Глава 10 Частина 2

Марія проснулась від звуку будильника. Відключивши його, вона прокляла себе за те, що не поставила на пізніше. У неї ж по новому розкладу не було першої пари й дівчина могла ще поспати.

Блондинка не змогла додзвонитися до батьків. Тому вчора швиденько прийнявши душ, Марія завалилася на ліжко й майже відразу заснула.

Сівши на ліжко, дівчина оглянула кімнату. Настя вже проснулася й була в душі. Біля її ліжка горіло світло. Взявши телефон, вона подивилася на екран. Лев написав тільки о 23:17. Марія тоді вже спала. Відкривши чат з ним, вона почала читати.

«Зайдеш перед першою парою до мене в кабінет. Там все розповім»

Дівчина взяла речі й пішла до ванни. На диво, черги не було. Хоча, після вчорашнього, мабуть, всі ще будуть довго спати, тому Марія могла спокійно помити голову, ні про що не хвилюючись.

—     Добрий ранок, ‒ сказала Стейсі, виходячи з душу.

—     І тобі привіт. Як спалося?

—     Мені нормально, а тобі, я бачу, прекрасно. Ти спала, неначе вбита вчора.

—     Трохи є.

Марія зайшла в душ. З голови не вилазив вчорашній вечір. Що тоді сталося?

***

Марія йшла по прохідній Хорса. Студентів було мало. Все-таки, дівчина зібралася на диво швидко. Була тільки сьома. Підійшовши до дверей аудиторії, вона постукалась у двері, молячись, щоби Лев вже був там. І, на щастя, так і сталося. Почулося клацання замка. Дівчина зайшла. Чоловік сидів за столом, щось читаючи й попиваючи каву. Вигляд у нього був стомлений. Схоже, що довго не спав

—     Не стій у дверях, проходь.

Марія зачинила двері й підійшла до його столу. Взявши стільчик, вона сіла. В ніс вдарив аромат кави. У перемішку з запахом ванілі, це було прекрасно. Дівчина згадала, що не поснідала зранку. Лев помітив це.

—     Кави й печива?

—     А в тебе є?

—     Я часто тут снідаю, тому є.

Він усміхнувся й пішов робити каву. Марія помітила, що Лев читав книгу по історії. Хоча б щось не змінюється в її житті. Іноді навіть здавалося, що його кохання до історії навіть сильніше, ніж до його дівчини.

—     Як спалося?

—     Прекрасно. Вчорашній бал вимотав мене.

Лев поставив чашку на стіл перед нею й дістав печиво.

—     Щодо Александра. Він й справді був один з тих людей в мантіях. Я тобі більше скажу, він на тебе й наклав гіпноз. Саме тому він був слабкий. Не зміг би витримати сильніший. Але своїх спільників здавати не став.

—     Що з ним буде?

—     Його виключили з академії. Проте, скоріше всього його чекає кримінальна відповідальність. Він зізнався, що неодноразово використовував темну магію, як і всі спільники.

Марія завмерла. Це було й так очевидно, але все одно було страшно розуміти це. А особливо й те, що вона сама порушувала закон.

—     Як ви це все дізналися від нього?

—     Куратор Чура в минулому працював у поліції. У відділені зі справ незаконного використання магії. Його часто відправляли на допити, тому він професіонал в цьому. Ти з вчорашнього ранку щось їла?

—     Ні. Не випадало можливості. Потрібно буде в кімнату щось купити.

Лев подивився не неї так, неначе готовий був вбити її. Марія на це просто усміхнулася. 

—     Якщо ти нормально не поїси до пари, то я…

—     Що ти?

—     Приб’ю тебе. Марусю, ну так же не можна.

Дівчина допила каву й подивилася на годинник. До пар залишалося ще сорок хвилин.

—     У тебе з ким зараз урок?

—     З магістром Мари. Потім перший курс Хорса, далі другий Велеса і потім з твоєю групою.

—     Сил тобі. Хоча… Не думаю, що Даня прийде.

—     Також так думаю.

Марія й Лев засміялися. Чоловік любив пари з Марою, але студентів з цього факультету угамувати важче. Проте з ними було найвеселіше. А особливо з цьогорічним магістром.

Вони почали говорити на звичайні, будні теми, поки не почули дзвінок. Марія й не помітила, як швидко пролетів час. Взявши телефон, вона попрощалася з Левом й вийшла з кабінету. Як і очікувалось, Даня вирішив прогуляти пару. Поки дівчина йшла до їдальні, її телефон задзвонив. То була мама.

