Глава 13 Частина 2

—     Мені дуже приємно з тобою познайомитися. Лев розказував про тебе.

—     Мені також. Вибачте, але мені потрібно бігти.

—     Ну добре, йди.

—     До побачення.

Марія побігла до себе в гуртожиток. Зайшовши в кімнату, вона побачила, що Настя вже була одягнена.

—     Ти чого така переполохана?

—     Мати Лори зустріла.

—     Буває. Як перше знайомство?

—     Я її збила випадково, а так приємне.

Стейсі здивовано подивилася на неї. Її коротке волосся було мокрим.

—     Як?

—     Та йшла від Лори, не помітила її й зіткнулися трохи. Та все вже нормально.

***

По обіді Даниїл і Юра завалилися у кімнату дівчат. Настя їх ледве не вбила за це.

—     Стасю, ну спокійніше.

—     Ще раз ви двоє завалитесь до нас в кімнату, я вас повбиваю.

—     Стейсі, ну неначе вперше.

—     Моє терпіння не нескінченне, телепні!

Марія одягла пальто й взяла хлопців під руки. Вони троє вийшли з кімнати, залишаючи Настю заспокоюватися.

—     Куди йдемо?

—     Давайте в село. Там наче нова кав’ярня відкрилася, ‒ відповів Юрій. Даниїл згодився з ним й друзі пішли. На вулиці вже перестав падати сніг. Поки вони йшли, Даниїл в обох кидав сніг, від чого всі сміялися. Рудоволосий був невиправний. Зайшовши у кав’ярню, вони сіли біля батареї, не перестаючи реготати. До них підійшов офіціант.

—     Чого бажаєте?

—     У вас є карамельне лате? ‒ запитала Марія.

—     Так. Щось ще?

—     Нехай хлопці все інше заказують.

Дівчина дістала телефон. На екрані було повідомлення від Лева.

«Зайди у вечері, будь ласка, до мене в кабінет. Я знайшов книги, які ти просила»

«Добре»

      —   Ну що ж, мрія нашого куратора, як в тебе справи? ‒ запитав Юрій.

—     Все прекрасно. Зранку у Лори була.

—     Ну й що вона там?

—     Та наче нормально, але ж її батьки приїхали.

—     Сьогодні 12?

Марія та Юрій подивилися на Даниїла, який здивовано поглядав на них.

—     Так, ‒ відповів Юрій.

—     Що ви хочете від людини, яка пів ночі намагалась підслухати, про що говорили Єсен і Настя.

—     До речі, якого у нас Єсен спав?

—     А ось це я не зміг почути.

—     Ц.

Скоро принесли всі напої з десертами. Хоч і Марія нічого не заказувала, окрім лате, хлопці це зробили замість неї. Дівчина ображено сказала, що з ними вона так може й потовстішати, але Даниїл їй нагадав, скільки вона з’їла на ранок, після балу

—     Я тоді подумав, що ти вагітна.

—     Цікаво, від кого.

—     Ну знаєш, я деталей твого життя не знаю, може ви вже..

—     Даниїле, біля нас люди.

Юрій засміявся, а Марія ображено з’їла шматочок тортика, якого їй заказали хлопці.

—     Крихітко, ну не ображайся.

—     Та я звикла вже й не ображаюсь.

—     От і прекрасно. Юра, що там у тебе з Лорою.

—     Не зрозуміла.

Брюнет нервово посміхнувся.

—     Ми з нею останній раз говорили на минулому тижні, бо йшли у сусідні аудиторії. Не біси цим питанням.

Дівчина з цікавістю їх слухала, попиваючи своє лате.  Даниїл не змінювався. Нарешті Юрій буде страждати від його жартів. Вона засміялася. Їй подобалася ця атмосфера, що була за їхнім столиком. Давно вони так не збиралися й дівчина часом сумувала через це. А спокійна музика лише додавала особливого настрою сьогодні. Марія вже зовсім забула про випадок зранку, віддавши себе цьому моменту.

