде.

Завтра Марії до нотаріуса. Її не буде вдома пів дня, а може й більше, бо потім ще деякі справи в місті потрібно зробити. До цього ще й страх, що Даниїл може повернутися сюди. Потрібно подивитися систему сигналізації. До психолога тільки у п’ятницю. У нього зараз відпустка.

Двері до будинку відчинилися й у Марії ледве серце не стало. Але побачивши Лева з кульками, вона полегшено видохнула й пішла допомагати йому.

— Майстрине моя, ти як тут?

— Потрохи привожу дім у його початковий вигляд. В залі залишилося лише пропилососити. В інших кімнатах також та й усе. Взуття поки що не знімай.

Лев відніс продукти на кухню й Марія почала їх розкладати. Багато продуктів довелося викинути, бо вони були не в холодильнику. Руна готувала щось перед смертю. Лев спостерігав за Марі з усмішкою.

— Мара побери, нічого не бачу.

Ще коли вона була в академії, її зір почав трохи погіршуватися, але було терпимо. Так, прийшлося сидіти на перших партах всюди. Проте Марія помітила, що після смерті батьків вдалечінь вона бачить все гірше і гірше. Зараз навіть не може побачити, де стоять крупи.

— Не зрозумів.

— Судячи з усього, завтра мені окрім нотаріуса і психолога йти ще й до окуліста.

— Ти ж буквально позавчора все прекрасно бачила.

— Не прекрасно, а розмито. У батька короткозорість й вона почала проявлятися у мене.

— А я то думаю, чого це ти втомлена вічно. У тебе ж очі вічно напружені через неї, от і стомлюєшся швидко. Коли тобі до нотаріуса?

— О 14:00.

— Значить зранку до окуліста. І не дивись так на мене.

Марія все ж знайшла, де лежали крупи. Розібравши продукти, вона почала пилососити, поки Лев щось готував на кухні. Їй довелося кожну кімнату прибирати по три рази, щоб упевнитися, що ніде немає сміття. А з постійною втомою це ще важче було зробити.

Завалившись від утоми на диван, вона подивилася на Лева. Точніше на розмитий силует в чорному одязі біля плити. Вона усміхнулася. На весь будинок рознісся приємний аромат пасти з морепродуктами. Але від нього дівчину знову трохи нудило. Хоч це й улюблена страва Марії, після домашнього борщу.

— Я могла б сама її приготувати.

— Вибач, але пускати тебе без окулярів чи лінз до плити не найкраща ідея.

Дівчина відчула легкість у тілі. Їй потрібно було повернутися додому, бо тут все рідне й легше переживати всі незгоди. Ну або в академію. Адже і вона її дім.

— Готово. Де у тебе тут тарілки?

— Над раковиною.

Марія встала й дістала виделки та стакани. На столі була пачка бананового соку.

— Я тобі наклав небагато, тільки з’їж.

Лев поставив дві тарілки на стіл. Він налив у склянки сік і сів навпроти Марії. Дівчина дивилася на тарілку пасти з думками, чи хоче вона взагалі їсти. Але, взявши виделку, почала. Шматочки ледве лізли до рота. Проте порція й справді була невеликою і з’їла дівчина її досить швидко, запивши соком.

— Хвилююсь я за тебе. Там йогурт є, може хоча б його?

— Давай перед сном.

— Ой, що думаю. Може волосся відстригти?

— А давай ти до психолога трохи походиш, а потім вже будеш вирішувати.

— Ц.

Дівчина взяла тарілки й пішла мити посуд. Лев спостерігав за нею. Але коли дівчина кинула в нього мокру ганчірку й випадково вона потрапила на його обличчя, він неначе проснувся.

— Ой, вибач.

— Ти аб’юзерша.

— Говорить чоловік, який вічно мене кусає.

— Ой та мий ти вже той посуд і нічого не розбий. Мені ще тебе порізаної не вистачало.

Чоловік не витримав й засміявся, а Марія просто усміхнулася. Ціль «нічого не розбити» була більш ніж реальною. Але від цього їй не вдалося вберегтися. Одна тарілка спала на підлогу розбившись. Дівчина поранилася, але в голові з’явилася думка, що біль була приємною. Злякавшись, дівчина випустила уламок й закричала. До неї відразу підбіг схвильований Лев.

— Марусю, що сталося?

Марія не відповіла, а просто заплакала. Навіть її здивував такий різкий перепад настрою. Тільки що жартувала з Левом і навіть розбита тарілка її не засмутила, а тепер плаче. Лев підняв її на руки й відніс до дивану. Він поклав її, взяв з аптечки перекис і обробив палець.

— Що сталося? Ти так через тарілку? Нову купимо, не бійся.

— Я.. Я не знаю.

Лев обійняв її й почав укачувати. Марія досить швидко перестала плакати, але пригнічений стан залишився. На неї знову напала різка втома. Заплющивши очі, вона всередині молилася, щоб це було не видіння. Дівчина заснула в обіймах Лева.

Зрозумівши, що Марія заснула, Лев відніс її у кімнату й поклав на ліжко, вкривши ковдрою. Чоловік й гадки не мав, що з нею відбувається. Швидше б той сеанс у психолога, чи може відразу до психіатра краще? Бо порушений апетит його сильно тривожив.

Він поцілував її у чоло й спустився вниз. Діставши комп’ютер, чоловік вирішив написати Лорі.

«Привіт, сестро»

«А я вже думала, що не напишеш. Як ви?»

«Я нормально. Але мене Марія дуже тривожить?»

«Що сталося?»

«У неї апетит зовсім пропав, а тільки що був різкий перепад настрою. Вона навіть сама не розуміє чому. Вчора спала довго. Хоча я навіть готовий поспорити, що якби не розбудив її випадково зранку, то вона б і далі спала. Хоча на неї це зовсім не схоже»

«Згідна. Сподіваюсь, все налагодиться»

«Я також. До речі, я чого пишу. Забіг сьогодні в ювелірний магазин. Вирішив подивитись щось»

«Ооо, мені вже подобається цей початок. Що там?»

«Там обручка дуже гарна була»

«ОБРУЧКА? Невже я дочекаюся моменту, коли ти їй освідчишся?»

«Я навіть не знаю, коли це буде. Зараз момент не підхожий»

«Згідна, але все ж. Я дочекаюся твого весілля, вау»

«Хей, мені 29 тільки»

«І в тебе 5 колишніх, але тільки Марія та сама. Але я на кожній тій колишній так сподівалася»

«Ой все. Як там тітка?»

«Прекрасно. Сьогодні цілий день в бібліотеці сиділа»

«Значить все краще не буває. Ладно, спокійної ночі тобі»

«І тобі»

Лев відкрив браузер і ввів «симптоми депресії». Він зайшов на сайт й почав читати. Різкі перепади настрою, зміна апетиту та ваги, зміна режиму сну, зникнення інтересу до багатьох речей. Чоловік злякався. Деякі симптоми у Марії є, деяких немає. Він не може поки що вирішувати щось, потрібно дочекатися п’ятниці. Або хоча б пережити завтра, бо повний місяць.

 

Глава 7 Частина 3

 

Лев зайшов до кімнати Марії, попиваючи каву. Ніч була не найкраща, повний місяць. Він намагався заснути біля дівчини, однак не виходило.

Але вже восьма. Проте подивившись на Марію, чоловік зрозумів, що вона все ще у глибокому сні. Хоч і проспала вже 12 годин.

Лев поставив чашку на стіл й підійшов до дівчини. Він легенько її потрусив, від чого вона сонно розплющила очі.

— Вставай, вже восьма.

Марія кивнула та сіла. Лев помітив, що дівчина зовсім не виспалася.

Вона обняла його та заплющила очі. Втома зовсім не пройшла. Але потрібно до лікаря. Віддалившись, вона пішла до ванної.

Лев чекав на неї у залі, допиваючи свою каву. Стан дівчини хвилював його все більше, але не йому вирішувати, що з нею. Він історик, а не лікар. Марія спустилася на перший поверх. На вулиці було прохолодно, тому дівчина одягла сорочку, яку відібрала у Лева ще взимку. Проте вигляд у неї був пригнічений.

Лев викликати таксі й вони вийшли на вулицю. Марія взяла його під руку. Вона поклала голову на плече чоловіка.

— Ти як себе почуваєш?

— Голова болить, ще й не виспалася. Настрій жахливий. Насправді навіть бачити нікого не хочу, але розумію, що потрібно.

— Приїдемо додому, я залишу тебе і не буду чіпати. Але якщо що – клич.

До будинку під’їхала машина. Марія й Лев сіли на заднє сидіння. Поклавши голову на плече чоловіка, дівчина заплющила очі й знову заснула. Лев обняв її, думаючи, що робити. У його матері було схожа ситуація, але вона сама вибралася з того стану. Однак з її апетитом у неї було все нормально та й вона не воліла бути на самоті довгий час, а Марія мліє на очах. Мабуть, найкращий варіант зараз буде дочекатися п’ятниці.

***

Лев сидів біля кабінету й читав книгу, коли вийшла Марія. Він встав й підійшов до неї.

— Що там?

— Міопія. Виписали окуляри та ще кучу всього, ‒ дівчина легенько усміхнулася, ‒ обоє рябоє.

— І не говори.

Лев поплескав її по голові.

— Пішли купувати твої окуляри.

Чоловік взяв дівчину під руку. На вулиці спіймавши таксі, Марія назвала адресу оптики. Цього разу Лев сів спереду, даючи можливість блондинці задуматися. Але думки плуталися й вона дивилася в одну точку на передньому кріслі, зовсім не помічаючи нічого. Навіть не одразу зрозуміла, що Лев кличе її.

