Глава 3 Частина 2

 3 січня. Ранок.

— Академія! ‒ закричала Марія й забігла у ворота. Ну нарешті вона тут. На подвір’ї нікого не було. Схоже, що всі були всередині. Але для початку ‒ занести речі. Мара побери, вона навіть за коменданткою сумувала. Хоча її не було тут лише тиждень. Вона знала, що на деякий час їй прийдеться відділитися від Лева, що знову почалося навчання. Але це все перекрив факт того, що дівчина вдома.

Марія пішла до гуртожитку, де відразу зустріла коменданту.

—     Добрий ранок. Можна ключі від моєї кімнати.

—     Які люди. Надіюсь без своєї подружки?

—     Якої саме?

—     Та що твоя сусідка. Бери ключі і йди звідси.

Вона не змінювалася. Дівчина взяла ключі й пішла. Зайшовши до коридору, де була її кімната, вона почула голоси.

—     О великий Хорс, Даниїле. Я ж просив бути обережнішим.

Марі пішла на звук. За поворотом вона побачила Даниїла на полу, що тримався за своє передпліччя й Лева. Біля них була драбина. Вони не помітили дівчину.

—     Схоже, що перелом.

—     Воно й видно.

—     Що сталося?

Вони подивилися на неї й Даниїл відразу усміхнувся. Лев був трохи спантеличений, побачивши її, й Марія згадала, що забула йому сказати про це. Дівчина підійшла до них. Вона й викладач допомогли Даниїлу піднятися.

—     Почекай, зафіксуймо руку. Лев, найди палицю. Даниїле, де приблизно перелом?

Хлопець показав приблизне місце. Блондин все зрозумів й пішов за палицею. Марія ж полізла до себе у сумку. Вона згадала про хустинку, якою намагалась зігрітися у потязі. Зрештою, дівчина найшла її. Залишалося тільки чекати Лева. Він повернувся з дощечкою. Вона підходила. Дівчина зробила все, щоби максимально знерухоміти кінцівку.

—     Що ви взагалі робили?

—     Я просто побачив, що мішура трохи впала, і хотів повісити її назад.

—     Нагадай більше тебе на драбину не пускати, ‒ сказав Лев.

—     Зараз це не важливо. Відведи його до медичного пункту. Де Кай?

—     У головному залі, ‒ відповів Даниїл.

—     Що ти взагалі… ‒ почав Лев.

—     Вибач, що забула попередити, що приїду раніше, ‒ відповіла Марія й поцілувала його в щоку. У Лева після цього відпало будь-яке бажання допитувати її.

—     Йой, вас не бентежить те, що я тут?

—     Ні, ‒ вони відповіли одночасно. Після цього Лев нарешті повів Даниїла.

Дівчина взяла валізу й повернулася до себе в кімнату. Нарешті. Все-таки початок нового семестру вийшов веселий. Хоча б раз все почнеться без проблем? Швидко переодягнувшись у зручніший одяг, вона побігла до головного залу. Майже вся студентська рада була там. Навіть деякі викладачі, які встигли приїхати. Марія відразу побачила Кая, що роздавав доручення й підійшла до нього.

—     Привіт.

—     О, привіт. У мене вже надія пропала, що ти приїдеш.

—     Та батьки заставили просто першого ще вдома сидіти. Але я тут. Що мені робити?

—     Знайти Лева.

—     Боюсь, він зараз зайнятий Даниїлом.

—     Кхм. В якому сенсі?

—     Той телепень руку зламав, то він з ним в травмпункті.

—     Мара візьми. Тоді допоможи з ялинкою, а я до них.

Марія трохи здивувалася, але приступила до роботи. Зазвичай ялинку в цьому залі не ставили, але у зв’язку з балом це потрібно зробити. На щастя, її залишилося лише прикрасити, але й тут було роботи не початий край. Привітавшись з усіма, вона почала допомагати. Її поставили на нижні ряди, щоби вішати вручну, а старших вже заставляли використовувати магію. Дівчина захопилася цим ділом, що навіть не помітила, що хтось за нею спостерігає. Але ні з яких поганих намірів.

Марія намагалася повісити іграшку, але не могла дотягнутися до того місця. Вона вже хотіла попросити когось вищого, але чийсь руки обережно лягли на її талію. В ніс вдарив запах одеколону Лева. Він нахилився до її вуха й прошепотів.

—     Готова?

—     Навколо інші студенти.

—     Вони не помітять.

—     Тоді готова.

Він легко підняв Марію й та повісила іграшку. Й справді, цього ніхто не помітив. У дівчини з’явилося питання щодо цього. Опустивши її, Лев обійняв дівчину.