—     Ало, вибач, що вчора не відповідала.

—     І тобі доброго ранку. Все добре.

—     Ой, у тебе ж напевно пара.

—     Та ні, сьогодні першої немає. Я чого тобі вчора дзвонила. Я вчора була, м’яко кажучи, зла і мені декілька людей сказало, що мої очі стали янтарними.

З того боку трубки повисла тиша. У Марії почала наростати тривога.

—     Я тобі пізніше розкажу.

—     Мама, що не так з нашою сім’єю?

—     Все з нею так!

—     Тоді чому б тобі просто не розказати?

—     Рано ще. Вибач мушу бігти.

Жінка відключилася. Марія розлючено вимкнула телефон й пішла далі до їдальні. Зараз головне поїсти, бо нічого тямущого не придумаєш.

—     Опа, Маша.

Дівчина обернулася. Позаду неї стояв Даниїл. Рука все ще була в гіпсі.

—     У тебе зараз повинна бути історія магії.

—     Поїсти важливіше.

—     І то правда.

Хлопець підійшов до неї й вони разом пішли.

—     Чула, що приблизно через місяць Маргарет, Софія і Михайло Авінові приїдуть.

Дівчина здивувалася. Михайло й Маргарет ‒ тітка й дядько Лева, паралельно прийомні батьки Лори. Софія ‒ мати цих двох.

—     Чого?

—     У Михайла й Софії є пару справ в академії, а Маргарет просто не хоче опустити можливість побачити дочку. Це по любому буде на вихідних.

—     Весело. А ти звідки знаєш?

—     Випадково підслухав Асгайра. Буває.

Марія пирхнула. Його «буває» вже починало набридати їй.

—     Ти вчора таке пропустила. Одним словом, як виявилося, Алан прийшов. Й коли ти пішла, то він з Соломією танцював. Уявляєш.

—     Та ну.

Дівчина здивувалася. Вона знала, що її подруга весь вечір відказувала в танці, а тут з Аланом. Це було щось новеньке. Марія відразу пожалкувала, що пішла вчора.

Нарешті вони дійшли до їдальні. Марія взяла собі немаленьку порцію каші з салатом. Нарешті вона могла нормально поїсти. Добре, що друга пара починалася о 9:45. У неї було ще море часу. Даня навіть трохи здивувався.

—     Ти зможеш це все з’їсти.

—     Я з вчорашнього ранку з’їла тільки одне печиво.

Хлопець взяв собі лише пиріжок. Вони всілися за стіл і дівчина відразу почала їсти. Їй здавалося, що сьогодні їжа була найсмачнішою в її житті.

***

— Ненавиджу фізкультуру! Ох, моя нога..

Марія сиділа на лавочці, поки викладач пішов по щось холодне. Дівчина підвернула ногу й просто надіялась, що не потягнула її. Але скоріше всього, що так й було. Біль була нестерпною. Від неї блондинку почало трохи нудити. Голова крутилася. Стефанія сиділа біля неї.

—     Мара побери, яка ж ти бліда. Так, а ну лягай, у тебе ж больовий шок.

Дівчина не могла відпустити свою ногу. На щастя, прибіг Петро й приклав до неї сніг.

—     Стефаніє, будь з нею, а я зараз принесу нашатирний спирт й подзвоню вашому кураторові. Так, чого застигли?! Займатися швидко!

Марія глибоко дихала, намагаючись хоча б трохи покращити свій стан. Прикривши очі на секунду, вона розплющила їх, відчувши різкий, неприємний запах нашатирного спирту. Дівчина зморщилася від неприємного запаху. Запаморочення як рукою зняло. Але біль не пройшла. Марії захотілося плакати від неї

—     Дякую.

—     Потрібно тебе дотягнути до медичного пункту.

—     Залишіть це на мене.

Всі троє подивились на людину, яка це сказала. Марія здивувалася від того, як швидко Лев прибіг сюди, з урахуванням того, що спортивний зал був в окремій будівлі.

—     Добрий день.

—     Як скажеш Лев. Стефаніє, повертайся до заняття.

Викладач з фізкультури також повернувся до роботи. Марія подивилася на Лева й нервово посміхнулася. Їй кінець. Лев видохнув.

—     Ти поїла хоча б?

—     Так.

Лев акуратно взяв Марію на руки