— Марусю, ти мене чуєш?

— А?

— Ми приїхали.

Дівчина подивилась у вікно. А й правда. Вона вийшла з машини, а за нею Лев. Він подивився на дівчину. Вона не могла розрізнити цей погляд. Навіть обличчя його чітко не бачила. Але вже через секунду він протягнув їй руку й вони зайшли у приміщення. До них майже відразу підбіг консультант. Зрозумівши ситуацію, він повів дівчину за собою, а Леву залишалося тільки чекати.

Пройшло чимало часу, поки Марія, нарешті, не підійшла до нього, ховаючи гаманець у сумку. На ній були прямокутні окуляри, трохи ширші, ніж у Лева.

— Не дививсь так на мене, вони найзручніші.

— Тобі пасує.

— Мені здається, що в них я виглядаю якоюсь занадто серйозною.

— Ти прекрасна в них. Пішли вже.

Лев і Марія вирішили зайти до кафе, поки не прийшов час зустрічі з нотаріусом..

— Не хочу їсти.

— Ти зранку навіть не снідала, а вчора ввечері з’їла дуже мало. Відмова не приймається, мені дівчина потрібна здорова.

Втома Марії нікуди не ділася, але до неї ще додалася дратівливість і нав’язливі думки про самогубство. Дівчина не знала, що з нею. Але й думати не виходило.

***

Через два тижні.

З кожним днем Марії гіршало на очах у Лева. Вона мало їла, багато спала, більшу частину дня була пригніченою. Навіть з ним почала набагато менше спілкуватися. По суті, за день вони перекидалися парою слів, коли її настрій був кращим й усе. Чоловіку було боляче через це, але він не смів її звинувачувати. Просто намагався бути поруч.

Марія часто приходила до нього коли він сидів у залі й працював і, не говорячи ні слова, сідала поруч й обіймала. Вона намагалася спостерігати за його роботою, сконцентруватися на цьому, але не виходило.

Даниїла не знайшли. Пошуки продовжувалися, але його неначе слід простив. Дівчину ж тривожила параноя, яка з’явилась через це. Хоч всі друзі й Лев намагалися їй допомогти, але допомогало це мало.

— Мене відправили до психіатра. Я просто розказала все, що зі мною відбувається й мене відразу туди відправили, ‒ сказала Марія, коли вийшла з кабінету психолога. Лев чекав її біля дверей.

— Тобто ти щось приховувала?

— Багато чого. Думала, що скажуть, що божевільна.

— Сподіваюсь, хоча б від мене ти нічого не приховуєш?

Марія промовчала. Лев не знає, що вона занадто часто почала думати про смерть.

Чоловік видохнув. Все ж таки довіра до нього також трохи підірвалася.

— Можеш сказати?

— Думки про самогубство.

У Лева кров в жилах застигла. Він й не думав, що все настільки серйозно.

— Не дивись так на мене. Психолог сказав, що у мене, можливо, депресія, але він не може ставити такі діагнози. Потрібно було відразу до психіатра йти. Не мучилась би так.

— Я й сам це підозрював, але симптоми повинні бути понад два тижні.

— Пройшло вже 17 днів, відколи вони з’явилися. Мені з першого дня стає тільки гірше.

— Ти вагу навіть втратила.

І це було помітно. Марія їла, але дуже мало.

Дівчина зняла окуляри й потерла перенісся. Як вона взагалі до цього докотилася? Справа в смерті батьків, чи потрібно копати глибше? Але ж діагноз ще не встановлений, зарано щось говорити.

На щастя, кабінет психіатра був неподалік від психолога. Туди не було черги. Марія постукала у двері та відчинила їх. У лікаря також нікого не було.

— Я почекаю тебе тут.

Дівчина кивнула й зайшла до кабінету. Лев сів на стілець й закрив очі. Його все ще злила нещодавня розмова. Дні три тому він говорив зі своїм знайомим, намагався знайти потрібні книги. Але розмова зайшла за життя. Лев сказав, що його бентежить стан Марії.

Навіщо ти з нею возишся?

Чоловік насупився. Як він взагалі міг таке говорити?

— Я кохаю її. Коли для тебе жінки — це лише розвага, для мене вона ‒ частина мого життя, яку я люблю найбільше, ‒ сказав Лев і відключився. Ні разу він не думав, щоб кинути її. І зараз не планує. Знає, що такого й не буде. Чоловік залишиться з нею до кінця, що б не сталося. А від думки, що вона може померти раніше ніж через старість, завдавала болю чомусь в середині нього. 

Лев чекав досить довго. Весь цей час він то читав книгу, то дивився щось в телефоні, то просто ходив по коридору. Він хвилювався й дуже сильно.

Більше, ніж через годину Марія вийшла з кабінету все така ж похмура. У її руках щось було. Схоже на заключення лікаря. Дівчина дала його Левові. Він почав читати вміст.

«Діагноз:Великий депресивний розлад»

 

Глава 8 Частина 3

 

«Діагноз:Великий депресивний розлад»

Далі чоловік не зміг читати. Страх його підтвердився.

—     Яке лікування?

Марія відповіла через кілька секунд.

—     Психотерапія і антидепресанти. Також рекомендували змінити раціон харчування, включити в нього вітаміни, та робити фізичні вправи, якщо можливо. Побічні ефекти можуть бути різними.

—     Чому вона так різко на тебе напала? Ти на другий день вже була ніяка.

—     Смерть батьків добила.

—     Ти могла відмовитися від антидепресантів.

—     Могла, але не зробила.

—     Пішли до аптеки.

Лев взяв її за руку й вони вийшли з лікарні. Марія мовчала. Аптека знаходилася відразу біля лікарні, тому йти далеко не прийшлося. Дівчина швидко купила необхідні ліки й вони поїхали додому.

Марія відразу пішла до своєї кімнати. Лев дістав комп’ютер і книги й почав працювати. На пошті було багато листів від інших викладачів, а також від батьків майбутніх першокурсників. У кожного були свої побажання. Лев взяв блокнот й ручку та почав вирішувати питання заселення. Він не сильно це любив, але знав, на що здатні хорсовці. Тому потрібно було це швидко зробити.

Нарешті закінчивши відповідати на листи, чоловік продовжив працювати над дисертацією. Кожний день писати не вдавалося. То робота, то спроби допомогти Марії. Або просто не виходило, але таке було рідко. Проте сьогодні саме з цієї причини він не написав ні слова. Вимкнувши комп’ютер, чоловік піднявся до Марії. Вона лежала на ліжку, але не спала. Дивилася в одну точку. Біля ліжка на тумбочці були її окуляри та антидепресанти. Лев сів біля неї та ніжно доторкнувся її щоки. Вона подивилася на нього, але в очах не було емоцій. Марія нічого не сказала. Дівчина після похорон батьків майже цілий день проводила у себе в кімнаті. Найчастіше просто лежала, або спала. Бувало, що Марія намагалася почитати або попрацювати. Друге у неї завжди йшло повільно й вона завжди стомлювалася швидко, а на читанні не могла зосередитися. Навіть на історії магії, що зовсім на дівчину не було схоже.

—     Тобі потрібно випити їх.

—     Їх назначили на перші два тижні спробувати. Потім будуть аналізи і нові.

—     Але ти все-рівно їх вип’єш. Добре?

Марія кивнула.

—     Я принесу води. До речі, Лора сумує за тобою, як і Юрій, Настя, Єсен, Кай, Саша, Соломія і Стефанія. Напиши їм, коли зможеш, вони чекають.

Чекають і будуть чекати. Кожен із них.

Лев швиденько спустився й набрав води у стакан. Піднявшись, він побачив, що Марія сидить й дивиться на медикаменти. Вона витягнула потрібну дозу й взяла стакан. Дівчина випила їх.

—     Не факт, що подіють. Ох, побічні ефекти вже на перший раз будуть.

—     Можливо, подіють. Я піду щось приготовлю. Ти зі мною?

Дівчина кивнула. Вона не могла сперечатись з тим, що з Левом їй хоча б трохи легше, хоч і найчастіше вона була на одинці. Але він завжди приходив до неї, говорив.

Марія взяла ноутбук й спустилася за ним. Хоча б трохи попрацювати потрібно, добре що зараз тільки планують рік. До вересня вона не вилікується, але потрібно навчитися з цим жити. Скоро антидепресанти дадуть свій ефект й вона знову відчуватиме емоції, знову буде жити. Не як раніше, але буде. А потім й зовсім буде здоровою.

—     Якщо не хочеш – не потрібно.

—     Тут просто потрібно.

Марія поставила ноутбук і почала. Все йшло повільно, як вона й думала. Дівчина спочатку не могла сконцентруватися. До цього й думки плуталися в голові. Їй доводилося часто записувати на блокноті все, щоб нічого не переплутати, ще й пам’ять стала гіршою. Чи може то побічний ефект від інших симптомів? Все можливо. Але блокнот і ручка її рятували зараз. Марія вже не раз це робила, коли було тяжко зосередитися через втому. Потроху діло йшло.

Вона не помітила, скільки пройшло часу. Дівчина й далі працювала б, тільки голова почала боліти. Марія лягла на диван. Лев помітив, що їй погано й відразу підбіг до неї. Він зрозумів, що у неї болить голова. Чоловік дав їй трохи води, що стояла біля ноутбука.

—     Сильно болить?

—     Трохи є.

