Глава 20 Частина 1

Місячне світло пробивалося у вікна кімнати, освітлюючи двох закоханих. Марія лежала на плечі Лева, проводячи пальцем по його шраму на ключиці. Вона думала про цей семестр, з як воно починалося. Як все змінилося. Дружба, таємниці, кохання.

—     Спи. На тебе чекає довга дорога додому.

—     Не хочу їхати.

—     Прийдеться. Там твої батьки.

—     Я знаю. Просто моїм домом стала також і академія.

—     Як я тебе розумію, Марусю.

Лев поцілував її у волосся. Все-таки втома взяла своє і Марія з легкістю заснула.

***

Поки дівчина збиралася, Даниїл сидів на ліжку Насті й жартував. Настрій був прекрасний.

—     Ну і над ким мені насміхатися тиждень.

—     Над Настею через месенджер, тільки дивися, щоби вона не заблокувала тебе.

—     Ц. Ти вночі де була?

—     Даниїл, я вночі можу бути тільки у двох місцях.

—     Ну, я не здивований. Коли весілля?

—     Ой та замовчи вже.

Вони засміялися. З напіввідкритих дверей Марія побачила, що Асгайр про щось говорив з Левом, прогулюючись гуртожитком і перевіряючи, хто ще в академії. Вона зустрілася поглядом з ректором. Він ввічливо помахав їй. Але Лев навіть не поглянув на неї. Намагався вдавати, що вночі нічого не було. Його могли звільнити за це. Марія все розуміла.

Ось вже Даниїл з Єсеном проводжали її до воріт академії. Дівчина надіялась побачити Лору з Левом, але вони не прийшли. Одна все ще хвора, другий зайнятий. У душі був сум. Вдома немає її друзів. Тільки батьки, які будуть допитувати щодо подій. На щастя, повернеться дівчина раніше, щоби допомогти підготувати зал до балу. Раптом на телефон прийшло повідомлення від Лори.

«Вибач, що не змогла з тобою попрощатися. Скоро побачимось)»

Дівчина усміхнулася. Даниїл і Єсен говорили про своє. Вони поїдуть завтра. У них дорога коротша. Це тільки Марії прийдеться їхати в інший кінець країни.

***

Лев був у гуртожитку з Асгайром. Вони розмовляли на тему академії та балу.

—     Студрада раніше приїде. Потрібно буде їм допомогти, ‒ сказав ректор. Проходячи біля кімнати Марії й Насті, він ввічливо помахав блондинці, яка збирала речі. Лев навіть не поглянув туди, боячись, що хтось дізнається про ці стосунки.

—     Добре, я зможу. Коли бал?

—     10 січня.

—     Повний місяць 18. Добре.

—     Ще дещо. Тобі не здається, що ти з Марією дуже близько спілкуєшся?

Лев здивовано подивився на Асгайра. Він не знав, що й відповісти. Невже ректор почав щось підозрювати?

—     Ми друзі.

—     Не забувай, що зараз правилами заборонено викладачу зустрічатися зі студентом. Хоча, я зараз намагаюся скасовувати це, але ти знаєш, як це довго. Якщо і вийде, то тільки через місяць. Мало шансів, що раніше. Але й там буде багато винятків.

—     Так.

З душі неначе камінь впав. Зараз намагаються скасовувати це правило. Це означає, що він зможе спокійно з нею зустрічатися і нічого не приховувати.

—     До речі, вже почали обговорювати заселення?

—     Ще ні. Це починається весною, але завжди в різний час. Іноді навіть літом. Батьки хочуть щоби всі хорсовці жили в одному гуртожитку. Хоча це не найкраща ідея. Але проблем ми не хочемо.

—     Тобі це не заважало бути на всіх вечірках академії.

Лев засміявся. Він любив свої студентські часи. Якби йому тоді сказали, що він буде куратором Хорса ‒ не повірив би.

—     Цікаво життя повернулося. Як ви мене тоді терпіли?

—     Терпів тебе тоді твій куратор, а я бачив справедливу, добру людину, яка заслуговує найкраще у житті.

—     Жаль, що Всесвіт так не думає.

—     Всесвіт також так думає. Марія єдина, хто покохала тебе справжнього. Вона ідеально підходить тобі. І так, я знаю, що ви зустрічаєтесь. Я тебе звільняти не буду, заспокойся.

