Глава 9 Частина 2

—     Якщо ви зараз же не наповните посудини з пуншем, то я вас приб’ю по закінченню.

—     Зліша за Кая. Зараз буде, міс Д’яченко.

—     Тебе не бентежить те, що я твоя однокурсниця.

—     Зараз ти схожа на ту, кого потрібно називати «міс Д’яченко»

Марія закотила очі й пішла слідкувати далі. Все було під контролем. Впевнившись, що нічого страшного не повинно статися, вона попередила Кая, що вийде на вулицю на декілька хвилин. Їй хотілося відпочити трохи.

Підійшовши до виходу, в лице відразу вдарив мороз. Марія промовила заклинання. Тіло окутала теплота. З залу долинала музика. Обпершись на стіну, вона заплющила очі. На вулиці вже було темно. Ці години пролетіли непомітно. Хотілось вже у свою кімнату відпочити. Дівчина навіть не танцювала сьогодні. Хоча, це все-таки трохи веселило її. Вона потрібна.

Раптово Марія почула чиїсь кроки. Вона розплющила очі й оглянулася по сторонах. Лев.

—     Ти стомлена якась. Може відпочинеш?

—     Вже.

Чоловік підійшов до неї й притиснув до стіни.

—     Нас хтось може побачити.

—     Нехай. Це ж не заборонено правилами.

—     Точно.

—     Не хочеш потанцювати?

—     Прямо тут?

—     Так. Я ж тобі танець обіцяв.

—     Я згідна.

Лев трохи відвів її від стіни, та однією рукою взяв за талію. Марія вже давно не танцювала вальс, але вирішила довіритися своєму серцю. Воно підкаже, що робити в такій ситуації.

Почалася нова мелодія. Чоловік повів блондинку. Вона хвилювалася, щоби все не зіпсувати, але зрозуміла, що так зовсім не насолодиться танцем. Потрібно розслабитися. Дівчина подивилася на Лева. Бурштинові очі блиснули, коли їхні погляди зустрілися. Марія розсміялася, навіть сама не знаючи чому. Їй було добре.

***

Александр йшов по коридору, коли почув чийсь сміх. Виглянувши з-за повороту, він побачив закружених у танець Марію й Лева. Все-таки не чутки. Й це було дуже погано.

***

По закінченню мелодії чоловік не відпустив кохану. Він підніс її руку до губ й поцілував. Весь цей час Лев не переставав дивитися на неї.

—     Дякую тобі за цей танець, Марусю.

—     Це тобі дякую. Якби не ти, то мені було б на душі набагато гірше.

—     Бал же закінчиться через годину. Може до верби збігаємо? Я давно там не був.

—     Я не проти, але тільки якщо ти почекаєш, поки я переодягнуся. В довгій сукні буде незручно.

—     Те саме й стосується цього гарного, але не найзручнішому костюмові у світі. Все-таки такий одяг тільки до спеціальних заходів.

—     Повністю з тобою згідна.

Вони повернулися до залу. Марія відразу побачила Настю, Даню, Сашу, Стефанію, Юру, Єсена і Лору, що стояли біля столиків й дивилися на неї. Дівчина здивувалася, що між Настею і Стефанією не було ще бійки. Соломії не було. Вже пішла. Блондинка вирішила, що потрібно буде забігти до неї.

Лора підізвала Марія пальцем до них. Коли дівчина підійшла, то відразу зрозуміла, що від питань їй не сховатись.

—     А, у мене справи є. Пізніше поговоримо.

—     Стояти, ‒ сказала Настя, ‒ Александр бачив, як ти з Левом танцювала. Нам вдалося вмовити йому не говорити про це, але ми не знаємо, чи надовго.

—     Це повинно мене якось налякати?

—     Маріє, правилами академії заборонено, ‒ відповів Юрій.

—     Не повіриш. Вже тиждень, як ні. Та й ми не порушуємо ніякі умови. А тепер вибачте, але мені потрібно йти по справах.

А точніше, шукати Александра, бо чутки то зла штука. Він стояв біля сцени. Дівчина підійшла до нього. Злість переповнювала її.

—     Примара невдала, ти хотів нові чутки пустити?

—     А чого це тобі можна зустрічатися з викладачем, а іншим ні?

