Глава 18 Частина 1

 Через два місяці

Зима. Вся земля була вкрита сніговою ковдрою. Скоро Новий рік. Марія з нетерпінням чекала цього моменту, а особливо балу після канікул. Хоча часто їй було не до цього.

Лев же майже весь вільний час присвятив темній магії, розслідуванню спроби викрадення дівчини та роботі. Він тепер був впевнений, що це робили студенти. Але хто й навіщо він не знав. Вони були не дурними, зробили все, щоби їх не найшли. Тільки одне викладач зміг вловити. Керує цим хтось впливовий. Але навіщо вона їм?

Марія допомагала йому. Вони часто зустрічалися в бібліотеці, або в його кабінеті. В кімнаті після поцілунку більше ні, щоби не пішли плітки. Так було і сьогодні. Вони сиділи у кабінеті Лева. Поки дівчина відпочивала після сесії, викладач читав книги. Все це він вже знав. Чоловік не витримав й закрив її. Нічого нового. Марія подивилася на нього.

—     Щось сталося?

—     Та нічого. Просто стомився трохи.

Дівчина підсіла до нього ближче й положила руку на його плече. Вона була стурбована станом коханого. Блондинка знала, що таке вже не вперше.

—     Відпочинь, будь ласка. Я ж хвилююся за тебе.

—     Все добре, правда. У мене попереду ще два тижні відпочинку. Йди до мене, Марусю.

Марія встала зі стільця й обійшла Лева заді, ніжно проводячи пальцями по його плечах. Підійшовши з іншої сторони, вона акуратно сіла на його коліна, обвівши руки навколо шиї чоловіка.

—     Хтось може зайти.

Через секунду Лев почув клацання замка у дверях.

—     Не посміє.

Лев поклав руки на її талію, притягнув до себе й поцілував. Він робив це настільки рідко через правила академії, але кожний такий момент був найпрекраснішим. Чоловік насолоджувався нею. Його пальці гуляли по спині Марії, неначе граючи якусь мелодію на піаніно. Поцілунок був на межі пристрасті. І все було б прекрасно, якби Лев різко не закінчив його, відчуваючи біль. Він сьогодні занадто рано випив зілля, що приховувало ікла, тому воно й спало раніше. Марія схвильовано подивилася на нього, торкнувшись його щоки. Коли все закінчилося, Лев пригорнувся до її долоні й подивився на неї з усмішкою.

—     Навіть не думай мене спокушати, Марусю.

—     А то що?

—     У мене, як мінімум, робочий день ще не закінчився. Завтра більшість студентів поїдуть, от тоді й поговоримо.

Марія закотила очі.

—     Навіть не знаю, як дожити до завтра.

—     Сьогодні коменданта поїхала у відпустку, як і багато викладачів. Завтра ще більше.

—     Я натяк зловила.

—     Яка молодець.

У двері постукали. Марія швиденько пересіла на стілець біля столу. Лев пішов відкривати двері, паралельно промовляючи замовляння, щоби скрити клики. То була Лора. Як виявилося, вона просто хотіла побути з братом трохи.

—     Я, мабуть, піду, ‒ сказала Марія, й хотіла вже це зробити, але першокурсниця її зупинила.

—     Не потрібно. Твоя компанія приємна.

Лора оглянула Марію й Лева. Вона здивувалася.

—     Подруго, макіяж підправ. Видно, що цілувалася тільки що.

Дівчина побігла до дзеркала. Й справді, помада була розмазана. Схоже, що Лев витер зі свого лиця, коли йшов до дверей. Блондинка повернулася по косметичку.

—     Я не буду питати, що ви тут робили, все й так очевидно. Вам пощастило, що зайшла я, яка знає про ваші стосунки.

Марія слухала її, намагаючись підправити помаду. Дівчина, поглянувши на брата і сестру через дзеркало, знову підмітила їх схожість. Вона повернулася до них.

—     Вам не здається, що як на двоюрідних брата і сестру, ви занадто схожі?

Лев задумався. Лора не знала причину, хоча й сама неодноразово ставила собі це питання.

—     Те, що я вам зараз скажу, ніхто не повинен знати. Сестро, вибачай що приховував.

Першокурсниця здивувалася. Марія сіла на стілець біля них. Вечір обіцяв бути ще цікавішим.

—     Лев, ти про що? ‒ запитала Лора.

Чоловік зняв окуляри й поклав їх на стіл. Він щось обдумував.

—     Лев, мені й самій цікаво стає. Невже ви рідні?

—     Так.

Марія, яка просто жартувала, здивувалася. Вона поглянула на Лору, яка схоже сама нічого не розуміла. Зате тепер в голові зеленоокої зложився пазл.

