Глава 7 Частина 2

 —     Ти якого фіга  зламав руку і все кинув на мене?! Міг би хоча б попередити, що якщо що, то я тебе заміняю.

—     Крихітко, заспокойся. Все ж добре.

—     Добре? Мені як сценарій вивчити?

—     Ой та там план, а все інше імпровізація.

Даниїл і Марія були в коридорі. Хлопець з кожною фразою відступав від дівчини на крок, але та підходила до нього ще швидше. Коли вона була максимально близько до нього, то дала ляпаса. Цього разу блондинка навіть рада була, що настільки не розрахувала свої сили.

—     Як Лев з тобою взагалі живе?

—     Ми живемо в різних кімнатах. Це по-перше. А по-друге, він поважає мене і про все попереджує, якщо це стосується мене.

—     Крихітко, ну вибач. Ну не думав я, що так станеться.

—     З тебе шоколадний торт. Тоді й подумаю.

Марія розвернулася й пішла назад у головний зал. Вона відразу почала шукати Лева, який цього разу допомагав Каю. Дівчина підійшла до них.

—     Я вам потрібна зараз?

—     Ні, на сьогодні ти вільна.

Блондинка навіть і не намагалася приховати свою злість.

—     Марусю, заспокойся, будь ласка. Всякі ситуації бувають.

—     Я спокійна, тільки Дані окрім руки ще й щоку лікувати прийдеться і мене купувати тортик.

—     Тобі точно потрібно заспокоїтися. Сходи до бібліотеки.

—     Добре.

—     Як мило. Зате я тут один зараз, без Стефи, ‒ сказав Кай.

***

Тиждень в підготовці минув дуже швидко. Студенти поступово приїжджали, і Марія навіть з Аланом змогла побачитися. Тоді до їхньої розмови приєдналася ще Соломія. Вони класно провели час разом. Це було в суботу. В той самий день Даниїл подарував їй тортика й вона вибачила його.

В неділю був останній повний день підготовки. Марія цілий день бігала по всій академії, перевіряючи все. Увечері вона без сил звалилася на ліжко, але згадавши про сценарій, встала й пішла його повторювати.

У Лева також було куча справ. Окрім підготовки до балу, йому приходилось дивитися за своїм факультетом й давати додаткові пари, з потреби. З того дня Лев і Марія майже не бачилися. Лише на хвилинку зранку привітатися. Кожен був занурений з головою в роботу. Так пройшло навіть Різдво.

Але Марія не один раз ловила на собі його погляди, коли вони були в одній кімнаті. Їй хотілося підійти до нього, але робота. Вона знала, що повинна все завершити.

В неділю увечері, коли блондинка нарешті закінчила повторювати сценарій, до них зайшла Лора.

—     Як ви?

—     Якщо мене зараз ніхто не буде чіпати, то прекрасно, ‒ сказала Марія й завалилася на ліжко.

—     Подруго, боюся тебе розчарувати, але зараз ще Даня, Єсен, Кай, Юрій і Соломія прийдуть.

Дівчина здивовано подивилася на Лору, після повільно перевела погляд на Настю. Вони її не попередили.

—     Я до Лева.

—     Дивіться не переспіть там.

—     Стейсі, а спати хочу. Там тиша хоча б.

Марія взяла телефон й написала Леву.

«Де ти?»

«У себе в кабінеті. Щось сталося?»

«Можна я у тебе переночую? У тебе тихо»

«Аякже. Бери речі і йди до мене. Я скоро закінчу»

«В кабінет, чи в кімнату?»

«В кімнату. Тебе легко пропустять. Всі вже звикли просто»

«Добре»

Дівчина швиденько склала речі й пішла до Лева. Він мав рацію, її легко пропустили й дали ключ. Питань точно тепер не повинно мати, коли ще й скасовували те правило. Зайшовши в кімнату, вона розслабилася. Тиша, якої їй так не буде вистачати наступні пів року. Знявши взуття, Марія поклала сумку з речами на диван. Знаходитися тут без Лева було незвично. Але запах хвої заставляв почуватися неначе вдома.

Раптово в кімнаті зникло світло, від чого Марія трохи злякалася. Вона начаклувала сяйво, яке трохи освятило кімнату. В такі моменти в Сирині було моторошно. Дівчина швиденько дістала телефон і тільки хотіла набрати Кая, як в чатах факультетів вже все написали.

«Тимчасове вимкнення електроенергії в академії через невеличкі проблеми. Протягом двох годин все буде відновлене»

Блондинка полегшено видохнула, але Лев все ж подзвонила.

—     Ало, в тебе свічок ніяких немає?

—     Так, є. Почекай 5 хвилинок, у мене всі плани неочікувано скасовувалися.

—     Добре. Тільки давай швидше. Не сильно люблю темряву.

—     А по тобі та не скажеш. Вже іду.

Відклавши телефон, Марія на секунду прилягла на диван. Але розум її терміново потребував відпочинку, тому дівчина й сама не помітила, як швидко заснула. Хоча встигла відчути, як хтось її ніжно підіймає на руки й кудись несе, а після кладе на ліжко й вкриває ковдрою. То був Лев, який саме тоді прийшов до кімнати. Він поцілував її в чоло.

—     Спокійної ночі, моя дівчинка.

—     І тобі, ‒ в думках промовила Марія, після чого провалилась в глибокий сон

***

 

Вона була у лікарняному крилі академії. Всюди ні людини. Дівчина пішла в перед, згадуючи новорічний сон. Може його тоді врятували? Їй так хотілося в це вірити.

 

Марія пройшла в наступну палату й оглянула її. Тут лежала одна одинока дівчина.

 

—     Я?..

 

Блондинка підійшла до неї й злякалася. Руки в ранах та синцях, вигляд хворобливий. Вона спала. Марія доторкнулася до неї рукою, але дівчина нічого не відчула. Проте вона була живою.

 

Двері різко відчинилися й до палати увійшло четверо людей. Три жінки й чоловік. Серед них був лікар і Лора. Інших двох Марія не знала, але впізнавала риси обличчя чоловіка. Мабуть, Михайло Авінов і його жінка, або Софія.

 

—     Та скажіть, що з ними буде, ‒ розлючено сказала Лора.

 

—     Лев жити буде. Він же вовкулака, вже завтра на ногах буде стояти.

 

Блондинка видохнула. Буде жити.

 

—     А Марія?

 

Вона здивувалася. За неї хвилюється місис Авінова? Але чому.

 

Лікар перевів погляд на хвору й зупинився.

 

—     Щодо неї тяжко сказати. Занадто багато сил забрали.

 

Лора закрила очі. Вона не могла повірити в це.

 

—     Навіть не вірю, що це зробила вона.

 

—     Ніхто не очікував цього від неї.

***

Марія різко встала. За вікном все ще була ніч.

—     Марусю, ти чого?

Лев сидів на кріслі й читав книгу.

—     Та так, сон цікавий був.

—     Який?

—     Віщий схоже. Все було занадто реальним.

Дівчину охопила паніка. Що ж сталося з нею, з Левом? Хто та жінка, про яку говорила Авінові? І чому вони від неї не очікували… Чого вони від неї не очікували?

Лев, помітивши стан Марії, підійшов до неї й обняв. Він сам зараз був наляканий через це.

—     Заспокойся й розкажи, що ти бачила.

—     Майбутнє не можна просто так змінити. Тим більш там всі живі.

—     Все одно розкажи.