Повернутись до головної сторінки фанфіку: Я врятую тебе опівночі

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Марія й Лора пішли на другий поверх. Лев не хотів, щоби вони це бачили. Потрібно було їм піднятися до кімнат, як обидві застигли від здивування. Чотири чорні двері?

— Окей, значить потрібно було мені її назвати мамою, як ось?

— Якого..

— Вони автоматично фарбуються, якщо це кімнати нового члена сім’ї.

— До речі, чому ти назвала Софію мамою?

— Мене Маргарет вигнала, коли я сказала, що знаю правду. Готова поспорити, що вона якраз цим всім і заправляє.

Марія здивувалася. Ось чому вона приїхала так рано.

— Вона була такою доброю.

— Ти не знаєш її. Якщо щось не по її, то вона не може контролювати свою агресію. А тепер перестаньмо говорити на цю тему, я бачити й знати її не хочу. Може до мене?

Марія кивнула головою й дівчата зайшли до Лори. Кароока відразу завалилася на своє ліжко. Дівчина сіла біля неї.

— Чесно, ти мені раніше подобалася. Як дівчина.

Марія засміялася. Один з найбільш невинних її страхів і той виявився реальністю.

— Чого ти так смієшся? Ти взагалі уявляєш, як було мені, коли я побачила цю підвіску, яку ти тепер носиш кожен день.

— Ну вибач.

Марія лягла біля неї й обняла.

— Хоч нам і не судилося бути разом, але ти все одно найпрекрасніша дівчинка яку я коли-небудь зустрічала, сонечко.

— І я тебе люблю. Тільки вже як сестру. Так, саме сестру.

Вони так лежали хвилин десять, навіть не знаючи, що відбувається там внизу. Все було так тихо. Але раптом обидві почули кроки на східцях, а через пів хвилини почулося, як закриваються двері. Досить голосно. Марія злякалася.

— Ти до Софії, я до Лева, ‒ промовила вона.

— Добре.

Дівчата вибігли з кімнати. Лора відразу пішла на перший поверх, а Марія постукала у двері. Тиша. Вона акуратно відчинила їх і заглянула у кімнату. Лев був на балконі, думав. Дівчина пішла до нього.

— Лев…

— Не хвилюйся за мене.

— Як тут не хвилюватися. Втомлений ще й сумний.

Марія сіла біля нього на стілець і взяла його руку. Чоловік подивився на неї та сумно посміхнувся.

— Що там було?

— Заговір сильний, темна магія. Мама на першому поверсі, пише.

Марія вирішила перевести тему.

— Слухай. Ми ж обоє розуміємо, що весілля тільки після випускного.

Лев засміявся.

— Що такого смішного?

— Мене Асгайр швидше приб’є, ніж ми розпишемося до твого закінчення магістратури.

***

Марія завалилася на ліжко Лева й взяла телефон. Вона все ще не написала в групу про вчорашню новину, тому швидко зробила це й почала очікувати.

«ВІН ЩО ЗРОБИВ?»(Юрій)

«А я то думала, коли ти вже напишеш»(Стейсі)

«Ти знала?»(Юрій)

«Ще з вчорашнього дня»(Стейсі)

«УРА МАРІЯ ЗАМІЖ ВИХОДИТЬ»(Соломія)

«Я ж навіть не сказала, чи згодилася:_)»(Марія)

«Все й так очевидно. Вітаю»(Кай)

«Ти чому нам ще вчора не сказала?»(Саша)

«Хм, дайте подумати. Тому що вчора увечері у мене настрій був не з найкращих, бо я нагадую, що все ще болію депресією і мій стан більш менш тільки через антидепресанти, а ще я досить швидко заснула? А зранку виясняла досить важливе питання?»(Марія)

«А питання то реально важливе»(Лора)

«О, привіт, Лоро»(Дамелі)

«Привітик. А де Єсен і Стефанія?»(Лора)

«Єсен біля мене сидить й читає це все»(Стейсі)

«Стефанія в бібліотеці»(Юрій)

«Я вже тут. Ну так коли весілля? І де?»(Стефанія)

«Гуляти ніхто не буде, ми просто розпишемося:_)»(Марія)