—     18 років назад моя мати завагітніла вдруге. Батьки не хотіли другої дитини, але й аборт робити в нашій сім’ї заборонено. А Маргарет була безплідна. Дядя й тітка дуже скритні особистості, тому все могли легко підстроїти. Коли я це почув, то мені було боляче, але прийшлося змиритися з цим фактом. Єдине, на що я міг якось вплинути ‒ ім’я. Це ім’я я дав тобі, Лоретта. Тобі давно це потрібно знати.

—     Ти мене називаєш повною формою імені тільки тоді, коли говориш серйозні речі.

Марія слухала це, не вірячи своїм вухам. Вони рідні брат і сестра, а не двоюрідні. Ось чому вони настільки схожі. На лиці Лори був сум. Зеленоока підійшла до неї й обняла. Вона ще й вперше чула повну форму її імені. Воно було таким гарним, як і його власниця.

—     Може це на краще. Маргарет і Михайло так люблять тебе, бо вони й справді хотіли цього.

—     Ти права, але мені просто потрібно все обдумати. Зустрінемося завтра. Вибачте що так швидко покидаю вас.

—     Сестро, вибач.

—     Ти не винен. Я все одно люблю тебе як раніше.

Лора стала й хотіла піти, але Лев зупинив її. Він підійшов до дівчини й поцілував у лоб. Тільки тоді він її відпустив. Марії стало жаль подругу. Така гірка правда. Схоже, що Леву самому це не подобалося.

—     Вона справиться. Я хоча б надіюся на це.

Марія обняла його зі спини. Чоловіку було тяжко це говорити, знаючи, що могло статися все, що завгодно. Дівчина відчувала страх свого коханого всім тілом.

—     Марусю.

—     М?

—     Будь рядом цієї ночі. Нічого такого, просто…

—     Я буду.

***

Марія швидко забігла в кімнату, щоби взяти речі. На щастя, Насті не було. Зложивши речі в сумку, дівчина побігла до Лева. По дорозі вона нікого не зустріла. Академія пустішала. Багато хто поїхав додому вже сьогодні, інші на вихідні. У Марії квиток був на вечір неділі, а до того вона ще буде тут. Настя їде вже завтра.

Блондинка зайшла до кімнати. Лев сидів у кріслі й читав книгу. Почувши кроки, він поглянув на неї й усміхнувся.

—     Чому ти ще не відпочиваєш?

—     Тебе чекаю. Я спитати дещо хотів. Ти не проти, якщо я буду у футболці?

—     А чому я маю бути проти?

—     У мене шрами по всьому тілу через мою натуру. Точніше сліди з минулого, коли я ще не приймав зілля. Як на зло, битися я любив.

Марія здивувалася.

—     Я ніколи не буду проти. Тим більш твоя кімната. А я в душ.

Дівчина взяла речі й пішла. В кімнаті Лева вона почувала себе неначе вдома, хоч була там лише два рази.

Лев переодягнувся у футболку й продовжив читати, але всі його думки були заповнені Марією. Скоро Новий рік, а без подарунка залишати її не хотілося. Навіть Лора їй щось готує, а Лев й гадки не мав, що зробити для неї. Але ідея сама прийшла, коли Марія вийшла й підійшла до нього. Вона обняла чоловіка заді.

—     Ще раз будеш боятися показувати свої шрами при мені ‒ приб’ю.

Лев засміявся. Вона була прекрасною.

—     Готуєшся до балу?

—     Так.

—     Сукню вже вибрала?

—     Ні. Приглянулася лише одна, але вона дорога.

—     Покажеш?

Марія пішла по телефон. Знайшовши сукню серед кучі фотографій конспектів, вона показала її Леву. Наряд був схожий на золоте кімоно, але декольте було глибоким і спідниця пишною.

У Лева очі загорілися, коли він представив її в цій сукні. Тепер сумнівів не було, він повинен купити це, щоби Марія була щасливою. І прийдеться просити параметри у Насті, щоби точно не прогадати. На щастя, вона також знає про їх стосунки.

Побачивши сум на лиці дівчини, Лев взяв її на руки й закружляв. Марія засміялася.

—     Я думаю, нам пора спати.

Не відпускаючи її, він поніс дівчину до ліжка й положив. Весь цей час блондинка дивилася на нього, чекаючи, щоби він ліг рядом. Лев це й зробив. Вкрившись ковдрою, він обійняв Марію, перебираючи пальцями пасма її волосся. Блондинку відразу почало хилити в сон, але все-таки вона встигла дещо попросити.

—     Заспівай ту пісню, що ти співав її востаннє, коли я тут була.

Його голос заставив її заснути ще швидше, очікуючи завтрашній день.