Глава 17 Частина 1

«Може якісь є здогадки?»

«Ні»

Лев вимкнув дисплей телефону й продовжив читати. Всі ці замовляння йому були знайомі. Чоловік сам вивчав темну магію, але ніколи не планував використовувати її проти когось. Тільки задля захисту. Однак не дивлячись на те, Лев був сильним в цій сфері, але ніхто не здогадувався.

На Марію наклали найпростіше замовляння, яке спало як тільки чарівник відірвався від діла. Не сильний, можливо, студент. Потрібно шукати серед них, а особливо серед марівців. Хоча й інші могли її таємно вивчати, але саме на цьому факультеті це минула профільна дисципліна.

Лев зняв окуляри й потер перенісся. Він й гадки не мав, що робити. Прийдеться навчати її захисту, але багато заклинань самі з темної магії. На телефон прийшло повідомлення від студента Хорса. В гуртожитку щось сталося. Лев пішов туди.

***

Марія розмовляла через телефон з мамою.

—     Ой, слухай, я забуваю в тебе спитати. Яке прізвище у твого куратора?

—     Авінов Лев Константиновим. А тобі навіщо?

Повисло мовчання. Марія не розуміла, що сталося.

—     Мам, щось не так?

—     Він нормально до студентів ставиться?

—     Ну так. Це найкращий викладач в академії. Ну у мене з ним більш тісні зв’язки, ми…. Друзі. У нього ще сестра. Дуже добра дівчина.

—     Зрозуміло.

—     Мамо, щось сталося?

—     Ні, головне щоби ти була щасливою. Я пішла, бо тато прийшов.

Мама відключилася. Марія весь цей час була на балконі. Її смутило те, що від неї щось приховували. І знову щось з Авіновими. Раптово до неї зайшов Даниїл.

—     Крихітко, ти довго ще тут будеш?

Хлопець дістав сигарету й запалив її. Марія відразу відчула запах тютюнового диму й трохи скривилася. Даниїл перейшов на іншу сторону.

—     Та я просто думаю.

—     Про що?

—     Та від мене знову всі щось приховують. І всіх дороги ведуть до однієї сім’ї. Щось не так з Авіновими.

—     Вони досить скритні. Дивом Лев викладає у нас і при цьому від нього не відвернулися всі.

—     Але й ми майже нічого не знаємо про його сім’ю.

—     Ми ‒ ні. Ти ‒ так. Від мене можеш не приховувати. Я знаю де ти була вночі й що робила, Крихітко.

Марія здивувалася. Вона не розуміла, як він здогадався.

—     Нехай це залишиться в таємниці.

—     Будь обережна з ними, Крихітко. Хтозна, що вони приховують. 

—     І не говори.

Марія згадала, що Лев насправді вовкулака. Ще місяць назад вона не знала, чи прийме його, а вчора вони поцілувалися. Від теплих спогадів дівчина усміхнулася й доторкнулася прикраси на шиї.

—     До речі. Після зимових канікул буде бал. Я не повинен тобі цього говорити, але не хочу, щоби ти готувалася в останній момент. А так у тебе три місяці на підготовку.

—     Дякую. Давай закінчуй й підемо до кімнати. Стає холодно.

***

Вечір пройшов в компанії друзів, які до ночі грали й спілкувалися. Коли Марія прокинулась, вона відразу помітила невелику коробочку на тумбочці. Дівчина здивувалась. Невеликий, червоний пакунок, прикрашений стрічкою, а на ньому записка на крафтовому папері. Блондинка взяла її.

«Від А.Л до Д.М»

Марія відразу зрозуміла від кого це. Лев використав магію, щоби перемістити подарунок до неї. Дівчина взяла його. Від коробочки віяло хвоєю. Запах повернув її до тих ночей, що вона провела у нього. Марія відкрила пакунок. Всередині була книга. Історичний роман, який колись читала мама. Блондинка давно хотіла її, але вона не продавалася вже, і зараз побачивши, дівчина скрикнула, від чого проснулася Настя.

—     Я тебе зараз приб’ю.

—     Вибач.