—     Будеш пояснювати?

—     Один з найбільш невинних замовлянь. До речі, сьогодні зайдеш до мене в кімнату увечері. Почнемо заняття.

—     То говориш, що ніхто не помітить нас? І скільки це приблизно ще буде?

—     Ще хвилинки три.

Марія повернулася до нього лицем й поцілувала. Лев трохи нагнувся, щоби їй було зручніше. Він обняв її за талію, не перериваючи поцілунок. Йому не хотілося думати про те, що колись він скінчиться. Вона поруч, вона знову його зараз і він не посміє допустити, щоб з нею знову щось трапилося. А якщо це все ж станеться, то врятує її.

Марія перервала поцілунок.

—     О 16:00 я буду в тебе.

—     Тобі не здається, що багато часу у нас на заняття?

—     А у мене на сьогодні ще є плани, щодо тебе.

—     Цікаво які ж.

—     Побачимо.

Марія провела рукою по його грудях. Лев перехопив її руку, ніжно взявшись за зап’ястя.

—     Але для початку – урок. А потім, ти можливо будеш занадто втомлена.

—     Не думаю. Час.

Лев відійшов від неї, повертаючись на своє місце. Марія продовжила прикрашати ялинку, але цього разу вона відчувала погляд коханого на ній.

Телефон задзвонив. Дівчина взяла його. Настя? Трохи здивувавшись, вона відповіла.

—     Ало, привіт.

—     Привіт. Щось сталось?

—     Так. Мені прийшлося поїхати раніше, бо ще трохи тих докорів, що я не на Хорсі і я б зійшла з розуму.

—     Бідненька. Могла б подзвонити або написати. Ми ж кожний день переписуємося. Чому не розказала?

—     Боялась. Комендантка сказала, що ключі у тебе. Можеш принести?

—     Зараз буду.

Вона попередила Лева, що піде на деякий час.

—     Я на заняття встигну, не хвилюйся.

Марія побігла до своєї кімнати. Біля неї вже чекала Настя. Але її вигляд здивував дівчину. Довге волосся було обрізане в каре. Було видно, що це робив перукар.

—     Аа..

—     Подобається?

—     Дуже. Так, ключі.

Марія підійшла й відкрила кімнату, після чого сусідки зайшли. Настя відразу почала розкладати речі.

—     Чого ти вирішила відрізати волосся?

—     Давно хотіла. Ну а тут була можливість позлити батьків.

—     Невже настільки знущаються?

—     Так. Вони строгі. То я їм на зло і волосся відрізала, і розказала, що зустрічаюся з Єсеном. Вони мене ледве з дому не вигнали.

—     Ого.

—     Ну не я хоча б з куратором зустрічаюся. Як твоя мама відреагувала?

—     Та звичайно. Не стала питати.

—     Везе.

—     Давай допоможу.

Дівчина почала розкладати деякі речі Стасі. Вони справилися досить швидко. Настя заварила чай на двох й віддала чашку Марії.

—     Даню зустріла?

—     Мене хтось звав?

Блондинка здригнулася й повернулася у сторону дверей. Там стояв хлопець з гіпсом на руці. Схоже, що він тільки що повертався в кімнату. Настя була здивована.

—     Вмієш з’являтися вчасно.

—     Що з рукою?!

—     Гарна зачіска, принцесо.

—     Що. З. Рукою.?

—     Зламав, бо потрібно було бути обережнішим.

—     Ти як завжди. Будеш сьогодні з мене знущатися, через те, що я з Єсеном зустрічаюся?

—     Я це ніколи не перестану робити, майбутня місис прізвище Єсена.

Марія засміялася.

—     Що смішного, майбутня місис Авінова? ‒ спитала Настя і через це засміявся вже Даниїл. Але швидко перестав, бо почала боліти рука.

—     Ну нарешті Стася вступила в нашу спілку.

—     Коли рука заживе? ‒ спитала  Марія.

—     Якби не зілля, то через місяць, а так через два тижні.

—     Ти, до речі, кого збираєшся запрошувати?

—     Є у мене один варіант. Ой, мені бігти потрібно. Бувайте.

Марія і Настя здивовано подивилися на нього. Через секунду Даниїл вже зник, зачинивши двері. Дівчата переглянулися. Блондинка відразу здогадалася про кого він.

—     Як думаєш, хто?

—     Саша. Іншого варіанту бути не може.

—     Вони зустрічаються?

—     Знущаєшся? Саша ж по дівчатах.

—     Ох, я й забула.