Глава 6 Частина 1

«Авінова Лора»

Від одного прізвища у Марії ледве не стало серце. Вона нагадувала їй Лева. У нього не було рідної сестри. Кузина, про яку говорив Кай. Марія постукала. Вона намагалася скрити тремтіння в її руках, але це не виходило. «Заходьте», хтось прокричав з тієї сторону. Староста залишила дівчину, коли вона відчинила двері. Блондинка відразу побачила Юрія, який сидів біля дівчини на ліжку. Її лице було заховане в подушку. Біля них більше нікого. Марія подумала, що всі розійшлися вже.

—     Ну от не потрібно було так багато пити вчора. О, привіт Маріє.

Після слів Юрія дівчина підняла голову. Лора. Але вигляд у неї був набагато гірший. Вона дивилася на Марію, як на незнайомку. Все-таки не пам’ятає.

—     Привіт. Д’яченко Марія, студентка другого курсу. Ми вчора разом пів вечора співали.

—     Ааа, це ти. СТОП! Ти Д’яченко?!

—     Від твого прізвища я також була трохи в шоку, якщо чесно. Але чому таке здивування через моє?

Марія здогадувалася, чому так, але намагалася про це не думати. Вона всім серцем надіялася, що ті чутки не дійшли до неї.

—     Чутки.. Але я їм не сильно вірю.

—     Я розказав, що близькі, але не зустрічаєтеся.

—     Судячи з того, що я навіть не знала, що у нього є сестра, не такі ми й близькі.

 Лора весь цей час дивилася на Марію, розглядувала її. Вона намагалася зловити кожну деталь.

—     Мені Лев розказував про тебе. І щодо зовнішнього вигляду він правду казав. Точно так же гарна, як і описував.

Щоки Марії налилися рум’янцем. Їй було приємно чути, що Лев комусь розказував, що вона дуже гарна. Але як тільки дівчина згадала, що він її ігнорує, то настрій знову впав. Може через Лору можна якось достукатися до нього? Або хоча б дізнатися як він там.

—     Може зустрінемося після пар? – спитала Лора.

—     Давай. О 17:00 на подвір’ї.

—     Прекрасно.

—     Добре. Юрій, я взагалі тебе шукала. Там вчора таке було після того, як Єсен повів мене і Настю до нас в кімнату.

—     Навіть не представляю. Я зараз буду йти вже. Напишеш що там сталося?

—     О так. Ти будеш здивований. Ой, мені вже пора йти. Лора, Юрій, удачі вам.

Марія швидко вибігла з гуртожитку й пішла до прохідного Хорса, де знаходиться кабінет Історії Магії. Студенти вже починали збиратися. Дівчина стала трохи далі від них і дістала телефон. Кожний раз вона надіялася на повідомлення від нього, але знову нічого. Пальці самі почали щось друкувати. Перечитавши повідомлення, блондинка його стерла. Приб’є, коли він приїде, а поки що нехай поживе. Вона краще набере його. Можливо хоча б так відповість. Знайшовши номер телефону Лева, вона набрала. Довгі гудки, але ніякої відповіді після них. З кожною секундою на її серці з’являлося все більше тріщин. Вона припинила виклик й поставила телефон на беззвучний режим. Ні, не перед парою. Його парою. Марія зрозуміла, що в цій аудиторії все його. Дівчина пам’ятала, як торік допомагала прикрашати її до новорічних свят, пам’ятала, як вони весело проводили час там.

—     Маріє, він не мертвий й ще повернеться. Досить убиватися по ньому, — прошепотіла вона сама собі. Від цих слів їй стало легше, але потім блондинка зрозуміла, що якщо це буде продовжуватися навіть після того, як він приїде, то це може бути не кращим.

До аудиторії хтось підійшов. Марія поглянула на людину. Жінка середніх літ. Дівчина відразу зрозуміла, що то Людмила Степанівна. Від неї навіть віяло неприємною енергією, яка повністю відрізнялася від хорсовської. Вона відкрила клас і зайшла туди. Студенти приєдналися до неї. Марія поспішила зайняти першу парту. Дівчина намагалася не звертати увагу на те, чий це клас. Зараз вона повинна зосередитися на уроці. Зайнявши першу парту, вона дістала підручник, гримуар та пенал.

