Глава 8 Частина 2

—     Розкажи.

Трохи заспокоївшись, Марія переказала свої два сни. Вона відчувала, як у Лева напружилося тіло через це, хоча він намагався бути спокійним.

—     Я спробую вияснити хто то був.

—     Добре.

—     Може тобі краще в душ? Гаряча вода розслаблює.

—     Ти правий.

—     Можу тобі ванну набрати.

—     Я заздрю вам. У викладачів є така розкіш.

—     Тоді набираю.

***

Лев думав над тим всім, поки Марія була у ванні. Прийдеться ворожити. Він взяв карти Таро з полиці й сів за стіл. Як же давно чоловік цим не займався.

—     Хто вона?

Чоловік витягнув три карти. Він роздивився їх. Плутаниця. Це були три рандомні карти, які не мали зв’язку між собою

—     Розумна жінка. Наклала захист. Значить далі ворожити немає сенсу. Доведеться іншими способами.

Склавши карти назад, Лев подивився на годинник. Десята. Завтра рано вставати, та це ще й остання ніч, коли він зможе спокійно поспати. Коли Марія вийшла з ванни, то підійшла й обняла його. Вигляд в обох був стомлений.

—     Пішли спати. Завтра бал.

—     Ти лягай, я зараз буду.

Марія послухала його, тому пішла назад у ліжко, а Лев ще трохи посидів й подумав. В голову не приходило жодної ідеї, хто б це міг бути.

—     Ранок вечора мудріше, ‒ прошепотів чоловік й пішов до дівчини. Він ліг, обнявши її зі спини й поцілувавши у волосся. Вона вже заснула. Утома знову її швидко взяла. Точно так же, як і Лева. Зазвичай він довго засинав, але з Марією завжди швидко. Чоловік не знав чому.

***

— Марія, ну в тебе дуля негарною вийшла. Ну дай поправлю.

—     Не чіпай моє волосся!

Блондинка бігала по кімнаті від Насті у свої сукні. Але раптово у двері постукалися. Стейсі пішла відчиняти двері. На порозі були Лора і Лев.

—     Ваш галас на весь гуртожиток чутно. Що сталося? ‒ спитав чоловік.

—     Вона моє волосся чіпає!

—     Але, ми ж це робимо завжди, ‒ сказала Лора.

—     Те що я тобі один раз дозволила це зробити, це ще не означає, що тобі можна. А Лев то інше.

Блондин засміявся.

—     Давай поправлю твою дулю.

Тільки зараз Марія помітила, що він був у костюмі. А на Лорі було дуже гарна, золота сукня.

—     Стоп, а ви що тут робите? ‒ спитала Настя.

—     Я Юрія шукаю, він мене запросив на бал. Лев до Марії.

Лора поглянула на цих двох. Зеленоока спокійно сиділа на стільчику, поки чоловік їй підправляв зачіску. У голові мимоволі вискочив спогад, коли Лев і її маленькою так.

—     А коли це тебе Юра встиг запросити? ‒ спитала Марі.

Дівчина все розповіла.

***

Після того, як Лев поїхав.

Лора стояла на балконі дома, закутавшись у своє пальто. В залі зараз її батьки розмовляли з Крамерами, а їх діти спокійно слухали. Дівчина думала про своє. Все-таки в почуттях до Марії вона помилилася, її матінка мала рацію. З голови ще й ніяк не вилазило розуміння того, що її батьки зовсім не рідні їй. Хіба що тітка та дядько.

Раптово двері відчинилися й на балкон зайшов Юрій. Він встав біля неї.

—     Ну й довго ти ще тут будеш?

—     А? Вибач, задумалася.

—     Не холодно?

—     Та ні.

Повисла незручна мовчанка. Юрій спостерігав за снігом.

—     Слухай, тебе на бал не запрошували?

—     Ні. Хто ж міг. У мене навіть хлопця немає.

—     Ну тоді, це зроблю я. Ти підеш зі мною на бал?

Лора подивилася на нього й усміхнулася. Його волосся вже трохи покрилося сніжинками.

—     З радістю.

Юра також усміхнувся. Дівчина обняла його.

***

      — Ну нічого собі. Стефа хоч знає? ‒ запитала Настя.

—     Аякже. Це ж його сестра.

—     Готово, ‒  сказав Лев. Тепер у Марії на голові була ідеальна дуля.

—     Леве Костянтиновичу, а ви чого прийшли?

—     Подивитися на подарунок Марії.

Стейсі здивувалася й тільки зараз зрозуміла, звідки у Марії ця сукня.

—     До речі, а Даня з ким йде? ‒ спитала Лора.

