Глава 14 Частина 3

Марія й Лев сиділи в кафе. Вони чекали на своє замовлення і пана Корнієнка. Обоє мовчали, не знаючи, що й говорити. У Лева в голові ніяк не укладалося, що його тітка могла таке зробити. Вбивати людей, навіть члені своєї сім’ї. В його голові сплив спогад, коли він зустрівся з Даниїлом.

Марія накрила його долонь своєю. Він прибрав її та обняв дівчину. Вона сиділа поруч. Марія поклала голову на його плече. Почувала вона себе не дуже. Голова боліла, трохи нудило. Дівчина тому й попросила сісти на терасі. На свіжому повітрі було легше.

— Може викликати тобі таксі?

— Ні, все добре.

— Якщо буде дуже погано, то говори. Я ж хвилююся.

Скоро й прийшов пан Корнієнко. Він привітався, заказав собі їжу й вони почали.

— Я тільки приїхав сюди, а ви вже мене викликаєте. Що сталося?

— Моя мама сталася. На ній був заговір, через який вона не могла сказати те, що й справді допоможе слідству.

— І?

— Ми зняли заговір. Вона не може тепер говорити, але написала все як є.

Лев передав лист пану Корнієнку й той почав його читати. Всі його думки були зосередженні на ньому.

— Як знав, що хтось з Авінових. Леве, вибач.

— Нічого.

Пан Корнієнко відійшов й подзвонив комусь. Марія подивилася на дорогу.

— Її знайдуть, не хвилюйтесь міс Д’яченко.

Чоловік знову сів за стіл. Принесли всі страви. Марія через нудоту заказала собі тільки салат.

— Заговори мовчання  завжди темна магія, ‒ сказав детектив.

— Ви праві. На щастя, цей можна було зняти світлою. Можна питання, а чому ви не шукаєте її разом з поліцейськими?

— Тому що у мене ще година перерви і я їм поки що не потрібний.

— Даниїл втік? ‒ раптом запитала Марія. Детектив здивувався.

— Як ви дізналися?

— Видіння.

Чоловіки обговорювали слідство, а Марія мовчки їла свій салат. Їй би хотілося до нього якогось вина, але не можна. Алкоголь й так діє як депресант.

Лев доторкнувся її руки під столом.

— Пане Корнієнку, а що ви робите в цьому місті? ‒ запитала Марія.

— Я до своєї сестри, ну і як я вже говорив, то в мене були підозри, що хтось з Авінових цим керує. Леве, я не про вас і не про вашу сестру.

— Та все добре, я розумію. У мене взагалі були підозри на мою матір, але вона виявляється ще раніше знала про Ларосса.

***

Коли вони повернулися до будинку, Софія була в садку, читала. Марія пішла до неї. В будинку їй буде тільки гірше, а тут зможе час провести у компанії майбутньої свекрухи.

— Як ви тут?

Дівчина сіла на гойдалку біля неї. Софія відірвалася від книги й усміхнулася. Вона взяла свій телефон й надрукувала в ньому щось. Після показала Марії.

«Не хвилюйся, зі мною все добре. Там Лора така щаслива. Юрія прийняли на роботу»

— О, так це прекрасно.

«До речі, мені ж не одній здається, що між цими двома щось є?»

— Не тільки вам, але не думаю, що вони скоро почнуть зустрічатися. Знаючи Юру, на це піде багато часу.

«Не спорю»

Софія й Марія так і спілкувалися. Це не доставляло ніяких труднощів їм обом.

«То весілля після випускного»

— Так. Роки через два

«Це ж тобі сукню потрібно вибрати. Ну, часу в тебе багато»

— І не говоріть.

«Ну коли прийде час, я запишу тебе до нашого стиліста»

— Всі хвилюються за моє весілля більше ніж я чи Лев.

Софія не почула її, по щось робила в телефоні. До них підійшов Лев.

— Я потребую мені доплачувати більше за роботу з хорсовцями. Їхні батьки нестерпні.

— Заселення?

— Так. Хорсовці не проблема. Їхні батьки проблема.

Чоловік сів біля них й зняв окуляри. Він заплющив очі.

— Відпочинь.

— Якби. Сьогодні ще дисертацію писати. Добре що тут така прекрасна бібліотека з потрібним матеріалом.

Марія не могла не згодитися. Бібліотека була прекрасною. Вона сама планувала там провести деякий час сьогодні, коли трохи стане легше. Ще й спортом потрібно позайматися. Марія на три дні закинула його.

— До речі, ти вчора так й не позаймалася.

— Так.

Софія почала щось друкувати.

«У нас в підвалі є тренажерний зал. Там і магію можна практикувати. Темну також»

— У мене лише одне питання. Чого у вас немає?

— Нууу… Басейна.

Софія усміхнулася.

Десь через годину Марія переодяглася й пішла в тренажерний зал, який їй показав Лев. Він залишився з нею, щоби прослідкувати, що все добре. Дівчина намагалася повторити декілька заговорів. У неї це прекрасно виходило. А за допомогою магічного каменя Марія не втомлювалася.

