Глава 17 Частина 2

Лев подивився на неї. Через секунду він сів. Марія доторкнулася руками до його голови. Вовк пішов на неї, від чого Марія повалилася на спину й засміялася. Леву також було весело. Він просто намагався підняти їй настрій, хоча всередині нього також був страх, через погане передчуття. Всі подивилися на них й засміялися.

—     Які ж ви милі, я не можу, ‒ сказала Соломія, сміючись. Лев трохи відійшов, ліг й положив голову їй на груди. Дівчина обняла його.

—     Тобі зате завжди тепло буде, ‒ пожартував Даниїл.

Марія заплющила очі. Вона намагалася не думати про видіння. Їй просто хотілося трохи відпочити. Завтра знову навчання почнеться. Дівчина й сама не зрозуміла, як заснула.

Проснулась Марія від голосу Насті.

—     Мара побери, вставай же!

—     Якого… Зараз пів на шосту.

Дівчина розплющила очі й подивилася на сусідку. Вона була зляканою.

—     Що, Мара візьми, ти вчора побачила?!

—     Що вже сталося?

—     Михайла найшли в лісі мертвим з раною в животі.

Марія зіскочила з ліжка і згадала вчорашнє видіння. По очах потекли сльози.

—     Я саме й це вчора бачила.

—     Так, тихіше.

Настя сіла біля неї й обняла.

—     Лев знає?

—     Так. Він пішов приблизно о четвертій через те, що його Асгайр покликав. А потім мені Дамелі дзвонить й говорить це. Її батько був вночі у лісі.

Марія не знала, як він там. Раптово телефони дівчат запищали. Настя взяла свій.

—     Навчання скасовували. Сказали, щоби з гуртожитків не виходили. Або у супроводі викладачів

Блондинка знову звалилася на подушки, заховуючи лице в подушку. Вона плакала. Стейсі сіла біля неї й погладила по спині.

—     У видінні він був живий.

—     Що він говорив?

—     Його вбила жінка, яка й організувала все інше. Ще він попросив, щоби я показала всім, що мій рід живий й сказав, що я була створена для Авінових.

—     Що за рід?

—     Я не можу сказати.

Марія перевернулася на спину й дивилася в одну точку.

—     Я й поняття не маю, що відчуває Лев. А Лора з Маргарет і Софією? Вони всі любили його. Михайло частина їхньої сім’ї.

—     Давай так. Ти зараз швиденько приймеш душ й проснешся, а далі ми будемо чекати вказівки адміністрації. Вони спокою тобі не дадуть.

—     Не нагадуй.

Марія взяла речі й пішла в душ.

***

9:30 кабінет ректора

Лев ходив кругами по кабінету, обдумуючи це все. Як же він хотів бути зараз біля своїх рідних, але не міг. Ще й прийшлося на Кая повісити його обов’язки куратора, бо зараз чоловік потрібний був слідству.

—     Лев…

—     Переживу. Не хвилюйтесь.

—     Не можна біль ховати в собі.

—     Зараз це просто потрібно зробити.

У двері постукалися.

—     Входьте.

Вони відчинилися. На порозі була Марія. Лев відразу помітив її перев’язану руку й злякався. Але коли він запитав, його голос був холодним.

—     Я з рукою?

—     Ножем порізалася зранку.

—     Настільки сильно?

—     Угу. Неуважною була, ось тепер рана величезна.

Марію злякав його тон, але вона не показала це. Дівчина надіялась, що він не звинувачує її в цьому, на відміну від неї самої.

Ректор показав їй рукою на крісло й вона сіла.

—     Що ти бачила у видінні? ‒ спитав Асгайр.

—     Його смерть. Ми говорили. Михайла вбила жінка, що й хотіла викрасти мене. І зробила вона це приблизно через пів години, після нашої розмови в кав’ярні. Вмер за декілька хвилин. Рана схожа від ножа. У школі на медицині розглядали.

—     Біля нього не було його сумки. Дядя завжди носив її з собою.

—     Вона за декілька метрів він місця вбивства. Висіла на дереві, а блокнот лежав на землі. Він в ньому записував розслідування.

Асгайр промовчав. Лев сидів навпроти Марії, спостерігаючи за її мімікою. Він навчився її читати. Чоловік впевнений, що то була не вона, проте Асгайр попросив. Йому було боляче від того, що робить це.

Ректору подзвонили та він вийшов з кабінету. Марія подивилася на свого куратора.

—     Як ти?

—     Переживу.

—     Лев..

—     Навіть не думай говорити, що не можна біль в собі стримувати. Чув уже.

Його тон знову налякав Марію й чоловік це помітив.

—     Вибач, просто… Не можу повірити.

—     Може я можу щось зробити, щоби вам всі легше стало?

—     Нам всім потрібно це пережити й найти вбивцю. Ти можеш тільки допомагати нам й бути поряд біля мене. Мені так спокійніше, б знаю, що за тобою полюють.

—     Ти не звинувачуєш мене?

Лев здивовано подивився на неї. Як вона взагалі могла про таке подумати?

—     Ні. Ти ж не винна в його смерті.

—     Він говорив, що зробив помилку, коли так глибоко заліз у це все. Коли дізнався, з якого я роду.

—     Але ти не винна в цьому.

—     Прийде час і поліція й справді стане нормальною.

Асгайр зайшов назад до кабінету й сів на стіл. Виглядав він розлюченим.

—     Я вільна?

—     Так. Ви обоє.

Лев і Марія встали й вийшли з кабінету. За дверима дівчина поглянула за викладача й взяла за руку. Він слабо усміхнувся.

—     Як там Лора?

—     Вона у мене в кімнаті. Їй потрібно побути трохи на одинці.

—     Маргарет?

—     Те саме, що і Лора. Моя сестра пішла в мати, яка їй тітка.

—     Софія?

—     Їй легше. Після смерті батька і вона і я смерті переносимо легше. Але й нам тяжко.

Марії стало жаль їх всіх.

—     Ти куди зараз?

—     До гуртожитку Хорса, хоча хотів би до верби. Ти зі мною?

—     Якщо ти не проти.

—     Мені спокійніше, коли ти поряд і я це вже говорив.

Вони пішли. Він був ближче, ніж звичайний гуртожиток, тому дійшли швидко. В коридорах було пусто. Всі сиділи по кімнатах. Хоча зі сторони кухні Марія почула звуки міксера. Не для всіх Михайло був близьким. Так хоча б можна закінчити справи, що планувалися на вихідні.

Лев підстроївся під Марію й вони обійшли весь гуртожиток, щоби впевнитися, що всі тут. Насправді дівчина навіть не відчула утоми. Їй подобалося допомагати викладачам й просто бути у їхньому колі. Вона навіть задумалась зв’язати з цим життя, бо ніщо так не притягувало до себе, як чогось навчати інших й самій навчатись.

Все ж на коридорах були деякі студенти. Старости. Вони весь час бігали по коридорах, допомагаючи іншим. Марія й Лев випадково так наткнулися на Стефанію. Вона якраз відносила Каю якісь папери. Дівчина привіталася й просто з жалем подивилася на Лева.

—     Ненавиджу, коли говорять слова співчуття. Половина з них настільки лицемірні, що аж нудить. Люблю Стефанію за те, що вона не з таких людей.

День пройшов досить швидко. Лев намагався бути як раніше, стримуючи свій біль. Марія ж бігала по всьому гуртожитку, допомагаючи старостам. Запирати хорсовців в одному приміщені без можливості вийти не найкраща ідея. За день декілька конфліктів. На щастя, куратора викликати не прийшлось.