—     Повинен був з Сашою, але вона йому відмовила, ‒ відповіла Марія

—     Не дивно, ‒ сказав Лев, ‒ вона наче якусь дівчину запросила.

—     Слухай, ти ж Юру шукала. Давай допоможу, ‒ сказала Настя й мигнула дівчині. Вона все зрозуміла.

—     Так, я не проти.

Дівчата вийшли з кімнати. Марія здивовано на них подивилася.

—     Дивні якісь вони сьогодні.

—     І не говори. То чого прийшов?

—     Говорю ж, подивитися як сукня на тобі. Ти прекрасна сьогодні.

—     Дякую. Ти також гарний. Вперше тебе бачу в костюмі.

Лев засміявся.

—     З професією викладача-куратора приходиться вибирати комфорт. Спробуй в такому костюмі дивитися за вами у звичайний день й виглядати більш-менш нормально.

—     Більш-менш нормально? Та твій стиль в одязі то окремий вид мистецтва.

—     Думаєш?

—     Знаю.

***

Різдвяний бал. Марія чекала часу початку й сильно нервувала. Вона в сотий раз проклинала Даню і його зламану руку, через те, що вона тепер виступала. Але хоча б не одна. Всі куратори, голова студ.ради та ректор також мали промови сьогодні. Кай розказував, що якби не традиція, то цього б не було. А так прийдеться пів години ще чекати, щоби нарешті насолодитися балом.

Роздивляючись всіх студентів, Марія відчула, як хтось поклав руку на її плече. То був Кай. Він вирішив підтримати її.

—     Хвилюєшся?

—     Трохи є. Вперше працюю ведучою.

—     Не пощастило тобі сьогодні. Відпочити нормально не зможеш.

—     Ага, тільки через години дві-три. Спочатку промови, потім слідкувати за музикою, напоями та закусками.

—     Ти не одна така.

—     Знову ми брати по нещастю.

Хлопець засміявся. Хоча, в якомусь плані вони стали братами по щастю, але не сьогодні. А могла спокійно відпочивати, якби не травма Даниїла.

—     Дякую тобі. Ти нас дуже виручила. По суті, ти один з організаторів.

—     Та який я організатор. Вже все було написано, я просто виконувала все по плану.

—     Ти не впізнала? Це ж твій план з першого курсу, який ти написала, бо тобі нудно було.

Дівчина здивувалася. А й правда. Все ж це придумала вона на новорічних канікулах минулого року. Їй нудно було одній вдома. Блондинка перечитувала його, коли біля неї був Кай і запропонувала залишити в студентській раді на всякий випадок.

—     Ти ж говорив, що це писав Даниїл.

—     Я цього не говорив. Час починати.

Марію охопила паніка. Єдине, що вона зараз зрозуміла ‒ у неї страх сцени. Хтось погладив її по спині. Повернувшись, дівчина побачила Лева.

—     Ти зможеш. Ти пам’ятаєш сценарій, все буде добре.

Ці слова трохи заспокоїли її. Марія вийшла на сцену. Зараз на неї дивилася вся академія. Вона найшла Настю, Дамелі, Лору, Соломію, Єсена, Даню і Юру. Алана не було. Дівчина не була здивованою. Друзі її намагалися підтримати жестами. Посміхнувшись, Марія почала.

—     Добрий день, дорогі студенти академії Сирин. Сьогодні ми зібралися, щоби разом відсвяткувати Різдво та весело почати новий семестр. Перш ніж почати наше свято, я хотіла б дати слово нашим кураторам, які немало докладасти зусиль до організації бала.

Поки викладачі говорили, Марія трохи розслабилася. Всі слова були про навчання та побажання. Вона не була здивованою. Хоча, промова Лева була цікавішою. Все-таки він вирішив не катувати студентів.

—     Хочу подякувати студентській раді та всім іншим студентам. Та особливе дякую хочу сказати Каю Нікольські та Марії Д’яченко, які в досить стресовій ситуації під час підготовки до балу, взяли все у свої руки.

Марія розчервонілася, а Кай лише посміхнувся.

—     Ти чого?

—     Не кожний день почуєш, як твій куратор хвалить тебе на всю академію.

—     Судячи з того, що ти можливо займеш моє місце в наступному році, тобі прийдеться звикнути до цього.

Всі інші промови були настільки ж нудними. Проте Кай зміг розвеселити студентів.

—     Я розумію, що вам всім вже хочеться повеселитися, тому не буду вам заважати. Бажаю всім веселого вечора і дивіться, щоб ніхто більше не ламав руки.

Марія помітила, як її компанія засміялася, окрім Даниїла. Деякі студенти обернулися на нього. Дівчина лише посміхнулася. Помста вдалась.