—     Відпочивай, досить з тебе сьогодні. Завтра продовжиш.

—     Та це побічний.

Лев встав і відкрив вікно. В будинок залетів теплий, літній вітер, від чого Марії стало трохи легше. Ось чому лікар порадив їй бути багато на свіжому повітрі. Він здатний трохи полегшити деякі  її симптоми та побічні ефекти. Чоловік знову підійшов до неї та зняв її окуляри. Лев поцілував її у лоб. Він сумував за нею, такою веселою, здатною його кохати. І він знав, що вона зараз його кохає, але поки що не може цього показати. Їй просто потрібний час.

Марія швидко заснула. Лев вкрив її покривалом, що було поряд.

—     Скоро все буде добре, я обіцяю.

Чоловік повернувся на кухню. Він дістав з духовки страву й почав різати її, але його телефон задзвонив. На екрані був номер Лори.

—     Ало, привіт дорогий.

—     Привіт. Як ви?

—     Ой, у нас без змін все. Як ти, як Марія? Ви у психіатра повинні були бути, я пам’ятаю. Ми з мамою цілий день місця собі не находимо.

—     Клінічна депресія, як ти й думала. Назначили антидепресанти, психотерапію і все таке інше.

—     Хотіла б я бути зараз з вами, але тут мамі потрібна допомога.

—     Пізніше навідаєшся, якщо Марія буде не проти. Хоча вона завжди рада тебе бачити. А ну почекай, мені дзвонять.

Лев подивився на екран. Там був номер детектива. Він відповів.

—     Ало, добрий день.

—     Добрий день. Я з новиною. Даниїла зловили.

—     Я скоро буду.

Чоловік сказав Лорі, що пізніше передзвонить й швидко почав збиратися. Він залишив на столі біля Марії записку й визвав таксі. Йому хотілося швидше на нього подивитися, зрозуміти, чому Даниїл так вчинив. Зрадив найкращу подругу. Чи це було заплановано з самого початку? Леву потрібні були відповіді.

Таксі під’їхало до будинку й Лев назвав адресу. Відділення було на іншому краю міста у непримітному будинку, щоб приховати від очей людських. Лише чарівники знали, що там. Дорога до нього здавалася вдвічі довшою.

Нарешті приїхавши, Лев вийшов й швидко зайшов до відділення. Там кипіло життя. За останній час випадки використання темної магії почастішали й вони намагалися розібратися в чому діло.

—     Прізвище, ім’я

—     Авінов Лев.

—     Пане Корнієнку, він прийшов.

Детектив підійшов до них через хвилину.

—     Я думав, ви будете з Марією.

—     Вона нездужає, тому відпочиває. Я хочу побачити його.

—     Йдіть за мною.

Чоловіки попрямували у невідомому для Лева напрямку. Спочатку ніхто й слова не промовив.

—     Його батьки дуже шкодують. Весь час питають у мене, як Марія, хоча я не знаю.

—     Дайте їм мій телефон.

—     Сестра зі своїм чоловіком добрі люди. Вони не очікували від Даниїла такого.

—     Я також.

Вони зайшли до приміщення. Лев побачив двох поліцейських і камеру. В ній сидів Даниїл, неначе нічого не сталося. Блондин розізлився через це. Як він взагалі сміє після того так легко жартувати.

—     Леве, які люди! Не думав, що побачу тебе у самому Харкові! Як там Марія? Чув що через тебе вона залишилася тоді в академії.

—     Замовчи.

—     Лев і злий?

—     Ти знаєш через що я злий, Іващенко.

Даниїл засміявся, через що Леву стало противно.

—     Все-рівно мені на твою Марію, як і на її друзів. Я просто слідкував.

—     Так просто розказуєш?

—     Моя пані витягне мене звідси, щоб не сталося.

Детектив насупився. Йому було боляче бачити Даниїла таким.

—     Дядьку, чого мовчиш?

—     Твої батьки попросили передати тобі, що ти їм більше не син.

Лев помітив, що у очах Даниїла неначе щось рухнуло й усміхнувся. На чужому горю щастя не наберешся, але тут він був радий.

—     Просто щоб ти знав. Я розумію, що тобі однаково, але Марія не раз замислювалася про самогубство, а це твоїй пані точно не на руку. Вона ж хоче дізнатися про таємницю Ларосса, чи не так?

—     Звідки ти…

—     Все й так очевидно. Мій дядя це вже давно зрозумів. Та чи не ви його вбили? Все говорить, що так. Кожен з вас понесе найвищу міру відповідальності, це я тобі обіцяю. Ніхто не сміє чіпати моїх рідних.

Даниїл усміхнувся.

—     Який же ти наївний.. ‒ сказав він беззвучно.

 

Глава 9 Частина 3

 

Лев вийшов з відділення й викликав таксі. Воно приїхало швидко. Сівши, він назвав адресу. Чоловік все ще не розумів, що за пані.

В сумці задзвонив телефон. Він дістав його.

— Привіт, мамо.

— Привіт любий, що ви?

— З поліції їду. Даниїла знайшли.

— Ох, ну нарешті. Як Марія?

— Депресія.

— Це дуже погано. Ви повністю припинили заняття?

Софія знала, що Марія вивчає темну магію. Вона сама її знала прекрасно.

— Швидко стомлюється. Марія ніяку зараз не використовує.

Лев опустив слово «магія», знаючи, що таксист звичайна людина.

— Ну так, вона йде з емоцій. Бідна дівчинка.

— Чого це ти її так полюбила? Ти ж ненавидиш таких, як вона.

— Ну чого ж, вона ж з давньої хорсівської родини. Ой, мені потрібно бігти.

Софія швидко відключилася, а Лев застиг. Їй ніхто не говорив, що Марія з Ларосса. Навіть дівчина хоче тримати це в таємниці. Чоловік поклав телефон у сумку й задумався. Ні, вона не може бути тією пані, про яку говорив Даниїл і яка вбила Михайла. Так, його мати строга, так, вона до інших холоднокровна, але це не вона. Ні. Може все ж Марія розказала? Лев відчуває, що це не Софія.

Поклавши телефон у сумку, чоловік дістав коробочку з обручкою й відкрив її. Прийде час і вона буде у Марії, але коли? Лев і сам не знав. Просто відчував, що ще не час.

Коли він зайшов у будинок, то відразу побачив, як Марія виходить з ванни. Вигляд у неї був ще гірший. Лев злякано підійшов до дівчини.

— Марусю, що сталося?

— Нудить.

Ще один побічний ефект. Але до цього просто потрібно звикнути й Марія знала це. Вона буде продовжувати їх пити. Лев взяв її на руки й відніс на диван. Дівчина була вдячна йому, бо ходити ледве могла. Він поклав її на подушки й сів поруч. Чоловік переживав за неї. Мимоволі, вона згадала нараду на початку першого курсу. Як вже тоді Лев переживав за неї, як за друга, як захищав, заспокоював.

Поганий, пригнічений настрій переслідував її цілий день. Нікого, окрім Лева, бачити їй не хотілося. Навіть з друзями переписуватися й говорити стала набагато рідше. Хоча вони про неї не забувають, пишуть. В глибині душі вона була рада, хоч зараз і не відчувала цього. Її довіра підірвалася до них, але вона повернеться. Хоч і піде на це довгий час.

— Знаєш, поки тебе не було, я знову думала закінчити життя самогубством.

— Не потрібно.

— Я намагаюся триматися, але коли одна, то це набагато важче, ніж я думала.

Лев ліг біля неї, обійнявши її. Марія поклала голову на його груди й закрила очі. Швидше б лікування закінчилося.

— Як Даниїл?

— Говорити про нього не хочу. Не бійся, він не чіпатиме тебе.

Чоловік торкнувся її волосся. Лев знав, що розслідування ще не закінчилося. Даниїл був тоді в кімнаті Марії, коли її ледве не викрали. І не він вбив Михайла. Слідство продовжується. До цього ще й хвороба дівчини.

Вони лежали так довгий час, не промовляючи ні слова. Так і заснули.

Через три тижні

Марії виписали нові медикаменти, які вона приймала кожний день. Деякі побічні ефекти пройшли, деякі ще були. Але Лев не міг не радіти зараз. Їй ставало дедалі краще.  Так, повний ефект буде приблизно у серпні, але дівчина вже потрохи поверталася до життя. Навіть їсти почала більше.

Окрім цього Марія більше почала займатися спортом. Можливо й це дало свій результат. Ну і психотерапія.

Лев чекав її біля кабінету, читаючи книгу. Йому всі три тижні не давало спокою розуміння того, що його мати якось дізналася про те, що Марія з Ларосса. Весь час, коли він хотів спитати, вона кудись бігла, або різко змінювала тему. Чоловік не раз задумувався над тим, що вона і є та жінка, що керує цим всім, але не хотів сприймати це.

Марія вийшла з кабінету. Вигляд у неї був трохи хворобливий. З самого ранку болить голова. Лев встав й дівчина взяла його під руку, щоби було легше. Вони вийшли з лікарні.

— Як там?

— Лікування продовжується. Та результати вже є. Завдяки лікам.

Лев усміхнувся. Це й справді добре.

Вони поїхали додому. По приїзду Марія відразу піднялася до себе у кімнату, щоб відпочити трохи й почитати. Лев же вирішив заказати їм піцу. Домовившись за доставку, він піднявся до дівчини. Вона лежала на ліжку, тримаючи в руках книгу.

— Що читаєш?

— Те, що могла дочитати ще давно, але закинула. Історія.