—     Іншим також можна, завтра надішлють всі зміни в правилах академії.

—     Мара забирай, ти чому вічно викручуєшся з усіх ситуацій? Тебе важко зловити.

Марія перепитала його, неначе не розчула:

—     Що ти сказав?

—     Нічого.

Дівчина все зрозуміла.

—     Що ти з тими людьми зробив зі мною у жовтневий повний місяць?

—     Якими людьми? Звідки мені знати, що то за люди були в лісі?

Александр хотів піти, але Марія схопила його за зап’ясток. Вона палала від ярості. Подивившись на неї, хлопець злякався.

—     Маріє, будь ласка, заспокойся.

—     Тільки тоді, коли ти підеш зі мною і все розкажеш.

—     Добре-добре, тільки остигни.

Дівчина повела його до Лева. Вона й гадки не мала, чому хлопець так злякався. Знайшовши чоловіка, вона підвела Александра до нього.

—     Один з тих, хто зачаклував мене.

—     Признаю, то був я.

Лев здивувався. Але Марія побачила в його трохи злості, яка вже починала наростати.

—     Так легко зізнався і я відчуваю, що не брешеш.. Стоп, Маріє, що у тебе з очима?

—     Що не так з моїми очима?

—     Вони бурштинові, як у мене. Але, то зараз не важливо.  Обоє до мене в кабінет. Я зараз попереджу Кая, покличу Асгайра й за вами.

Марія здивувалася. У неї зелені очі, чого вони змінили колір. Лев знову подивився на неї. Він був не менш злим ніж вона, а можливо навіть більше. Дівчина зрозуміла, що вечір сьогодні буде веселим. Щоби не злити викладача ще більше, вона взяла Александра за зап’ястя й потягла до виходу. Але в голові крутилося лише одне питання. Що у неї сталося з очима? Вона навіть забула, що біля неї був один з чарівників, що наклав на неї гіпноз.

—     Схоже, що сильну ярість відчувала вперше.

—     Заткнися, поки не побила.

—     Хочеш з чурівцем помірятися силою? Не думаю, що ти виграєш.

—     Зате магією виграю. Ти хочеш з хорсівкою магією помірятися?

—     Не чаклуй краще зараз.

—     Повір, свої сили я стримувати вмію.

Решту дороги вони йшли мовчки. Підійшовши до кабінету, Марія нарешті відпустила хлопця й обперлася на стінку. У світлі місяця коридор Хорсу виглядав особливо гарним. Дівчина торкнулася до підвіски на шиї й відразу відчула полегшення. Їй іноді здавалося, що на цій прикрасі є якесь замовляння, яке допомагає заспокоїтися. Через п’ять хвилин підійшли Лев з Асгайром Адамовичем і куратором Чуру.

—     Мені Лев Костянтинович все розказав, ‒ сказав куратор Чуру й подивився на Александра.

—     Маріє, можеш йти на бал, або вже в кімнату. Кай сказав, що зможе без тебе справитися, ‒ сказав Лев.

—     Я точно вам не потрібна зараз?

—     Я тобі напишу, коли буду вільний, ‒ відповів він.

Дівчина повернулася на бал й найшла своїх друзів. Вона навіть не помітила, що Дамелі й Саша стоять окремо й про щось говорять.

—     Мара побери, що сталося, ‒ запитала Настя, коли побачила її.

—     Та нічого, просто найшла одного зі студентів, через якого я в жовтень могла вмерти. Нічого такого, правда.

Лора приголомшено подивилася на неї. Даня з Єсеном, Юрою, Стефанією і Настею не були здивовані. Дамелі й Олександра не чули їх.

—     В сенсі тебе у жовтні могли вбити? Хто? Коли?

—     Ну якщо завтра декого виключать, то ти зрозумієш хто то був. А було це в ніч, після того, як приїхав Лев.

—     Я так зрозуміла, мій брат якраз з цим розбирається зараз.

—     Так. А ще я в кімнату. До кінця зовсім трохи залишилося, а мені ще потрібно з мамою поговорити. Ви будете на вечірці?

Всі, окрім Насті, Єсена і Стефанії вирішили залишитися. Стейсі сказала, що в кімнату прийде пізніше, тому Марія не стала її чекати. Потрібно було поговорити з мамою