Глава 15 Частина 1

Марія проснулася в обіймах Лева. Ще було рано до будильника. На вулиці тільки починало світлішати. Вона акуратно встала, щоби не розбудити чоловіка й пішла у ванну. Вчорашній вечір вона ясно пам’ятала. У ванній з дзеркала на неї дивилася дівчина з розмазаною тушшю, яка отримала своє щастя. Блондинка дістала телефон. Знову куча повідомлень від Насті, а ще від Лори. Схоже, що сиділи вони вчора допізна. Також було повідомлення від Александри за вчорашній день.

«Не хочеш погуляти завтра?»

«Я з радістю»

Марія відклала телефон й умилася. Вона змила вчорашній макіяж. Вернувшись до Лева, дівчина помітила дві чашки з чаєм, який вони вчора недопили. Чоловік вже проснувся й просто лежав на дивані. Блондинка сіла біля нього й прибрала світле пасмо з його лиця. Лев усміхнувся. Світло було вже увімкнуте.

—     Коли я тебе позвав поговорити, я й не думав, що ми поцілуємося.

—     Я також. Це було досить спонтанне рішення.

—     Зате яке прекрасне. Я вчора забув про дещо.

Чоловік став з дивану та підійшов до однієї з тумб. Він дістав невеличку коробку й підійшов до Марії.

—     Я подарунок тобі привіз.

Дівчина здивувалася. Вона взяла й відкрила його. В середині була золота підвіска у формі круга, але з іншої сторони сонячні промені, а під ними висить зірочка. Все було прикрашене дорогими каменями. Знак повного місяця і сонця.

—     Яке гарне..

—     Давай допоможу одягти.

Чоловік взяв прикрасу й підійшов до дівчини. Холодний метал торкнувся шиї Марії, від чого вона трохи здригнулася. Він ненароком торкнувся її шкіри пальцями, коли прибирав волосся. Застебнувши підвіску, Лев знову торкнувся шиї Марії кінчиками пальців, від чого у дівчини пішли мурашки. Він ніжно провів пальцями вниз по руці.

—     Марусю..

—     Можна.

Чоловік ніжно поцілував її в шию. Вона зітхнула, насолоджуючись моментом. Лев віддалився. Його дихання лоскотало шию Марії.

—     Моя дівчинка

Лев відійшов від дівчини. Марія обернулася. Раптово продзвенів будильник на її телефоні. Блондинка дістала його й вимкнула. Потрібно повертатися. Зеленоока хотіла ще трохи повторити уроки. Вона розуміла, що з левом вона сьогодні більше не побачиться.

—     Я піду. Пари.

—     Удачі.

Вони попрощалися й Марія вийшла з кімнати. Вона швидко добігла до себе й відкрила двері. Схоже, що Лора ночувала сьогодні у них, на її ліжку. Якби зеленоока не намагалася тихо пройти, вона все одно проснулася.

—     Ти де була вночі?

Марія зупинилася біля неї.

—     У твого брата.

Дівчина повернулася до неї лицем. Схоже, що випили вони вчора небагато, бо блондинка почувала себе прекрасно. Лора щось помітила, але не стала говорити, що саме.

—     І?

—     Що ти хочеш почути?

—     Все.

—     Все не вийде, бо Настя може проснутися в будь-який момент. Але дещо ти почуєш. Мої почуття до нього взаємні.

—     Ооо. Невже? Благословляю вас на кохання. Прикраса також від нього?

—     Так. А ще я пам’ятаю, що в тебе також немає пари, так що спи далі. А я у ванну.

Марія полізла у свої речі й віднайшла сукню й інший одяг, який вона планувала сьогодні вдягти. Взявши засоби гігієни, вона вийшла з кімнати. Лора спостерігала за цим, ледве стримуючи сльози. Дівчина й сама не могла зрозуміти, як закохалася в ту  саму, що і її брат. Ще одна схожість між ними, але не в її користь. А побачивши прикрасу на її шиї, серце остаточно розбилося.

