Глава 14 Частина 2

Настя сиділа біля Марії, ридаючи від фіналу фільму. Марія не була з любителів мелодрам, але саме ця їй сподобалася. Проте вона спокійно їла попкорн, читаючи субтитри. Подивившись на годинник, вона встала, щоби переодягтися. Швиденько накинувши в’язану сукню від Лори й поправивши макіяж, вона подивилася у дзеркало. На шиї блищала підвіска від Лева, яку вона знімає тільки коли йде спати. Марія вже просто звикла до неї.

—     Виглядаєш прекрасно. Давай сюди твій светр, я постараюся випрати його від слідів мого макіяжу.

—     Не потрібно.

—     Потрібно. На ньому мій макіяж, тому прати його буду я.

Дівчина кинула їй одяг, взяла сумку, телефон й пішла з кімнати. У коридорах було багато студентів. Сьогодні скоріше за все буде якась вечірка, бо завтра неділя.

Підійшовши до аудиторії Історії магії, Марія почула декілька голосів. Вона знала, що підслуховувати не можна, але саме зараз їй це й хотілося зробити.

—     У тебе такі милі студенти. Особливо Марія. Вона мені сьогодні допомогла. Така мила дівчина. Ти правду говорив про неї.

Маргарет. Блондинка згадала про випадок зранку.

—     Я намагаюся робити все можливе, щоби на Хорсі була хороша атмосфера й всі один одному допомагали по можливості. Якщо й на моєму факультеті буде суперництво, то тільки здорове. Мені не потрібні бійки між моїми студентами.

—     І правильно робиш, синку. На Хорсі завжди було здорове суперництво, але не дивлячись на це, атмосфера була дружньою.

Софія. У Марії промайнула думка, щоби піти геть й прийти за книгами зранку.

—     Не даремно ж на Хорсі раніше вивчали світлу магію.

Чоловічий голос. Не Лева. Можливо, Михайло.

—     Тату, навіть на Марі дуже приємні люди. Особливо Даниїл й Соломія.

Лора. Якщо там Лора й Лев, то хвилюватися не потрібно. Марія постукала у двері, від чого всі за дверима відразу замовчали.

—     Заходь.

Марія відчинила двері. Вона вгадала, хто був у кабінеті. Лора здивовано на неї подивилася і навіть трохи злякано. Лев і Маргарет усміхнулися. Софія і Михайло не знали хто вона. Дівчина підмітила, що у всіх було світле волосся. Але у Лева, Лори й Михайла трохи світліше, ніж у Софій й Маргарет. Марія подумала, що зовнішністю вона вписується у їх сім’ю.

Її й спіткала інша проблема. Як їй звертатися до Лева? Чоловік підмітив її сум’яття.

—     Леве…

—     Так, я пам’ятаю, що обіцяв дати книги. Йди за мною.

Вони підійшли до стелажа. Лев діставав книги.

—     Звертайся до мене, як і зверталася. Для них не буде новиною, що моя дівчина ‒ студентка, ‒ прошепотів Лев, й віддав Марії підручники.

—     Добре. Дякую.

Марія хотіла піти, коли її окликнув жіночий голос.

—     Міс Д’яченко, може залишитесь? Ми б всі хотіла познайомитися з вами ближче, ‒ сказала Софія й усміхнулася, ‒ сьогодні не один раз чула ваше прізвище. Вас хвалила вся студентська рада. Говорять, що ви дуже часто допомагали їм.

—     Краще погоджуйся, ‒ прошепотів Лев й погладив її по спині, заспокоюючи.

—     Я якраз закінчила всі справи на сьогодні, тому не буду проти з вами познайомитися.

—     Якщо вже так, то я повинен представити. Це Марія Д’яченко, студентка другого курсу Хорса, паралельно моя дівчина, але про це пізніше. Марія, Авінова Софія й Михайло ‒ моя мама й дядько. Тітонька говорила, що ви вже познайомилися.

—     Так. Це було досить неочікувано. Мені приємно з вами познайомитися

Марії Софія показалась досить дивною. Вона не розуміла, чому Лора застерігала її. Це й насторожило дівчину.

Лев легенько підштовхнув її до столу. Марія всім тілом відчувала, що й чоловік не дуже задоволений такою ситуацією. Поклавши книги на стіл, дівчина сіла на стілець, який відвинув для неї викладач. Все її тіло чекало бурі, хоч вона сама й не розуміла чому. Марія подивилася на Лору й зрозуміла, що у них зараз однакові емоції. Обидві були неначе на голках.

—     Ви так схожі на Руну. Я відразу впізнала у вас її гени, коли ненароком побачила зранку у прохідній Хорса.

Дівчина насторожилася ще сильніше. Не встигла вбігти.

—     Згідний з Софією, такі гени можна побачити здалеку, ‒ доповнив Михайло, ‒ я вчився з вашою матір’ю, хоча не був так близько знайомий.

Марія усміхнулася. На відміну від Софії, Михайло їй сподобався відразу. Від нього віяла схожа енергія, що й від Лева.

Дівчина відчула чийсь дотик до її руки й тільки зараз зрозуміла, що сидить дуже близько до Лева. Цей жест був заспокійливий, вона відразу зрозуміла це. Чоловік легенько стис її руки, не перестаючи слухати Маргарет, яка хвалила Хорс. Марія згадала випадок з людьми минулого року, як Лев тоді підтримував її. Дівчині з ним тоді не було страшно. Та чому ж тоді вона зараз сама не своя? Зробивши глибокий вдих і видих, блондинка намагалася розслабитися.

—     Розкажіть щось про себе, ‒ сказала Маргарет, дивлячись на дівчину.

—     Я думаю краще нехай про мене щось скажуть ті, хто добре мене знають. Хтозна, можливо, мої слова можуть бути брехнею, але я й сама про те не знатиму.

Лора схвально кивнула Марії.

—     Марія одна з найкращих студенток на потоці. Вона швидко бере все у свої руки. Навіть минулого року, коли так неочікувано потрапила на Хорс, вона почала вирішувати, що не так. А коли впевнилася, що помилки й бути не може, почала показувати, на що вона здатна. Проте не сперечаюсь, що дівчина проблематична. Ні, вона не створює проблеми..

—     Вона їх притягує.

Марія згадала всі моменти, коли Леву прийшлося її рятувати й трохи зніяковіла, але не показала цього.

—     Маріє, ми можемо поговорити наодинці зараз?

Дівчина подивилася на Михайла, який це сказав і трохи здивувалася.

—     Так.

Вони вийшли з аудиторії.

—     Мабуть, я вас трохи налякав, але це й справді серйозна розмова.

—     Так, я вас слухаю.

—     Я працюю детективом. Так я вважаюся одним з найкращих у своїй справі в Україні, мене прив’язали до діла Деркача Робіна, який наклав на вас… Ми можемо звертатися одне до одного на «ти»? Не люблю цю всю офіційність, з урахуванням того, що ви дівчина мого племінника.

—     Так, без проблеми.

—     Так от. Він наклав на тебе замовляння. Ти можеш описати краще той момент? Це потрібно для слідства.

Дівчина задумалася.

—     Чому ви не звернулися раніше? Я думала, що повинна була відразу давати показання.

—     Лев похвилювався про це й дав все сам. Проте я попередив, що якщо зустріну тебе в академії, то розпитаю ще раз.

—     Тоді зустріньмося завтра. О котрій вам… тобі зручно?

—     О 12:00. Ми проживаємо не в академії, а в одну селі. Чув, там недавно відкрили кав’ярню нову.

—     Я зрозуміла, про яке ти. Давай там і зустрінемося.

—     Добре.