Глава 5 Частина 3

Марія прокинулася від того, що Лев вставав з ліжка. Вона потерла очі, згадуючи вчорашній день.

—           Ти куди?

—           На пробіжку. Ти зі мною?

Дівчина задумалася. Вона знову не виспалася. Але пробіжка… Може вона розбудить її.

—           Давай.

***

— Так, ну я тепер точно буду кожний день тебе на пробіжки витягувати.

—           Помилуй свою дівчину.

—           Витримка в тебе не дуже. Ти як взагалі темну магію ще вивчаєш?

Вони йшли назад до Ярослави. Точніше, Марія ледве дійшла до будинку. Жінка була зараз на роботі. Зайшовши, дівчина відразу пішла на кухню й випила води. Ні, все ж не проснулася ще. Сонливість залишилася. Вона побачила Бориса, що снідав. Точніше, розмитий силует Бориса. О так, у Марії погіршився зір. На кухні працювало радіо, а на столі лежала газета. Марія відразу впізнала лінію.

—           Вчора стало відомо про вбивство за допомогою темної магії у передмісті Харкова. Вбивця ‒ Іващенко Даниїл.

Далі були відомості про його зовнішність. Все ж втік.

—           І в газеті, і на радіо. Не здивуюся, якщо навіть по людському телебаченню скажуть якось зашифровано.

—           Темна магія заборонена, а тут ще й вбивство двох людей.

Дівчина взяла телефон і зайшла у групу її компанії. Навіть там все про це.

«Маріє, ти у мене вчора питала, де Даниїл, через це?» ‒ написав Юрій

«Так»

«І це наш друг. Хоча, недаремно він мене бісив на початку року» ‒ відписала Настя.

«Все одно нічого не розумію. Чому?» ‒ написав Єсен.

« «Чому?» буде вирішувати вже поліція. Маріє, ти як?»

Хоча б Лора запитала про неї.

«Твій брат вирішив мене помучати на пробіжці. У будь-якому випадку, краще ніж вчора»

Марія вимкнула телефон і пішла в душ. Вона не знала, що робити. Даниїл підірвав її довіру до всіх. Крім Лева, бо він рятував дівчину та й сам пов’язаний зі слідством.

Вийшовши з душу й одягнувшись, дівчина пішла на кухню. Лев говорив з Борисом про щось. Вони сміялися. Марія усміхнулася. В голові з’явилася думка, що Лев був би прекрасним батьком. Він і з дітьми, і з підлітками прекрасно ладить, намагається знайти підхід.

—           Марусю, сідай їсти.

Дівчина сіла за стіл, де вже була її порція. Проте, Марія зрозуміла, що їсти не хоче. Їжа навіть викликала легку нудоту. Але голодувати — не варіант. Хоча б трохи потрібно поїсти.

Від очей Лева це не вдалося сховати.

—           Борисе, залиши нас, будь ласка.

—           Добре.

Хлопець вийшов з кухні. Лев підсів ближче до дівчини й накрив її руку своєю.

—           Щось сталося?

—           Я не відчуваю голоду. І від їжі нудить.

—           Хоча б трохи. Ти не їла з учорашнього дня.

Марія кивнула і взяла виделку. Невеликими шматочками вона їла.

—           Ти хвилюєш мене. Все ще сумна, зайшла на кухню, неначе привид. Тепер ще й це.

—           Я попрошу у Ярослави номер психолога. Розумію, що пару сеансів не завадить.

—           Будь ласка, зроби це. Я не зможу тебе підтримати й допомогти тобі, як він. Хоч я і намагаюся робити все, що в моїх силах.

Дівчина усміхнулася.

—           Просто будь поряд. Ти зараз єдиний, кому я довіряю.

Марія з’їла всю порцію, хоч і пішло на це більше часу, ніж зазвичай.

—           Я трохи попрацюю піду. Ох, чому там так багато паперів?

Лев засміявся. Він розумів її, бо сам страждає цим кожного року. Точніше, вже почав.

—           Я тобі перекину П.І.Б і номера нових студентів, які, як мінімум, планують потрапити на Хорс.

