Повернутись до головної сторінки фанфіку: Я врятую тебе опівночі

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

За 3 години до Нового року.

—     Ма, ну навіщо гам так багато страв?

—     До нас прийдуть мої друзі, так що мовчи та ріж салат.

«Краще б з Даниїлом в снігу валялася, а не це все», ‒ подумала Марія й продовжила допомагати матері. Їй потрібно було ще написати Леву.

Відмучившись, вона піднялася до себе й дістала сукню, яку їй Лора подарувала. Одягнувшись й зробивши зачіску, вона дістала скриньку з прикрасами. На жаль, вдома дівчина рідко носила підвіску, щоби батьки нічого не запідозрили. Але зараз можна. Знайшовши її й застібнувши на шиї, Марія підійшла до дзеркала. Прекрасно.

Взявши телефон, блондинка зробила фотографію у дзеркалі. Схоже, що життя з Настею на неї сильно вплинуло, бо це її звичка. Марія ніколи так не робила. Вона скинула фотографію Дані, й хвилини не пройшло, як він відповів.

«Я заздрю Леву. Яку прекрасну дівчину вихватив»

«Та ході. Ти ж в день мого від’їзду з Александрою кудись ходив»

«З червоною шапочкою? Невже вона тобі розказала?»

«Так, а що? Ви, до речі, прекрасна пара»

«Використовуєш мої фокуси проти мене. Ну ладно. Ти Леву фото відправила?»

«Секунду»

Марія знайшла чат з Левом й переслала йому повідомлення. До святкування ще був час, тому вона взяла книгу й сіла читати. Але й хвилини не пройшло, як в кімнату зайшла мати.

—     На вулиці Новий рік скоро, а вона читає. Там гості вже на нашій вулиці, а вона в кімнаті закрилася. До речі, у них син є…

—     А у мене хлопець, мамо. Ти думаєш, я жартувала щодо побачення?

Жінка здивувалася.

—     Хто?

—     Пізніше розкажу. Я спущуся, коли твої друзі прийдуть. Вони ж чарівники? Якщо так, то можливо з їх сином я вже знайома.

Мама мовчки вийшла з кімнати не зачинивши двері. На телефон прийшло повідомлення. Лев.

«Прекрасна»

«Дякую. Як ти? Як святкуєте?»

«Як і ви. Дядя й тітка люблять звичайні традиції, тому у нас. На жаль, тільки мама не фанат свят. Тому до кінця відпустки я тут. Ти б знала, як добре жити без зілля»

«Навіть не представляю. До речі, мене мама тут сватати збиралася»

«З ким?»

«З сином її подруги»

Лев відповів тільки через хвилину.

«Ясно»

«Ревнуєш?»

«Ні»

«Сильно?»

«Так»

«Я ж тебе не кину, ти ж знаєш. Занадто кохаю тебе»

«І я тебе»

—     Маріє, гості прийшли.

Дівчина встала і востаннє поглянула у дзеркало. Спустившись на перший поверх, вона побачила знайомого їй хлопця, якого блондинка ну ніяк не хотіла бачити.

—     Александр? Добрий вечір.

—     І тобі не хворіти. Ти втекла в минулий раз від мене.

Вона згадала той день. Коли Кай знайшов його в кущах, коли Лев поїхав.

—     Мені потрібно було побути наодинці.

—     Воно й не дивно. Пішли, наші батьки чекають.

Марія сіла за стіл ближче своєї мами й намагалася не звертати уваги на чуровця. Але всі тільки і його життям і цікавилися. Він увімкнув у собі чемного хлопця, яким не був у їх першу зустріч. З часом, дівчина сама почала його слухати. Чурівські будні. Він точно знає все, бо сам є старостою.

—     Згадав дещо. На початку року були чутки, що одна студентка зустрічається зі своїм куратором. Так в це вірила майже вся академія.

Марія, яка в той момент пила шампанське, подавилася. Мама поплескала її по спині. Самим поглядом вона говорила йому, щоби він замовчав. Александр вловив це.

—     Однак чутки швидко припинилися. Але хто знає, може вони скоро знову з’являться.

