Глава 14 Частина 1

 Марія пройшла до викладацького гуртожитку. Зараз вона могла краще його розглянути. Всюди були вазони, стіни були темного кольору. Знайшовши кімнату Лева, дівчина постукала. Через декілька секунд двері відчинилися. Знайомий запах хвої вдарив в ніс. Схоже, у Лева ще один вихідний від кураторства, бо зазвичай в цей час він у гуртожитку Хорса.

—     Це ти. Проходь.

Чоловік відійшов, щоби пропустити Марію. Дівчина зайшла, зняла взуття й сіла на диван.

—     Я чекаю.

—     Чаю?

—     Невже розповідь буде такою довгою?

—     Розповідь ‒ ні. А розмова сьогодні ‒ так. Тобі чорний?

—     Так.

Через п’ять хвилин Лев поставив дві філіжанки на кавовий столик й сам сів. Він зняв окуляри.

—     Що ти хочеш почути?

—     Все.

—     Ну добре, Марусю. Я не знаю, як ти згадала все, але ти все правильно зрозуміла. Я вовкулака, до того ж вроджений. Чому, я не знаю. Це вже питання до моєї матері, яка відмовляється давати відповідь. За правилами академії, тут можуть навчатися й викладати вовкулаки, але за умовою, що будуть приймати спеціальне зілля, яке допоможе залишатися при людському розумі. Для студентів воно є в лікарняному крилі, а у мене своє. Його Валентин варить.

Дівчина здивувалася. Вона не думала, що він й справді це робить.

—     Та ну. Валентин?

—     Я знаю, ти здивована, але й він має граму співчуття. При навчанні й викладанні я можу це приховувати, але за умови, що не буду сильно розказувати про себе учням. Навіть той факт, що я дуже люблю природу може всіх насторожити, бо зовнішні ознаки я маю і не одну. Як ти зрозуміла, одна дівчина стала виключенням. І це ти. Коли я відчув, що ти зрозуміла, то не знав, що робити. А тут з’явилася можливість поїхати на місяць, та й премія не буде лишньою. Тільки пізніше, я зрозумів, що ти не боїшся мене. Вибач, я просто не сильно довіряв тобі.

Марія уважно його слухала, попиваючи чай. Їй стало цікаво, що за друга ознака й чому вона його ніколи не помічала.

—     У мене ікла.

Дівчина здивувалася.

—     Та ну. Не вірю. Чому я тоді ніколи їх не бачила?

Лев засміявся.

—     Магія. А якщо точніше, то зілля. Скоро повинно спасти.

—     Ну і коли дія спаде?

—     Хочеш побачити мене з гострими зубиками?

—     Ну так, а що?

Лев знову засміявся, і Марія, не витримавши, також. Заспокоївшись, чоловік знову одягнув окуляри, бо обличчя дівчини бачив трохи розмито, а йому хотілося вловити кожну її емоцію.

—     Хвилин через десять. Я приймаю зілля тільки в академії. Декілька разів на рік я приїжджаю додому, і там немає причини робити це. Як-не-як, це неприємне відчуття.

—     Жаль мені тебе.

—     Я народжений таким. Обернені лише деякий час проводять в тілі вовка, а потім живуть спокійним життям, а я… Добре, що хоч не кожну ніч, як деякі.

Лице Лева відразу спохмурніло. Побачивши це, Марія підсіла ближче. Чоловік дивився у стіну і думав про своє.

—     Подивись на мене.

Чоловік повернув голову в її бік. Марія помітила печать в його очах.

—     Ти народжений вовкулака і це твоє прокляття. Але щоб не сталося, я буду рядом.

Дівчина положила руку на щоку Лева. Чоловік здивувався, але не відсахнувся. Він накрив долоню Марії своєю та поцілував її. Блондинка усміхнулася. Вона ніжно гладила щоку великим пальцем. Слова стали лишніми. Вони просто дивилися одне на одного та насолоджувались цим моментом. Лев й не знав, що хтось зможе прийняти його таким. Але Марія, знаючи всі ті жахіття, на які він здатен у вигляді вовка, все одно не відвернулася. Вона бачила його таким, допомогла. Не побігла геть, коли зрозуміла, хто перед нею. Залишилася.

Лев скривився. Від неочікуваності Марія прибрала свою руку. Різкий біль у роті, яка свідчила лише одне. Дія зілля спадає. Через декілька секунд це все припинилося. Дівчина все зрозуміла й почала просто чекати. Чоловік відразу зрозумів  й усміхнувся, показуючи зуби. Ікла були загострені.

—     Ти з ними зовсім не страшний. Навіть милий.

Лев усміхнувся. Не страшний. Милий… Він впевнився, що знайшов людину, яка буде з ним і в радості, і в горі. На її обличчі не було й натяку на страх. Вона дивилася на нього, як на дорогого. А Лев бачив в ній те, що миле його серцю. Сміливу, але тендітну дівчину, як завжди готова прийти на допомогу друзям. Він бачив в ній кохану.

—     Йди до мене.

Марія послухалася чоловіка й підсіла ще ближче. Лев обійняв її.

—     Чому ти не відвернулася від мене?

—     Тому що кохаю я тебе.

Авінов подивився на дівчину й зовсім не помітив, що їх губи були в пару міліметрів один від одного. Лев зніяковів від цього, але і йому не прийшлось нічого робити. Марія зняла його окуляри, поклала їх на столик і поцілувала його. Обвівши руки навколо її талії, він відповів на поцілунок. Її губи, ніжні дотики зводили його з розуму. Лагідний поцілунок говорив все за них. Марія торкнулася щоки Лева, віддаляючись. Вона подивилася на нього. Бурштинові очі неначе сяяли вночі. Він дивився на дівчину, неначе на щось прекрасне і близьке його серцю. Марія засоромилася. Вона не вірила, що й справді це зробила. Поцілувала його.

—     Вибач, я, ‒ сказала дівчина, але Лев торкнувся пальцем її губ, заставивши мовчати.

—     Чшш, мені подобається, Марусю. Я також тебе кохаю.

Марія усміхнулася й прижалася до чоловіка. Його серцебиття заспокоювало.

—     Щоби не сталося, я буду поряд. Тільки не забувай про правила академії.

Дівчина згадала, що за правилами, викладач не може зустрічатися зі студентом, і засмутилася. Вона зовсім забула про це. Їм світять нормальні відносини тільки після того, як вона складе екзамени.

—     А до того що?

—     Зустрічі, щоби дізнатися, хто ті чарівники, що заманили тебе до лісу, і щоби дечого тебе навчити. Але не сьогодні. Зараз просто будь біля мене

—     Я завжди буду рядом.

Вони сиділи так, поки на телефон Марії не прийшло повідомлення від її мами.

«Як ти?»

«Прекрасно. Трохи пізніше відпишу»

—     Навіть не знаю, що буде, якщо моя мама дізнається про це все, ‒ сказала Марія, відкладаючи телефон.

—     Думаю, що нічого страшного не буде. Головне, щоби Асгайр не дізнався. Його реакція може бути різною. Або він зрадіє, або мене звільнить.

—     Ого.

Лев промовчав й торкнувся волосся Марії. Він перебирав пальцями її пасма, щось наспівуючи. Його голос заспокоював дівчину й усипав її. Вона заплющила очі й дозволила собі просто насолоджуватися моментом з ним. Лев трохи змінив позу, щоби дівчині було  зручніше й продовжував наспівувати невідому для неї пісню. Схоже, що цієї ночі ліжко Марії знову буде пусте.