Глава 19 Частина 1

Коли Марія повернулася до себе в кімнату, то побачила Настю, яка збирає речі. По обіді вона вже їде. Біля неї сиділи Єсен з Каєм і Даниїлом. Всі обернулися на дівчину.

—     Ти де була? ‒ запитав Кай.

—     У мене те саме питання до Стейсі, ‒ сказала блондинка й подивилася на подругу.

—     Вона зі мною була, а потім повернулася до себе. А тебе немає ніде, ‒ відповів Єсен.

—     Та я в Лева знову засиділася.

—     З речами? ‒ запитав Даниїл.

—     Ладно, я ночувала у нього, але ми до ночі шукали матеріал.

Настя підійшла до дівчини й принюхалася. Вона зловила якийсь запах.

—     Цікаво, чим же ви займалися, якщо я відчуваю чоловічий одеколон.

Марія згадала, що вони обіймалися зранку й трохи смутилася. Ну і як їм тепер це пояснити? Вона поклала речі й сіла на своє ліжко.

—     Нічого не було, заспокойтеся. Настя, ти збиралася. Продовжуй, а то запізнишся.

Блондинка взяла книгу й почала читати, поки інші щось обговорювали. Трохи прислухавшись, Дівчина зрозуміла, що тема розмови був бал.

—     Студ.рада на тиждень раніше приїде до школи, щоби підготувати все, ‒ сказав Кай.

—     Може вам допомога потрібна? Я зможу приїхати раніше, ‒ сказала Марія, відриваючись від книги. Вона знала про масштаби роботи, і про те, що не всі вчителі будуть допомагати їм в цьому.

—     Ми всі будемо тобі кланятися в ноги, якщо ти це зробиш, ‒ відповів їй Кай. Даниїл засміявся й підтвердив це. Вони договорилися й Марія продовжила читати. Через пари вона ще не встигла дочитати книгу від Лева, але тепер у неї був тиждень відпочинку, тому час у неї є. Повністю занурившись в сюжет, вона й не помітила, як прийшла година прощатися з сусідкою. Всі вирішили провести Стасю до входу. Блондинці стало сумно, бо побачаться вони тільки після канікул.

Поодинокі сніжинки падали на землю. Після прощання, Марія згадала про Лору, яка вчора пішла від них. Вона вирішила сходити до неї. Кай допоміг пройти в гуртожиток.

—     Вона з вчорашнього вечора не своя.

—     На то є причини. І досить неприємні. Дякую, що допоміг пройти. Я, до речі, Стефанію і Юрія не бачу.

—     Вони поїхали ще вчора.

—     Як ти з нею?

—     Краще. Дякую тобі. Ти вже багато разів нас врятувала. Навіть не знаю, як віддячити тобі.

—     Для мене найкраща віддяка буде бачити вас щасливими.

—     А ти?

—     А що я. Я щаслива біля нього. Ми зранку просто обіймалися. Нічого такого не було.

Марія згадала вчорашній вечір в кабінеті Лева. Його поцілунок, який так різко обірвався. Розум дівчини був затуманений тоді, але вона все пам’ятала. Вона зараз спеціально не називала його імені, щоби не додати собі і йому проблем. Тим більш в гуртожитку Хорса.

Друзі побачили двері Лори. Кай відразу пішов, а Марія постукала. «Відкрито». Дівчина зайшла. В кімнаті була Лора і її сусідка. Блондинка лежала на ліжку й щось клацала в телефоні, поки інша дівчина збиралася. Вигляд у Лоретти був поганий. Дівчина, схоже, спала мало.

—     Лора…

—     О, це ти.

—     Так, я поїхала. Хороших канікул, Лоро.

—     І тобі удачі.

Дівчина вийшла з кімнати. Блондинка вимкнула телефон. Марія підійшла до неї й сіла біля на ліжко. Лора не просто не виспалася. Вона захворіла. Зеленоока доторкнулася до її чола.

—     Ти температуру міряла?

—     37.7.

—     Лева позвати?

—     Він знає. Сказав, щоби я лікувалася і на вулицю не виходила. І що він скоро прийде з зіллям.

—     Добре. Ти після вчорашнього як?

—     Нормально, не хвилюйся. Єдине, що я можу ‒ змиритися з цим фактом й усе.

Марія оглянула кімнату й помітила нитки зі спицями, а біля них ще щось. Лора щось в’язала, точніше, вже закінчила. Воно було білим.

—     Що це?

—     Поміряй.

Дівчина здивувалася, але зробила це. Це була довга, тепла сукня з поясом. Вона давно хотіла схожу, але ніде не змогла найти.

—     Опустимо момент, що це взагалі подарунок тобі на Новий рік.

—     Лоро, дякую. Я тобі також дещо подарую, але то вже буде в посилці.

—     Ого заінтригувала.

У двері постукалися.

—     Заходьте.

Вони відчинилися. На порозі був Лев з зіллям в руках. Він увійшов, але коли побачив Марію ‒ застиг. Він не очікував її побачити тут, особливо в такому гарному наряді, який відразу впізнав. Ось кому Лора це в’язала. Сукня ідеально сіла на Марію, а шию прикрашав його осінній подарунок. Підвіска.

—     Досить її розглядати. Давай вже зілля.