—     Так, я також їх чула. Цікаво було спостерігати за тими двома. І це ж правилами академії заборонено викладачу зустрічатися зі студентом.

Марія намагалася відвести всі підозри від себе і схоже, що у неї виходило. Ніхто не дивився на неї осудливо.

—     Ой, так. Але я чув, що це правило скоро скасують. Може то було правдою.

—     Це буде тільки у кінці січня.

Всі батьки з зацікавленістю слухали їх, не перебиваючи. Марія встала з-за столу. До дванадцятої ще був час. Їй хотілося трохи побути на вулиці. Одягнувши пальто, вона вийшла на ґанок будинку. Дівчина почула, що хтось пішов за нею. Александр підійшов до неї.

—     Тебе не так легко вивести на чисту воду.

—     Їм не потрібно знати про це.

—     Добре. Нехай буде так. Ти класно викрутилася.

—     Не знаєш де Алан? Його пів року немає, а номер телефону нікому не залишив.

—     У нього мати захворіла, але зараз все добре. Після канікул буде. Можу дати його номер.

—     Буде непогано. Він святкує?

—     Ось цього не знаю. Але ж це Алан. Точно не спить зараз.

Хлопець дав номер телефону друга Марії й пішов до будинку. Дівчина швиденько набрала по ньому. Й справді, це був він.

—     Ну нарешті хоча б хтось дав твої контакти.

—     Ой, вибач.

—     Ну і?

—     Скоро буду. Що в академії?

—     В академії та розкажу.

—     Хитра.

—     Знаю.

Вони трохи поговорили й відключилися. Зв’язок тут був не найкращим, але Марія звикла. З будинку лунали звуки телевізора й розмов. Дівчина подивилася на небо. Їй зараз хотілося бути біля Лева. Було одиноко. Чомусь академія стала її новим домом. Там було добре. Тут вже щось не так.

Повернувшись у дім, Марія сіла знову за стіл. Вона пообіцяла собі, що після дванадцятої піде до себе в кімнату й буде далі відмічати сама з надіями, що хтось зможе поговорити з нею по відео зв’язку. Свято проходило жахливо. Все, що дівчина робила ‒ пила шампанське їла ці проклятті салати, на які вона потратила цілий день. Хлопець намагався її розвеселити, але у нього це не виходило.

—     Як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш.

—     У мене погане передчуття на цей рік. Дуже.

В голові тільки й крутилася ця думка. Щось жахливе повинно статися. Їй було страшно. Вона намагалася не думати про це.

***

Швиденько з усіма випивши за початок нового року й подарувавши подарунки, Марія сказала, що їй хочеться відпочити й пішла до себе в кімнату. З вулиці було чутно салюти, тому їй прийшлося накласти замовляння, щоби побути в тишу. Не один келих шампанського мав свій результат. Завтра знову буде рятуватися від похмілля, як на посвяті. Але то не важливо, якщо завтра прийде подарунок Лева. Вона була в передчутті. Навіть не знала, що там взагалі могло бути.

—     Маріє, тут тобі подарунок прийшов.

Дівчина здивувалася і відразу спустилася, хоча це було проблематично. Її мама була біля дверей й тримала гарно упаковану коробочку.

—     Не зрозуміла.

—     Схоже, що хтось використав магію, щоби його сюди доправити.

—     І що цей хтось явно безсмертний.. А, стоп, на будинок же захист накладений. Давай сюди його.

Взявши подарунок, вона оцінила його розміри. Щось велике. Зверху була прикріплена записка. Дівчина поставила пакунок на стільчик й взяла папірець.

«З Новим роком, Марусю»

Так називав її тільки один чоловік.

—     Давай, розкривай.

Дівчина акуратно зняла пакування й відкрила саму коробку. Але через секунду закрила, не вірячи своїм очам.

« — Сукню вже вибрала?

— Ні. Приглянулася лише одна, але вона дорога.

— Покажеш?

Марія пішла по телефон. Знайшовши сукню серед кучі фотографій конспектів, вона показала її Леву. Наряд був схожий на золоте кімоно, але декольте було глибоким і спідниця пишною.»

У нього очі тоді загорілися саме через це.

— Що там? ‒ спитав батько.

— Дайте мені 20 хвилин.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Обережне