Дівчина слабо усміхнулася. Настрій у неї хоч і був кращим, ніж раніше, але веселим його не назвати.

— Ти не проти, якщо Лора через тиждень приїде?

— О, ні. Я сумую за нею.

Лора вже давно хотіла навідатись, але все ніяк не виходило. Ось нарешті сказала, що зможе за тиждень. Лев сам сумував за своєю сестрою, тому був безмежно радий, коли почув цю новину.

За пів години у двері подзвонили. Лев забрав піцу й заплатив. Марія накрила на стіл.

— Як голова?

— Не хвилюйся, це побічний ефект все ще.

— Добре. Але якщо погано, то полежи краще.

Дівчина взяла кусок піци й почала їсти. Взагалі вона майже відразу після початку прийому ліків почала багато їсти, але Лев не хвилювався. Зараз все прийшло в норму. Чоловік налив соку й також почав їсти.

— Які плани на сьогодні?

— Вони у мене не змінюються. Поки немає списків — легше. Але з 23 серпня почнеться. А до того моменту ми хочемо підготувати гуртожиток для заселення. Кажуть, роботи там багато.

— Не сперечаюсь.

У Лева задзвонив телефон. То була Маргарет.

— Ало, привіт.

— Я по ділу дзвоню. Твоя мати впала, перелом ноги й дуже сильний. Операцію будуть робити.

У Лева кров застигла від цього.

— Як?

— Каже, що впала на бетонне покриття.

— Коли операцію робитимуть?

Чоловік подивився на Марію. Вона була здивованою.

— Сьогодні.

— Я передзвоню.

Лев відключився.

— Що сталося?

— Мама ногу зламала. Операцію робитимуть.

— Поїхали до неї.

Лев здивувався.

— Але ж психіатр..

— Я з цим розберуся. Я пам’ятаю, що у твоєму місті є психіатр, що працює з магами. Або домовимося там якось. Поїхали до неї.

— Добре, збирайся. Я не знаю скільки ми там будемо.

Марія пішла наверх. Лев був здивований, що вона так швидко зреагувала на це, хоча зазвичай реагує трохи з запізненням. Чоловік набрав номер Софії, всередині сподіваючись, що вона відповість.

— Ало.

— Мамо, як добре, що можеш говорити. Ти як?

— Маргарет все розказала?

— Так. Я не буду питати як так вийшло. Я приїду найближчим потягом.

— Ох, не потрібно, Марія…

— Вона також. Відпочивай, я просто подзвонив, щоби попередити.

Лев швидко заказав квитки й пішов збиратися. Марія зробила це набагато раніше. Вона чекала чоловіка на першому поверсі, перевіряючи, чи не забула раптом чогось. До Ярослави вона подзвонила. Вони давно вже домовилися, що жінка доглядатиме за садом. Власного у неї не було, тому вона була зовсім не проти.

З психіатром питання вирішила швидко, тому хвилюватися не було чому.         

 

Глава 10 Частина 3

 

Софія Авінова

Софія сиділа на горищі, перебираючи коробки. Стільки прекрасних спогадів в них зберіглося. Особливо про чоловіка. Як же вона за ним сумувала. Намагалася забути, але не виходило.

В одній з коробок жінка помітила знімок УЗД. Взявши його в руки, з її очей покотились сльози. Йому вже 19 років. На ньому була ще ненароджена Лора. Якби вона тільки могла повернутися в минуле. Софія б втекла з цього міста. Всі були б живі.

— Ненавиджу тебе, Маргарет. Немає у тебе серця. Ти вбила мого чоловіка, відібрала дочку. А потім ще й свого вбила. І не можу я розказати про тебе, бо залякала мене.

Вона їздила до неї тільки через те, щоби побачити Лору. Для Лева Софія жахлива мати. А замовляння зняти може тільки Маргарет, або її смерть. Софія приклала знімок до серця. По її щоках все ще котилися сльози. Її прокляття ‒ самотність.

— Моя найкраща, найулюбленіша донька. Колись ти дізнаєшся правду.

Жінка поклала знімок УЗД назад у коробку й вийшла з горища. Сьогодні був вихідний, вона могла відпочити. Софія швидко зібралася й пішла до магазину. У неї в холодильнику давно вже пусто, але хотілося чогось приготувати. На щастя, йти треба було недалеко. Все потрібне було в магазині на її вулиці.

Ідучи, жінка думала про своє. Вона й сама переживала за Марію, яка стала вже рідною. Софія була щаслива, що Лев нарешті знайшов того, хто його справді кохає, хоч і не очікувала, що це буде вона. Хотілось повернутися назад в минуле й не сваритися з Руною, через хлопця. На думку жінки, це була найбезглуздіша причина для сварки. Але тоді це й справді розірвало їхню дружбу назавжди.

Повністю поринувши у свої роздуми, жінка перечепилася через сходинку до магазина й впала, вдарившись ногою.

— О Великий Хорс, як же боляче.

Софія зрозуміла, що ногою не може рухати та й біль була занадто великою.

— Жінко, обережніше.

До неї підбігла молода дівчина й присіла.

— Як ви?

— Викличте, будь ласка, швидку.

Незнайомка швидко дістала свій телефон й набрала номер швидкої допомоги. Вона приїхала досить швидко.

Лев і Марія

Коли вони зайшли в палату, Софія лежала дивлячись у вікно. Вона поглянула на них.

— Як добре, що ви приїхали.

Лев підійшов до неї й сів поряд. Він взяв її за руку. Марія ж була біля дверей, хоч і потребувала відпочинку зараз. І чому один з побічних ефектів була сонливість, від якої дівчина й так страждала.

— Мене завтра випишуть.

— Добре, я заберу тебе.

— Маріє, не стій біля дверей, проходь.

Дівчина зреагувала не відразу, але все ж сіла біля Софії з іншого боку. Жінка помітила це. Вона взяла її за руку й ласкаво усміхнулася, від чого Марії стало тепліше на душі. Можливо, вона втратила одну сім’ю, але знайшла іншу.

— Альвіна вдома, вона вам кімнати повинна підготувати.

Дівчина не знала, ким є Альвіна. Але судячи зі слів Софії, це покоївка.

— Маріє, залиши нас на хвилинку, ‒ сказав Лев, ‒ я тебе покличу.

Дівчина послухала його й вийшла з палати. Леву потрібно було з’ясувати одне питання зі своєю матір’ю.

— Як ти дізналася з якого роду Марія?

— Я це давно вже знаю, милий. Руна розказувала. А коли ми посварилися, я пообіцяла, що нікому не розкажу це. Секрети Руни завжди були цінністю для мене. Навіть після тієї безглуздої сварки. Це було важливо для слідства?

— Дуже. Вони хочуть отримати секрет Ларосса. Але ж Марія його не знає сама.

Софія усміхнулася. Маргарет тепер точно не отримати його. Світла магія в безпеці.

— Лора знає, що ти її мати.

— Що?

Софія підозрювала, що Лев це скаже. Але все ж була здивована.

— Вибач, але вона має право знати.

— Ні, ти все правильно зробив.

Жінка розуміла, що тепер і в очах Лори вона жахлива мати, але дівчина знала правду. Це було головне. Софія б давно розказала, якби тільки могла.

Лев покликав Марію назад у палату й вони ще трохи поговорили. Було видно наскільки дівчина хотіла спати. Та й настрій був не дуже. Але прийшов час їхати до будинку Лева. Марія й гадки не мала, як він виглядає.

Як виявилося, він не так далеко від лікарні. На таксі вони їхали лише 10 хвилин.

— Приїхали.

З-за вікна Марія побачила великий двоповерховий будинок. Лев вийшов з машини й відчинив дівчині двері. Коли вона вилізла, чоловік взяв речі й водій поїхав. Блондинка все ще дивилася на будинок.

— Пішли всередину, скоро дощ почнеться.

На вулиці й правда було хмарно. А якщо про дощ говорить Лев, то він точно скоро піде. Вони підійшли до дверей і чоловік відчинив їх. Альвіна все ще була тут. Вона відразу їх зустріла.

— Ох, Леве. Нарешті ти приїхав.

Альвіні було, на вигляд, років сорок. Вона була одягнена у звичайну форму покоївки. Жінка усміхалася.

— Добрий день, Альвіно. Це Марія Д’яченко, моя дівчина. Маріє, це Альвіна Гончаренко, наша покоївка. Але насправді дуже класна жінка.

— Ох дякую. Не знала, що в тебе є дівчина. Дуже рідко ти мені пишеш.

Лев зніяковів.

— Ох, вибачте. Робота. Хорсовці так і люблять потрапляти в якісь неприємності. Особливо Марія й Лора.

— Хей!

Чоловік засміявся, а Марія просто промовчала. Альвіну зовсім не збентежило те, що Марія ще студентка. Жінка просто сміялася разом з Левом.

— Ну, досить стояти у проході. Там на вас вже чекає їжа.

Лев і Марія зняли взуття, вимили руки й пішли на кухню. Від вигляду їжі, дівчина ледве встояла на ногах. Все ж їсти вона хотіла сильно. Вони сіли за стіл.

— Так, я підготувала твою кімнату. Кімната Марії якраз біля твоєї.

Дівчина розуміла, що більшість ночей вона проведе у Лева, але сперечатися не стала.

— Дякую. Ви у нас сьогодні до котрої?

— Ой, та я вже зараз буду йти. Побачимося в п’ятницю.

