Глава 6 Частина 2

На диво, сьогодні Лев проснувся пізніше Марії. Як тільки він розплющив очі, то відчув приємний запах кави, яку він так любив, і яка рятувала його у робочі дні, а особливо після повного місяця.

Він сів й поглядом найшов Марію. Вона сиділа за столиком й спокійно пила каву, дивлячись у вікно. На вулиці падав сніг. Дівчина була в його сорочці від чого Лев усміхнувся. Це було дуже мило. Рукава були підкочені. Сама сорочка їй була довгою. Все-таки їхні розміри одягу дуже сильно відрізнялися. Але навіть не дивлячись на це, чоловік вважав, що вона дуже іде їй.

Марія думала про своє, тому зовсім не помітила, що Лев вже проснувся. Він швиденько одягнувся й підійшов до неї. Тільки тоді дівчина виринула зі своїх думок.

—     О, добрий ранок.

—     Добрий. Як спалося, Марусю.

—     Прекрасно. А ти як?

—     З тобою завжди набагато краще. Стоп, яка година?

Вони подивилися на годинник й злякалися. До зборів в головному залі 20 хвилин.

—     От Марена! Леве, я пізніше віддам тобі твою сорочку.

—     Та хоч забирай її назавжди, потрібно встигнути.

Марія швиденько одяглася, взяла сумку й вибігла з кімнати. Їй як мінімум потрібно було волосся привести у норму й вмитися. Вона забігла до себе, якраз тоді, коли Настя одягалася.

—     Мара візьми, ти можеш стукатися?!

—     Вибач не встигаю.

Дівчина взяла свою косметичку й побігла у ванну. На щастя, там не було черги, тому вона встигала. Прибігши в кімнату, Марія подивилася на годинник. Блондинка встигала переодягтися. Подивившись у дзеркало, хорсівка вирішила просто одягти інші штани й кулон. Все-таки в сорочці Лева їй було неймовірно зручно і гарно.

—     Секунду. Це ж не твоя сорочка.

—     Невже ти тільки зрозуміла.

Дівчина взяла одяг й пішла за ширму, під здивований голос Насті.

—     Що ви там робили?

—     Ми не переспали, не хвилюйся.

—     І чому я впевнена, що ви зробили це ще раніше.

Переодягнувшись, Марія вийшла.

—     Тебе обов’язково посвячувати в такі подробиці мого особистого життя?

—     Я як твоя найкраща подруга і сусідка маю право знати!

—     Почула б це ти з минулого, то точно втратила свідомість. Ти ворожила?

—     Ну так.

—     Стаєш схожою на Соломію. Час.

Сусідки вийшли з кімнати. До головного залу йти не так довго, тому вони вчасно встигли. Марія здивувалася, побачивши Лева. Він у своєму звичайному вигляді роздавав вказівки, а Кай йому допомагав. Побачивши дівчат, блондини усміхнулися.

—     Добрий ранок. Марія, гарна сорочка, ‒ сказав Лев хитро.

—     Дякую, але, на жаль, це не моя. Хоча вона мені та-а-а-ак сподобалася. Навіть не знаю як випросити її у мого хлопця?

Настя пирхнула, а Кай тихенько засміявся.

—     Насте, допоможи на кухні.

—     Добре.

Лев і Марія весь цей час дивилися одне на одного.

—     Я думаю, ваш хлопець зовсім не проти, якщо ви заберете цю сорочку собі.

—     Леве Костянтиновичу, Маріє, досить загравати. Я тут. До речі, сорочка реально гарна.

—     Дякую, ‒ відповів Лев.

—     Я переживаю за ваші відносини більше ніж за свої. Марія, ти виконуєш поручення Дані, поки той ходить з переломом. Ось список.

Лев не був здивований, що Кай знає. Все-таки він друг Марії.

Голова студентської ради віддав дівчині список і та здивувалася від кількості завдань. На щастя, «Придумати програму балу» вже було виконано, але все інше. На Дані були й страви з напоями, і музика.

—     Я ж не буду замість нього виступати?

—     Ну взагалі у нього рука не заживе до балу…

—     Я зрозуміла. Щоби до вечора у мене був сценарій. З такими темпами я в наступному році його місце займу.