—     Як же я рада, що ви двоє у мене є.

Хлопці посміхнулися.             

—     Ти навіть не уявляєш, як раді ми, що ти так неочікувано увірвалася в наші життя.

—     Крихітко, ти найкраще що з нами було. Але я думаю, що нам вже потрібно йти до академії.

Заплативши за їжу, вони одяглися й вийшли на вулицю. Сніг знову почав падати. Марія зліпила кулю зі снігу й кинула її в Даниїла. Юра вирішив повторити за нею. Рудоволосий сміявся.

Коли вони дійшли до академії, то всі троє були у снігу. Вони реготали, не припиняючи бавитися. Даниїл набрав снігу в руки й хотів кинути у Марію, але промахнувся.

—     Ой.

Дівчина обернулася й побачила, що куля потрапила в Лева. Вона відразу побігла до нього.

—     Ти в нормі?

—     Від маленької снігової кулі в такий прекрасний день не може зіпсуватися настрій. А я бачу, що тим більш у тебе.

—     То все Даниїл і Юрій.

—     Біжи в кімнату грітися. Я не хочу, щоби ти заболіла. А я побіг, бо мама з дядьком мене скоро вб’ють.

—     Удачі.

Чоловік пішов геть, але Марія побачила, що він робить якийсь жест рукою. Поглянувши назад, вона побачила снігову кулю, що летіла на Даниїла й засміялася. Сьогодні був прекрасний день.

Зайшовши в кімнату й знявши одяг, Марія відразу пішла заварювати чай. Вона залізла під ковдрою разом з чашкою, взявши ноутбук. Хоч зараз і була субота, але реферат потрібно було робити.

—     Прийде час і я побачу тебе на вихідних не за домашнім.

Настя зайшла в кімнату з тонною книг у руках.

—     Не полишаєш надії, що у виборі була помилка?

—     Не полишаю надії стати важливою у суспільстві навіть без карти Хорса.

—     Настя, ти важлива.

—     Недостатньо.

—     Достатньо!

Марія відклала ноутбук і чашку й підійшла до подруги. Вона поклала книги на стіл й обернулася до Марії.

—     Яка користь від студента?

—     Велика. Наша головна задача ‒ навчатися так, щоби не погубити себе. За нами майбутнє країни, але якщо ми будемо зламаними, то нічого не зможемо зробити. Стейсі я знаю, як ти прагнеш добитися всього у цьому житті. І ти достатньо стараєшся.

Настя заплакала.

—     Мої батьки. Вони знову дзвонили й знову говорили про те, що без карти Хорса я нічого не зможу. А я хочу їм показати.

Марія обняла свою подругу, заспокоюючи.

—     Не потрібно щось їм доказувати. Ти все зможеш. Працюй заради себе.

—     Кожний раз я обіцяю собі, що не відповім більше. Але…

—     Ніколи не слухай їх

Настя відійшла від Марії. Її туш була розмазана. Блондинка підозрювала, що на її светрі також були чорні сліди, але вона не хвилювалася через це.

—     Будь тою, ким ти є. Ти найкраща дівчина, яку я коли-небудь зустрічала. Така талановита, розумна, добра. Я не можу бачити тебе такою сумною. Тому що знаю, що в тебе велике майбутнє. І я з Єсеном завжди буду поряд, щоби ти не вирішила робити.

—     Обіцяєш?

—     Навіть якщо помру, я завжди буду поряд з вами усіма. Ви моя сім’я, яку я безмежну люблю.

Стейсі посміхнулася. Вона обняла Марію.

—     Давай я зараз покличу Єсена, ми дістанемо попкорн і ми разом подивимося якийсь фільм.

—     Давай це зробимо, тільки без Єсена. Він хоч і мій хлопець, але я хочу проводити час з подругами без нього.

—     Добре. Тільки мені приблизно о шостій потрібно йти. Але у нас є цілих три години. Бери мій ноутбук й шукай фільм, а я по попкорн.