Марія помітила, що Лев відноситься до Альвіни з повагою, навіть не дивлячись на те, що вона покоївка в його домі. Жінка пішла досить швидко, й вони залишилися в домі самі.

— Не соромся, почувай себе як вдома. Скоро й Лора приїде.

— Дім такий великий. Проведеш екскурсію?

— Ну, аякже. Ти б бачила ще садок тут. Він прекрасний. Тобі сподобається.

Вони доїли й Лев почав мити посуд. Марія оглянула кухню. Все було в сучасному стилі.

— Мама любить сучасне. По-моєму, тільки моя кімната не змінюється тут кожні два роки.

Коли чоловік домив посуд, він взяв речі й поніс їх на другий поверх. Марія пішла за ним. Там було багато дверей.

— Раніше тут часто були гості. До речі, ванні в кожній кімнаті свої.

— Неначе готель якийсь.

Лев засміявся й поніс речі до дверей в кінці коридору. Вони відрізнялися кольором. Всі були білі, а ці чорні. Точно так же, як й двері поряд.

— Двері кімнат членів сім’ї відрізняються.

Чоловік взяв зв’язку ключів й знайшов потрібні. Він спочатку відкрив білі двері справа від його кімнати. Марія зайшла туди. У кімнаті були чорні стіни й меблі, а також дерев’яні прикраси й кілька рослин. Дівчині дуже сподобався дизайн.

— Альвіна прекрасну кімнату вибрала для тебе. Вид на сад та ріку, ще й ця кімната з балконом. Таких у нас в домі тільки дві.

Дівчина пройшла й сіла на ліжко. В кімнаті був рідний запах. Хвоя.

— Тепер я не дивуюся, чому у тебе в академії в гуртожитку пахне хвоєю.

— Це мій улюблений запах з дитинства.

— Мій також.

— Знаю, ти розповідала. Я попрохав Альвіну, щоби вона поставила тут ароматичні палички.

— Дякую.

— Ти тут звикай, я за півгодини зайду.

Лев вийшов з кімнати, залишивши речі Марії. Вона відразу почала їх розкладати. Коли закінчила, пішла у ванну. Ця частина була в тому ж стилі, що й кімната. Подивившись у дзеркало, дівчина лише побачила змучене, похмуре обличчя. Після екскурсії вона відразу відпочине.

Раптом щось гуркнуло. Марія вибігала з ванни, але подивившись у вікно, зрозуміла, що то. На вулиці грім. Підійшовши до вікна, вона оглянула пейзаж. Тут було гарно. Річка, садок. Зміна обстановки піде їй на користь. Особливо з такою природою. Але через хвилину Марія повернулася до шафи й дістала сукню. Потрібно було хоча б переодягтися.

Як тільки дівчина вийшла з ванної в чорній сукні, вона почула стукіт у двері. Відкривши їх, Марія побачила Лева.

— Не пам’ятаю чи говорив, але чорний тобі безмежно пасує.

Марія зніяковіла. Вперше за довгий час.

— Дякую.

Лев простягнув їй руку й дівчина поклала свою долоню в його.

 

Глава 11 Частина 3

 

— Ти вже зрозуміла, що чорні двері тільки у членів сім’ї. Мама так зробила, щоби гості знали, куди звертатися. Але я ж не розказав про сірі двері.

Біля кімнати Софії були ще одні двері сірого кольору.

— Там Лора зазвичай зупиняється. Мама вирішила їх також виділити.

— І часто у вас гості?

— Раніше були дуже часто, зараз рідше. До речі, у мами в кімнаті є вхід на горище. Зараз ми знаходимося у західному крилі. До східного інша дорога, та там тільки бібліотека, але яка! Пішли покажу.

Вони спустилися на перший поверх й пройшли коридором. Паралельно Лев розказував де інші кімнати. Столова, вітальня, кухня. Аж поки вони не дійшли до масивних дверей, які Лев відчинив. Перед Марією була величезна бібліотека з різними книгами. На диво, це справило величезне враження на Марію

— Вау. Не така велика, як в академії, але… У мене слів не вистачає.

— Я тут часто пропадаю. Можеш брати звідси будь-яку книгу, яка тобі цікава. Все ж зміна середовища тобі й правда йде на користь.

Дівчина пройшла до кімнати. Запах старих книг наповнював її, змушуючи жити далі. Вона взяла першу, що потрапила їй під руку й здивувалася.

— Зберігати книги з темної магії на такому видному місці не найкраща ідея.

— Вони зачакловані, так що кому не потрібно, той не бачитиме їх.

Марія відкрила першу сторінку й прочитала заговір. Вона відразу запам’ятала його. Досить складний, але в неї вистачить сили, щоби повторити його.

— Перш ніж ти це зробиш, я тобі дещо покажу. А потім залишу тебе, бо повний місяць.

Дівчина поклала книгу на місце й пішла за Левом. Вони знову піднялися до кімнат. Чоловік відкрив двері до своєї й пропустив Марію. Кімната й справді відрізнялася більш старим стилем і каміном.

— Батьки не люблять каміни, на відміну від мене. Тому мене поселили пізніше тут.

— Гарно.

Дівчина сіла на ліжко й зрозуміла, що всі меблі тут на тих же місцях, що й у Лева в кімнаті в академії.

— У мене в кімнаті всі альбоми, ох де ж вони.. Ось, знайшов.

Чоловік передав один з альбомів Марії. На ньому було написано «Larossa»

— Звідки?

— Він чомусь був у мами, а потім вона мені його віддала. Ніхто не може його відкрити, крім членів цього роду. Я й справді не знаю, чому він взагалі у нас виявився, а не у вас.

Марія легко його відкрила. Так багато записок з різними дослідженнями, зображення представників Ларосса. Добре, що магія дозволяла це зробити. Навіть портрет Дарії Ларосса був. Блондинка з зеленими очима. Марія була дуже схожа на неї. Жінка одягнена у вишиванку, а на голові вінок. Мабуть, це ще до її одруження. Але її здивувало дещо інше. На передостанній сторінці була вона. А на останній просто чорний силует.

— Цей альбом сам поповнюється зображеннями представників. Дивись, навіть наступний є, тільки силует.

— Я не можу бачити. Тільки коли одружуся з тобою.

— «Коли»?

Лев промовчав. Марія почала вдивлятися й помітила, що під кожним зображенням є прізвище й ім’я кожного представника. Під силуетом нічого. Марія закрила альбом й подивилася на підлогу. Вона й не помітила, як задивилася в одну точку. Лев не здивувався.

— Кохана, повертайся на землю.

Дівчина перевела погляд на нього. Марія помітила що Лев дещо засмутився. Вона встала з ліжка й підійшла до нього.

— Що ти хочеш зробити?

— Нагнися для початку трохи. Ти занадто високий.

— Знову цілуватимеш мене у щоку?

— У губи. Нагнися, кому говорю.

Лев послухав її й нагнувся. Але він встиг швидше її поцілувати. Марія дещо не очікувала, але швидко відповіла. Вона обвела руки навколо його шиї, насолоджуючись поцілунком. Справді насолоджувалася ним. Таким пристрасним і водночас ніжним. Такими рідними губами. Лев притягнув її ближче до себе. Він погладив її по спині.

— З поверненням, Маріє Д’яченко, ‒ прошепотів Лев перериваючи поцілунок.

— Довго мені ще до повернення.

— Я знаю, але ти вже з нами.

Лев знову коротко її поцілував. Марія усміхнулася.

— Ти ж розумієш, що я така тільки з тобою? Мені до повернення ще дуже довго. Як тільки залишаюся на одинці, вона повертається.

— Але ти знаєш, що зможеш побороти її.

— У мене залишилося все те саме питання. «Коли одружуся з тобою»?

Лев відійшов від Марії.

— Не дивися так на мене.

Чоловік зніяковів. Він розумів що зараз цей момент.

— На мене так не дивися. Я згодна.

***

Марія сиділа у своїй кімнаті й розглядала обручку. Сонце. Символ Ларосса. Дівчина взяла телефон й знайшла чат з Настею. Останнє повідомлення до неї було тиждень назад. Але Стейсі їй писала кожний день.

«Привіт»

Вона відповіла через хвилину.

«ААААА ТИ ЖИВА»

«Як бачиш – так»

«Як почуваєш себе?»

«Скажемо так. ЦЕ ЩОСЬ З ЧИМОСЬ»

«Ну нічого собі. Значить все добре?»

«Ні, бо добре все буде не скоро й до мене на самоті повертається хвороба. АЛЕ, СТЕЙСІ, ТУТ ТАКЕ СТАЛОСЯ. Почнемо з того, що мати Лева зламала ногу і я зараз у них вдома. Мабуть, до академії»

«Цікаво»

«Просто дивися»

Марія надіслала їй фотографію обручки.

«…»

«Ну що?»

«Навіть не знаю, що й казати»

«Щось не так»

«НЕ ТАК? ТА Я ТУТ КРИЧУ. МЕНЕ ЄСЕН ЗАРАЗ ВБ’Є»

Через хвилину Марії якраз подзвонив Єсен.

— Вона ж з тобою говорить, чи не так?

— Припустимо. А що вона там робить?

— Вона від чогось безмежно рада. Але не думаю, що через те, що ти їй… Стоп, ти прям так і відповіла мені?

— Добрий вечір. Єсен, не зли мене. Ти коли в академію?

— Починається. П’ятого буду.

— Добре. Я напишу в чат що сталося.

Марія відключилася й поклала телефон. Пізніше напише. Вона взяла альбом й відкрила його на останній сторінці. По силуету не було зрозуміло, то чоловік чи жінка. Але це її дитина. Вона закрила альбом. Марія без сил завалилася на подушки.

