Глава 10 Частина 1

Соломія забула про зустріч у вечір п’ятниці, тому прибігла в суботу. Марі тоді пила каву й переписувалася з мамою, а Настя лежала в ліжку. Після вчорашньої зливи вона трохи прихворіла, так що у блондинки була сьогодні задача приготувати зілля від простуди, але це буде трохи пізніше. Зараз потрібно було довести матусі, що з Марією все добре і вона не потрапила в проблеми, хоча це й так було зрозуміло, що то не надовго. Соломія стояла біля ліжка Стасі.

—     Насть, може тобі краще поспати, поки ми зілля не приготовимо? До речі, яка у тебе температура, ‒ спитала вона.

—     37.5. Марія, ну давай швидше, я сьогодні хотіла з Дамелі погуляти.

—     Тобі світить сьогодні тільки ліжко. Соломіє, пішли, допоможеш зі зіллям.

Дівчата вийшли з кімнати й пішли в сторону кабінету зіллє варіння. Навколо було багато студентів, навіть не дивлячись на вихідний день. Коли вони добралися до аудиторії, то Соломія почала шукати інгредієнти, а Марія робити зілля. Дівчата паралельно спілкувалися.

—     Надіюся, Лев Костянтинович скоро повернеться. На історії неможливо всидіти.

—     Та в понеділок вже пари будуть з ним, не бійся.

—     А ти звідки знаєш?

Марія усміхнулася. Соломія не змінювалася.

—     Я ж спілкуюся з ним поза парами. Ти забула?

—     А, так?. У тебе до нього ще щось є?

Соломія сказала це не прямо, але блондинка відразу все зрозуміла.

—     Так.

На телефон Марії прийшло повідомлення. Розблокувавши екран, вона побачила, що воно від Лева.

«Я вже в дорозі. Скоро побачимося»

«Нарешті»

Раптово двері відчинилися і Марія побачила на порозі темноволосу дівчину-чуровку.

—     Александра!

—     Марі? Я думала ти в кімнаті.

Блондинка підбігла й обняла свою подругу. На щастя, зілля вже було закінчене. Чурівка засміялася.

—     Як там практика?

—     Не згадуй про це. Хочу забути про неї, як про страшний сон. Мені й справді набагато краще вічно возитися зі своїм курсом.

Александра ще на початку року поїхала на практику, але нарешті повернулася. Дівчина розказала хорсовці, що цей місяць й справді був тяжким, але тепер вона до кінця року буде в академії, чого дуже чекала. А в аудиторії вона зайшла через книги, які потрібні були її однокурснику. Марія швиденько розказала всі новини академії за цей місяць, не забувши зганьбити Людмилу Степанівну. Соломія додавала якісь чутки, які поширилися на Марі й блондинці самій було цікаво їх вислухати.

—     От стара змія. Ну і коли це твій куратор приїде?

—     Та в понеділок вже буде.

—     Ну і прекрасно. Надіюся бунт проти цієї Людмили Степанівни буде. Стоп, ти говорила, що Валентина на емоції вивели? Де цей герой?

—     Авінова Лора. Першокурсниця Хорса.

—     Авінова? ‒ спитала Соломія. Схоже, вона не знала її прізвища.

—     Двоюрідна сестра Лева Костянтиновича.

—     Вони дуже схожі, як на двоюрідних брата і сестру, ‒ сказала Александра, ‒ так, я бачила її. Відразу видно, з якої вона сім’ї. Такі риси лише в Авінових.

—     Справді. Ну можливо то просто сильні гени її батька.

—     І то правда.

Ще трохи поспілкувавшись, Марія і Соломія повернулися до кімнати. Настя була у ліжку, а біля неї сиділа Дамелі. Дівчата дали хворій випити зілля й заставили лежати цілий день.

—     Якщо не будеш лежати ‒ приведу Даниїла, ‒ сказала Марія, розуміючи, що це спрацює.