—           Давай ти будеш записувати їх в документ, до якого я матиму доступ.

—           Добре. Твоя пошта у мене є.

Дівчина кивнула й пішла до себе в кімнату. Вона взяла папери й увімкнула комп’ютер. Але задзвонив телефон. На екрані був номер Стефанії. Добре, що хоч об’єкти вблизьку вона чітко бачить.

—           Ало. Ти як?

—           Як виявилося, гірше, ніж думала.

—           Бідна. Я Даниїла вб’ю.

—           Не потрібно. Поліція це зробить за тебе.

—           Ніхто не в праві робити боляче моїм друзям. Я перетворю його життя на пекло.

—           Не буду з тобою сперечатися. Стефаніє, вибач якщо можу бути грубою трохи з тобою, та й з іншими. Просто…

—           Даниїл підірвав твою довіру до всіх. Не пояснюй, ми всі розуміємо і зробимо все, щоб повернути її.

—           Просто почекайте.

—           Добре.

Дівчата говорили ще з пів години. Їхня розмова перервалася новим дзвінком, але цього разу від детектива.

—           Ало. Добрий ранок.

—           Добрий. Щось сталося?

—           Ви можете повернутися у свій дім. Там нам більше нема чого робити. Нічого підозрілого не знайшли. Але рекомендую встановити сигналізацію

—           Добре, дякую. До побачення.

Марія відклала телефон і пішла шукати Лева. Він був у своїй кімнаті й з кимось говорив по телефон. Трохи підслухавши розмову, вона зрозуміла, що це щодо заселення у гуртожиток. Чоловік подивився на Марію й усміхнувся. Його бурштинові очі блиснули, коли побачили її. Він протягнув до неї руку, не перестаючи говорити через телефон. Вона підійшла до нього й обняла.

—           Добре. До побачення.

Він щось швиденько записав у телефоні й сховав його у кишеню. Лев обняв дівчину.

—           Сказали, що можна повернутися додому.

—           Ти зможеш?

—           Постараюся. Там прибирати потрібно, ще й до похорону готовитись. Ох, і до нотаріуса потрібно. Заповіт. Роботи не початий край. Це літо явно веселим буде.

Лев промовчав, ніжно гладячи Марію по волоссю. Він буде поряд, щоб не сталося. Чоловік потрібний їй зараз.

***

Увечері, коли вони перебралися до будинку Марії, дівчина відіслала Лева у місто по продукти та деякі матеріали. Чоловік лише трохи пам’ятав Харків і був як турист. А тут йому потрібно було все найти. Вона ще й попросила зайти його в магазин, який находиться у самому місті.

—           Та ну де ж він? Правильно йду.

Оглянувшись, Лев побачив ювелірний магазин. Карти його привели зовсім не туди, куди потрібно. Видихнувши, чоловік вирішив зайти в магазин. Може щось придбає для Марії й підніме їй настрій.

—           Добрий вечір, ‒  сказала консультантка.

—           Добрий вечір.

—           Що хочете придбати?

—           Навіть не знаю. Кільце, або браслет.

—           Для кого? Мама, сестра, дівчина?

—           Дівчина. Єдине побажання ‒ не срібне. У неї алергія.

Точніше це Леву не можна його торкатися, але звичайній людині цього не потрібно знати.

—           Думаю, ми щось найдемо. Знаєте розмір?

—           Так.

Консультантка провела його до вітрин з прикрасами. Лев дивився на них, але нічого не підходило. Він знав, що будь-який його подарунок Марії сподобається, але ж хотілося, щоб це було щось особливе.

Раптово його увагу привернула золота обручка у вигляді сонця, з діамантом посеред. Подивившись на ціну, він зрозумів, що може її придбати просто зараз.

—           Ох, прекрасний вибір. Обручка довго чекала свого покупця. Може це знак?

—           Можливо. Я купую її.

—           Прекрасно. Може ще коробочку?

—           Давайте.

Через декілька хвилин Лев вже йшов далі вулицею, а в кишені у нього була коробочка з обручкою, що може змінити його життя. Але не сьогодні. Для них цей день ще не прийшов.