— Молодець. Може вистачить з тебе сьогодні? Ти вперше за довгий час займаєшся.

— Добре. Я трохи ще спортом позаймаюсь і прийду.

Лев кивнув й вийшов з зали. Марія одягла навушники й під музику почала розминатися. Фізкультура в цьому році їй точно легше даватиметься, ніж в минулому. Тепер то вона розуміла чурівців. Спорт і правда підіймав настрій. Якщо цей вид тобі подобався.

Дівчина й зовсім не помітила, як пройшла година. Вона піднялася до себе в кімнату, прийняла душ та одягла штанний костюм. Чомусь в цьому домі їй хотілося завжди виглядати прекрасно. Навіть якщо вона була в домашньому одязі, то відчувала себе гірше. Дівчина поправила волосся, одягла окуляри з підвіскою й спустилася до бібліотеки. Там було так тихо, що вона навіть не почула, що хтось є.

— Добрий вечір.

Марія злякалася, але побачивши Лору, відразу заспокоїлася.

— Також вирішила провести вечір тут? ‒ запитала вона.

— Так.

Вона пішла далі. Тут кожна полиця була з якоюсь окремою літературою, що було зручно. А історія магії знаходилася неподалік від входу. Марія почала розглядати книги. Кількість її заворожувала. Те, що вона прочитала була лише краплина в морі.

— Рекомендую почитати історію магії Русі. Тобі сподобається.

Марія обернулася й побачила Лев. Він дістав якусь книгу й передав її дівчині, лагідно усміхнувшись.

— Я історією ще з дитинства захоплююся. Навіть у ранньому віці вона мені давалася дуже легко, а якщо не розумів чогось, то міг попросити тата пояснити мені.

— Ти тут все прочитав?

— Я вчився в приватній школі й нам не задавали домашнього завдання. Друзів у мене було мало, тому кожний день я тут сидів до вечора. До речі, подивися на автора книги.

«Л. К. Авінов». Марія здивувалася. Вона тільки зараз зрозуміла, чому Лева багато хто знає.

— Ти не говорив, що у тебе є власне дослідження.

— Не люблю хвастатися, як Роман. Це не єдине, але прочитай спочатку його. Я помітив, що тобі слов’янські народи даються найлегше.

— Вони дуже цікаві.

— Ой, почекай початку моїх пар цього року й ти будеш дещо здивованою історією магії України XX століття.

— Цей період і без цього дуже цікавий. До моменту, поки не починаєш плутатися в Універсалах. Та мене це не доторкнулося. І як я могла не помічати те, як до історії тягнуло. Я в класі була найкраща по цьому предмету, мене навіть на олімпіади відправляли. А біологія тяжко давалася.

— Головне, щоби ти зараз розуміла, що тобі подобається.

— Голубки, тихіше.

Лев засміявся.

— Я йду над дисертацією працювати. Буду тут, в бібліотеці. Ти зі мною?

— Аякже.

Марія побігла за ним. Лев підійшов до стола й сів за ним, а дівчина влаштувалася на кріслі біля нього й почала читати. Час від часу вона поглядала на чоловіка, який повністю зосередився на роботі. Марія помітила, що він іноді заходить на пошту й відповідає на листи хорсовців. Їй подобалося спостерігати за тим, як Лев працював. Він завжди так віддавався роботі. Це тішило дівчину.

Пройшло дві години, коли Лора покликала їх до їдальні. Там вже стояла вечеря для кожного.

— Так, Маріє, я пам’ятаю, що алкоголь тобі не можна. Для тебе є найкращий шедевр, який передала Альвіна ‒ домашній яблучний сік. Будеш?

— Ображаєш. Аякже буду.

Лора пішла на кухню й принесла його. Лев допоміг своїй матері сісти за стіл. Марія вперше за довгий час знову відчула цю сімейну атмосферу. Перша сім’я її вмерла, але тут вона знайшла другу. А з друзями, що стали для неї третьою родиною вона зустрінеться зовсім скоро.

Лора почала розказувати про академічні будні й Марія доповнювала її. Софія зацікавлено всіх слухала.

— Як багато я не знаю про пригоди своїх студентів.

— Як добре, що ти вже нічого не зробиш, бо було це давно.

— Стоп, а хто ну мерологію буде вести у нас.

Марія згадала жахливі пари зі Людмилою Степанівною й злякалася. Вона ж нічого не зрозуміє.

— На жаль, Людмилу Степанівну не звільнили й вести буде вона.

— Ну ні-і-і-і-і. Вона ж повбиває нас. Мені Юра після кожної пари з нею жалівся.

— Я допоможу вам чим зможу, не хвилюйся.

Софія щось надрукувала в телефоні й показала Марії.

«Я тобі дам деякі книги по нумерології. Вони допоможуть. Знаючи її, то нічого толком ви не зрозумієте»

— Дякую. Надіюсь на те, що я виживу на її парах

— Лев, не їдь нікуди цього року, будь ласка. Я ж не витримаю знову.

Всі засміялися від цього.