— Мені освідчився мій куратор. Сказала б я це собі десь так першого вересня першого курсу, не повірила б. Марія Авінова. Хм, а мені подобається.

У двері постукали.

— Входь.

Лев увійшов в кімнату.

— За годину приїде Лора.

— Реально?

— Так і нам обом кінець. Вона ж почне запитувати. Мара візьми. Темніє.

— Ти ж прийдеш?

— Аякже. До речі, можеш у мене спати.

Чоловік вийшов з кімнати, але на кінець сказав:

— Майбутня Маріє Авіново, відкрийте моїй улюбленій сестрі двері, якщо у неї не буде ключів. Ключі на полиці біля них. І мені також подобається, як це звучить.

— Підслуховувати погано!

— Я випадково це почув. Ти ж двері повністю не зачинила.

 

Глава 12 Частина 3

 

Марія сиділа на кухні, а у її ніг сидів Лев. Так, він вже перекинувся на вовка. Лора ходила колами, висловлюючи свою радість. Марії набридло це все слухати, так ще й дія антидепресантів трохи спала і настрій у неї був не дуже. До цього ще й боліла голова і хотілося спати.

— Ладно, йди вже відпочивай.

Марія видохнула й пішла до себе в кімнату. Лев залишився з Лорою. Він довго не бачив сестру й хотів провести з нею трохи більше часу.

Дівчина помилася досить швидко. Вона одягнула піжаму, заплела волосся у косу й пішла до Лева у кімнату. Там їй було якось комфортніше. На вулиці все ще йшов дощ. Сівши на ліжко, дівчина окуталася в покривало. Але на неї різко напала втома.

— Ні-ні-ні.

Марія впала на подушки.

***

Дівчина була і палаті, яку вона відразу впізнала. Тут лежала Софія. На вулиці була ніч. Жінка читала книгу, але раптом вона подивилася в стіну. Навпроти почав з’являтися якийсь силует, від чого Марія неабияк здивувалася. А Софія злякалася.

— Ні..

Людина була в плащі, що приховувало її обличчя. Але Софія знала хто це.

— І як так вийшло, що ти зламала ногу?

— Йди геть звідси!

Це була жінка. Софія кинула книгу в неї.

— Як негарно.

— Негарно мого чоловіка вбивати, а це таке.

Марія здивувалася. Його вбила ця жінка. Марія підійшла до них. Це було в теперішньому часі, вона могла вільно пересуватися.

— Потрібно мої умови виконувати відразу.

— Я розкажу все.

— Не зможеш. Тільки я можу зняти заговір. Без мене ти не зможеш.

— Зможу. Я не дурна й ти знаєш це.

Жінка підняла книгу, що в неї кинула й відкрила на якійсь сторінці.

— Ну якщо ти хочеш пожертвувати своїм прекрасним голосом заради того, щоби розказати всім правду, то вперед. Але ти знаєш, що мене це не зупинить. І передай своїй улюбленій Марії, що Даниїл зміг вбігти з в’язниці. Чи доречніше буде скоро називати її місис Авінова, як тебе?

— Йди геть.

Софія не була здивована. Схоже, що Лев розказав їй. Але Марія злякалася. Даниїл на волі, він може прийти за нею знову.

***

Марія проснулася у Лева в кімнаті. Вона подивилася на годинник. Пройшло зовсім мало часу. На ватних ногах дівчина абияк дійшла до кухні, де була Лора з Левом. Вона помітила, що з її подругою щось не так й підтримала її під руку. Лора допомогла Марії дійти до стільчика

— Що сталося?

— Видіння. Даниїл на волі, на Софії заговір, через який вона не може щось розказати. До неї приходила та, хто вбила її чоловіка.

Марія відчула що Лев сам був наляканий.

— Вона завтра приїде і ми все розпитаємо у неї, добре? Тобі потрібно відпочити, люба.

Марія заплакала. Навіть друга її сім’я страждала. Лев підійшов до неї й поклав свою голову їй на коліна. Лора присіла перед нею й взяла її долоні у свої.

— Люба, ти чого. Все добре, ми все вияснимо.

— Чому ми всі повинні страждати.

— Бо така доля наша. Але скоро все припиниться. А тепер тобі й справді потрібно відпочити.

Лев захитав головою. Лора допомогла Марії дійти до кімнати Лева. Вовкулака залишився з зеленоокою. Він ліг поряд з нею й дівчина обняла його. Вовкулака залишився з нею. Він ліг поряд з нею й дівчина обняла його. Вона гладила його шерсть, думаючи про своє. Але зовсім не помітила, як заснула.

***

Марія прокинулася від того, що до неї хтось ніжно доторкнувся. Це був Лев.

— Марусю, вставай. Скоро Софію забирати.

Дівчина кивнула й сіла. Вона вже звикла до жахливого настрою зранку.

Марія зібралася швидко й спустилася вниз. Але, як виявилося, влітку Авінові снідали на вулиці. Лев провів її до бесідки, де вже сиділа Лора, попиваючи каву.

— Каву не пропонуй, мені не можна.

— Хм, добре. Тоді чаю? З бутербродами.

— Згоджуйся. У Лори найкращі гарячі бутерброди в цьому світі.

Марія кивнула й дівчина відразу побігла до будинку, щоби зробити чаю. Зеленоока сіла за стіл поряд з Левом.

— Не забудь випити ліки.

— Так, пам’ятаю.

Лора повернулася через 10 хвилин з чашкою чаю та новою порцією бутербродів. Марія швидко поснідала й пішла до себе в кімнату. Вона випила ліки. На годиннику була десята, потрібно забирати Софію. Спустившись вниз, Марія помітила Лева, який якраз хотів йти її звати. Він посміхнувся.

— Поїхали, я вже машину завів.

— Машину?

— У мами є машина, але я нею часто користуюся, коли вдома.

— Окей, я не знала.

Марія знала тільки те, що у Лева є права й все. Вони вийшли надвір. Лора вже була в машині.

— Сідай поки що на переднє сидіння.

— Добре.

Дівчина сіла. У дзеркалі вона побачила Лору, яка щось робила в телефоні.

— Ти дуже гарна в цій сукні. І окуляри тобі йдуть.

— Як там Юра?

— Стоп, а ти звідки дізналася, що я з ним переписуюся?

— Вгадала. Ну бо там Юра?

— Та нормально. Сьогодні на співбесіду йде.

— О, супер. Перекажи йому, що я скоро напишу.

У машину сів Лев й вони поїхали. Чоловік був повністю зосереджений на дорозі. Марія дивилася у вікно, поки не відчула, що Лев доторкнувся її коліна. По її шкірі пішли мурахи. Подивившись у дзеркало, дівчина помітила, що Лора зайнята чимось в телефоні. Чоловік почав погладжувати великим пальцем її. Марія накрила його руку своєю.

— Я вам не заважаю?

— Ні.

Скоро вони приїхали. Лора й Лев пішли до лікарні, але Марію попросили залишитися в машині. Дівчина пересіла на заднє сидіння й стала чекати. Після вчорашнього дощу все було мокрим, але жаркий сонячний день виправляв це. Марія помітила дітей, що бігали в парку напроти. Один хлопчик був у колясці. Він гуляв зі своєю мамою, чи сестрою. З далеку не було зрозуміло, що з ним. Але логічно було здогадатися, що він скоро знову повернеться до себе в палату.

Спостерігаючи за дітьми, Марія згадала альбом. Ні, у неї будуть діти тільки після того, як вона захистить кандидатську дисертацію, коли в її житті все налагодиться. Її дитина повинна бути найщасливішою в житті.

— Де моя невістка? ‒ почула Марія знайомий голос й виглянула у вікно. Софія. Дівчина швидко вибігла з машини й підійшла до них.

— Ох, я ж ще не одружена на вашому сині.

— Але будеш. Якщо ви двоє не подасте заяву в ДРАЦС сьогодні, то я вас приб’ю. Добрий ранок, люба.

Всі знали, що Софія жартує. Не дозволять їм одружитися до того, як Марія магістратуру закінчить.

Всі поїхали додому. З Софією не було ніяких проблем. Всі вони маги, жінка могла вільно пересуватися по будинку за допомогою неї. Лев заніс речі жінки до неї в кімнату, поки Марія, Лорі й Софія біли на кухні.

— Видіння перенесло мене вчора до вас. Скажіть, будь ласка, хто та жінка?

— Якщо ти бачила той діалог з самого початку, то знаєш, що я не можу цього сказати.

— Ви сказали, що замовляння можна зняти, але ви останетеся німою, чи не так? То ви навіть написати цього не можете?

Софія похитала головою. Лора була здивованою.

— Я хочу зняти його.

— Мама не потрібно, ‒ раптом промовила Лора. Марія, яка в той момент дивилася у вікно здивувалася. Вона назвала Софію мамою. Подивившись на жінку, зеленоока побачила сум на її обличчі. Але в очах була радість.

— Лоро, мила, тобі потрібно знати правду. Всім потрібно. Це допоможе поліції. Бо це вона вбила мого чоловіка, Михайла. Вона цим всім керує.

На кухню зайшов Лев. Він явно це все чув.

— Навіть не думай, я не буду жертвувати тобою, ‒ промовив чоловік й підійшов до Марії.

— Іноді потрібно жертвувати найдорожчими людьми, синку. Тим більш, я ж не вмру. А просто не зможу говорити. Це не кінець світу. Так, я втрачу роботу, але наших грошей мені вистачить на ще одне життя.