Марія дістала книгу. Обкладинка звичайна. Вона хоч і нова, але дівчина знала про її ціну. Потрібно буде віддячити йому. Блондинка відкрила книгу. Папір був приємний на дотик.

—     Що там?

—     Подарунок.

—     Надіюсь, що від того, про кого я думаю.

—     Я не вмію читати думки.

Настя встала й почала збиратися, поки Марія розглядала подарунок.

Згадавши, що сьогодні у блондинки є перша пара, вона почала збиратися. Сьогодні якраз історія остання. Тоді й подякує. Дівчина взяла з собою книгу, щоби читати між парами. Взявши речі, вона вибігла з кімнати й побігла до спортивного залу. Перший фізкультура. І якби не стипендія, то Марія не ходила б на неї. Але гроші лишніми не були, особливо розуміючи, що вона студентка і жити на щось потрібно. Та і від батьків не хотілося сильно залежати. Добре, що хоч пара без чурівців.

Дівчина намагалася віддихатися, поки всі інші займалися. Біля неї стояв її однокурсник та відпочивав. Деякі прогуляли пару і Марія їм дуже заздрила. Але собі вона такого дозволити не могла.

—     Швидше б остання пара, ‒ сказала блондинка.

—     І не говори. Історія єдиний предмет, де можна відпочити, але й при цьому дізнатися щось нове.

—     Повністю з тобою згідна.

—     Марія, Дмитро, швидко займатися!

Нехотя, вони пішли. Неочікувано, до спортивного залу зайшов Лев. Схоже, що пари у нього зараз немає, тому він вирішив перевірити своїх студентів

—     Хлопці на підтягування, дівчата на віджимання, ‒ сказав викладач з фізкультури й підійшов до куратора. Марія швиденько виконала вправу та й почала спостерігати за чоловіками. Вони щось обговорювали, але Лев час від часу дивився на Марію. Вона усміхнулася йому. Але його лице стало похмурим, коли він щось почув. Дівчина не знала, що саме, але їй стало цікаво.

—     Досить дивитися на нашого куратора. Так всі й не те подумати можуть, ‒ сказала Стефанія й підсіла до подруги.

—     А хіба не уже?

—     Плітки припинилися, не хвилюйся.

—     Вау, щось новеньке.

Стефанія засміялася. Її дзвінкий сміх розлився по всьому залу. Викладачі поглянули на подруг.

—     Маріє, Стефаніє, ви вже все зробили?

—     Так. До речі, до кінця пари залишилося 5 хвилин. Ми можемо йти переодягатися? ‒ запитала брюнетка.

—     Ідіть.

Дівчата пішли у сторону виходу. Проходячи біля викладачів, Марія подивилася на Лева. Бурштинові очі показували злість. Він відповів на її погляд. Потрібно було йому побачити дівчину, як погляд потеплішав і від старої емоції не залишилося й сліду. Стефанія взяла Марію за руку й потягнула в сторону роздягальні. Дівчата швиденько підготувалися до інших пар. Інші поступово приходили. Блондинка дістала підвіску й намагалася її застібнути, але не могла цього зробити.

—     Давай допоможу.

Стефанія підійшла до неї. Взявши ланцюжок, вона з легкістю його застібнула й поправила пасма Марії.

—     Ого, вона не дешева.

—     Це подарунок. Не питай від кого.

—     Добре. Пішли, у нас ще дві пари сьогодні.

***

Марія чекала біля кабінету історії й читала. Ще було трохи часу. Інші розмовляли між собою. Краєм вуха дівчина вловила плітки про викладачів, але їй це не було цікаво. Ось нарешті продзвенів дзвінок і всі студенти могли зайти. Блондинка поспішила зайняти свою першу парту. Лев сидів за столом й переглядав програму. Але побачивши своїх студентів, він закрив її й сховав у шухляду. Тим часом Марія сіла на своє місце й дістала підручник. Помітивши її, викладач усміхнувся й мигнув, але відразу після цього відвів погляд. Коли всі сіли на свої місця, він встав.

—     Добрий день. Будемо починати нашу пару.