Асгайр пішов, поки Лев не встиг щось спитати. Чоловік застиг на місці. Звідки він взагалі дізнався.

***

Марія їхала у таксі, думаючи про канікули. Вона приїде й буде допомагати мамі в підготовці до Нового року. Але для початку потрібно зайти до пошти та відправити подарунки Лорі й Леву. Проте спочатку пережити дорогу.

На телефон прийшло повідомлення від Лева.

«Асгайр якось дізнався про нас»

«Як?»

«Не знаю»

«Тебе звільнять?»

«Ні, на щастя. Він зараз те правило намагається скасовувати. Мабуть, через це»

«Але що нам робити?»

«Прийдеться трохи віддалитися. Але то після канікул»

«От Марена»

«Не бійся. На балу я з тобою станцюю. До речі, якщо ти отримаєш якусь посилку, то подарунок тобі)»

«Я в очікуванні того дня»

«Тобі сподобається) Ти де?»

«В таксі ще їду. Майже доїхала.»

«Вдачі тобі пережити цю дорогу»

«Дякую»

Дівчина сховала телефон, бо її почало укачувати. За вікном змінювалися пейзажі. Поодинокі сніжинки падали на гори, вкриваючи їх білою ковдрою. Академія вже давно зникла за ними. Марія вже сумувала за нею. Але скоро вона повернеться й все знову почнеться. Я і її навчання темної магії.

Як виявилося, Лев в минулому вивчав її. У нього великий досвід використання темної магії, але все це він залишив у майбутньому. Але тепер, коли Марії загрожувала небезпека, потрібно захищатися. А темна магія сильніша за світлу.

—     Це ж незаконно.

 

—     Іноді потрібно його порушувати, заради власної безпеки.

 

Її життя з кожним днем ставало все цікавішим. Куратор-вовкулака, загроза викрадення, вивчення темної магії, роман з викладачем. Цікаво, що буде у наступному році, якщо все це буде продовжуватись?

***

Даниїл був у коридорі гуртожитку. Єсен займався своїми справами, Юрій поїхав. Він дістав цигарку, але неочікувано почув жіночий голос.

—     Наскільки я пам’ятаю, в коридорах заборонено палити.

—     І тобі привіт, Сашо.

Чурівка встала біля нього й забрала цигарку.

—     Хей, віддай.

—     Я староста, не забувай.

—     А я член студ.ради.

—     1:1

Дівчина віддала йому цигарку. Даниїл швидку її запалив.

—     Давай краще підемо на балкон.

Даниїл згодився й друзі пішли туди. Вони мовчали всю дорогу. На вулиці було холодно, але хлопець наклав замовляння, щоби зігрітися.

—     Дякую.

—     Ти хотіла поговорити?

—     Ні, мені просто нудно.

Даниїл дістав коробку з цигарками й запропонував дівчині.

—     Не курю.

—     Як хочеш. Ти коли їдеш?

—     Я не їду. Буду допомагати Асгайру весь цей час.

Хлопець здивовано подивився на неї. Схоже, що вона одна з 5 старост, які нікуди не їдуть. Йому стало шкода Александру.

—     Червона шапочка, ніяк від цього не втекти?

—     Я сама викликалася. Вдома нудно. Марія вже поїхала?

—     Так.

Дівчина промовчала. Вона спостерігала за студентами, які прощаються з друзями. Майже весь її факультет вже поїхав і справ у неї тепер було дуже мало. Тому вона відпочивала до Нового року, а далі вже буде допомагати. В академії майже нікого не буде, тому легше трохи. Та й тренуватися можна у спокої.

—     Слухай, а пішли в кафе. Все одно нудно якось, ‒ сказала дівчина.

—     А давай.

***

—     Панні, вона завжди чудом рятується, навіть не підозрюючи цього. Ми не можемо її викрасти.

—     Мені все одно. Вона знає те, що допоможе мені зробити те, що й планувала.

—     Але чому би не спитати у її матері?

Жінка засміялася. Вони були в кімнаті. Навколо були дорогі меблі. Вона була одягнута у дорогі тканини. На руках, шиї дорогі прикраси. Біля неї був молодий хлопець, одягнений у червоне.

—     Ти думаєш, я не намагалася? З неї не вибити це.

—     А якщо у нас не вийде.

—     Прийдеться використати тузи.