—     Або його, або моє. Ми обоє випускаємося в наступному році. Ніхто з нас на аспірантуру не збирається іти.

—     Кає, як же я без тебе? З самого початку моєї викладацької діяльності ми були разом, а тепер ти кидаєш мене?

—     Леве Костянтиновичу, у вас є Марія. Вона зовсім не буде проти вам допомагати. Тим більш з вашими та стосунками.

Дівчина не стала слухати їх діалог, а приступила до роботи. Біля кожного пункту була написана дата, коли його повинні виконати. Як Даня ще й встигав її вічно підколювати, вона не знала.

***

— Взагалі я думаю для вальсу буде хорошою ще ця музика.

—     Згідний з тобою.

—     А ще про класику не забуваємо. Все-таки зимовий бал, повинна бути відповідна атмосфера.

Марія сиділа біля марівця, що відповідав за музику та допомагала йому найти пісні. На щастя, в цьому вона зналася. Краєм ока дівчина помітила, що до Лева підійшов щасливий Асгайр й сказав щось. Блондинка подивилася на них. Блондин був здивований.

—     До речі, як думаєш, молоді викладачі когось будуть запрошувати?

—     Навіть не знаю. У них же робота.

—     Але їм дозволяється танцювати на балу.

—     Цікаво тоді. Те, що я знаю точно ‒ Валентин може не з’явитися навіть.

—     Явка викладачів обов’язкова.

—     Ооо, тоді це буде найгірший день в його житті. Даня хоч і зі зламаною рукою, але все одно прийде. Та і Лора Авінова буде.

Студенти засміялися.

—     Сил Валентину.

—     І не говори. До речі, якась вечірка після балу буде?

—     Тобі ще не дали сценарій? Офіційно так. Навіть викладачі підуть.

—     Шукаємо музику?

—     Шукаємо музику.

Нарешті дівчина закінчила зі справами на сьогодні, тому пішла шукати Олександру. Вона переносила з хлопцями ящики з продуктами недалеко від кухні. Марія хотіла поговорити з подругою, але її позвав Асгайр Адамович.

—     Маріє, на хвилинку.

—     Добре.

Вона підійшла до чоловіка. Ректор запропонував прогулятися. Марію це трохи збентежило. Хоча вона нічого й не зробила.

—     Що ви хотіли?

—     Як тобі виконувати обов’язки Даниїла?

—     Важко, але мені подобається. Але ж ви не щодо цього. Давайте відразу по ділу.

—     Я скасовував правило, по якому викладач не може зустрічатися зі студентом.

Марія застигла на місці. Як взагалі так швидко?

—     Я навіть не знаю, що й сказати. Але ж є куча умов? Скажіть їх.

—     Відносини не повинні впливати на навчання та роботу, студент повинен бути повнолітнім, різниця не більше 20 років. Тобто, навіть якщо викладач ставить кращі оцінки тільки через його відносини, то я його можу звільнити.

—     Я не така. Ви знаєте, що з усіх предметів мої оцінки завжди були високими.

—     Я знаю. Ой, Леве, підійди на секунду сюди.

Дівчина подивилася в сторону блондина. Він говорив з.. Юрою!

—     Юра!

Студент обернувся на голос дівчини й усміхнувся. Марія побігла до нього й обняла. Вона не очікувала його зараз побачити.

—     Ну міг би написати, що приїхав вже? Стефанія також вже, мабуть.

—     Та я тільки вночі приїхав. Сестра ще вдома

Марія згадала свою ніч.

—     Вона щасливіша за твій приїзд, ніж за нашу зустріч. Взагалі вже.

—     Згадаймо, що ми зустрілися в момент, коли Даниїл впав з драбини та зламав руку.

—     Даниїл, що зробив?!

Юрій ще не знав цю історію. Дівчина швиденько все пояснила і, як на зло, саме в цей момент прийшов Даня.

—     О, які люди.

—     Даниїле, ти хіба не повинен бути у своїй кімнаті? ‒  спитав Лев.

—     Та прийшов подивитися, як тут Марія з моїми обов’язками справляється.

—     Слухай, у мене якраз є декілька питань. Пішли прогуляємося.