Лев подивився на сестру й прийшов у себе. Він віддав їй напій та прослідкував, щоби вона його випила. Чоловік залишився в кімнаті на деякий час. Просто у нього була вільна хвилинка.

—     Ви, до речі, коли їдете?

—     У понеділок. У мене ще є пару справ в академії, до відпустки.

Лев намагався дивитися на свою сестру, але весь час погляд повертався до Марії. Йому подобалося те, як вона виглядала в цій сукні. Вона ідеально підкреслювала її фігуру, але головне, що в ній було тепло. Він накрив своєю долонею її. Блондинка удала, що не помітила цього й продовжила слухати подругу. Але насправді їй хотілося поцілувати Лева, хоч і не могла цього зробити.

Лора помітила це, тому вигнала їх, говорячи, що вона хоче спати. В коридорі повисла мовчанка. Чоловік не знав, що сказати, знаючи, що недалеко студенти.

—     Я напишу тобі.

—     Добре.

Лев допоміг Марії одягти пальто й вони розійшлися. Але не встигла дівчина дійти до виходу, як на її телефон прийшло повідомлення від нього.

«О 20:00 у мене»

Марія усміхнулася.

***

В кімнаті без Насті, яка могла допомогти з вибором одягу було незвично. Але цього разу їй допомагала мама. Вона говорила з нею по відео дзвінку, поки збиралася.

—     Та куди ти йдеш?

—     З другом хочу погуляти.

—     Ти б так не прикрашалася. І звідки підвіска?

—     Потім розкажу.

—     Ти ж на побачення. По очах бачу.

—     Припустимо.

—     Ну і хто він?

—     Потім розкажу.

—     Марія.

—     Ти просто зараз не будеш рада це чути, зате потім сама все дізнаєшся.

—     Добре. Розкажеш потім, як все було. Я пішла до твого приїзду готуватися.

Марія вимкнула телефон і востаннє поглянула у дзеркало. Можна йти.

Академія була прикрашена до Нового року, хоча його тут мало хто буде святкувати. Але традицій, які Марія обожнювала, завжди дотримувалися. Блондинка вклонилась йому  й пішла далі. Новорічний настрій вже переповнював її.

В коридорі викладацького гуртожитку нікого не було, тому Марія без страху зайшла й постукала у двері. Через декілька секунд вони відчинилися. На порозі був Лев.

—     Заходь.

Дівчина пройшла до кімнати, зняла взуття й сіла на ліжко. Лев підсів до неї й обняв за талію. Дії зілля спали й клики були видимими зараз. Марія прижалася до його груді. Вони завтра розстануться, тому вона намагалася запам’ятати цей момент.

Піднявши голову, блондинка зустрілася з ним поглядом. Бурштинові очі неначе світилися в напівтемряві. Вона провела пальцем по його ключиці, спускаючись по руці вниз. Лев божеволів від цих дотиків. Він спустився нижче по талії, до колін. Розум був затуманений.

—     Марусю …

—     Будь ласка, не зупиняйся.

Лев поцілував її. Вони двоє повалилися на подушки, не розриваючи поцілунок. Пристрасть зв’язала їх, не даючи бути самотніми цієї ночі. Чоловік спустився нижче, торкнувшись губами її шиї. Марія прикусила губу, стримуючи стогін, коли Лев легенько прикусив її шкіру, залишаючи червону пляму.

—     Продовжуй, – ледь чутно прошепотіла дівчина, але він почув це. Відірвавшись, він зняв з неї кофту.

Одяг закоханих був на підлозі, як наслідок пристрасті. Лев ніжно провів рукою по її шкірі, спускаючись нижче, до внутрішньої сторони стегна. Він відчував слабку напруженість в її тілі, що й стривожило його.

—     Розслабся. – лагідно прошепотів він в сантиметрі від її губ й коротко поцілував. – я не зроблю цього якщо ти будеш напруженою, хоч на краплиночку.

Глибокий вдих і видих. Чоловік відчув її повне розслаблення й знову поцілував, але довше. Він увійшов в неї пальцем, повільно рухаючи, боячись нашкодити. Вільною рукою Лев переплів їх пальці, дозволяючи Марії впитись нігтями в його шкіру. Легкий біль через це була приємною. Вона дозволяла йому не забувати, що це насправді. Що вона-справжня. Після багатьох зрад це здавалося нереальним. Дівчина простогнала крізь поцілунок.

Витягнувши палець, Лев провів по її стегну, відводячи його трохи в сторону.

—     Захист.

—     Пам’ятаю. Я б не став ризикувати.

Він продумав це ще на початку.

—     Ти…

Марія, неначе прочитавши його думки, перебила.

—     Так.

Лев увійшов у неї. Він повільно рухався, слідкуючи за нею. Блондин читав її мову тіла. Чоловік поцілував її у шию збільшуючи швидкість. Вона вже не раз зводила його з розуму, робила божевільним. Але йому це подобалося. Головне, що Марія рядом, що не кине його, підтримає.

—     Подивися на мене, — прошепотіла дівчина. Лев послухав її. Їх погляди зустрілися. Марія доторкнулася його щоки.

—     Щоби не сталося, я завжди буду рядом. Я вся твоя, милий.