Марія обняла Лева, відчуваючи, як він вагається. Чоловік обняв її за талію.

— Це вирішить вашу. Синку, так потрібно.

— Що потрібно зробити?

 

Глава 13 Частина 3

 

Марія й Лора пішли на другий поверх. Лев не хотів, щоби вони це бачили. Потрібно було їм піднятися до кімнат, як обидві застигли від здивування. Чотири чорні двері?

— Окей, значить потрібно було мені її назвати мамою, як ось?

— Якого..

— Вони автоматично фарбуються, якщо це кімнати нового члена сім’ї.

— До речі, чому ти назвала Софію мамою?

— Мене Маргарет вигнала, коли я сказала, що знаю правду. Готова поспорити, що вона якраз цим всім і заправляє.

Марія здивувалася. Ось чому вона приїхала так рано.

— Вона була такою доброю.

— Ти не знаєш її. Якщо щось не по її, то вона не може контролювати свою агресію. А тепер перестаньмо говорити на цю тему, я бачити й знати її не хочу. Може до мене?

Марія кивнула головою й дівчата зайшли до Лори. Кароока відразу завалилася на своє ліжко. Дівчина сіла біля неї.

— Чесно, ти мені раніше подобалася. Як дівчина.

Марія засміялася. Один з найбільш невинних її страхів і той виявився реальністю.

— Чого ти так смієшся? Ти взагалі уявляєш, як було мені, коли я побачила цю підвіску, яку ти тепер носиш кожен день.

— Ну вибач.

Марія лягла біля неї й обняла.

— Хоч нам і не судилося бути разом, але ти все одно найпрекрасніша дівчинка яку я коли-небудь зустрічала, сонечко.

— І я тебе люблю. Тільки вже як сестру. Так, саме сестру.

Вони так лежали хвилин десять, навіть не знаючи, що відбувається там внизу. Все було так тихо. Але раптом обидві почули кроки на східцях, а через пів хвилини почулося, як закриваються двері. Досить голосно. Марія злякалася.

— Ти до Софії, я до Лева, ‒ промовила вона.

— Добре.

Дівчата вибігли з кімнати. Лора відразу пішла на перший поверх, а Марія постукала у двері. Тиша. Вона акуратно відчинила їх і заглянула у кімнату. Лев був на балконі, думав. Дівчина пішла до нього.

— Лев…

— Не хвилюйся за мене.

— Як тут не хвилюватися. Втомлений ще й сумний.

Марія сіла біля нього на стілець і взяла його руку. Чоловік подивився на неї та сумно посміхнувся.

— Що там було?

— Заговір сильний, темна магія. Мама на першому поверсі, пише.

Марія вирішила перевести тему.

— Слухай. Ми ж обоє розуміємо, що весілля тільки після випускного.

Лев засміявся.

— Що такого смішного?

— Мене Асгайр швидше приб’є, ніж ми розпишемося до твого закінчення магістратури.

***

Марія завалилася на ліжко Лева й взяла телефон. Вона все ще не написала в групу про вчорашню новину, тому швидко зробила це й почала очікувати.

«ВІН ЩО ЗРОБИВ?»(Юрій)

«А я то думала, коли ти вже напишеш»(Стейсі)

«Ти знала?»(Юрій)

«Ще з вчорашнього дня»(Стейсі)

«УРА МАРІЯ ЗАМІЖ ВИХОДИТЬ»(Соломія)

«Я ж навіть не сказала, чи згодилася:_)»(Марія)

«Все й так очевидно. Вітаю»(Кай)

«Ти чому нам ще вчора не сказала?»(Саша)

«Хм, дайте подумати. Тому що вчора увечері у мене настрій був не з найкращих, бо я нагадую, що все ще болію депресією і мій стан більш менш тільки через антидепресанти, а ще я досить швидко заснула? А зранку виясняла досить важливе питання?»(Марія)

«А питання то реально важливе»(Лора)

«О, привіт, Лоро»(Дамелі)

«Привітик. А де Єсен і Стефанія?»(Лора)

«Єсен біля мене сидить й читає це все»(Стейсі)

«Стефанія в бібліотеці»(Юрій)

«Я вже тут. Ну так коли весілля? І де?»(Стефанія)

«Гуляти ніхто не буде, ми просто розпишемося:_)»(Марія)

«АЛЕ СУКНЮ ВСЕ ОДНО ПОТРІБНО ПРИДБАТИ»(Соломія)

«І образ придумати»(Саша)

«І все ж нам якісь подарунки потрібно приготовити, навіть якщо не будемо на розписі»(Стейсі)

«А ще свідки»(Дамелі)

«Ну і нам просто потрібно знати, коли ви одружуєтесь»(Лора)

«Після випускного) Ви про моє весілля хвилюєтесь більше ніж я»(Марія)

«Пацани, нам тут не місце, схоже»(Юрій)

«Угу»(Кай)

Марія відклала телефон і посміхнулася. Все ж прекрасні у неї друзі.

— А Асгайр взагалі знає?

— Про освідчення знає, за весілля сказав, а ну і пожартував у своєму стилі.

— Лев, Марія, швидко сюди!

Вони відразу побігли на перший поверх, те сиділа злюща Софія і Лора. Жінка віддала Леву лист паперу, де було й все написано. Марія подивилася на текст, який вже почав читати чоловік. Вона повторила за ним.

«Нарешті я можу це зробити. Тут є все, чого так добивалася поліція і я не жалкую, що зробила.

Я не знаю всіх членів тієї секти, але голову їхню знаю. Це й справді сильна жінка. Маргарет. Ні Михайло, ні Костянтин не знали про те, що вона намагається зробити. Хоче не просто повернути темну магію, а й зробити її найголовнішою.»

Марія злякалася. Вона була поряд й так мило з нею спілкувалася. А тепер.

«Вона вбила Михайла й Костянтина. За її наказом вбили Д’яченків. Мені вдалося дізнатися навіщо. Вона думала, що Марія була там, як й планувалося. Але затрималася, цим й врятувалася»

Це ж Лев її попросив залишитися в академії. Бо відчував щось погане. Він відчував її смерть.

«Її буде тяжко найти. Але ми повинні це зробити. Вона не тільки псувала життя Марії, але й нашої сім’ї. Я не хотіла віддавати Лору, я її справді любила і люблю. Для мене найкращим моментом став той, коли вона мене назвала мамою. Маргарет заставила віддати. Я спочатку відмовилася. Але вона вбила Костянтина. Потім погрожувала й тебе. Я не могла так ризикувати. Прийшлося піти на її умови. Після я їздила до них, щоби лише її побачити. Правда кажучи, я не знаю, які були мотиви. Але бачу, що реалізувати вона їх не змогла.

Маргарет наклала на мене темний заговір, щоби я не могла вам нічого розказати. Та тільки недавно найшла вихід. Вбити я її не могла, як би не старалася. А зараз я нарешті можу про це все написати»

Марія й сама не помітила, як почала плакати. Вона неначе перенеслася в ті дні Софії, бачила це все своїми очима. Відчувала тувесь біль. До неї під’їхала Софія й взяла її за руку.

— Я зараз зроблю ксерокопію і дам тобі почитати, сестро.

— Добре.

Лев помітив стан Марії й обняв її. Він поцілував її у волосся.

— Йди, я справлюсь.

Софія під’їхала назад до столу, взяла блокнот й ручку та щось написала. Вона передала це Марії.

«Вітаю у сім’ї)»

— Дякую. Знаєте, заради вас я і мову жестів можу вивчити.

Софія усміхнулася. Вона була рада це чути. Через п’ять хвилин прийшов Лев й віддав копію Лорі.

— Через годину в нашому місті буде пан Корнієнко. Я домовився зустрітися з ним.

— Я з тобою, ‒ відповіла Марія й подивилася на Лору. Емоція на її обличчі змінилася. Це був страх.

— Ти впевнена?

— Лев, мені потрібно повертатися до звичного життя. Відновлювати заняття магії, історії, брати хоча б якусь участь у слідстві. Я більш ніж впевнена.

Марія знову подивилася на Лору. Цього разу вона побачила здивування. Дівчина спостерігала за нею.

— Ох, мамо, якби я тільки знала. Вибачте, мені потрібно побути трохи однією.

Марія сумно подивилася на неї. Ця правда так випливла неочікувано, хоча вона й здогадувалася про неї.

 

Глава 14 Частина 3

 

Марія й Лев сиділи в кафе. Вони чекали на своє замовлення і пана Корнієнка. Обоє мовчали, не знаючи, що й говорити. У Лева в голові ніяк не укладалося, що його тітка могла таке зробити. Вбивати людей, навіть члені своєї сім’ї. В його голові сплив спогад, коли він зустрівся з Даниїлом.

Марія накрила його долонь своєю. Він прибрав її та обняв дівчину. Вона сиділа поруч. Марія поклала голову на його плече. Почувала вона себе не дуже. Голова боліла, трохи нудило. Дівчина тому й попросила сісти на терасі. На свіжому повітрі було легше.

— Може викликати тобі таксі?

— Ні, все добре.

— Якщо буде дуже погано, то говори. Я ж хвилююся.

Скоро й прийшов пан Корнієнко. Він привітався, заказав собі їжу й вони почали.

— Я тільки приїхав сюди, а ви вже мене викликаєте. Що сталося?

— Моя мама сталася. На ній був заговір, через який вона не могла сказати те, що й справді допоможе слідству.

— І?