8 років назад

Лев сидів на кріслі в гостинній. Він вже носив окуляри, але хорсівські кольори в одязі показували, що він ще студент. Але аспірантури. Він роздивлявся нову покупку. Підвіска за знак Сонця й Місяця з зіркою. Він й сам не знав, чому купив її. Відчув,  а життя навчило його довіряти своїй інтуїції. І вона йому якраз підкаже, що робити з нею далі.

Хлопець почув кроки в коридорі. У кімнату зайшла дівчинка, яка так схожа на нього. Його двоюрідна сестра, але він знав секрет його сім’ї.

—     Лев!

—     Лора, дівчинко моя, я не знав, що ви приїдете сьогодні.

Блондин поклав прикрасу на столик. Його сестра підбігла до нього й обняла. Лев засміявся.

—     Ну і на довго ви? ‒ спитав Лев, відірвавшись від блондинки.

—     Не знаю. О, що це?

Дівчинка помітила прикрасу, що лежала на столі. Лев знову взяв її в руки.

—     Це? Просто відчув, що її потрібно купити, та й усе.

—     Ну і кому ти її подаруєш?

—     Не знаю. Можливо, коханій. Хоча, це навряд чи, знаючи, що мені зраджували тільки через те, ким я є.

Навіть не дивлячись на свій вік, Лора прекрасно розуміла, про що він говорив. Вона єдина, кому Лев міг розказати про це все.

Минулий рік

—     Вона дуже гарна.

Лев і Лора говорили на кухні дома Авінових, де жила мати чоловіка. Він розказував своїй сестрі про Марію. Та з цікавістю його слухала, відпиваючи чай. Вона була рада, що її брат знайшов людину, з якою він щасливий. Лора почала щось підозрювати.

—     Може ти закохався в неї?

—     Знущаєшся? Вона моя студентка.

—     Це не перешкода. Може вона та, хто тобі потрібний? Підвіска. Можливо Марія отримає її.

—     Лора, це маячня. А навіть якщо це так, то вона навряд чи покохає мене таким.

Наш час

—     Ти помилявся, братику, вона тебе покохала.

Лора встала з ліжка, взяла телефон й пішла до свого гуртожитку. У своїй кімнаті вона взяла речі на сьогодні та побігла в душ. Там дівчина й дала волю сльозам. Блондинка так чекала, щоби її брат став щасливим, але це стояло їй свого. Закохатися в неї було помилкою. Але в голові сплив ще один спогад. 10 років назад, коли її мама читала її казочки. На питання, чи буває справжнє кохання невзаємним, вона відповіла легко. «Ні, воно завжди взаємне. А якщо тобі здається, що це не так, то почекай трохи. Ти могла помилятися.». Лора витерла сльози. Може воно й так? Просто потрібно почекати. Але ж багато випадків, що доказували протилежне.

—     Все-таки почекаю. Може ця мудрість виявиться правдою.

Лора швиденько підготувалася до цього дня й вийшла з ванни. Схоже, що весь гуртожиток вже був активний. Хто повторював матеріал до пар, хто говорив з друзями. Лев вже стояв на ногах й розмовляв зі студентом. Дівчина підійшла до нього.

—     Добрий ранок. Як спалося?

Чоловік сказав студенту, щоби підійшов до нього пізніше й повернувся до своєї сестри.

—     Прекрасно. А ти?

—     Я й не сумнівалась. Та я також.

—     І чому це ти так була впевнена?

—     Я сьогодні ночувала у подруг, і однієї в кімнаті не було цілу ніч, а коли прийшла, то від неї віяло твоїми духами й хвоєю. Я думаю, ти зрозумів про кого я.

—     Не бійся, між нами нічого не було.

—     Ну-ну. У тебе перша пара, чому ти ще тут?

Лев подивився на годинник і зрозумів, що йому й справді пора йти.