—     Шантажистка.

Марія відшукала своє покривало, яке вона колись сама зробила й накрила ним Настю. Торкнувшись її лоба, вона зрозуміла, що температура така ж. Потрібно було щось робити. Дівчина вийшла з кімнати й направилася до Єсена. Він хоча б прослідкує за нею, поки її не буде. Дійшовши, вона постукала й відкрила двері. Хлопець сидів на ліжку і читав. Він підняв очі на неї.

—     Там Настя захворіла.

Єсен відразу відклав книгу, встав і підійшов до Марії.

—      Температура? Кашель? Нежить? Горло може болить? Ви їй зілля давали? Вона, я надіюся, лежить? Під теплою ковдрою?

Дівчина бачила, як він хвилювався за свою кохану. Вона поклала руку на його плече в спробах підбадьорити.

—     Все добре, ми їй дали зілля. Невже ви двоє вчора так намокли?

—     Вона ні, але… Стоп, а ти звідки знаєш? Хоча, неважливо. Я до неї.

Вони пішли назад. Марія ледве встигала за Єсеном, і зайшовши до кімнати, вона відразу завалилася на ліжко, не відчуваючи ніг. На парах фізкультури їй потрібно було бути більш активною.  Хлопець підійшов до своєї дівчина, а Дамелі з Соломією пішли. Єсен почав розпитувати про самопочуття Насті. Марія спостерігала за ними й дивувалася тому, які вони милі разом. Стася відразу змінилася. Вона почала усміхатися, стала добрішою.

—     Голубки, робіть що хочете, тільки мені не заважайте. Єсен, я знаю, що ви зустрічаєтесь.

Хлопець щось сказав Марії, але вона не почула його, дістала навушники й почала слухати музику, паралельно переписуючись з Лорою

«Що там твій брат?»

«Він мені не писав з самого ранку. Як я зрозуміла, то і тобі також»

«Вгадала. Просто сказав, що він вже їде»

«Те саме. Ти як?»

«Та нормально. Настя заболіла й тепер спостерігаю за тим, яка вона з Єсеном мила»

«Ой та ви що. А вони не зустрічаються часом?»

«Таку інформацію я не знаю)»

«От трясця. До речі, бачила тебе сьогодні. Ти дуже гарна»

«Я така тільки сьогодні?»

«Завжди»

Марія усміхнулася. Їй подобалася така увага від Лори, але дівчині було лячно. Вона надіялася, що його сестра не закохається в неї. Це буде занадто боляче для всіх, а особливо для неї. Марія не хотіла їй розбивати серце.

«Дякую»

«Я напишу пізніше. Тут щось сталося»

Вона подивилася на своїх друзів. Вони спілкувалися, але на які саме теми, блондинка не чула. Дівчина усміхнулася. Марія так надіялася, що вона також колись буде такою щасливою, як вони. Вона не могла намилюватись ними. З роздумів її вивів телефонний дзвінок. На екрані був номер Лева. Вибігши на коридор, вона прийняла його.

—     Ало, привіт. Як ти?

Такий рідний голос, який вона не чула довгий час. У них не було можливості дзвонити одне одному, тому вони тільки переписувалися.

—     Як же я зараз рада чути твій голос. Я нормально. Що у тебе?

—     Я в поїзді. Відчуваю, що сьогодні не посплю. Ну ніяк не зможу заснути.

—     Бідненький. Ти завтра приблизно коли будеш?

—     Якби не справи у Львові, то був би ще по обіді, але ні. До темноти повернуся, завтра повний місяць. Постараюся до 17:00-17:30 бути.

—     Ох, це наступні дві ночі без сну. Ти витримаєш на парах?

—     Не бійся, зі мною все буде добре. Тим більш, я на все готовий, щоби нарешті побачити своїх студентів і дві найкращі дівчинки.

—     Лора зрозуміло, а друга хто?

—     Ти.