— Ми зняли заговір. Вона не може тепер говорити, але написала все як є.

Лев передав лист пану Корнієнку й той почав його читати. Всі його думки були зосередженні на ньому.

— Як знав, що хтось з Авінових. Леве, вибач.

— Нічого.

Пан Корнієнко відійшов й подзвонив комусь. Марія подивилася на дорогу.

— Її знайдуть, не хвилюйтесь міс Д’яченко.

Чоловік знову сів за стіл. Принесли всі страви. Марія через нудоту заказала собі тільки салат.

— Заговори мовчання  завжди темна магія, ‒ сказав детектив.

— Ви праві. На щастя, цей можна було зняти світлою. Можна питання, а чому ви не шукаєте її разом з поліцейськими?

— Тому що у мене ще година перерви і я їм поки що не потрібний.

— Даниїл втік? ‒ раптом запитала Марія. Детектив здивувався.

— Як ви дізналися?

— Видіння.

Чоловіки обговорювали слідство, а Марія мовчки їла свій салат. Їй би хотілося до нього якогось вина, але не можна. Алкоголь й так діє як депресант.

Лев доторкнувся її руки під столом.

— Пане Корнієнку, а що ви робите в цьому місті? ‒ запитала Марія.

— Я до своєї сестри, ну і як я вже говорив, то в мене були підозри, що хтось з Авінових цим керує. Леве, я не про вас і не про вашу сестру.

— Та все добре, я розумію. У мене взагалі були підозри на мою матір, але вона виявляється ще раніше знала про Ларосса.

***

Коли вони повернулися до будинку, Софія була в садку, читала. Марія пішла до неї. В будинку їй буде тільки гірше, а тут зможе час провести у компанії майбутньої свекрухи.

— Як ви тут?

Дівчина сіла на гойдалку біля неї. Софія відірвалася від книги й усміхнулася. Вона взяла свій телефон й надрукувала в ньому щось. Після показала Марії.

«Не хвилюйся, зі мною все добре. Там Лора така щаслива. Юрія прийняли на роботу»

— О, так це прекрасно.

«До речі, мені ж не одній здається, що між цими двома щось є?»

— Не тільки вам, але не думаю, що вони скоро почнуть зустрічатися. Знаючи Юру, на це піде багато часу.

«Не спорю»

Софія й Марія так і спілкувалися. Це не доставляло ніяких труднощів їм обом.

«То весілля після випускного»

— Так. Роки через два

«Це ж тобі сукню потрібно вибрати. Ну, часу в тебе багато»

— І не говоріть.

«Ну коли прийде час, я запишу тебе до нашого стиліста»

— Всі хвилюються за моє весілля більше ніж я чи Лев.

Софія не почула її, по щось робила в телефоні. До них підійшов Лев.

— Я потребую мені доплачувати більше за роботу з хорсовцями. Їхні батьки нестерпні.

— Заселення?

— Так. Хорсовці не проблема. Їхні батьки проблема.

Чоловік сів біля них й зняв окуляри. Він заплющив очі.

— Відпочинь.

— Якби. Сьогодні ще дисертацію писати. Добре що тут така прекрасна бібліотека з потрібним матеріалом.

Марія не могла не згодитися. Бібліотека була прекрасною. Вона сама планувала там провести деякий час сьогодні, коли трохи стане легше. Ще й спортом потрібно позайматися. Марія на три дні закинула його.

— До речі, ти вчора так й не позаймалася.

— Так.

Софія почала щось друкувати.

«У нас в підвалі є тренажерний зал. Там і магію можна практикувати. Темну також»

— У мене лише одне питання. Чого у вас немає?

— Нууу… Басейна.

Софія усміхнулася.

Десь через годину Марія переодяглася й пішла в тренажерний зал, який їй показав Лев. Він залишився з нею, щоби прослідкувати, що все добре. Дівчина намагалася повторити декілька заговорів. У неї це прекрасно виходило. А за допомогою магічного каменя Марія не втомлювалася.

— Молодець. Може вистачить з тебе сьогодні? Ти вперше за довгий час займаєшся.

— Добре. Я трохи ще спортом позаймаюсь і прийду.

Лев кивнув й вийшов з зали. Марія одягла навушники й під музику почала розминатися. Фізкультура в цьому році їй точно легше даватиметься, ніж в минулому. Тепер то вона розуміла чурівців. Спорт і правда підіймав настрій. Якщо цей вид тобі подобався.

Дівчина й зовсім не помітила, як пройшла година. Вона піднялася до себе в кімнату, прийняла душ та одягла штанний костюм. Чомусь в цьому домі їй хотілося завжди виглядати прекрасно. Навіть якщо вона була в домашньому одязі, то відчувала себе гірше. Дівчина поправила волосся, одягла окуляри з підвіскою й спустилася до бібліотеки. Там було так тихо, що вона навіть не почула, що хтось є.

— Добрий вечір.

Марія злякалася, але побачивши Лору, відразу заспокоїлася.

— Також вирішила провести вечір тут? ‒ запитала вона.

— Так.

Вона пішла далі. Тут кожна полиця була з якоюсь окремою літературою, що було зручно. А історія магії знаходилася неподалік від входу. Марія почала розглядати книги. Кількість її заворожувала. Те, що вона прочитала була лише краплина в морі.

— Рекомендую почитати історію магії Русі. Тобі сподобається.

Марія обернулася й побачила Лев. Він дістав якусь книгу й передав її дівчині, лагідно усміхнувшись.

— Я історією ще з дитинства захоплююся. Навіть у ранньому віці вона мені давалася дуже легко, а якщо не розумів чогось, то міг попросити тата пояснити мені.

— Ти тут все прочитав?

— Я вчився в приватній школі й нам не задавали домашнього завдання. Друзів у мене було мало, тому кожний день я тут сидів до вечора. До речі, подивися на автора книги.

«Л. К. Авінов». Марія здивувалася. Вона тільки зараз зрозуміла, чому Лева багато хто знає.

— Ти не говорив, що у тебе є власне дослідження.

— Не люблю хвастатися, як Роман. Це не єдине, але прочитай спочатку його. Я помітив, що тобі слов’янські народи даються найлегше.

— Вони дуже цікаві.

— Ой, почекай початку моїх пар цього року й ти будеш дещо здивованою історією магії України XX століття.

— Цей період і без цього дуже цікавий. До моменту, поки не починаєш плутатися в Універсалах. Та мене це не доторкнулося. І як я могла не помічати те, як до історії тягнуло. Я в класі була найкраща по цьому предмету, мене навіть на олімпіади відправляли. А біологія тяжко давалася.

— Головне, щоби ти зараз розуміла, що тобі подобається.

— Голубки, тихіше.

Лев засміявся.

— Я йду над дисертацією працювати. Буду тут, в бібліотеці. Ти зі мною?

— Аякже.

Марія побігла за ним. Лев підійшов до стола й сів за ним, а дівчина влаштувалася на кріслі біля нього й почала читати. Час від часу вона поглядала на чоловіка, який повністю зосередився на роботі. Марія помітила, що він іноді заходить на пошту й відповідає на листи хорсовців. Їй подобалося спостерігати за тим, як Лев працював. Він завжди так віддавався роботі. Це тішило дівчину.

Пройшло дві години, коли Лора покликала їх до їдальні. Там вже стояла вечеря для кожного.

— Так, Маріє, я пам’ятаю, що алкоголь тобі не можна. Для тебе є найкращий шедевр, який передала Альвіна ‒ домашній яблучний сік. Будеш?

— Ображаєш. Аякже буду.

Лора пішла на кухню й принесла його. Лев допоміг своїй матері сісти за стіл. Марія вперше за довгий час знову відчула цю сімейну атмосферу. Перша сім’я її вмерла, але тут вона знайшла другу. А з друзями, що стали для неї третьою родиною вона зустрінеться зовсім скоро.

Лора почала розказувати про академічні будні й Марія доповнювала її. Софія зацікавлено всіх слухала.

— Як багато я не знаю про пригоди своїх студентів.

— Як добре, що ти вже нічого не зробиш, бо було це давно.

— Стоп, а хто ну мерологію буде вести у нас.

Марія згадала жахливі пари зі Людмилою Степанівною й злякалася. Вона ж нічого не зрозуміє.

— На жаль, Людмилу Степанівну не звільнили й вести буде вона.

— Ну ні-і-і-і-і. Вона ж повбиває нас. Мені Юра після кожної пари з нею жалівся.

— Я допоможу вам чим зможу, не хвилюйся.

Софія щось надрукувала в телефоні й показала Марії.

«Я тобі дам деякі книги по нумерології. Вони допоможуть. Знаючи її, то нічого толком ви не зрозумієте»

— Дякую. Надіюсь на те, що я виживу на її парах

— Лев, не їдь нікуди цього року, будь ласка. Я ж не витримаю знову.

Всі засміялися від цього.

 

    Вподобайка
    19
    Ставлення автора до критики

    Відгуки

    _sweetie.grl

    Прочитала поки що 1 главу. Цікавий початок і впевнена у майбутньому буду читати з публікацією нових глав. Єдиний мінус –це помилки, наприклад пожар, але українською буде «пожежа» і тд. Про помилки пишу не з метою принизити чи показати ось «подивіться яка вона робить помилки». Ні. Усі ми помиляємось, і усі ми, хтось більше хтось меньше вживаємо русизми. Ні в кого не виходить писати правильно з першого разу, тому бажаю щоб Ви та ваші роботи обов’язково ставали краще. Бажаю успіхів та натхнення ?