«АЛЕ СУКНЮ ВСЕ ОДНО ПОТРІБНО ПРИДБАТИ»(Соломія)

«І образ придумати»(Саша)

«І все ж нам якісь подарунки потрібно приготовити, навіть якщо не будемо на розписі»(Стейсі)

«А ще свідки»(Дамелі)

«Ну і нам просто потрібно знати, коли ви одружуєтесь»(Лора)

«Після випускного) Ви про моє весілля хвилюєтесь більше ніж я»(Марія)

«Пацани, нам тут не місце, схоже»(Юрій)

«Угу»(Кай)

Марія відклала телефон і посміхнулася. Все ж прекрасні у неї друзі.

— А Асгайр взагалі знає?

— Про освідчення знає, за весілля сказав, а ну і пожартував у своєму стилі.

— Лев, Марія, швидко сюди!

Вони відразу побігли на перший поверх, те сиділа злюща Софія і Лора. Жінка віддала Леву лист паперу, де було й все написано. Марія подивилася на текст, який вже почав читати чоловік. Вона повторила за ним.

«Нарешті я можу це зробити. Тут є все, чого так добивалася поліція і я не жалкую, що зробила.

Я не знаю всіх членів тієї секти, але голову їхню знаю. Це й справді сильна жінка. Маргарет. Ні Михайло, ні Костянтин не знали про те, що вона намагається зробити. Хоче не просто повернути темну магію, а й зробити її найголовнішою.»

Марія злякалася. Вона була поряд й так мило з нею спілкувалася. А тепер.

«Вона вбила Михайла й Костянтина. За її наказом вбили Д’яченків. Мені вдалося дізнатися навіщо. Вона думала, що Марія була там, як й планувалося. Але затрималася, цим й врятувалася»

Це ж Лев її попросив залишитися в академії. Бо відчував щось погане. Він відчував її смерть.

«Її буде тяжко найти. Але ми повинні це зробити. Вона не тільки псувала життя Марії, але й нашої сім’ї. Я не хотіла віддавати Лору, я її справді любила і люблю. Для мене найкращим моментом став той, коли вона мене назвала мамою. Маргарет заставила віддати. Я спочатку відмовилася. Але вона вбила Костянтина. Потім погрожувала й тебе. Я не могла так ризикувати. Прийшлося піти на її умови. Після я їздила до них, щоби лише її побачити. Правда кажучи, я не знаю, які були мотиви. Але бачу, що реалізувати вона їх не змогла.

Маргарет наклала на мене темний заговір, щоби я не могла вам нічого розказати. Та тільки недавно найшла вихід. Вбити я її не могла, як би не старалася. А зараз я нарешті можу про це все написати»

Марія й сама не помітила, як почала плакати. Вона неначе перенеслася в ті дні Софії, бачила це все своїми очима. Відчувала тувесь біль. До неї під’їхала Софія й взяла її за руку.

— Я зараз зроблю ксерокопію і дам тобі почитати, сестро.

— Добре.

Лев помітив стан Марії й обняв її. Він поцілував її у волосся.

— Йди, я справлюсь.

Софія під’їхала назад до столу, взяла блокнот й ручку та щось написала. Вона передала це Марії.

«Вітаю у сім’ї)»

— Дякую. Знаєте, заради вас я і мову жестів можу вивчити.

Софія усміхнулася. Вона була рада це чути. Через п’ять хвилин прийшов Лев й віддав копію Лорі.

— Через годину в нашому місті буде пан Корнієнко. Я домовився зустрітися з ним.

— Я з тобою, ‒ відповіла Марія й подивилася на Лору. Емоція на її обличчі змінилася. Це був страх.

— Ти впевнена?

— Лев, мені потрібно повертатися до звичного життя. Відновлювати заняття магії, історії, брати хоча б якусь участь у слідстві. Я більш ніж впевнена.

Марія знову подивилася на Лору. Цього разу вона побачила здивування. Дівчина спостерігала за нею.

— Ох, мамо, якби я тільки знала. Вибачте, мені потрібно побути трохи однією.

Марія сумно подивилася на неї. Ця правда так випливла неочікувано, хоча вона й здогадувалася про неї.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Обережне