—     Добрий день, студенти. Я буду у вас заміняти історію цей місяць і за сумісництвом викладати нумерологію у наступному році. Попереджаю. На мої пари потрібно завжди бути підготовленими. Я не знаю, як там у вас викладає Лев, але мені здається, що він вас занадто жаліє.

Від цих слів Марія розізлилася.

—     Він нас не жаліє, а поважає, – сказала Д’яченко.

—     На моїх парах повинна бути дисципліна! А ви поваги ще не заслужили, панночка. Може вийдете до дошки й розкажете матеріал за минулий рік?

—     Без проблем.

Марія встала з-за парти й підійшла до дошки. Людмила Степанівна не очікувала такої реакції, але почала запитувати матеріал. Дівчина на все відповідала ідеально. Вона любила уроки Лева і свою прекрасну пам’ять. А в очах її однокурсників блондинка побачила повагу. Так, Марія робить все правильно. Людмила Степанівна з кожною правильною відповіддю становилась все злішою. Але Д’яченко подобалося це. Не потрібно було щось говорити щось погане про пари їх куратора. Викладачка все ускладнювала питання, але Марія не збиралася здаватися.

—     Сідай, — сказала Людмила Степанівна. Блондинка переможно усміхнулася.

Пара пройшла жахливо. Викладачка пояснювала тему, але максимально незрозуміло. Марія й представити не могла, як вона в наступному році будуть вивчати нумерологію з нею. Зрештою, вони закінчили. Всі інші пари пройшли звичайно, без пригод. Марія втомилася, але вона пам’ятала про зустріч. Забігши в кімнату, дівчина побачила Стасю. У Велеса було сьогодні менше пар.

—     Ти куди так спішиш?

—     Я обіцяла з Лорою сьогодні зустрітися. Як там ти з Єсеном?

—     Маша, навіть не думай. Я тоді була п’яною.

—     І чесною. Чур я буду свідком на вашому весіллі.

Стася промовчала й продовжила переписуватися. Блондинка була здивованою, що залишилася без побоїв. Невже це означає, що між ними все-таки щось є? І  взагалі чому вона так усміхається, читаючи чиїсь повідомлення. У Марії виникла думка, що то якраз сусідка переписувалася з Єсеном. Але часу на більші роздуми не було. Блондинка побігла на двір академії, де її вже просто повинна чекати Лора. На щастя, шлях був недовгим. Вже через 5 хвилин дівчина була там. І як вона очікувала, побачила сестру Лева.

—     Ще раз привіт, ‒ сказала Авінова, ‒ як там перша пара у вас?

—     Привіт. Людмила Степанівна жахлива просто. Надіюсь твій брат скоро повернеться, бо більше ніж місяць я з нею не витримаю. Завтра тему прийдеться самій розбирати.

—     Напиши Леву. Ви ж у хороших стосунках, він допоможе.

Марія задумалась, чи потрібно Лорі розказувати про те, що між ними сталося. Вона викликала довіру, але чи не оманлива вона?

—     Це буде набагато важче.

—     Що сталося?

—     Не думаю… ‒ сказала Марія, але співрозмовниця перебила її.

—     Я все одно дізнаюся. Якщо не від тебе, то від Лева.

Марія закрила очі. Трохи подумавши, вона поглянула на Лору. Дівчина була вища за неї на декілька сантиметрів.

—     Добре. В суботу після заняття з ним я пішла в бібліотеку, бо дещо підозрювала щодо нього.

—     Не продовжуй, я зрозуміла.

Лора схопити Марію за руку й кудись повела. Д’яченко впізнала дорогу. Дівчата йшли до кімнати першокурсниці. Як тільки вони зайшли, Маша нікого не побачила. Всі ліжка були порожніми. Можливо, сусідки були на вулиці, або в інших частинах гуртожитку. Лора зачинила двері на ключ й підійшла до Марії. Її карі очі говорили лише про те, що ніхто не повинен знати про цю розмову.